РОЗДІЛ П'ЯТДЕСЯТИЙ

По Камсі лишилося дві вдови. Ведична традиція не дозволяє жінці бути незалежній. У житті жінки є три етапи: дитинство — під опікою батька, молоді роки — під чоловіковим захистом, і, якщо чоловік помирає, вдівство, тоді вона знаходить притулок у своїх дорослих дітей. В разі, якщо дорослих дітей немає, жінка мусить повернутися під батьківську стріху й жити під його захистом удовою. Камса, з усього видно, дорослих синів не мав. Тому його дружини, овдовівши, повернулися в дім свого батька. Камса мав дві цариці — Асті й Прапті, обидві були дочки царя Джарасандги, що правив провінцією Біхар (тоді вона звалась Маґадгараджа). Повернувшись до батька, цариці пояснили батькові, в якому становищі опинилися по Камсиній смерті. Царю Маґадги, Джарасандзі, було дуже прикро дізнатись про лиху долю дочок. Почувши за смерть Камси, він затявся звести зі світу цілу династію Яду. Крішна вбив Камсу, отже Джарасандга поставив собі винищити всіх Ядавів.

Іти на царство Матгуру потребувало великих приготувань. Джарасандга стягував безліч війських з’єднань, в кожному — тисячі колісниць, коней, слонів та піших воїнів. Відплатити за Камсину смерть Джарасандга наготував тринадцять таких військових з’єднань. Усіма своїми збройними силами він напав на столицю Яду, Матгуру, і взяв місто в облогу. Шрі Крішна, що з’явився наче звичайна людина, побачив безкрає Джарасанджине військо, що нагадувало океан, який ось-ось поглине берег. Також Він помітив, що матгурські жителі в паніці. Тоді Крішна замислився щодо цілі Свого втілення на Землі і про те, як діяти за таких обставин. Він прийшов, щоб зменшити кількість населення, яке переобтяжило світ, а тут була нагода: перед Ним стояли сила людей, колісниць, слонів, коней, і Він вирішив скористатися з того. Проти Крішни виступили всі збройні сили Джарасандги. Крішна вирішив їх знищити, а тоді хай Джарасандга вертається до свого царства й збирає нові.

Поки Крішна так думав, до Нього з неба спустилися дві чудові колісниці; на них було все потрібне: машталір, зброя, прапори та решта військового спорядження. Побачивши перед Собою ті дві колісниці, Крішна сказав Своєму старшому братові Баларамі, якого називають ще Санкаршана:

— Любий брате, найкращий з-поміж ар’ян! Ти Господь усесвіту і насамперед оборонець династії Яду. Ядавам загрожує велика небезпека, бачиш: проти них Джарасанджине військо. Ось Твоя колісниця з різним обладунком — щоб Ти їх оборонив. Прошу, зійди на неї, і хай загинуть усі ті воїни, всі збройні сили ворога. Ми з Тобою спустилися на Землю, щоб знищити безглузде нагромадження войовничих армій, а також щоб оборонити праведних відданих. Маємо нагоду здійснити Нашу місію — то зробімо це. 

Так Крішна й Баларама, потомки Дашархи, вирішили знищити тринадцять військових з’єднань Джарасандги.

Під звуки мушель Крішна виїхав з Матгури на колісниці (нею правив Дарука) з невеличкою армією. І дивно: супротивники мали велику збройну силу, проте від звуків Крішниної мушлі їм захолонуло серце. Джарасандзі трохи ніяково було бачити Балараму з Крішною, що доводилися йому онуками. Але, звертаючись до Крішни, він зумисне назвав Його Пурушадгама — «найнижчий з людей». Насправді з ведичної літератури Крішна відомий як Пурушоттама — «найпіднесеніша особистість». Джарасандга не хотів назвати Крішну Пурушоттамою, але великі вчені з’ясовують, що істинне значення слова пурушадгама — «той, кому підлеглі всі інші». Правда в тому, що немає нікого рівного Верховному Богові-Особі, ані вищого за Нього.

Джарасандга сказав:

— Для мене то ганьба битися з цими хлопцями Крішною й Баларамою.

Крішна вбив Камсу, і тому Джарасандга звернувся до Нього «вбивце родичів». Камса повбивав стількох своїх небожів, але Джарасандга оминав цю думку увагою, проте Крішну взявся засуджувати: Він же вбив Камсу, Свого дядька по матері. Отак чинять демони. В собі демон недоліків не шукає, тільки в своїх ближніх. Ще Джарасандга закинув Крішні, що той ніякий не кшатрія. Крішна зріс у домі Нанди Махараджі, і тому Він не кшатрія, а вайш’я. Вайшій часто звуть ґупти, а слово ґупта ще має значення «схований». Нанда Махараджа водночас і сховав Крішну в себе, і зростив Його. Тож Джарасандга звинуватив Крішну у трьох речах: що Він вбив Свого дядька по матері, що дитиною переховувався і навіть що не був кшатрія. Тому Джарасандга мав за ганьбу битися з Крішною.

Далі обернувся до Баларами, і казав уже до Нього:

— Гей, Баларамо! Можеш битися проти мене разом з Ним, якщо Тобі це до вподоби, але якщо маєш терпіння, то зажди, загинеш від моєї стріли пізніше — і тоді вже напевно підеш на небо!

В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що кшатрія, беручи участь в битві, в будь-якому разі отримує благо: якщо він перемагає, то втішається плодами перемоги, а якщо гине, іде в рай.

Вислухавши Джарасанджині слова, Крішна відповів:

— Любий царю Джарасандго, герої не розбалакують — вони являють свою відвагу. З того, що ти багато розводишся, знати: ти певний, що в цій битві накладеш головою. Вже доволі слухали тебе — який пожиток слухати того, хто на порозі смерті чи у великій скруті?

Стаючи до бою з Крішною, Джарасандга стягнув ціле величезне військо оточити Крішну з усіх боків. Джарасанджині збройні сили заступили Крішну, як пил чи хмари застують сонце. Крішнину й Баларамину колісниці прикрашали зображення Ґаруди й пальм. Коли Джарасанджине військо оточило Крішнину колісницю і її не стало видко, жительки Матгури (всі були на дахах будинків і палаців чи на вежах, щоб згори бачити дивовижну битву) зжахнулися, а дехто знепритомнів. Побачивши, що збройні сили Джарасандги обпали Його зусебіч, а Його невелика армія змішалась від безнастанних ворожих нападів, Крішна підняв Свій лук Шарнґу.

Одну по одній Він витягав стріли з сагайдака, накладав на тятиву й пускав у ворогів. Кожна стріла влучала в ціль, і скоро всі слони, коні та піші вої попадали мертві. Крішнині стріли здавалися ураґаном вогню, що поглинув Джарасанджині збройні сили. Стріли, що їх випускав Крішна, стинали голови слонам, і ті падали один по однім. Так само падали на землю коні з перебитими ногами, перекидалися колісниці разом з прапорами, воїнами та візничими. Майже вся піхота лягла на полі битви з повідрубуваними руками, ногами й головами. Загинули тисячі слонів та коней, і кров їхня плинула рікою. Відрубані людські руки й ноги спливали тою рікою, наче змії, а голови — як черепахи. Мертві тіла слонів здавалися острівцями, а мертві коні були наче акули. Верховною волею тут утворилася широка ріка крови, в тій ріці все, що буває в кожній річці: руки й ноги піхотинців пливли, як риба, волосся воїнів гойдалося на хвилях наче водорості, луки вигиналися річковими хвилями. Наче гальку, зносила течія коштовні прикраси з тіл воїнів та воєвод.

Господь Баларама, якого знають ще як Санкаршану, заходився так геройськи битися Своєю булавою, що кривава ріка, яку створив Крішна, вийшла з берегів. Боягузи зжахнулись на те страшне й огидне видовище, а герої в захваті почали підносити хвалу звитязі двох братів. Джарасандга привів з собою силу війська, але проти них билися Крішна з Баларамою, і тому все перетворилося на жахливе побоїще, що вже й битвою навряд чи можна було назвати. Пересічній людині навіть невтямки, як таке можливо, але якщо сприймати це як ігри Верховного Бога-Особи, а з Його волі можливо все, дасться зрозуміти й таке. Самою Своєю волею Верховний Бог-Особа творить, підтримує та знищує космічне проявлення. То якщо Він робить з поля бою ріку крови, хіба то диво? А що Крішна й Баларама бились з Джарасандгою як звичайні люди, все виглядало насправді дивовижно.

Джарасандга був у розпачі. Живий він лишився сам-один, а ціле військо загинуло. Шрі Баларама кинувся на нього — так один могутній лев кидається на іншого, — скрутив і став в’язати мотузкою Варуни і ще звичайною на додачу. Проте Господь Крішна, що мав про майбутнє великий задум, попрохав Балараму відпустити Джарасандгу. Тому Крішна звільнив Джарасандгу. Джарасандга, великий воїн і славетний герой, від ганьби не знав де подітися. Посоромлений, він вирішив, що вже ніякий не цар і що покине трон і піде до лісу медитувати й виконувати суворі аскези та покути.

Однак дорогою Джарасандга стрів кількох царів, що відрадили його відходити від справ, натомість радили стягти сили і знов стати до бою з Крішною. Кілька царів, Джарасанджиних друзів, розтлумачили йому, що він зазнав поразки через те, що йому просто не пощастило, бо за нормальних умов царям Яду його не здолати. Царі підбадьорювали Джарасандгу, запевняли, що бився він справді геройськи. Тому хай не бере поразку надто серйозно: битву він програв через колишні прогріхи. Бо врешті, і бився він бездоганно.

Отже, Джарасандзі, царю провінції Маґадга, що втратив усю свою силу і зажив неслави й наруги, спершу потрапивши до ворога у полон, а потім до того ж ворог і відпустив його, — цьому цареві нічого не лишалося, тільки повернутися до свого царства. Господь Крішна переміг військо Джарасандги. Армія Крішни, хоча і крихітна, як її порівняти до сил Джарасандги, не зазнала жодних втрат, а Джарасанджині воїни всі загинули.

Небожителі були дуже втішені. Вони вшанували Господа у свій спосіб, уславлювали Його, осипали квітами, дуже радіючи Його перемозі. Джарасандга повернувся до свого царства, а Матгура була врятована від загрози наглої навали. Жителі Матгури закликали досвідчених співців, як-от сути й маґадги, і поетів, котрі вміли складати гарні пісні, і всі почали оспівувати перемогу Господа Крішни. Крішна переможно ввійшов у місто під звуки ріжків, мушель і барабанів, і краси тріумфальному ходу додавав оркестр з різних музичних інструментів, серед яких були бгер’я, тур’я, віна, флейта й мріданґа. Чекаючи на Крішну, все місто причепурили, вулиці й дороги побризкали водою, жителі на радощах прикрасили свої будинки, крамниці й хідники прапорами, стрічками та ґірляндами. Брахмани скрізь виспівували ведичні мантри. Перехрестя, брами, вулиці й провулки всі були гарно прикрашені. Щоб додати святу врочистости, жінки й дівчата Матгури приготували для Крішни всіляких квіткових ґірлянд. Він вступав у Матгуру в піднесенім настрої. За давнім ведичним звичаєм жінки змішали юґурту із свіжим зіллям і взялися розбризкувати суміш повсюди — справжнє велике свято перемоги. Жінки дивилися вслід Крішні, що йшов вулицями міста, променистими, повними любови очима. Крішна й Баларама несли різноманітні прикраси, самоцвіти та інші трофеї, які зібрано на полі бою. Все подарували царю Уґрасені. Так Крішна вшанував Свого діда Уґрасену, що тоді посідав престол царів династії Яду.

Джарасандга, цар Маґадги, з такою ж кількістю військових з’єднань облягав Матгуру не один, а цілих сімнадцять разів. Він щоразу зазнавав поразки — Крішна вбивав усіх його воїнів — і щоразу, не справдивши своїх надій, повертався додому. Він щоразу царі династії Яду брали Джарасандгу в полон і відпускали — щоразу та сама ганьба! — і щоразу Джарасандга, не чуючи сорому, вертав додому.

Коли Джарасандга намагався взяти Матгуру увісімнадцяте, один цар яван з земель на південь від міста, поласившись на багатства династії Яду, теж напав на місто з півдня. Кажуть, що то мудрець Нарада підштовхував цього царя яван, Калаявану, напасти на місто. Про це оповідає «Вішну Пурана». Одного разу з Ґарґамуні, жерця династії Яду, насміявся його зять. Почувши насмішку, зареготались і царі Ядави. Ґарґамуні це впекло, і він вирішив народити сина, який триматиме Ядавів у страхові. Вдоволивши Господа Шіву, Ґарґамуні отримав від нього благословення мати сина. Того сина, Калаявану, він зачав у лоні дружини царя яван. Цей Калаявана спитав у Наради: «Хто з царів на землі наймогутніший?» Нарада повідомив, що наймогутніші — то царі династії Яду. Почувши про це, Калаявана напав на Матгуру, і це збіглося з вісімнадцятою навалою Джарасандгового війська. Калаявана все жадав оголосити війну якомусь цареві, що був би йому гідний супротивник, але жодного такого знайти не міг. Однак, розпитавшись у Наради за Матгуру, він все обміркував і повів на місто тридцять мільйонів війська.

Під час цієї облоги Матгури Господь Шрі Крішна почав радити раду з Баладевою, зважувати становище Ядавів, що їм загрожували нападом два грізні царі — Джарасандга й Калаявана. Часу лишалось обмаль. Калаявана вже обложив місто з усіх боків, і день від дня можна було сподіватися Джарасандги разом з таким самим військом, як минулих сімнадцять разів. Крішна не сумнівався, що Джарасандга скористається з нагоди захопити Матгуру, під мурами якої вже стояло Калаяванине військо. Тому він розважив: треба якось запобігти нападу на Матгуру з двох боків водночас. Якщо Крішна й Баларама битимуться в одному місці з Калаяваною, Джарасандга може зайти з іншого боку, він нападе на родину Яду й тут уже помститься. Джарасандга був дуже могутній і мстивий, а, наразившись на поразку сімнадцять разів, міг вибити всіх Яду до ноги або ж забрати їх бранцями до свого царства. Тому Крішна вирішив побудувати нездобутну фортецю, куди б не могла увійти жодна двонога істота — ані людина, ані демон. Він вирішив сховати там Своїх родичів, щоб тоді вже вільно битися з ворогом. З цього випливає, що раніше Дварака була в межах царства Матгури, бо в «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що Крішна побудував цю фортецю посеред моря. Залишки Крішниної фортеці існують у затоці Двараці й подосі.

Спочатку Крішна обвів міцним муром двісті п’ятдесят квадратних кілометрів. Той мур стримів просто посеред моря. Це була справді дивовижна споруда, а збудував її Вішвакарма. Жодному пересічному архітекторові такої фортеці посеред моря не збудувати, але будівничий Вішвакарма, архітектор півбогів, міг майстерно побудувати таке чудо будь-де у всесвіті. Верховний Бог-Особа влаштував так, що в космосі плавають у невагомості величезні планети, — тож фортеця в морі на двохстах п’ятдесяти квадратних кілометрах певно була не яка велика дивовижа.

«Шрімад-Бгаґаватам» оповідає, що в новому, гарно збудованому місті, що постало серед моря, дороги, вулиці й провулки були реґулярно сплановані. Хідники були всі у зручних місцях, в садах росли калпа-врікші, дерева бажань. Дерева бажань — не звичайні дерева матеріального світу, це дерева з світу духовного. Але верховною волею Крішни можливе все, і так у Двараці, місті, яке виникло з задуму Крішни, були посаджені ті дерева бажань. Крім того в місті було безліч палаців і ґопур, великих брам. Ті ґопури можна побачити і тепер у деяких великих храмах. Вони дуже високі, і кожна є витвором мистецтва. У палацах і на брамах були золоті дзбани на воду (калаші). Такі дзбани коло брам або в палаці мають за сприятливу прикмету.

Майже всі палаци в місті були високі, як хмарочоси. В підвалах кожного будинку зберігалися великі глеки, повні золота, срібла й збіжжя, в кімнатах розставлено велике число золотих дзбанів на воду. Опочивальні були прикрашені самоцвітами, а мозаїчні підлоги складені з коштовного каменя маракати. Скрізь у місті, в кожному домі, встановили Божество Вішну, що Йому поклонялися Ядави. Все було впорядковане в такий спосіб, щоб різні касти — брахмани, кшатрії, вайш’ї та шудри — мали собі відповідне житло. З цього випливає, що кастова система існувала і за тих часів. У центрі міста стояв осяйний палац, найкращий у місті, який збудували особисто для царя Уґрасени.

Півбоги, побачивши, що Крішна будує місто на Свій смак, надіслали з райських планет славетну квітку паріджату, щоб посадили в місті, і ще прислали будинок для міської ради, Судгарму. Будинок той мав одну особливість: хто засідав на зборах, того старість із властивою їй неміччю не брала. Півбог Варуна подарував коня — весь білий, тільки вуха чорні, і мчав із швидкістю думки. Дар скарбничого півбогів, Кувери, був мистецтво досягати вісьмох ступенів досконалости у матеріальному багатстві. Свої дари піднесли всі півбоги — хто що міг. Півбогів існує тридцять три мільйони, кожний відповідає за певну ділянку в справах управління всесвітом. А що Верховний Бог-Особа будував Собі місто на власне уподобання, кожен півбог підніс відповідні дари, щоб зробити те місто у всесвіті неповторним. Це доводить, що півбогів існує безліч, але жодного незалежного від Крішни. В «Чайтан’я-чарітамріті» сказано, що Крішна — верховний повелитель, а всі інші слуги. Тож усі слуги цього всесвіту скористалися з нагоди прислужитися Крішні, коли Він був присутній тут власною особою. Отож, наслідувати цей приклад повинні всі. Надто ж ті, хто усвідомлює Крішну, мають служити Крішні відповідно до своїх здібностей.

Коли за планом піднялося місто, Крішна переніс у нього всіх жителів Матгури, а Балараму настановив старшиною міста. Тоді, порадившись з Баларамою, Він вийшов з міста в ґірлянді з лотосів, щоб стятися з Калаяваною, а той уже взяв був Матгуру без зброї.