No edit permissions for Ukrainian

РОЗДІЛ СІМНАДЦЯТИЙ

Як згашено лісову пожежу

Вислухавши, якого покарання дістав Калія, цар Парікшіт запитав у Шукадеви Ґосвамі, чому Калія покинув чудовий край, де перед тим жив, і через що Ґаруда ставився до нього вороже. Шукадева Ґосвамі повів цареві, що є такий острів Наґалая, на якому живуть змії, і Калія був одним з чільних поміж ними. Змії — це головна пожива Ґаруди, тому часом він прилітав на острів і вбивав змій, скільки хотів. Деяких з них він справді з’їдав, а багатьох вбивав без потреби. Нарешті це вкрай дошкулило зміїній громаді, і тоді змій Васукі звернувся до Господа Брахми, щоб той оборонив їх. Господь Брахма вирішив справу отак: щоб Ґаруда не завдавав зайвих тривог, хай зміїна громада в кожну другу чверть місяця пропонує Ґаруді одну змію. Її треба було класти під дерево як жертву Ґаруді. Ґаруда мав вдовольнятися тою офірою, а решту змій не займати.
 

Але незабаром Калія вирішив скористатися з того. Добре знаючи згубну силу своєї смертоносної отрути і до того ж бувши на матеріальний погляд дуже могутнім, він подумав: «Чого ми маємо пропонувати Ґаруді жертву?» Він припинив жертвопринесення, натомість призначену Ґаруді офіру з’їдав сам. Довідавшись, що Калія сам з’їдає жертовні дари, Ґаруда, великий відданий, який носить на собі Господа Вішну, дуже розгнівався й полетів до острова вбити змія, який вчинив образу. Калія розгорнув каптури і наготував до бою з Ґарудою свої гострі, повні отрути зуби. Калія все намагався вкусити Ґаруду, але син Таркш’ї з великою силою, гідною носія Господа Вішну, кілька разів у гніві вдарив Калію своїми золотосяйними крилами. Тоді Калія, або ще інакше Кадрусута, син Кадру, мерщій пустився тікати до вирви Каліядахи в Ямуні — там-бо Ґаруда дістати його вже не міг.
 

Калія сховався у водах Ямуни ось чому: раніше Ґаруда літав поживитися рибою і до Ямуни (як на острів змія Калії), а там жив великий йоґ Саубгарі Муні, що медитував під водою і приязно ставився до риб. Саубгарі Муні якось попрохав Ґаруду не прилітати туди і не турбувати риби. Ґаруда, носій Господа Вішну, не має коритися нікому з живих істот, але й він не наважився порушити наказу великого йоґа. Замість лишитися там і їсти багато риби він взяв одну велику, але то був риб’ячий ватажок. Саубгарі Муні стало шкода риб’ячого ватажка, що його забрав Ґаруда, і для того, щоб захистити риби, він прокляв Ґаруду: «Відтак якщо Ґаруда наважиться прийти сюди ловити рибу, він враз згине! Запорукою тому вся моя сила».
 

Про це прокляття знав лише Калія. Тому, певний, що Ґаруда до Ямуни не прилетить, Калія вирішив, що наймудріше заховатися там у плесі. Але хоча Калія і прийняв захист Саубгарі Муні, те не допомогло — його прогнав з Ямуни Крішна, Ґарудин пан. Тут слід зазначити, що Ґаруда безпосередньо пов’язаний з Верховним Богом-Особою, і тому над ним, що посідає велику силу, не владне жодне прокляття. Проклясти Ґаруду, а він за «Шрімад-Бгаґаватам» перебуває на рівні Верховного Бога-Особи, Бгаґавана, то образа. І хоча Ґаруда не прагнув помсти, це не врятувало Муні від наслідків того, що він вчинив образу проти великого вайшнави. Через ту образу Саубгарі впав, втративши становище йоґа, і за якийсь час перетворився на домогосподаря, що шукає чуттєвої втіхи у матеріальному світі. Падіння Саубгарі Муні, що мав у медитації досягти духовного блаженства, має бути уроком для тих, хто чинить образи проти вайшнав.
 

Коли Крішна нарешті вийшов з Каліїної вирви, всі друзі й родичі, що з’юрмилися на березі Ямуни, побачили Його. Він з’явився перед ними гарно вбраний, тіло намащене чанданою, весь у золоті, коштовних прикрасах і самоцвітах. Жителі Вріндавани, пастухи й пастушата, мати Яшода, Махараджа Нанда й усі корови з телятами бачили Крішну, що виходив з Ямуни, і здавалось, наче вони повернулись до життя. Той, хто повертається до життя, природно відчуває величезну радість і насолоду. Всі один по одному пригорнули Крішну до грудей, і кожному відлягло на серці. Мати Яшода, Рохіні, Махараджа Нанда і пастухи були щасливі обійняти Крішну, їм здавалось, що вони досягли остаточної мети свого життя.
 

Баларама також обійняв Крішну, але Він сміявся, бо знав, що Крішні нічого не станеться, тимчасом як інші були вкрай налякані. Коли Крішна вийшов на берег Ямуни, всі дерева, корови, бики та телята невимовно зраділи. Щоб привітати Крішну і Його рідних, з’явились і вріндаванські брахмани разом зі своїми дружинами. Брахманів вважають за духовних вчителів суспільства. На честь порятунку Крішни вони давали благословення Йому і всій Його родині. Принагідно вони попрохали Махараджу Нанду дати їм якусь милостиню. Втішений з повернення Крішни, Махараджа Нанда почав роздавати брахманам милостиню, роздав силу корів і золота. Поки Нанда Махараджа робив це, мати Яшода, посадовивши Крішну на коліна, міцно обійняла Його і все плакала.
 

Вже було пізно, і жителі Вріндавани, дуже втомлені, вирішили заночувати разом з коровами й телятами на березі річки. Посеред ночі, коли вони спочивали, раптом зайнялася пожежа. Здавалося, вогонь за якусь хвилю поглине всіх жителів Вріндавани. Відчувши жар вогню, вони одразу кинулися по захист до Крішни, Верховного Бога-Особи, дарма що Він удавав з Себе їхню дитину. Вони прохали Його: «Любий Крішно! Верховний Боже-Особо! Любий Баларамо, джерело усієї сили! Врятуйте нас від цього руйнівного вогню, що поглинає все. В нас немає іншого захисту, крім Тебе. Ненатлий вогонь поглине нас усіх!» Так вони молилися до Крішни, кажучи, що не мають іншого захисту крім Його лотосових стіп. Господь Крішна, завжди співчутливий до Своїх земляків, вмить проковтнув лісову пожежу і врятував їх. Крішна міг то зробити — адже Він необмежений. Він має необмежену силу робити все, що Йому хочеться.
 

Так закінчується Бгактіведантів виклад сімнадцятого розділу книги «Крішна, Верховний Бог-Особа», назва якому «Як згашено лісову пожежу».

« Previous Next »