РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ

Ось оповідь про те, як великий мудрець Нарада прокляв Налакувару й Маніґріву та як на його всеблаге бажання Крішна дарував їм звільнення.

Двоє великих півбогів Налакувара й Маніґріва були сини скарбничого півбогів Кувери, великого відданого Господа Шіви. Ласкою Господа Шіви Кувера посів необмежене матеріальне багатство. А сини багатіїв часто бувають запопадливі до вина й жінок — і двоє півбогів, сини Кувери, теж мали ту ваду. Якось вони, шукаючи розваги, ввійшли до саду Господа Шіви, що в місцевості Кайласа на березі Мандакіні Ґанґи. В тому саду духмяних квітів вони пили вино і розважалися з красунями, а ті співали їм солодких пісень. Уже напідпитку, вони ввійшли у води Ґанґи, в яких квітли лотоси, і стали тішитися товариством юних дівчат, як ті слони, що розважаються у воді зі слонихами.

Вони розважались у воді, а тим часом повз те місце проходив великий мудрець Нарада. Він постеріг, що півбоги Налакувара й Маніґріва, геть сп’янілі, навіть не помічають, що він поруч. Однак дівчата були не такі п’яні, як півбоги, і, засоромившись, що вони голі перед великим мудрецем Нарадою, почали квапливо вдягатися. Двоє ж півбогів, сини Кувери, були такі п’яні, що не тямили присутности Наради й тому тіла не вкрили. Помітивши, що півбоги від п’янства пустилися берега, і бажаючи їм добра, Нарада прокляв їх, явивши тим свою безпричинну милість.

Великий мудрець співчував їм і прагнув покласти край тій оманній насолоді від сп’яніння та розваг у товаристві молодих дівчат, і також хотів дати їм нагоду віч-на-віч побачити Господа Крішну, тому й вирішив проклясти їх. Він сказав, що матеріальної насолоди прагне той, на кого робить великий вплив ґуна страсти. В матеріальному світі ті, кому даровано матеріальне багатство, здебільшого охочі до трьох речей: дурманних засобів, статевої втіхи та азартних ігор. Багатії, пишаючись накопиченими матеріальними статками, стають безжальними і заохочують вбивство тварин, відкриваючи бойні. За себе ж вони думають, що ніколи не помруть. Забувши закони природи, ті нерозумні люди до нестями закохані у власне тіло. Вони забувають, що матеріальне тіло, навіть у високорозвинених формах життя — аж до рівня півбогів — зрештою згоряє на попіл. А навіть за життя, хоч яке це тіло зовні, всередині самі випорожнення, сеча та різна черва. Так, заздрісні й лихі, матеріалісти чинять насильство щодо інших, не розуміючи кінцевої мети життя; не знаючи тої мети, зазвичай вони в наступному житті потрапляють до пекла. Ці нерозсудливці заради насолоди свого теперішнього тіла вдаються до найрізноманітнішої гріховної діяльности, бувши не здатні розважити, чи справді це тіло належить їм. Зазвичай кажуть, що тіло належить тому, хто його годує. Тоді можна запитати, кому належить тіло, самій людині чи тому, кому вона служить? Рабовласник проголошує своє цілковите право над тілами рабів, бо годує їх. Можна порушити ще одне питання: належить тіло батькові, що дає сім’я, чи матері, в лоні якої це тіло розвивається?

Нерозумні грішать, як тільки можуть, бо хибно ототожнюють себе з матеріальним тілом. Однак варто докласти трохи розуму і подумати, кому ж насправді належить тіло. Невіглас потурає вбивству тварин, аби підтримувати життя в своєму тілі, однак не замислюється над тим, кому ж це тіло насправді належить — йому, його батькові, матері чи материному дідові. Часом батько віддає доньку за когось, щоб потім забрати й мати її дитину за сина. Тіло може належати також сильнішому, хто примушує те тіло працювати на себе. Іноді продають тіло раба, і воно стає власністю іншого пана. А мертве тіло належить вогню, тому що його кидають у вогонь, який вщент його спалює. Або ще тіло викидають на вулицю собакам і стерв’ятникам.

Отже, раніш як узятись грішити задля підтримання тіла, варто замислитись, кому ж воно належить. А кінцевий висновок буде: тіло належить матеріальній природі, бо є утвір матеріальної природи і зрештою з нею зливається. Вважати, що тіло належить людині, хибно. Тоді навіщо вбивати заради того, що нам не належить? Навіщо заради того, щоб підтримувати тіло, вбивати безвинних тварин?

Людина, засліплена відчуттям оманної значущости, яке постає з багатства, байдужа до моральних настанов — вона дає собі волю пиячити, розпусничати й забивати тварин. За таких обставин бути злидарем часто краще, бо бідний замислюється над своїм ставленням до інших тіл. Часто бідняк не хоче завдавати шкоди тілам інших, бо знає, як то болить, коли роблять боляче. Тому мудрець Нарада вирішив примістити півбогів Налакувару й Маніґріву до таких умов, де вони не матимуть багатства і оманний блиск власної значущости їх не засліпить.

Людина, яка вкололася голкою, не бажає того іншим; так само поміркована людина, що живе у злиднях, не бажає таких умов іншим. Здебільшого ті, хто вибивсь із злиднів і забагатів, наприкінці свого життя відкривають доброчинні заклади, щоб якось допомогти злидарям. Коротко кажучи, співчутливий бідняк чуйний до болю і радости інших, бо сам був у їхньому становищі. Рідко трапляється, щоб бідного засліпило оманне відчуття своєї значущости. Він задоволений з того, що дасть йому на життя Бог.

Жити у злиднях — то різновид аскези. Тож у ведичнім суспільстві заведено, що брахмана зазвичай живе бідно, аби уникнути небезпеки загордувати через матеріальні статки. Адже пиха, зумовлена матеріальним процвітанням, є велика перешкода на шляху до духовної свободи. Бідний ніколи не переїдає, а тому не робиться неприродно товстим. А що здебільшого не має їжі більше як треба, його чуття не дуже збурені, а той, чиї чуття спокійні, не здатний чинити насильства.

Іншою перевагою бідности є те, що святі охоче йдуть у дім до бідного, і бідняк має щастя спілкуватись зі святими людьми. А багатій не кожного пускає до своєї господи, тому й святому ввійти туди не легко. Згідно з ведичною системою святі навмисно стають старцями, щоб під приводом жебрання від домогосподарів мати змогу ввійти до кожного дому. Домогосподар, працюючи на свою сім’ю, здебільшого забуває за все, що стосується духовного поступу, а спілкування зі святим може принести йому користь. Бідняк завжди має можливість звільнитися, спілкуючись зі святим. А чого варті люди, які пишаються матеріальним багатством і своєю значущістю, але позбавлені товариства святих і відданих Верховного Бога-Особи?

Великий мудрець Нарада вирішив, що його обов’язок — поставити тих півбогів в умови, за яких вони не матимуть можливости пишатися з матеріального багатства й оманної значущости. Нарада співчував їм і прагнув врятувати від падіння. Вони перебували в ґуні темряви й, не здатні володіти своїми чуттями, занурилися в статеву втіху. Святому Нараді було за обов’язок вирятувати їх з тих огидних умов. Тварина не має розуму збагнути, що вона гола. Налакувара ж і Маніґріва були сини достойного Кувери, скарбничого півбогів, однак через сп’яніння вони стали як ті тварини, втратили почуття власної гідности і вже не могли навіть зрозуміти, що голі. Прикривати нижню частину тіла — то правило для цивілізованої людини, і якщо чоловік або жінка забувають це, вони деґрадують. Тому Нарада подумав, що найвідповідніша кара для них — щоб вони зробились нерухомими живими істотами, деревами. Зі своєї природи дерева нерухомі. Дерева вкриті ґуною невігластва, проте заподіяти жодної шкоди вони не можуть. Тому великий мудрець Нарада подумав, що саме на таку кару вони заслужили, тільки що з його ласки брати, як зробляться деревами, будуть зберігати свою пам’ять і так колись зможуть зрозуміти, за що саме їх покарано. Змінивши тіло, жива істота здебільшого забуває своє минуле життя, але в особливих випадках, як-от з Налакуварою й Маніґрівою, вона милістю Господа зберігає свою пам’ять.

Тому мудрець Нарада вирішив, щоб ті два півбоги сто років за лічбою півбогів лишалися в тілах дерев, а тоді з безпричинної ласки Верховного Бога-Особи отримали нагоду побачити Його на власні очі. Так вони знов піднесуться до рівня півбогів і великих відданих Господа.

По тому великий мудрець Нарада повернувся до своєї обителі Нараянашрама, а двоє півбогів стали один поруч одного деревами арджуна. З безпричинної милости Наради півбоги отримали змогу вирости деревами на Нандиному подвір’ї й на власні очі побачити Крішну.

Маленький Крішна, хоча й прив’язаний до великої дерев’яної ступи, поповз до дерев-близнюків арджуна, щоб справдити пророцтво Свого великого відданого Наради. Господь Крішна знав, що дерева, які стояли перед Ним, насправді були сини Кувери, прокляті від Наради, Його великого відданого. «Я повинен зробити так, щоб слова Мого великого відданого Наради здійснились», — подумав Він і поповз між ті дерева. Крішна вільно пройшов між дерев, проте величезна дерев’яна ступа між деревами застрягла. Скориставшись з того, Господь Крішна потяг за мотузку, що нею був прив’язаний до ступи. Він смикнув так сильно, що дерева з усім своїм гіллям та листям впали на землю, наробивши великого гуркоту. З розтрощених повалених дерев вийшли дві вогнесяйні постаті. Все навколо освітилося й покрасивішало. Вже очищені, ті дві особистості підійшли до маленького Крішни й шанобливо вклонилися Йому. Вони піднесли до Крішни таку молитву:

— Любий Господи Крішно, Ти — Верховний Бог-Особа, володар усіх містичних сил. Вченим брахманам добре відомо, що космічне проявлення є поширенням Твоїх енерґій, які часом проявлені, а часом ні. Ти — джерело, що дає життя, тіло й чуття всім живим істотам. Ти — вічний Бог, Господь Вішну, всепроникаючий, нетлінний володар усього. Ти — відначальне джерело космічного проявлення, що діє під впливом трьох ґун матеріальної природи — добра, страсти й невігластва. Ти живеш як Наддуша в незліченних тілах живих істот і добре знаєш, що діється в їхнім тілі й розумі. Отже, Ти — верховний, що дає провід всій діяльності живих істот. Ти входиш у все, що перебуває під впливом майі, але її скверна Тебе не заторкує. Ніхто з тих, що перебувають під впливом матеріальних ґун, не здатний зрозуміти Твоїх трансцендентних якостей, що існували до творення, і тому Тебе звуть Верховний Брахман, якому завжди підносять хвалу Його внутрішні енерґії.

Той, хто перебуває в матеріальному світі, може бачити лише Твої різні втілення. Хоча Ти приймаєш різні тіла, вони не є частиною матеріального творіння. Вони завжди сповнені трансцендентних енерґій необмеженого багатства, сили, краси, слави, мудрости й зречености. В матеріальному існуванні є різниця між тілом і власником тіла — але Ти приходиш у Своєму відначальному духовному тілі, і тому для Тебе тої різниці не існує. Коли Ти з’являєшся, Твої надзвичайні дії вказують, що Ти — Верховний Бог-Особа. Такі надлюдські дії не під силу нікому в матеріальному існуванні. Ти є Верховний Бог-Особа, Ти прийшов, несучи живим істотам життя і смерть, а також звільнення, і Ти з’явився у супроводі всіх Своїх повних поширень. Ти можеш дати будь-яке благословіння. О Господи! О джерело щастя й добра, ми схиляємось перед Тобою у великій шанобі. Ти — всепроникаючий Верховний Бог-Особа, джерело миру й найвищий з-поміж царів династії Яду. О Господи! Наш батько, півбог Кувера — Твій слуга, і великий мудрець Нарада так само Твій слуга, і лише їхньою милістю нам пощастило бачити Тебе на живі очі. Тож благаємо, щоб з Твоєї ласки ми завжди були заглиблені в трансцендентне служіння Тобі, щоб ми могли говорити й слухати лише за Твої славетні трансцендентні діяння. Хай наші руки, ноги, все наше тіло завжди буде залучене до служіння Тобі, наш розум завжди зосереджений на Твоїх лотосових стопах, а наші голови хай завжди схиляються перед всепроникаючою всесвітньою формою Твоєї Господньої Милости.

Коли півбоги Налакувара й Маніґріва скінчили свої молитви, дитина Крішна, Господь, пан і володар Ґокули, що Його Яшода прив’язала мотузками до дерев’яної ступи, сказав усміхаючись:

— Я знаю, що Мій великий відданий мудрець Нарада явив безпричинну милість, вирятувавши вас з огидного становища, в якому ви перебували через свою пиху. Ви пишалися з надмірної вроди й багатства, якими володіли, коли належали до сім’ї півбогів. Він врятував вас від дороги, яка провадить просто в пекло. Я знаю про це. Вам дуже пощастило, бо вас не просто проклято, але ви ще отримали чудову нагоду бачити його. Зумовлена душа, побачивши навіч великого святого, яким є вмиротворений і однаково милостивий до всіх Нарада, одразу звільнюється — адже коли світить сонце, довкола все видно напрочуд ясно. Отже, Налакуваро й Маніґріво, ваші життя вивінчав успіх, бо ви розвинули в собі екстатичну любов до Мене. То ваше останнє народження в матеріальному світі. Тепер повертайтеся до обителі вашого батька на вищі планети; якщо ви не зійдете з шляху відданого служіння, ви отримаєте звільнення за цього життя.
 

По тому півбоги на знак пошани багато разів обійшли навколо Крішни, знову й знову вклоняючись Йому, і тоді пішли. Господь лишився прив’язаний мотузками до дерев’яної ступи.