РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ

Якось пастухи з Нандою Махараджею на чолі зібрались піти до Амбікавани виконати обряд Шіваратрі. Раса-ліла відбулася восени, а перше за нею велике свято — Холі, чи Долаятра. Між Долаятрою й раса-лілою є ще одна важлива церемонія — Шіваратрі, і виконують її здебільшого шіваїти, віддані Господа Шіви. Вайшнави іноді теж виконують цей обряд, бо визнають Господа Шіву за найкращого з-поміж вайшнав. Однак віддані Крішни, бгакти, виконують Шіваратрі нереґулярно. Тож пастухи з Нандою Махараджею на чолі «якось зібрались» виконати її, сказано в «Шрімад-Бгаґаватам». Це означає, що вони виконували обряд Шіваратрі не завжди, але цього разу їм захотілося піти в Амбікавану просто з цікавости. Амбікавана розташована в провінції Ґуджарат, і, як сказано, Амбікавана стоїть на березі Сарасваті, хоча в провінції Ґуджарат Сарасваті не протікає. Єдина річка там — Саварматі. В Індії всі великі місця прощі розташовані при Ґанзі, Ямуні, Сарасваті, Нармаді, Ґодаварі й Кавері. Амбікавана стояла на березі Сарасваті, й Нанда Махараджа з пастухами пішли туди.

Прийшовши в Амбікавану, вони почали з великою відданістю поклонятися божеству Господа Шіви й Амбіки. Амбіка — піднесена дружина Господа Шіви, саме уособлення жіночих чеснот, тому біля храму Господа Шіви завжди споруджують храм Амбіки, чи Дурґи. Вона ніколи не покидає товариства свого чоловіка. Прийшовши до Амбікавани, пастухи Вріндавани передусім зробили омовіння в Сарасваті. Найперший обов’язок прочанина — взяти у святому місці купіль, а подеколи ще й поголити голову. Це роблять перш за все. Зробивши омовіння в святому місці, пастухи виконали обряд поклоніння божествам і тоді стали роздавати милостиню.

За ведичним звичаєм милостиню дають брахманам. Приймати милостиню можуть тільки брахмани і санн’ясі — так сказано в шастрах, ведичних писаннях. Пастухи Вріндавани роздавали корови в золотих оздобах, з чудовими ґірляндами. Милостиню дають брахманам, бо вони не працюють задля того, щоб заробити на прожиття. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що їм покладено за обов’язок брахманічну діяльність — вивчати писання і виконувати аскези й покути. І не лише вони самі мають бути вченими, але й повинні вчити інших, бо слід виховувати нових брахман, а не просто бути вдоволеним з того, що самі є брахмани. Людина, яка погоджується піти в учні до брахмани, теж отримує нагоду зробитися брахманою. Брахмани завжди поклоняються Господеві Вішну і тому гідні того, щоб їм давати будь-яку милостиню. Коли ж брахмани отримують забагато милостині, вони мають віддавати лишок на служіння Вішну. Отже, ведичні писання радять давати милостиню брахманам, бо це означає вдовольняти Вішну й усіх півбогів.

Прочани беруть купіль, поклоняються божеству й роздають милостиню, і ще їм радять день постити. У місці прощі лишаються принаймні три дні. Першого дня прочани постять, а ввечері можуть випити трохи води, бо вода посту не перериває.

Пастухи з Нандою Махараджею на чолі переночували на березі Сарасваті. Цілий день вони постили, а надвечір випили трохи води. Та коли вони вклалися відпочивати, з лісу виповз великий змій і став жадібно заковтувати Нанду Махараджу. Нанда безпорадно заволав:

— Крішно, синку, де Ти? Врятуй мене! Цей змій проковтне мене!

Від крику Нанди Махараджі, що гукав на поміч, пастухи попрокидалися. Зрозумівши, що коїться, вони похапали головні й взялися штрикати змія, щоб забити, проте змій не зважав на розжарені поліна і далі заковтував Нанду Махараджу.

Тут на місці дії з’явився Крішна й поставив на змія Свої лотосові стопи. Щойно Крішнині лотосові стопи торкнулися змія, той покинув зміїне тіло і постав прекрасним півбогом Від’ядгарою. Він був незрівнянної краси, видно було, що то не звичайна істота. Тіло його сяяло й променилося, шию прикрашало золоте намисто. Віддавши поклони Господу Крішні, він застиг перед Ним у великім смиренні.

— З усього видно, ти добрий півбог, і богиня процвітання не оминає тебе своєю ласкою. Чому ж ти зробив такий огидний вчинок? Як ти потрапив у зміїне тіло? — спитав Крішна у півбога, і той почав оповідати історію свого минулого життя.

— Любий Господи, — сказав він, — за минулого життя я звався Від’ядгара й славився красою на весь світ. Я був знаменитість і любив подорожувати скрізь на своєму літакові. Одного разу, подорожуючи, я побачив великого мудреця Анґіру. Він був невимовно потворний, і я став сміятись з нього, бо дуже гордував через свою вроду. За цей гріховний вчинок мудрець прокляв мене. Так я опинився в зміїному тілі.

Варто взяти до уваги, що доки немає на те Крішниної ласки, вийти з-під впливу ґун матеріальної природи людина не може, хоч би яких висот матеріального розвитку сягнула. Як на матеріальний погляд, Від’ядгара посідав дуже піднесене становище, до того ж був дуже вродливий. Його матеріальне становище було дуже добре, і він міг подорожувати в своєму літаку де тільки хотів, а проте через прокляття в наступному житті став змієм. Будь-яка визначна в матеріальному розумінні людина через необережність може впасти до існування в найогидніших формах життя. Хибно думати, що, отримавши людське тіло, істота вже не деґрадує. Від’ядгара сам каже, що був півбогом, але через прокляття став змієм. Але коли Крішна торкнувся його Своїми лотосовими стопами, в ньому одразу пробудилася свідомість Крішни. Свідома Крішни людина знає, що вона вічний слуга слуги Крішни, і вважає себе за найницішу істоту. Вона розуміє: всі її добрі вчинки — то лише милість Крішни та духовного вчителя.

Півбог Від’ядгара промовляв до Крішни далі. Він сказав:

— Загордувавши через надзвичайну красу, я насміявся з потворности великого мудреця Анґіри. За цей гріховний вчинок він мене прокляв, і я зробився змієм. Але тепер я розумію, що то було не прокляття — то було благословення. Аби мудрець не прокляв мене, я б не отримав зміїного тіла, і тоді Ти б ніколи не вдарив мене Своєю лотосною стопою — а від того удару я геть очистився від матеріальної скверни.

В матеріальному житті високо цінують чотири речі: шляхетне походження, велике багатство, вченість і вроду. Ці речі мають за визначні матеріальні здобутки. На жаль, без свідомости Крішни ці здобутки стають джерелом гріха й занепаду. Від’ядгара був гарним півбогом, а проте через свою пиху був проклятий жити у зміїному тілі. Змію вважають за найжорстокішу й найлихішу живу істоту, але коли ненавидить інших людина, її вважають за гіршу від змії. Гадину можна приборкати, зачарувати мантрами чи травами, але ніхто не здолає приборкати лиху людину.

— Любий Господи, — вів далі Від’ядгара, — нині я, здається, очистився від усіх гріхів, тож прошу в Тебе дозволу повернутись до своєї оселі, на райську планету.

Це прохання свідчить: люди, які прагнуть піднестися на вищі планетні системи і користуватися з тамтешніх вигод, своєї мети не досягнуть, якщо немає на те дозволу Верховного Бога-Особи. Крім того в «Бгаґавад-ґіті» стверджено, що менш розумні, прагнучи матеріальної користи, поклоняються різним півбогам; але насправді благословення, що його отримують через півбогів, приходить з дозволу Господа Вішну, або Крішни. Півбоги не здатні дарувати матеріального благословення. Тому поклонятися Крішні й прохати в Нього чогось варто навіть тому, хто прив’язаний до матеріальних вигод. Крішна може дати будь-яке матеріальне благословення. Проте одне — прохати матеріального добра в півбогів, і зовсім інше — прохати його в Крішни. Дгрува Махараджа поклонявся Верховному Богові-Особі, шукаючи матеріальної користи, але коли Верховний Бог-Особа дарував йому Свою ласку і Дгрува побачив Його, він відчув таке задоволення, що не схотів приймати жодного матеріального благословення. Розумна людина не запобігає ласки в півбогів і не поклоняється їм. Вона безпосередньо усвідомлює Крішну, і якщо вона прагне якоїсь матеріальної користи, то звертається до Крішни, а не до півбогів.

Чекаючи, поки Крішна дасть йому дозвіл повернутися на небесні планети, Від’ядгара сказав:

— Ти торкнувся до мене Своїми лотосовими стопами, і тому я звільнився від усіх матеріальних страждань. Ти — наймогутніший містик. Ти — Верховний Бог-Особа, повелитель усіх відданих. Ти підтримуєш вищі планетні системи, тому я прохаю Твого дозволу. Прошу, наказуй мені, я цілковито віддався Тобі. Я знаю, що хто безнастанно виспівує Твоє святе ім’я, звільнюється від усіх наслідків гріха. І вже певно вільні ті щасливці, до яких Ти Сам торкаєшся Своїми лотосовими стопами. Отже, я не маю жодного сумніву, що, торкнувшись Своїми лотосовими стопами, Ти звільнив мене від прокляття брахмани.

Так Від’ядгара отримав від Господа Крішни дозвіл повернутися додому на вищу планетну систему. Отримавши таку ласку, Від’ядгара обійшов навколо Господа і, віддавши Йому шанобливий поклон, повернувся на вищі планети. Нанда ж Махараджа врятувався від небезпеки опинитися в шлунку змія.

Завершивши свої справи, пастухи, що прийшли виконати ритуали на поклоніння Господу Шіві й Амбіці, зібралися назад до Вріндавани. Дорогою вони згадували надзвичайні дії Крішни. Від розмов про те, як звільнився Від’ядгара, їхня любов до Крішни чимдалі дужчала. Вони прийшли вшановувати Господа Шіву й Амбіку, але відчули ще більшу любов до Крішни. Так і ґопі: поклоняючись богині Кат’яяні, вони ще більше полюбили Крішну. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що ті, хто заради власної користи поклоняється півбогам, як оце Господь Брахма, Шіва, Індра й Чандра, є нерозумні, бо згубили з ока справжню мету життя. Але пастухи, що жили у Вріндавані, не були звичайними людьми. Хоч би що робили вони, вони робили це для Крішни. Добре, якщо, поклоняючись півбогам, якими є Господь Шіва й Господь Брахма, людина більше прив’язується до Крішни. Але недобре поклонятися півбогам заради власної користи.

Одної чудової ночі після того випадку Крішна і Його незбагненно могутній старший брат Баларама пішли до лісу Вріндавани, обоє тішилися товариством дівчат Враджабгумі, що супроводжували Їх. Молоденькі дівчата Враджі були ошатно вбрані, заквітчані й намащені сандаловою пастою. В небі світив місяць, навколо нього мерехтіли зорі. Вітер приносив аромат квітів малліка, і бджоли від нього нестяміли. Здавалося, в повітрі розлита благодать. Крішна й Баларама почали чарівно співати. Дівчата так заслухалися Їхніх мелодійних пісень, що геть забули себе, їхнє волосся розсипалося, одежа прийшла в безладдя, квіти з ґірлянд стали падати на землю.

Раптом, коли вони так, майже в нестямі, забулися, з’явився демон, один з супутників скарбника півбогів Кувери. Демона того називали Шанкгачудою, бо голову йому прикрашав коштовний камінь, що за формою нагадував мушлю. Шанкгачуда пишався зі свого багатства, як ті два сини Кувери, що через пиху знехтували присутність Наради Муні. Демон гадав, що Крішна й Баларама — звичайнісінькі собі пастушки, що насолоджуються в гурті вродливих дівчат. У матеріальному світі багаті здебільшого вважають, що всі вродливі жінки мусять належати їм. Так думав і Шанкгачуда. А що він належив до багатіїв — вірних Кувери, то, гадав, насолоджуватися стількома красунями пристало йому, а не Крішні з Баларамою. Тому він вирішив забрати тих дівчат собі. Він з’явився перед Крішною й Баларамою і потяг дівчат за собою в напрямку на північ. Не вважаючи на присутність Крішни й Баларами, він наказував дівчатам так, ніби був їхній володар або чоловік. Дівчата, що їх силою забирав Шанкгачуда, почали кликати Крішну й Балараму на порятунок. Два брати, вхопивши кожен по замашній палиці, кинулися їм навздогін.

— Не бійтеся! — кричали Вони ґопі. — Зараз Ми дамо цьому демонові доброї науки.

За якусь мить Вони наздогнали Шанкгачуду, який, зваживши, що брати надто могутні, облишив ґопі і кинувся бігти, рятуючи життя. Але Крішна не дав йому втекти. Ґопі Він доручив Баларамі, а Сам переслідував Шанкгачуду. Крішна хотів дістати коштовний камінь у формі мушлі з голови демона. В кілька стрибків Крішна наздогнав демона і, вдаривши його кулаком по голові, вбив, узяв коштовний камінь і повернувся. Перед усіма ґопі Крішна подарував самоцвіт старшому братові Баларамі.