РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ

Доки Крішна з Баларамою та Їхні друзі розважались, корови, лишившись без догляду, пішли блукати де заманеться та й зайшли, зваблені молодою травою, в гущавину. Кози, корови й буйволи переходили з одного лісу до іншого, аж потрапили до лісу Ішікатаві. Своєю пишною зеленою травою цей ліс принадив їх, та коли вони зайшли в нього, помітили, що ліс охопила пожежа, і почали ревіти. А тим часом Крішна й Баларама разом із друзями не могли знайти їх і тому сильно засмутилися. Вони пішли шукати корови за слідами та за з’їденою травою. Хлопчики злякалися, що корови, самий їхній засіб до існування, загубились. Шукаючи за коровами в лісі, вони натомились і спраглись. Однак незабаром до хлопчиків долинуло ревіння їхніх корів. Крішна почав голосно гукати корови на їхні імена. Корови, почувши, що їх кличе Крішна, одразу з великою радістю відгукнулися. Проте лісова пожежа вже оточила їх, і становище здавалося безпорадним. Полум’я поширювалося дуже швидко, бо дув сильний вітер, і здавалося, що воно ось-ось поглине все рухоме й нерухоме. Корови й хлопчики дуже перелякалися й дивились на Балараму наче помиральник на зображення Верховного Бога-Особи.

— Любі Крішно й Баларамо, — сказали вони, — жар пожежі палить нас. Ми прохаємо захисту Ваших лотосових стіп. Ми знаємо, що Ви захистите нас від цього лиха. Наш любий товаришу, Крішно, ми Твої близькі друзі. Нам не годиться так страждати. Ми всі залежимо від Тебе, а Ти — знавець релігійного життя. Ми нікого не знаємо, крім Тебе.
 

Бог-Особа, почувши зворушливу мову Своїх друзів, відповів їм ласкавим поглядом. Він, промовляючи до них очима, дав знати, що боятися нема чого. Тоді Крішна, верховний містик, могутній Бог-Особа, проковтнув усе полум’я. Так корови й хлоп’ята були врятовані від страшної небезпеки. Хлопчики майже знепритомніли від страху, але, прийшовши до тями, вони порозплющували очі і знов побачили себе в лісі з Крішною, Баларамою й коровами. Їм було дивно, що вогняна навала кудись зникла і що корови врятовано. Потай вони подумали, що Крішна, мабуть, не звичайний хлопчик, а якийсь півбог.
 

Увечері Крішна й Баларама з друзями та коровами повернулися до Вріндавани, граючи на Своїх флейтах. Ґопі, бачачи, що вони заходять у село, дуже раділи. Цілий день, поки Крішна був у лісі, ґопі думали про Нього, і без Нього мить видавалась їм як десять років.