РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТИЙ

Помітивши, що Крішна зупинив жертвопринесення Індрі, яке почали були виконувати пастухи, цар небес розгнівався. Він чудово знав, що жителі Вріндавани з Нандою Махараджею на чолі перебувають під захистом Самого Крішни, проте обрушив на них свій гнів. Повелитель усіх різних хмар, Індра цього разу прикликав до себе самвартаку. Цю хмару запрошують, коли треба знищити все космічне проявлення. Індра наказав самвартаці йти стати над Вріндаваною й затопити її водою. Індра, наче демон, вважав себе за всевладного верховного владику. Коли демони робляться дуже могутні, вони перестають коритися верховному повелителеві, Богові-Особі. Індра не був демоном, проте надзвичайно пишався своїм матеріальним становищем і тому хотів піти проти верховного повелителя. Принаймні тоді він видавався собі так само могутнім, як Крішна. Індра сказав:

— Що за нахаби ці жителі Вріндавани! Вони — простий люд, живуть у лісі, але, бувши під чаром свого приятеля Крішни, що є звичайнісінькою людиною, насмілилися виявити непокору перед півбогами.
 

В «Бгаґавад-ґіті» Крішна проголосив, що ті, хто поклоняється півбогам, не вельми розумні. І ще сказав, що слід просто зосередитись на свідомості Крішни, а всіляке інше поклоніння відкинути. Крішна зумисне роззлостив Індру, а тоді дав йому доброї науки, і відданий розуміє це як неспростовне свідоцтво: тому, хто діє в свідомості Крішни, немає потреби поклонятися жодному півбогові, хай то навіть котрогось півбога гніває. Крішна захищає Своїх відданих зусебіч, а вони мають цілковито віддатися на Його ласку.
 

Індра проклинав жителів Вріндавани за те, що вони зробили:

— Жителі Вріндавани зневажили півбогів, то хай тепер скуштують страждань матеріального існування. Знехтувавши офіру півбогам, вони ніколи не подолають океану матеріальних страждань! — І проголосив ще: — Пастухи Вріндавани знехтували мій авторитет, а підбурив їх цей пустодзвін Крішна. Він дитина та й годі, а вони повірили йому, тому я на них гніваюсь.

Він наказав хмарі самвартака піти й знищити процвітаючу Вріндавану.

— Ті вріндаванці, — сказав Індра, — загордували з матеріального добробуту та близьких стосунків зі своїм маленьким другом Крішною. А він, хоча й уважає Себе за дуже мудрого, є насправді базіка, дитина, яка нічогісінько не знає за стан речей у космосі. Вони мають велику повагу до того Крішни — то хай скуштують кари, і на те я послав до Вріндавани хмару самвартаку їх затопити. Хай вигинуть усі разом з їхніми коровами!
 

З того видно, що добробут людей, які живуть не в місті, залежить від корів. Коли ці люди втрачають корови, вони остаточно убожіють. Коли цар Індра наказав самвартаці та її супутнім хмарам іти на Вріндавану, вони злякалися, але цар Індра заспокоїв їх:

— Йдіть попереду. Я поїду за вами слідом на своєму слоні і візьму з собою могутні бурі. Я зроблю все можливе, аби покарати жителів Вріндавани.
 

Загрозливі хмари з’явились над Вріндаваною, як наказав їм Індра. Вони без упину виливали на селище потоки дощу, не шкодуючи сили й снаги. Раз у раз спалахували блискавки, гриміли громи, дув буревій і безупинно падав дощ. Здавалося, то не дощ лився, а сипались гострі разючі стріли. Дощ спадав з неба важкими потоками, і вода, що безнастанно лилася з хмар, затопила всю Вріндавану, вкрила пагорби й долини. Становище було дуже небезпечне, і насамперед для тварин. Зливу супроводжували ураґанні вітри, і все живе у Вріндавані тремтіло від лютого холоду. Не мігши знайти ніякого іншого джерела порятунку, крім Ґовінди, жителі Вріндавани звернулися до Нього, щоб Він дав їм притулок Своїх лотосових стіп. Від зливи найбільше страждали корови. Прикриваючи телята своїм тілом, вони понурені прийшли до Верховного Бога-Особи, шукаючи захисту Його лотосових стіп. Жителі Вріндавани почали молитися до Господа Крішни:

— Любий Крішно, — була їхня молитва, — Ти є всесильний і дуже ласкавий до Своїх відданих. Тож оборони нас, будь ласка, від гнівного Індри, що насилає на нас нещастя.
 

Крішна почув їхні молитви. Він розумів, що дощ проливає Індра, бо лишився невшанованим і без жертовної учти, і що то він наслав буревії з сильним градом, порушуючи заведений в природі порядок. Крішна знав, що Індра робить те все навмисно, виявляючи так свій гнів. Крішна вирішив: «Цей півбог, вважаючи себе за верховного, виявив свою велику могутність, але Я відповім йому, як те пасує Моєму становищу. Я покажу йому, що він, керуючи справами всесвіту, не є незалежний. Я — Верховний Господь усього і тому Я мушу позбавити його гордині, що постала з його могутности. Півбоги — Мої віддані, і тому забути за Моє верховне становище для них річ неприпустима, але так чи так вже трапилось, що він загордував через свою матеріальну силу і втратив глузд. Я маю зробити щось, аби його оманна гордість зникла. Я маю захистити Своїх чистих відданих у Вріндавані, що нині цілковито залежать від Моєї ласки і що їх Я взяв під Свій цілковитий захист. Я врятую їх Своєю містичною силою».
 

З тою думкою Господь Крішна враз однією рукою підняв пагорб Ґовардгану, наче дитина гриб. То була одна з Його трансцендентних розваг. Господь Крішна звернувся до Своїх відданих:

— Любі мої брати, тато, шановні жителі Вріндавани! Не бійтеся нічого, ставайте під парасоль пагорба Ґовардгани, що Я підняв. Не думайте, що Я не втримаю Його. Ви сильно страждаєте від зливи й ураґану, тому Я підняв цей пагорб. Сховайтеся під нього, як під величезний парасоль. Я думаю, це одразу зарадить вашим стражданням. Стійте собі спокійно під цим парасолем з вашими тваринами.

Крішна говорив дуже переконливо, тому жителі Вріндавани зайшли й стали під величезний пагорб. Там було безпечно і їм самим з усім майном, і тваринам.
 

Жителі Вріндавани і всі тварини стояли під пагорбом впродовж тижня, але не відчували ні голоду, ні спраги, ані жодних незручностей. То було велике диво, — дивитись, як Крішна тримає гору мізинчиком лівої руки. Побачивши надзвичайний вияв містичної сили Крішни, приголомшений цар небес Індра втратив самовпевненість. Він прикликав усі хмари назад і наказав їм припинити зливу. Коли небо повністю очистилося від хмар і стало видно сонце, вітер ущух. Тоді Крішна, Верховний Бог-Особа (тепер славетний як «той, хто підняв пагорб Ґовардгану»), сказав:

— Любі пастухи, всій пригоді край. Можете йти додому, забирайте своїх дружин, дітей, корови і майно. Потоп скінчився, річка стала в береги.
 

Чоловіки навантажили своє добро на вози й повільно вирушили в путь, ведучи за собою корови. Коли всі повиходили й повиносили усе, Господь Крішна повільно опустив Ґовардгану на те саме місце, де пагорб був раніше. Як було по всьому, жителі Вріндавани стали підходити до Крішни й обіймати Його у великім захваті. Відчуваючи природну любов до Крішни, ґопі запропонували Йому юґурт, домішаний їхніми сльозами, й без кінця благословляли Його. Охоплені почуттям щирої ніжности, мати Яшода, мати Рохіні, Нанда й Баларама, найсильніший з-поміж сильних, по черзі обійняли Крішну і знову й знов благословляли Його. Різні півбоги з різних небесних планетних систем, як-то Сіддгалока, Ґандгарвалока й Чараналока, також стали виявляти своє цілковите задоволення. Вони сипали на землю квітковий дощ і сурмили в мушлі. В натхненні насельники Ґандгарвалоки почали бити в барабани на потіху Господеві і грати на тамбури. По тому Верховний Бог-Особа повернувся додому разом зі Своїми любими друзями й тваринами. Ґопі, як звичайно, з великою любов’ю співали про славетні розваги Господа Крішни, і їхній спів линув з самого серця.