РОЗДІЛ ОДИНАДЦЯТИЙ

Два дерева арджуна повалилися на землю, і скрізь рознісся сильний гуркіт, неначе вдарив грім. Всі жителі Ґокули разом з Нандою Махараджею чимдуж кинулись до того місця. Коли вони побачили, що два великі дерева зненацька впали, їм наче мову відібрало. Не мігши з’ясувати, чого ті дерева впали, всі були вкрай спантеличені, а як побачили маленького Крішну, прив’язаного до дерев’яної ступи мотузками Яшоди, подумали, що все це зробив якийсь демон. Інакше як таке могло статись? Разом з тим вони були занепокоєні, що з малим Крішною завжди трапляються якісь незвичайні пригоди. Старші пастухи обдумували це все, а тим часом діти, що гралися поблизу, розповіли, що дерева впали, бо Крішна потяг за Собою дерев’яну ступу, до якої був прив’язаний мотузками.

— Крішна проповз між дерев, — пояснювали вони, — а дерев’яна ступа застрягла. Крішна почав тягти за мотузку, і дерева повалилися. З них, сяючи, наче сонце, вийшли два чоловіки й стали щось говорити до Крішни.
 

Більшість пастухів не повірили дітям. Вони не могли припустити, що таке взагалі можливе. Але дехто повірив і сказав Нанді Махараджі:

— Твій син не такий, як інші. Він на силі таке зробити.

Нанда Махараджа усміхнувся, чуючи за надзвичайні якості свого сина, і пішов до свого дивовижного маляти розв’язати мотузки, що ними Крішна був прив’язаний до ступи. Нанда Махараджа вивільнив сина, і Його підхопили на руки старші ґопі. Вони винесли маля на подвір’я й там узялись вихваляти Його дивовижні дії, від подиву сплескуючи в долоні. Крішна, достоту як звичайнісінька дитина, почав робити так само, як вони. Цілковито віддавшись на ласку ґопі, Верховний Бог-Особа почав співати й танцювати наче лялька в їхніх руках.
 

Бувало, що деколи мама Яшода прохала Крішну принести їй дерев’яний ослінчик. І хоча ослінчик був заважкий для дитини, Крішна таки якось приносив його. Іноді, поклоняючись Нараяні, батько прохав Крішну принести йому дерев’яні сандалі і Він піднімав їх з великим зусиллям, ставив Собі на голову і ніс татові. Якщо ж Його прохали підняти щось дуже важке і це було Йому не під силу, Він просто змахував ручками. Так щодня, щомиті Він був бездонним джерелом насолоди для Своїх батьків. Господь явив жителям Вріндавани ті дитячі розваги, бо хотів показати великим філософам і мудрецям, що шукають Абсолютної Істини, яку владу мають над Ним — Верховною Абсолютною Істиною, Богом-Особою — Його чисті віддані і як Він виконує їхні бажання.
 

Якось під дім Нанди Махараджі прийшла торговка фруктами. Почувши її вигук: «Фрукти! Фрукти! Кому фруктів?», маленький Крішна затис у жменьку трохи збіжжя й подріботів по фрукти. Тоді була мінова торгівля, і Крішна не раз бачив, як Його батьки вимінюють на збіжжя фрукти та всілякі інші речі. Тож і Він вчинив так само, як вони. Але Його долоні були надто малі й до того ж Він не дуже щільно тримав їх укупі, тому дорогою розгубив навіть ту дрібку, що ніс. Торговка, що прийшла продавати фрукти, побачивши це, була зачарована красою Господа; вона взяла кілька зернят, що лишилися в Його долонях, а взамін дала Йому повні руки фруктів — і в ту ж мить побачила, що цілий кошик наповнився самоцвітами. Господь є джерело усіх благословень. Той, хто дає Господеві, нічого не втрачає: він отримає в мільйони разів більше.
 

Якось Крішна, той, хто звільнив півбогів з тіл дерев арджуна, бавився з Баларамою та іншими дітьми на березі Ямуни; сонце підбилось уже височенько, й Рохіні, Баларамина мати, вийшла гукнути Їх додому. Але Баларама й Крішна бавились з друзями і так захопилися грою, що йти додому не схотіли, навпаки, ще більше занурилися в гру. Рохіні, бувши не в змозі забрати Їх, повернулася й попрохала матінку Яшоду гукнути Їх. Мати Яшода так любила Свого сина, що тільки-но вона рушила кликати Його додому, груди їй налилися молоком.

— Любе моє дитятко, йди додому. Вже давно час обідати, — голосно гукала Яшода. Далі сказала: — Любий Крішно, моє любе лотосооке дитя, йди, я дам Тобі груди. Ти вже погуляв доволі. Мабуть, Ти дуже голодний, моя люба дитино. Ти втомився, бо вже довго гуляєш.

Тоді вона знов звернулася, цього разу до Баларами:

— Мій любий, слава Своєї родини, негайно йди додому разом зі своїм молодшим братом Крішною. Ви граєтеся від самого ранку і, мабуть, дуже стомилися. Будь ласка, повертайтеся й пообідайте вдома. Ваш тато Нандараджа чекає на Вас, він хоче пообідати з Вами. Йдіть додому, бо без Вас він не сяде їсти.
 

Почувши, що Нанда Махараджа чекає й не сідає їсти без Них, Крішна й Баларама вже зібралися додому. Але Їхні товариші стали ремствувати:

— Крішна йде від нас, коли гра в самому розпалі! Наступного разу ми не візьмемо Його до гри!
 

Друзі погрожували, що більше не візьмуть Крішни до свого гурту. Крішна злякався і замість іти додому знов пішов грати з хлопчиками. Тоді мати Яшода стала сварити дітей. Вона сказала Крішні:

— Любий Крішно, хіба Ти якийсь хлопчисько з вулиці? Хіба в Тебе немає дому? Хутчій іди додому! Ти грався з самого рання і весь брудний. Іди додому й скупайся. До того ж сьогодні Твій день народження. Ти маєш, повернувшись додому, роздати корів у дар брахманам. Ти бачиш, як матері прикрасили оздобами Твоїх друзів? То йди вже додому, скупайся, гарно вберися, а тоді можеш знову йти гуляти.
 

Так мати Яшода гукала додому Господа Крішну й Балараму, що Їм поклоняються навіть великі півбоги Господь Брахма й Господь Шіва. Вона ж вважала Їх за власних дітей.
 

Коли діти повернулися додому, мати Яшода старанно викупала Їх і наділа на Них гарні прикраси. Потім вона покликала брахман і на відзнаку дня народження Крішни роздала їм через своїх дітей у дар багато корів. Так вона відсвяткувала день народження Крішни.
 

Трохи по тому зібралися разом всі пастухи на чолі з Нандою Махараджею. Вони обговорювали, як зарадити тривожному становищу в Махавані, яке склалося через дії демонів. У зібранні був Упананда, брат Нанди Махараджі. Його вважали за поважного й ученого, і він бажав добра Крішні з Баларамою. Він був старший, тож звернувся до зібрання з такою мовою:

— Любі друзі! Настав час переїхати в інше місце, бо тут нам постійно загрожують великі демони, що приходять і порушують наш спокій. А головне, вони намагаються вбити маленьких дітей. Лише пригадайте випадок з Крішною й Путаною! Тільки Господньою милістю Крішна врятований від тої великої демониці. Наступного разу демон-вихор звівся з Крішною ген-ген у небо, та милістю Господа Харі Крішна врятувався, а демон впав на землю, розбився об кам’яну брилу й сконав. Нещодавно без видимої причини впали два дерева, коли дитя бавилось під ними, проте дитині нічого не сталось. Отже, Господь Харі знов врятував Його. Лише уявіть, яке було б нещастя, якби цю дитину або ще когось розчавили ті дерева! Зважимо це. Здається, ми в цьому місці більше не можемо жити безпечно. Покиньмо його. Ласкою Господа Харі нас усіх врятовано від багатьох нещасть. Тепер слід бути обережнішими й переїхати до такого місця, де зможемо жити спокійно. Гадаю, слід переїхати до лісу, що зветься Вріндавана, там тепер молоді дерева й трави. Він цілком придатний, щоб випасати там наші корови, і ми з нашими сім’ями, ґопі з дітьми, зможемо жити там спокійно. Біля Вріндавани є чудовий пагорб Ґовардгана, порослий молодою травою, яку залюбки скубтимуть тварини, — жити там буде гарно. Тому я пропоную негайно вирушити туди. Навіщо марнувати час, ладнаймо вози й негайно рушаймо. Корови поженемо попереду.
 

Пастухи одразу погодилися з тим, що пропонував Упананда:
— Їдьмо, і негайно.
Вони навантажили своє хатнє майно, посуд і все причандалля на вози й налаштувалися їхати до Вріндавани. Всім старшим людям селища, жінкам та дітям були влаштовані місця сидіти, а пастухи, озброївшись луками й стрілами, приготувалися йти за возами. Корів і биків разом з телятами поставили наперед, а чоловіки з луками й стрілами оточили череду, засурмили в ріжки й сурми. Так вони з великим гуком рушили до Вріндавани.

Хто б змалював дівчат Враджі? Вони сиділи на возах, гарно вбрані у дорогі сарі та коштовні прикраси, і, як завжди, уславлювали розваги маленького Крішни. Мати Яшода й мати Рохіні сяяли красою. Вони сиділи на окремому возі, тримаючи Крішну й Балараму на руках, і втішались тими оповідями.
 

Досягши Вріндавани, де всі живуть дуже щасливо, спокійно і вічно, вони об’їхали вріндаванський ліс навколо, віз зразу за возом. Надивившись на чудову Ґовардгану на березі річки Ямуни, вони заходилися влаштовувати собі житло. Однолітки походжали туди й сюди разом, діти жебоніли до батьків. Усі жителі Вріндавани почувалися дуже щасливими.
 

На той час Крішні й Баларамі вже доручили пильнувати телята. Перший обов’язок, що його накладають на маленьких хлопчиків-пастушків — дбати за телята. Хлопчиків привчають до цього змалку. Тож Крішну з Баларамою разом з іншими дітьми-пастушатами незабаром відіслали на пасовище, і там Вони пильнували телята й бавилися зі Своїми друзями. Пасучи телята, брати часом грали на флейти. Іноді вони гралися фруктами амалакі й бела — так малі діти гуляють у м’яча. Іноді вони танцювали, видзвонюючи ножними дзвіночками, а то вкривали Себе попонами, удаючи биків та корів. Так бавилися Крішна й Баларама. Брати часто імітували ревіння биків і гралися в бій биків, подеколи Вони кричали на різні голоси, як птахи й звірі. Так Вони розважалися наче звичайні діти і діставали від тих ігор велику насолоду.
 

Якось, коли Крішна й Баларама розважалися на березі Ямуни, там з’явився демон Ватсасура. Хотівши вбити братів, він обернувся телям. Прибравши телячої подоби, Ватсасура хотів змішатися з іншими телятами, однак Крішна помітив його й одразу повідомив Балараму про появу демона. Брати вистежили його і підкралися до нього ззаду. Крішна вхопив демона-теля за задні ноги й хвіст і, крутнувши демона кілька разів навколо Себе, закинув його високо на дерево. Демон впав з верхівки дерева і випустив дух. Мертвий демон лежав на землі, а товариші вітали Крішну: «Чудово, чудово!». Півбоги, задоволені, почали сипати з неба квіти. Так Крішна й Баларама, які підтримують усе творіння, щоранку випасали телят і насолоджувалися Своїми дитячими забавами як пастушки Вріндавани.
 

Пастушки щодня приходили на берег Ямуни поїти телята. І коли телята пили воду з Ямуни, хлопчики пили теж. Одного разу, напившись і посідавши на березі річки, вони побачили величезну тварину, яка нагадувала чаплю, але була завбільшки з гору. На в’язах сиділа величезна голова з міцним дзьобом. Побачивши незвичайну істоту, діти перелякалися. Ім’я тому звірю було Бакасура, і він був Камсин друг. Несподівано з’явившись, він націлив на Крішну довгого гострого дзьоба і вмить проковтнув Його. Коли Крішна зник у пащі демона, хлопчики та Баларама од жаху знепритомніли, як померли. Однак демон Бакасура, що спробував був проковтнути Крішну, відчув, начеб у горлі палає вогонь — то було сяйво, яке йшло від Крішни. Демон хутко виплюнув Крішну й замірився прохромити Його дзьобом. Бакасура не знав, що Крішна, хоча й грає роль дитини Нанди Махараджі, є первинний батько творця всесвіту Господа Брахми. Крішна, дитя матері Яшоди, джерело насолоди для півбогів й опора святих, вхопив за половинки дзьоба величезної чаплі й перед очима Своїх друзів-пастушків завиграшки, наче дитина розщеплює травинку, розірвав йому рота. Вітаючи Крішнину перемогу, півбоги почали сипати з неба найдухмяніші квіти маллі. Під звуки сурм, барабанів і мушель на землю спадав квітковий дощ.
 

На той квітковий дощ і небесні звуки хлопчики завмерли від подиву. А коли перед ними з’явився Крішна, всі вони, і Баларама також, зраділи, ніби віднайшли саме джерело свого життя. Коли Крішна підійшов до них, кожний по черзі обійняв сина Нанди Махараджі, міцно притискаючи Його до своїх грудей. Потім вони зібрали телята й вирушили додому.
 

Повернувшись додому, вони почали розповідати про дивовижні дії Нандиного сина. Ґопі й пастухи, слухаючи від своїх хлоп’ят ті історії, відчували велике щастя — вони ж щиро любили Крішну і, слухаючи про Його славу й звитягу, виповнювалися любов’ю до Нього. Гадаючи, що маленький Крішна чудом врятувався з пащі смерти, вони з великою любов’ю й ніжністю дивилися в Його обличчя. Вони були дуже схвильовані, але не могли відвести очей від Крішниного обличчя. Ґопі й пастухи стали говорити між собою, що на маленького Крішну стількома способами й стільки разів нападали різні демони, але демони всі були вбиті, а Крішна не дістав жодної подряпини. Вони казали, що ті великі демони, що в страшних подобах нападали на Крішну, щоб убити Його, милістю Харі не могли заподіяти Йому навіть незначної шкоди, а згинули самі, наче комахи у вогні. Жителі Вріндавани пам’ятали слова Ґарґамуні, який був добре обізнаний у Ведах та астрології, що на цього хлопчика будуть нападати багато демонів. І тепер вони бачили, як усе справджується, слово в слово.
 

Старші пастухи, і Нанда Махараджа також, завжди розмовляли за чудові дії Господа Крішни й Баларами, і за тими розмовами вони геть забували за троїсті нещастя матеріального існування. Такий є вплив свідомости Крішни. П’ять тисяч років тому тим тішився Нанда Махараджа, і з того самого насолоджуються люди в свідомості Крішни нині — просто розмовляючи за трансцендентні розваги Крішни та Його супутників.
 

Одною з ігор малих Крішни й Баларами було удавати з Себе мавп Господа Рамачандри, що побудував міст через океан, і самого Ханумана, що стрибнув через океан просто на Цейлон. Вони часто показували ті події перед Своїми друзями. У тих розвагах щасливо минало Їхнє дитинство.