РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ

«Шрімад-Бгаґаватам» каже, що танець раса відбувся в пору шарат, в ніч, коли місяць був уповні. З попередніх розділів знаємо, що Ґовардгана-пуджу виконали одразу після молодика в місяць Карттіку і вже по тому церемонію Бгратрідвітія. Тоді розлючений Індра наслав дощ і градовицю, і Господь Крішна тримав пагорб Ґовардгану сім днів, аж настав дев’ятий день місяця. Десятого дня серед жителів Вріндавани тільки й мови було, що за дивовижні дії Крішни. Наступного дня Нанда Махараджа дотримував екадаші. Ще наступного дня, на двадаші, Нанда Махараджа пішов зробити омовіння в Ґанзі, там його затримали слуги Варуни. Тоді Господь Крішна визволив його. І нарешті Крішна показав Нанді Махараджі й пастухам духовне небо.
 

Скінчилася ніч повного місяця пори шарат. Ніч ашвіна, коли місяць уповні, зветься шарат-пурніма. Згідно з «Шрімад-Бгаґаватам» виходить, що Крішна мав чекати на шарат-пурніму, коли відбудеться танець раса з ґопі, ще рік. Пагорб Ґовардгану Він підняв у сім років. Отже, танець раса відбувся, коли Він мав вісім років.
 

Театральне дійство, коли танцюрист танцює з багатьма дівчатами, ведична література називає танцем раса. Отже, коли настала пора шарат (осінь), Крішна дочекався повного місяця і прикрасив Себе квітами, які цвіли тоді, насамперед запашною маллікою. Пам’ятаючи, що ґопі молилися до богині Кат’яяні, щоб Крішна став їм чоловіком, Він розважив, що ніч пори шарат, коли місяць уповні, пасує до чудового танцю якнайліпше. Саме цей час Він обрав, щоб виконати їхнє бажання мати Крішну чоловіком.
 

У «Шрімад-Бгаґаватам» тут вжиті слова бгаґавн апі. Це означає: Крішна є Верховний Бог-Особа, тому Він не має бажань, які треба задовольняти, бо Він завжди повний шести щедрот. А проте Крішна бажав насолодитися товариством ґопі. Бгаґавн апі означає, що то не був звичайний танець, як ото танцюють хлопці і дівчата. Точні слова, що вжиті в «Шрімад-Бгаґаватам», такі: йоґамйм упріта, тобто танець з ґопі — то рівень йоґамайі, а не махамайі. Танці хлопців і дівчат в матеріальному світі належать до царини махамайі, зовнішньої енерґії. А танець раса Крішни з ґопі відбувається на рівні йоґамайі. Йоґамайа та махамайа, сказано в «Чайтан’я-чарітамріті», — наче золото і залізо. Металурґія знає і золото, і залізо як метали, проте якості цих металів різні. Так само видається, що танець раса і стосунки Крішни з ґопі схожі на звичайні стосунки парубків та дівчат, але насправді різниця величезна, і різниця та в якості. Осягнути це до снаги тільки великим вайшнавам, які вміють розрізняти любов до Крішни і статевий потяг.
 

Танці, які на рівні махамайі, засновані на чуттєвому задоволенні. Але ґопі, коли почули, що Крішна кличе їх, граючи на Своїй флейті, кинулись до місця танцю раса з трансцендентним бажанням вдоволити Крішну. Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, автор «Чайтан’я-чарітамріти», пояснив: статевий потяг означає задоволення чуттів, і любов теж є задоволення чуттів, але чуттів Крішни. Іншими словами, коли робити щось, виходячи з міркувань особистої чуттєвої втіхи, це матеріальна діяльність; але коли діяти заради Крішниної насолоди, та діяльність духовна. На кожному рівні принцип той самий: задоволити чуття. Але на духовному рівні вдоволюють чуття Верховного Бога-Особи, Крішни, тимчасом як на матеріальному — чуття того, хто прагне чуттєвого задоволу. Приміром, коли в матеріальному світі людина слугує своєму панові, вона прагне вдоволити не його, а радше власні чуття. Тільки-но пан перестане платити, слуга покине службу. Це означає, що слуга працює на свого пана лише задля того, щоб вдоволювати власні чуття. Не те на рівні духовному: слуга Верховного Бога-Особи, Крішни, діє без ніякої заплати і за будь-яких умов. Отака є різниця між свідомістю Крішни й матеріальною свідомістю.
 

Крішна, вже знаємо, насолоджувався нектарним танцем раса, коли мав вісім років. Ґопі тоді здебільшого вже були одружені, бо в Індії, а надто в тогочасній, дівчат віддавали дуже рано. Часто траплялось, що дітей народжували дванадцятирічні матері. Отож і ґопі, що прагнули мати Крішну за чоловіка, вже були одружені, а проте не втрачали надії, що Він стане їм чоловіком. Вони ставилися до Крішни як до коханця. Тому любовні взаємини Крішни й ґопі звуться паракія-раса. Коли одружений чоловік прагне близькости з дружиною іншого або коли жінка жадає чужого чоловіка, ці стосунки називають паракія-расою.
 

Насправді Крішна чоловік усім, бо Він є верховний, що насолоджується. Кожна ґопі прагнула мати Крішну чоловіком — та хіба Він міг одружитися з усіма ґопі? Але що всі вони заховували природжену схильність вважати Крішну за свого верховного чоловіка, стосунки між ґопі й Крішною звуть паракія-раса. В духовному світі, на Ґолоці Вріндавані, паракія-раса вічна, і там немає скверни, що завжди притаманна паракія-расі в матеріальному світі. В матеріальному світі паракія-раса огидна, а тимчасом в світі духовному її представляють неповторно чудові взаємини Крішни з ґопі. Існує й багато інших стосунків з Крішною: пана й слуги, двох друзів, батька й сина, коханої й коханого. За найвищу з усіх цих рас вважають паракія-расу.
 

Матеріальний світ є спотворене відображення світу духовного. То наче віддзеркалення дерева у водоймі: там, де має бути корінь, у нього верхівка. Так само спотворено відображена в матеріальному світі паракія-раса, і вона огидна. Отже, імітуючи танець раса Крішни з ґопі, люди насолоджуються лише спотвореним, гидким відображенням трансцендентної паракія-раси. В матеріальному світі насолоджуватися трансцендентною паракія-расою неможливо. В «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що паракія-расу не слід імітувати навіть уві сні чи в думках. Хто робить так, п’є смертельну отруту.
 

Тільки-но Крішна, верховний, що насолоджується, забажав насолодитися товариством ґопі (була ніч повного місяця пори шарат), зараз місяць, цар над зірками, з’явився на небі в своїй найпрекраснішій подобі. Ця ніч — найчудовіша ніч року. В місті Аґра, що в провінції Уттар Прадеш (Індія), є славетна пам’ятка архітектури Тадж Махал. Цей мавзолей збудовано з найкращого мармуру, і безліч іноземних туристів приїздить саме в ніч повного місяця в пору шарат побачити, як відбивається місячне сяйво від шліфованих плит. Красу цієї ночі шанують і нині.
 

Коли повний місяць встав на східному виднокраї, на все ліг червонуватий відблиск. Із з’явою місяця небо видається присипане червоною кункумою. Коли чоловік після довгої розлуки повертається додому, він прикрашає обличчя дружини червоною кункумою, і так само коли довгожданий місяць сходить у пору шарат, він фарбує східний небокрай у червоне.
 

Коли місяць з’явився на небі, Крішну обійняло ще сильніше бажання танцювати з ґопі. В лісі було повно запашних квітів, віяло прохолодою, скрізь була розлита радість. Господь Крішна почав грати на Своїй флейті, і ті звуки причарували ґопі Вріндавани. Місяць уповні, червонястий небосхил, спокій, прохолода і буяння квітів робили ті звуки звабніші у тисячу разів. Ґопі й з природи були такі, що їх надзвичайно вабила Крішнина врода, але, почувши Його флейту, вони сповнилися жадання задоволити Крішнині чуття.
 

Почувши голос флейти, вони покинули все й мерщій кинулись до місця, де стояв Крішна. Вони бігли швидко, їхні сережки гойдалися. Вони бігли до місця, яке звуть Вамшівата. Ґопі, що доїли корови, покинули доїння на половині й побігли до Крішни. Одна з них поставила щойно надоєне молоко на пічку закип’ятити та й забула, і, не дбаючи, що воно збіжить і проллється, побігла до Крішни. Деякі ґопі давали ссати груди немовляті, хтось насипав їсти родині — але, покинувши все, вони побігли туди, де Крішна грав на Свою флейту. Деякі ґопі слугували своїм чоловікам, інші їли самі, але враз усе покинули і вже не дбали ні про чоловіків, ні про їжу — покидали все й пішли. Декотрі хотіли перш як іти до Крішни підфарбуватися й гарно вбратися, аж ні: палко прагнучи побачити Крішну, вони не змогли ані накласти косметики, ані вдягтися як слід. Поспіхом, абияк нафарбувались, дехто навіть, вдягаючись, переплутав верхню одіж з нижньою.
 

Коли ґопі квапливо вибігали з дому, їхні чоловіки, брати й батьки позастигали від подиву, не розуміючи, куди ті посхоплювалися. Ґопі, молоді дівчата, перебували під захистом чоловіків, старших братів чи батьків. Їхні опікуни заборонили їм іти до Крішни, але вони на це не зважали. Коли людина відчуває потяг до Крішни і перебуває в повній свідомості Крішни, вона не дбає про жодні мирські справи й обов’язки, навіть найнагальніші. Свідомість Крішни така могутня, що звільнює від будь-якої матеріальної діяльности. В Шріли Рупи Ґосвамі є чудовий вірш, там одна ґопі радить іншій: «Люба подружко, якщо ти хочеш насолоджуватися матеріальним суспільством, дружбою чи любов’ю, не ходи на берег Ямуни дивитись на юного Ґовінду, що грає на флейті і всміхається, а на Його устах грають яскраві місячні відблиски!» Шріла Рупа Ґосвамі дає зрозуміти, що той, кого причарувало прекрасне усміхнене обличчя Крішни, втрачає всяке бажання матеріальної насолоди. Так можна перевірити рівень свідомости Крішни: той, хто зробив поступ у свідомості Крішни, неодмінно втрачає цікавість до матеріальної діяльности й задоволення власних чуттів.
 

Деяких ґопі чоловіки до Крішни не пустили, силою позамикали в покоях. Не змігши піти до Крішни, ті ґопі заплющили очі й стали медитувати на Його трансцендентну форму. В розумі вони вже мали форму Крішни. Так ґопі довели, що вони найвищі йоґи. Як сказано в «Бгаґавад-ґіті», той, хто повсякчас з вірою й любов’ю думає в своєму серці про Крішну, є найвищий з-поміж йоґів. Справжній йоґ зосереджує розум саме на формі Господа Вішну, і це істинна йоґа. Крішна є джерело, з якого постають усі вішну-таттви. Отак ґопі, яких не пустили до Крішни, почали медитувати на Нього, як досконалі йоґи.
 

Наслідки діяльности заради плодів, що їх отримує жива істота в зумовленому стані, бувають двох різновидів: страждання — для зумовлених істот, що занурені в гріховну діяльність, і матеріальна насолода — для тих, що діють доброчесно. Але в кожнім разі, насолоджується істота в матеріальному світі чи страждає, вона зумовлена матеріальною природою.
 

Крішнині подружки, ґопі, що завжди збираються там, де з’являється Крішна, належать до різних груп. Більшість з них — вічні супутниці Крішни. В «Брахма-самхіті» сказано: нанда-чін-майа-раса-пратібгвітбгі — супутники Крішни в духовному світі, і передусім ґопі, є проявлення енерґії насолоди Господа Крішни. Всі вони є поширення Шріматі Радгарані. Та коли Крішна появляє Свої розваги в одному з усесвітів матеріального світу, до Нього приєднуються не лише Його вічні супутники, а й ті, що, бувши зі світу матеріального, піднялися до їхнього становища. Ґопі, що приєдналися до Крішниних розваг в матеріальному світі, вийшли із звичайних живих істот. Якщо когось зв’язували пута корисливої діяльности, то, постійно медитуючи на Крішну, вони цілковито звільнилися від наслідків карми. Їхня нестерпна туга за Крішною, якого вони не мали змоги бачити, звільнила їх від усіх наслідків гріховних учинків, а екстаз трансцендентної любови до Крішни в розлуці з Ним перевершив наслідки їхньої доброчесної матеріальної діяльности. Що доброчесна, що гріховна діяльність — та й та є причиною того, що зумовлена душа народжується і помирає, але ці ґопі, що медитували на Крішну, перевершили народження і смерть і, очистившись, піднеслися до рівня тих ґопі, які є поширення Крішниної енерґії насолоди. Зосередивши свій розум на Крішні як на коханцеві, ґопі повністю очистилися від кармічних наслідків матеріальної природи, а деякі навіть покинули матеріальні тіла, що є наслідок діяльности в трьох ґунах матеріальної природи.
 

Махараджа Парікшіт слухав від Шукадеви Ґосвамі про ґопі, що зібралися до танцю раса з Крішною. Почувши, що, зосередившись на Крішні як на своєму коханцеві, деякі ґопі цілковито звільнилися від скверни матеріальних народження й смерти, він сказав: «Ґопі не знали, що Крішна є Верховний Бог-Особа. Вони вважали Його за вродливого юнака, свого коханця. То як сталося, що вони, просто думаючи за коханого, звільнилися від матеріальної зумовлености?» Тут слід взяти до уваги, що Крішна і звичайна жива істота якісно єдині. Звичайна жива істота, невід’ємна частка Крішни — теж Брахман, але Крішна є Всевишній, Парабрахман. Отже, суть питання така: якщо відданий може звільнитися від матеріальної скверни, просто думаючи за Крішну, то чому неможливо звільнитись тим, хто присвятив життя комусь іншому? Чому не можна звільнитися від скверни матеріальної природи, якщо думати за чоловіка чи сина та й зрештою за будь-яку живу істоту — адже всі живі істоти є Брахман? Це дуже мудре й доречне запитання, бо атеїсти завжди імітують Крішну. В Калі-юґу є багато ошуканців, що вважають себе за так само великих, як Крішна, і дурять людей, заявляючи, що однаково, чи думати про них, чи про Господа Крішну. Тому і порушує це питання Махараджа Парікшіт, знаючи небезпеку, яка загрожує сліпим послідовникам демонів-імітаторів. На щастя, питання це записане в «Шрімад-Бгаґаватам», аби застерегти невинних людей: думати за Крішну й думати за звичайну людину — не одне й те саме.
 

Навіть думати за півбогів і думати за Крішну — це речі незрівнянні. «Вайшнава Тантра» попереджає: хто рівняє Вішну, Нараяну або Крішну до півбогів, є пшаа, негідник. І коли Махараджа Парікшіт порушив це питання перед Шукадевою Ґосвамі, той відповів так: «Любий царю, відповідь на це питання вже існує».

Парікшіт Махараджа волів з’ясувати все достеменно, і духовний вчитель мудро запитав: «Навіщо ти знову питаєш про те, що я вже пояснював? Невже ти не пам’ятаєш?» Становище духовного вчителя завжди вище проти становища учня, і тому він має право ганити свого учня у таких випадках, як оцей. Шукадеві Ґосвамі було відомо, що Парікшіт Махараджа запитував не тому, що не знав відповіді, але щоб застерегти невинних, які прийдуть пізніше і, може трапитись, будуть вважати якихось ошуканців за рівних Крішні.
 

Шукадева Ґосвамі нагадав Парікшітові Махараджі за звільнення Шішупали. Шішупала завжди заздрив Крішні, і тому Крішна вбив його. Але Крішна є Верховний Бог-Особа, тому Шішупалі, щоб звільнитися, вистачило просто побачити Його. Звільнюється навіть заздрісна людина, якщо зосередить розум на Крішні, — то що казати за ґопі, котрі були надзвичайно любі Крішні й думали за Нього повсякчас з любов’ю! Але друзі й вороги — не одне й те саме. І якщо Крішнині вороги очищуються від матеріальної скверни й зливаються з Усевишнім, то Його найдорожчі друзі, як-от ґопі, певно є звільнені і завжди з Ним.
 

В «Бгаґавад-ґіті» Крішну названо також іменем Хрішікеша. Шукадева Ґосвамі сказав далі, що Крішна є Хрішікеша, Наддуша, а тимчасом звичайна людина є зумовлена душа, і її вкриває матеріальне тіло. Але Крішна є Хрішікеша, тому Сам Він і Його тіло невідмінні. Ті, хто вважає, що Крішна відмінний від Свого тіла, не мають і дрібки розуму. Крішна — Хрішікеша й Адгокшаджа: саме ці два слова вжив Махараджа Парікшіт у цьому випадку. Хрішікеша — то Наддуша, Адгокшаджа — Верховний Бог-Особа, трансцендентний щодо матеріальної природи. Зі Своєї безпричинної милости Він з’являється такий, як Він є, просто щоб обдарувати Своєю ласкою звичайні живі істоти. На жаль, немудрі люди хибно беруть Крішну за одного з звичайних людей і так мостять собі дорогу в пекло.

Отже, Шукадева Ґосвамі ще й ще потверджує, що Крішна — Верховний Бог-Особа, і Він вічний, необмежений і вільний від матеріальної скверни.

Шукадева Ґосвамі далі сказав Махараджеві Парікшіту, що Крішна не звичайна людина. Він — Верховний Бог-Особа, що вміщує в Собі всі духовні якості. Зі Своєї безпричинної ласки Він приходить у матеріальний світ, і хоч де Він з’являється, Він завжди незмінний, такий, який Він є. В «Бгаґавад-ґіті» також є потвердження цьому. Там Господь каже, що Він з’являється в Своїй духовній енерґії. Сходячи, Він не потрапляє під оруду матеріальної енерґії, бо то Він панує над матеріальною енерґією. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що матеріальна енерґія діє під Його наглядом. Те саме потверджує «Брахма-самхіта»: матеріальна енерґія, Дурґа, відтворює, наче тінь, рухи того, чиєю тінню вона є. Отже, якщо людина прив’язується до Крішни або приваблюється Його вродою, якостями, багатством, славою, силою, зреченням або знанням чи навіть приходить до Крішни через хіть, гнів, страх чи через любов або дружбу, вона запевне спасеться і піднесеться над матеріальною скверною.
 

У «Бгаґавад-ґіті» (вісімнадцята глава) Господь каже: той, хто проповідує свідомість Крішни, дуже дорогий Йому. Тому, хто намагається проповідувати бездомісну свідомість Крішни, запевно трапляється багато перешкод. Іноді йому доводиться зазнавати тілесних мук, буває навіть, що проповідник гине. Але це все є велика аскеза заради Крішни. Тому Крішна і сказав, що Його проповідник надзвичайно дорогий Йому. Навіть Крішнині вороги можуть сподіватися спастися, якщо просто зосередять розум на Ньому, — що тоді казати за тих, кого Крішна любить! Висновок такий: хто звістує світові свідомість Крішни, отримає звільнення за будь-яких умов. Та проповіднику байдуже про звільнення, бо хто заглибився в свідомість Крішни і віддане служіння, поістині вже є звільнений. Отже, Шукадева Ґосвамі запевнив Махараджу Парікшіта: хто привабився до Крішни, той звільнюється з матеріального рабства, бо Крішна є трансцендентний володар усіх містичних сил.
 

Коли ґопі, як описано, зібралися перед Крішною, Він заговорив до них, граючи словами, — Він заохочував їх і водночас відштовхував. Крішна — найвищий промовець, і це Він оповів «Бгаґавад-ґіту». Йому до снаги говорити за найскладніші філософські, політичні, економічні питання — хоч які. А тут Він до того ж промовляв до ґопі, що були такі любі Йому. Прагнучи причарувати їх грою слів, Він заговорив так.
 

— О дівчата Вріндавани, — почав Крішна, — всі ви щасливиці й дуже Мені любі. Я несказанно радий, що ви прийшли. Сподіваюся, у Вріндавані все гаразд? Наказуйте Мені, будь ласка. Чим Я можу вам догодити? І навіщо ви прийшли сюди о такій пізній порі, глибокої ночі? Прошу, сідайте і, як ваша ласка, скажіть, чим Я можу вам слугувати.
 

Ґопі прийшли до Крішни, щоб насолодитися Його товариством, танцювати з Ним, обіймати та цілувати Його, тому офіційний, за всіма правилами етикету, прийом був для них справжня несподіванка. Крішна мав Себе з ними як з розпусницями. Ґопі ззирнулися. Усміхаючись одна до одної, вони упивалися Крішниними словами. Побачивши, що вони усміхаються до Нього, Крішна сказав:

— Любі подруги, вам слід знати, що тепер глупа ніч, а в цей час у лісі дуже небезпечно. Джунґлями блукають хижі звірі — кровожерні тигри, ведміді, шакали й вовки. Ви в небезпеці! Тут, у лісі, дарма шукати безпечного місця: хоч куди підіть, скрізь рискають хижі звірі, видивляючись здобичі. Мені здається, що, прийшовши сюди вночі, ви поставили в небезпеку власне життя. Вертайтесь додому чимшвидше!
 

Побачивши, що вони й далі всміхаються, Крішна сказав:

— Я захоплений вашою красою. У кожної з вас прекрасний, тонкий стан.

Усі ґопі там були неперевершеної вроди. Їх змальовано словом сумадгйам; взірець жіночої краси визначають словом сумадгйам, тобто «тонкостанна».
 

Своєю мовою Крішна хотів вказати ґопі, що вони ще надто молоді, щоб жити своїм розумом. Фактично вони всі потребували захисту. Іти вночі до Крішни було не дуже мудро. А до того, нагадав Крішна, Він — хлопець, а вони — молоді дівчата.

— То недобре, щоб молоді хлопці і дівчата лишалися вночі разом.

Видно було, що для ґопі Його поради не були дуже втішні. Тоді Крішна взявся переконувати їх в інший спосіб.
 

— Любі подружки, Я знаю, що ви повтікали з дому, не спитавшись своїх опікунів. Я певний, ваші батько-мати, старші брати, ба й сини, а тим паче чоловіки, не приберуть собі місця. Ви тут, а вони запевно непокояться за вас і скрізь шукають за вами, і від хвилювання, мабуть, не знають, що й думати. Не баріться, вертайтеся додому і заспокойте їх.
 

Такої байдужої поради від Крішни ґопі не сподівались, тому, дещо збентежившись і розсердившись, стали уважно роздивлятися, який красивий ліс навколо. В той час у лісі було ясно від місячного світла, над розкішним квітом лагідно віяв вітрець і шелестів у зелених кронах. Це була слушна мить для Крішни, щоб порадити ґопі:

— То ви, либонь, прийшли помилуватись на чудову красу нічного лісу Вріндавани! — сказав Він. — Тепер ви вже задоволили своє бажання, тому не гайтеся, вертайте додому. Я знаю, ви всі дуже цнотливі. Ви вже натішили очі чудовим лісом Вріндавани. Тепер час повертатись додому і далі вірно слугувати своїм чоловікам. Хоча ви молодесенькі, дехто з вас, можливо, має діти. Ви, мабуть, полишали немовлят удома самих, і вони тепер плачуть! Прошу, йдіть додому скоріше, дайте їм поссати груди. Я також знаю, що ви щиро кохаєте Мене і тому, коли почули голос Моєї флейти, прийшли сюди на поклик трансцендентної любови. Що ви кохаєте Мене і чуєте прив’язаність до Мене, то цілком природно, адже Я — Верховний Бог-Особа. Всі живі істоти є Мої невід’ємні частки і тому природно кохають Мене. Любов до Мене дуже бажана, і Я вітаю вас, що ви маєте це почуття. А тепер ідіть додому. І ще таке мушу вам сказати: для чистої, вірної жінки найперша релігійна засада — щиро служити своєму чоловікові. Вона мусить бути не тільки цнотлива й віддана чоловікові, але й привітна й лагідна до його друзів, а ще повинна слухатись чоловікових батька й матір та бути ласкава до його молодших братів. Але найголовніше для жінки — дбати про діти.
 

Так пояснив Крішна обов’язок жінки. Він також підкреслив, що жінка має служити своєму чоловікові:

— Навіть якщо чоловік лихої вдачі, не багатий, невдаха або старий чи від хвороби чиста руїна — хоч який він, жінка не має розлучатися з ним, якщо бажає по смерті піти на вищі планети. І суспільство також засуджує жінку, яка порушує вірність чоловікові, шукаючи когось іще. Такій жінці шлях на вищі планети закритий, і наслідком її розпусти буде деґрадація. Бувши за чоловіком, не можна шукати коханця. Ведичний закон цього не дозволяє. Вам здається, що ви надзвичайно любите Мене й прагнете Мого товариства, та ліпше не шукайте для себе насолоди зі Мною. Ліпше йдіть додому і просто розмовляйте за Мене, думайте про Мене. Так, завжди пам’ятаючи Мене й повторюючи Мої імена, ви неодмінно піднесетесь на духовний рівень. Немає чого стояти біля Мене. Йдіть додому.
 

Даючи ґопі такі настанови, Верховний Бог-Особа не глузував з них. Кожна порядна жінка має поставитись до цих настанов поважно. Верховний Бог-Особа надає тут великої ваги жіночій цноті. Кожна жінка, яка прагне піднестися до найвищого рівня у житті, мусить бути цнотливою. Крішна — то осереддя любови живих створінь, і той, хто розвиває в собі любов до Крішни, перевершує усі ведичні настанови. Таке було можливе для ґопі, які бачили Крішну віч-у-віч, але не для жінок, що перебувають у зумовленому стані. На жаль, є шахраї, які імітують стосунки Крішни й ґопі. Послідовники філософії монізму, чи «єдности», вони видають себе за Крішну і в такий спосіб приваблюють і зводять чимало невинних жінок, називаючи це «раса-лілою», яка нібито сприяє духовному усвідомленню. Застерігаючи від того, Господь Крішна вказує: що можливе для ґопі, для звичайної жінки неможливе. Плекаючи в собі свідомість Крішни, жінка може зробити поступ, але треба бути дуже пильним, щоб не потрапити в обійми самозванця, який проголошує себе Крішною. Слід зосередитись на відданому служінні, оспівуючи Крішнині діяння й медитуючи на Нього, як тут сказано. Наслідувати сахаджій, так званих «відданих», які до всього ставляться легковажно, не варто.
 

Почувши, що Крішна так відмовляє їх, ґопі дуже засмутилися. Їм здалося, що Крішна ніколи не вдоволить їхнього бажання насолодитися з Ним танцем раса. Ґопі охопило хвилювання, від розпачу вони почали важко дихати. Замість дивитися просто Крішні у вічі вони похилили голову, потупили очі, а носочком почали малювати по землі. Гіркі сльози, що струмували їм з очей, змивали косметику і, змішуючись на грудях з кункумою, скрапували на землю. Вони стояли перед Крішною наче німі, не на силі слова сказати, проте з усієї їхньої постави знати було, що в серці у них великий біль.
 

Ґопі були не звичайні жінки. Вони й Крішна перебувають на одному рівні, тому що ґопі є Його вічні супутниці. Це потверджено у «Брахма - самхіті»: ґопі є поширення енерґії насолоди Крішни і, як Його енерґія, невідмінні від Нього Самого. Ґопі дуже пригнітило те, що сказав Крішна, проте відповісти Йому прикрістю вони не хотіли. Але хотіли-таки докорити Йому за неласку і тому заговорили тремтячим голосом. Вони боялися своїми словами образити Крішну, бо Він був сама їхня душа, найдорожчий їм і найлюбіший. У серці ґопі був тільки Крішна. Вони були душі, цілковито впокорені і віддані Йому. Почувши неласкаву мову, вони, природно, хотіли одразу відповісти, але тільки сльози закрапали їм з очей. Нарешті вони таки спромоглись заговорити:
 

— Який Ти жорстокий, Крішно! — сказали вони. — Ніколи більше не говори з нами так. Ми віддали Тобі свою душу до решти. Не жени нас геть, не кажи жорстоких слів. Ти — Верховний Бог-Особа і вільний чинити як завгодно, але поводитись з нами так немилосердно — то не гідно Тебе! Заради притулку Твоїх лотосових стіп ми покинули все. Знаємо, Ти — цілковито незалежний і можеш робити що хочеш, але, прохаємо, не відкидай нас. Ми — Твої віддані. Прийми ж нас, як приймає Своїх відданих Господь Нараяна. Безліч відданих поклоняються Господу Нараяні заради того, щоб спастися, і Він дарує спасіння їм усім. То хіба Ти зможеш прогнати нас, що не мають іншого притулку, крім Твоїх лотосових стіп?
 

Любий Крішно, — казали вони далі, — Ти верховний вчитель, в тому немає сумніву. Точно за шастрами Ти вчиш, що жінка мусить бути вірна чоловікові і ласкава до дітей, дбати про родинне вогнище і слухатися старших. Але ми знаємо також інше: ніколи не покидати захистку Твоїх лотосових стіп є те саме, що досконало виконувати всі настанови шастр. Наші чоловіки, друзі, рідні й діти любі та дорогі нам лише тому, що в них перебуваєш Ти, бо Ти — Наддуша у кожнім живім створінні. Чого варті всі, як Тебе нема? Коли Ти йдеш з тіла, воно зразу гине, а труп, вчать шастри, слід негайно викинути в річку або спалити. Отже, кінець кінцем, Ти — найдорожчий у цілому світі. Віддаючи Тобі любов і віру, ми не ризикуємо втратити чоловіків, друзів, синів чи дочок. Прийнявши Тебе за верховного чоловіка, жінка ніколи не втратить чоловіка, як то трапляється у матеріальному житті. Прийнявши Тебе за відначального чоловіка, ми вже ніколи не будемо самотні, не розлучимося, не овдовіємо. Ти — вічний чоловік, вічний син, вічний друг і вічний пан, і той, хто встановлює з Тобою якісь стосунки, стає вічно щасливий. Ти вчитель релігії, і тому Твоїм лотосовим стопам слід поклонятися. Щодо цього шастри кажуть: чрйа-упсан — найголовніший обов’язок — поклонятися Твоїм лотосовим стопам. І «Бгаґавад-ґіта» потверджує, що Ти — єдиний, хто насолоджується, єдиний володар, єдиний друг. Ми прийшли до Тебе, покинувши всіх так званих «друзів», «суспільство», «любов» — то насолоджуйся нами. Насолоджуйся нами вічно. Будь наш володар — Ти ж наш володар відначально і маєш на те повне право, будь наш верховний друг, бо так є відначально. Дозволь обійняти Тебе, нашого найвищого коханого.
 

І ще ґопі казали до лотосоокого Крішни:

— Не губи нашої надії мати Тебе як чоловіка, яку ми плекали так довго. Розумна людина, яка дбає про власну користь, віддає всю любов Тобі. Лише ті, хто в омані зовнішньої енерґії, шукають насолоди окремо від Тебе, але задоволення, якого вони прагнуть, оманне. Так звані «чоловік», «друг», «син», «дочка», «батько-матір» — то все джерело матеріальних страждань. Ніколи в матеріальному світі не було, щоб хтось здобув щастя через батька, матір, чоловіка, сина, дочку чи друга. Вважають, що батько й мати дають захист дітям, а проте скільки дітей не мають що їсти й даху над головою! Є багато добрих лікарів, але якщо пацієнт помер, жоден не здолає оживити його. І так само існує безліч засобів оборони, та коли людина приречена, її ніщо не врятує. Хто не має Твого захисту, всі ті засоби стають для нього просто джерелом безупинних страждань. Тому ми звертаємось до Тебе, любий Господи, владико над владиками: не вбивай надії, яку ми викохали, — надії мати Тебе за верховного чоловіка.
 

Любий Крішно, ми жінки, і жіноче серце знаходить втіху в хатніх справах, але Ти вкрав наші серця — то що ми віддамо своїй родині? Тобі ж про те байдуже, і Ти знов і знов переконуєш нас повертатись додому. Слова Твої цілком слушні. Але що з того, якщо ми наче вросли в землю? Ноги не здатні й кроку ступити від Твоїх лотосових стіп. І що нам робити вдома, навіть якщо ми повернемось туди, як Ти прохаєш? Як Тебе нема, ми вже не здатні ні до чого. Ні, не родині віддали ми свої жіночі серця. В наших серцях пробудилася інша хіть, і її вогонь не вщухає. Прохаємо Тебе, любий Крішно, згаси цей вогонь Своєю ласкавою усмішкою і трансцендентними звуками, які злітають з Твоїх лотосових губ. Знай: якщо Ти не зласкавишся над нами, вогонь розлуки певно спопелить нас. Ми станемо думати лише про Тебе і Твою вроду і негайно покинемо тіло — і тоді у наступному житті ми напевно прийдемо до Твоїх лотосових стіп. Якщо Ти, коханий Крішно, скажеш, що вдома хтивий вогонь бажань загасять наші чоловіки, то ми можемо лише відповісти, що це вже неможливо. Ти дав нам нагоду прийти до лісу, щоб стати Твоєю втіхою. А колись Ти торкнувся був нам до грудей, і ми сприйняли це за благословення від Тебе, так само як це сприймають богині процвітання, що ними Ти насолоджуєшся на Вайкунтгалоках. Ми вже звідали смаку трансцендентної насолоди, і тому нас уже не притягує ніхто інший, щоб погамувати нашу жагу, тільки Ти один. Любий Крішно! Лотосовим стопам богині процвітання завжди поклоняються півбоги, а вона на планетах Вайкунтги спочиває в Тебе на грудях. Щоб знайти притулок Твоїх лотосових стіп, що завжди вкриті листочками туласі, вона виконує великі аскези й покути. Твої лотосові стопи — справжній притулок для Твоїх слуг, і богиня процвітання замість спочивати в Тебе на грудях спускається до Твоїх лотосових стіп, щоб поклонятись їм. Ми тепер вкриті пилом з Твоїх лотосових стіп. Просимо, не відкидай нас, бо ми душі, які цілковито віддалися на Твою ласку.
 

Любий Крішно, Тебе знають як Харі. Ти знищуєш страждання всіх живих істот і насамперед тих, хто, покинувши дім і родинні прив’язаності, цілком віддався на Твою ласку. Йдучи з дому, ми сподівались віддати себе Тобі, присвятити своє життя служінню Тобі. Одного прохаємо: дозволь бути Твоїми слугами. Ми не прохаємо Тебе зробити нас Своїми дружинами — прийми нас просто як Своїх служниць. Тобі, Верховному Богові-Особі, подобається насолоджуватися паракія-расою — Ти ж відомий трансцендентний крадій жіночих сердець! — то ми прийшли задоволити Твоє трансцендентне бажання. Ми теж шукаємо задоволення, бо тільки-но ми побачили Твоє усміхнене лице, зараз виповнилися хіті. Ми гарно убрались і надягли всі свої прикраси, але наші одяг і краса будуть недовершені, поки Ти не пригорнеш нас до Себе. Ти — Верховна Особа, і тому коли Ти прикрасиш нас Собою як оздоба пуруша-бгӯшаа, діамант серед чоловіків, тоді наше вбрання стане довершене і бажання вдовольняться.
 

Любий Крішно! Нас зачарували знаки тілаки, Твої сережки, Твоє прекрасне обличчя, на яке спадають кучері, неповторний усміх Твоїх уст, і не тільки вони — нас ваблять і Твої руки, що дають надійний захист усім відданим Тобі душам. Твої груди, що їх вічно обіймає богиня процвітання, теж притягають нас, проте посісти її становища ми не прагнемо. Нас вдоволить бути просто Твоїми служницями. Однак якщо Ти засуджуєш нас, вважаєш, що ми поводимось наче повії, тоді скажи: чи є в трьох світах жінка, яка б не привабилась Твоєю красою й тими мелодіями, які Ти виграєш на Своїй трансцендентній флейті? І чоловіки, і жінки у всіх трьох світах належать до межової енерґії, пракріті, і тому в стосунку до Тебе ті й ті однакові. Насправді ніхто не є «чоловік», тобто «той, хто насолоджується». Кожен призначений давати насолоду Тобі. Немає такої жінки у трьох світах, котра, зваблена Тобою, не зійшла б зі стежини вірности, бо Твоя неперевершена краса заворожує не лише чоловіків і жінок, а й корови, птахи, звірі і навіть дерева, квіти й плоди, за нас годі й казати! Однак ми чітко знаємо: Господь Вішну завжди захищає півбогів від нападів демонів, і Ти також прийшов у Вріндавану, щоб захистити її жителів від усякого лиха. О любий друже тих, хто в біді, торкнися до наших палаючих грудей і голів, бо ми віддалися Тобі як Твої вічні служниці. Не бійся, що Твої лотосові долоні спопеліють у полум’ї наших палаючих грудей. Запевняємо, Твоїм долоням буде насолода, а не біль — так лотос, тендітний і ніжний, насолоджується палючим промінням сонця.
 

Почувши бентежну мольбу ґопі, Верховний Бог-Особа, завжди ласкавий до них, всміхнувся і, хоча є самодостатній, почав обіймати й цілувати їх, як вони прагнули. Коли, всміхаючись, Крішна дивився в обличчя ґопі, вони ставали стократ красивіші. Насолоджуючись серед них, Крішна був наче повний місяць, що навколо нього мільйони зірок. Так Верховний Бог-Особа, з різнобарвною ґірляндою на грудях, оточений сотнями ґопі, блукав лісом Вріндаваною, іноді співаючи Сам, а іноді разом з ґопі. Нарешті вони прийшли на прохолодний піщаний берег Ямуни, вкритої квітучими лілеями та лотосами. Серед тої трансцендентної краси ґопі й Крішна насолоджувалися одне одним. Гуляючи берегом Ямуни, Крішна то обіймав ґопі за шию, то оповивав рукою їхні груди чи стан. Ґопі і Крішна насолоджувалися, пощипуючи одне одного, жартуючи й скидаючись очима. Коли Крішна торкався тіл ґопі, їхнє жадання обнімати Крішну ще зростало. Всі насолоджувалися тими іграми. Так Верховний Бог-Особа благословив ґопі найвищою ласкою, бо в тій насолоді Крішниним товариством не було і найменшої тіні земного статевого життя.
 

Невдовзі проте ґопі почулися найщасливішими жінками у всесвіті, — Крішна ж обдарував їх Своїм товариством, — і запишалися. Господь Крішна, знаний як Кешава, враз збагнув, що, мавши невимовно велике щастя насолоджуватись Ним особисто, ґопі загордували. Появляючи Свою безпричинну ласку, Він, щоб приборкати їхню гординю, зник, так появивши одну із Своїх щедрот — зреченість. Верховний Бог-Особа завжди повний шести щедрот, і цього разу Він появив щедроту зречености. Крішнина зреченість потверджує: Крішна цілковито неприв’язаний. Він одвічно самодостатній і не залежить ні від чого. Саме на цьому рівні відбуваються всі Його трансцендентні розваги.