РОЗДІЛ СОРОК ТРЕТІЙ

Вранці Крішна й Баларама зробили омовіння, виконали ранкові обов’язки і тоді почули з жертовної арени барабанний бій. Вони негайно зібралися й пішли дивитися на забаву. Діставшись входу до борецького табору, Вони побачили величезного слона Кувалаяпіду з погоничем на спині. Погонич навмисне загородив Їм прохід, поставивши слона перед брамою. Крішна зрозумів наміри погонича і зараз щільно запнув на Собі вбрання, готуючись до бою зі слоном. Він суворо звернувся до погонича, голос Його гуркотав наче грім у хмарах:

— Геть з дороги, лиходію в личині погонича, дай пройти Мені у браму. Якщо не вступишся, я пошлю тебе з твоїм слоном укупі в країну смерти.

Погонич від тої образи знавіснів і, згідно з попереднім наміром, почав нацьковувати слона на Крішну. Слон сунув на Крішну, як невідворотна смерть. Він кинувся на Крішну, намагаючись ухопити Його хоботом, але Крішна спритно вивернувся і сховався в слона між ногами. Слони бачать тільки те, що просто перед ними, тому Кувалаяпіда намагався піймати Його хоботом. Крішна знов спритно вислизнув і, забігши ззаду, вхопив слона за хвіст. Цупко тримаючи хвоста, Крішна став тягнути за нього і, наче Ґаруда невелику змію, протяг слона метрів із двадцять. Крішна тягав слона вправо-вліво, як в дитинстві телят, потім став перед слоном і дав йому міцного стусана, а тоді втік з очей знов за спину. Далі Крішна кинувся на землю і, підкотившись слону під передні ноги, примусив перечепитися і впасти. Тоді негайно підвівся, але слон думав, що Крішна лежить на землі, і люто встромив бивень у землю, щоб проткнути Його. Погонич сидів на шиї слона, і, хоча той був знесилений і лютий, і далі підбурював його. Оскаженілий слон знов кинувся на Крішну. Але щойно він наблизився, Крішна вхопився за хобот і сіпонув додолу. Слон з погоничем впали, Крішна стрибнув слонові на спину, відламав один з його бивнів і цим бивнем вбив і слона, і погонича. Убивши слона, Крішна взяв бивень на плече. Прямуючи до борецького табору, спітнілий і забризканий слонячою кров’ю, Крішна відчував величезну втіху. Господь Баларама ніс на плечі другий слоновий бивень. У колі пастушків вони увійшли на борецький майдан.

Коли Крішна вступив з Баларамою та Своїми друзями на борецький майдан, різні люди побачили Його по-різному, кожен відповідно до своїх стосунків (рас) із Ним. Крішна є джерело насолоди й усіх різноманітних рас — і в прихильності, і у ворожому ставленні. Борцям Він здавався грізною блискавкою, загалові — найпривабливішою особистістю, а жінкам — найчарівнішим з-поміж чоловіків, самим Купідоном, і вони чимдалі дужче запалювались хіттю. Пастухи, що були там, бачили Крішну як свого земляка, що з одного з ними селища, з Вріндавани. Нечестиві царі-кшатрії дивилися на Нього як на наймогутнішого правителя і з острахом чекали від Нього кари. Для батьків Крішни, Нанди та Яшоди, Він був улюблена дитина, для Камси, царя династії Бгоджа — уособлення смерти. Нерозумні дивилися на Нього як на безпорадного хлопця. Йоґам Він здавався Наддушею, членам роду Врішні — найславетнішим нащадком. Так по-різному сприймали Крішну різні люди. Крішна з Баларамою й пастушками ввійшов на борецький майдан. Почувши, що Крішна вже вбив слона Кувалаяпіду, Камса вже не сумнівався, що Крішна — це смертельна загроза, і його обняв великий страх перед Ним. У Крішни й Баларами були довгі руки, обоє були гарно вбрані, так, ніби зібралися виступати на сцені. Все зібрання втопило в них очі. Вони були надзвичайно привабливі.

Для жителів Матгури то було справжнє щастя бачити Крішну, Верховного Бога-Особу. Вони все не могли напитися небесним нектаром краси Його обличчя. Дивитися на Крішну було така насолода, начебто вони не просто пили нектар Його вроди, а й вдихали аромат Його тіла, відчували на язиці Його смак, і руками обіймали Крішну й Балараму. Вони почали говорити між собою за двох трансцендентних братів. Вже відколи чули вони за вроду й дії Крішни й Баларами, а побачили Їх перед собою тільки нині. Вони думали, що Крішна й Баларама — два всемогутніх втілення Верховного Бога-Особи, Нараяни, що з’явилися у Вріндавані.

Жителі Матгури почали переповідати розваги Крішни: як Він народився у Васудеви, як Нанда Махараджа з дружиною в Ґокулі взяли Його під свою опіку та всі події аж до приїзду до Матгури. Вони обговорювали те, як Він убив Путану, оповідали за Трінаварту, що прийшов у подобі смерча, також згадували за звільнення братів-близнюків з дерев ямала-арджуна. Жителі Матгури казали одне до одного: «Крішна з Баларамою вбили у Вріндавані багато демонів — Шанкгасуру, Кеші, Дгенукасуру та багато інших. Також Крішна врятував жителів Вріндавани від страшної пожежі. Він покарав змія Калію, що жив у Ямуні, і збив пиху з небесного царя Індри, що був надто загордував. Сім днів Крішна одною рукою тримав величезний пагорб Ґовардгану і так врятував жителів Вріндавани від безупинної зливи, бурі та ураґану». Вони почали згадувати й за інші Його дії, що давали серцю втіху: «Дівчата Вріндавани були такі щасливі бачити Крішнину вроду й брати участь у Його іграх, що геть забули за матеріальне існування. Дивлячись на Крішну й думаючи про Нього, вони геть забували, що на світі є якісь матеріальні нещастя». Розмовляючи між собою, жителі Матгури називали династію Яду найславетнішою в усесвіті через те, що в ній народився Крішна. Далі жителі завели мову за Балараму. Вони змальовували Його прекрасні очі, що нагадували лотосові пелюстки, а хтось зауважив: «Цей хлопець убив Праламбу та багато інших демонів». Розмовляючи про подвиги Крішни й Баларами, вони почули музику — то грали оркестри на знак початку борецького змагання.

До Крішни й Баларами підійшов відомий борець Чанура.

— Любі Крішна й Баларама, — сказав він, — ми чули про Ваші минулі подвиги. Ви великі герої, тому цар і прикликав Вас сюди. Ми чули, що Ваші руки дуже сильні. Цар і всі присутні прагнуть побачити Вашу борецьку вправність. Громадянин мусить слухатися царя і намагатись розважити правителя країни. Якщо громадянин діє так, йому всміхнеться добра доля. А той, хто не кориться й гнівить царя, скуштує лиха. Ви пастухи, і, ми чули, коли Ви пасли корови в лісі, розважалися, борючись одне з одним. Тому ми прагнемо, щоб Ви приєднались до нас і взяли участь у змаганні борців. Це буде втіха всім присутнім і цареві теж.

Крішна одразу зрозумів, куди цілять Чанурині слова, й приготувався боротися з ним. Але, зваживши на час і обставини, Він мовив:
— Ти підданий царя Бгоджі, ти живеш у джунґлях. Ми, хоча й непрямо, теж його піддані і намагаємось догоджати йому як можемо. Нас запрошено змагатися, і це велика для нас ласка, однак Ми є прості хлопці, тільки інколи змагаємося в лісі зі своїми друзями-однолітками. Боротися з тими, хто рівний Нам віком і силою, вважаємо за добре для Нас. Але якщо Ми будемо змагатися з такими великими борцями, як ви, глядачам то не сподобається, бо суперечить їхнім релігійним переконанням.

Тим самим Крішна вказав, що таким славетним, сильним борцям не годиться викликати на бій Їх, Крішну й Балараму.

— Любий Крішно, — відповів Чанура, — ми знаємо, що Ти ні дитина, ані юнак. І Ти, і Твій старший брат Баларама обоє трансцендентні. Ти вже вбив слона Кувалаяпіду, а він міг перемогти тисячі слонів. Чудо, як легко Тобі це вдалося! Ти надзвичайно сильний, отож Тобі пристало змагатися з найсильнішим. Тому я хотів би боротися з Тобою, а Твій старший брат Баларама матиме за суперника Муштіку.