РОЗДІЛ ШІСТДЕСЯТ ДРУГИЙ

Зустріч Уші з Аніруддгою, що відбулась за таємничих і цікавих обставин, стала причиною великої битви між Господом Крішною та Господом Шівою. Махараджа Парікшіт прагнув почути від Шукадеви Ґосвамі ту історію від початку до кінця, і Шукадева Ґосвамі взявся оповідати. «Любий царю, — почав він, — тобі запевно відоме ім’я царя Балі. Цей цар був великий відданий. Він віддав у милостиню Господу Вамані (Вішну, що втілився як карлик-брахмана) все, що мав — а мав цілий світ. У царя Балі було сто синів, і старший серед них звався Банасура».

Великий витязь Банасура, що народився від Махараджі Балі, був славетний відданий Господа Шіви і завжди з великою охотою служив йому. Завдяки своїй відданості він досяг у суспільстві високого становища, всі його шанували. Поправді розумний і широких поглядів. Він ніколи не порушував обіцянки і слова чести. Дії його були гідні хвали. Ще Банасуру відзначали правдолюбство і твердість в обітницях. На той час він урядував містом Шонітапурою. Милістю Господа Шіви він мав тисячу рук і став такий могутній, що навіть півбоги, як-от цар Індра, слугували йому, як покірливі слуги.

Колись дуже давно, як Господь Шіва виконував свій славетний танець тандава-нріт’я, за який його звуть ще Натараджа, Банасура супроводжував танець грою в барабани, ритмічно б’ючи в них тисячею своїх рук. Господь Шіва широко відомий як Ашутоша («кого легко вдоволити»), і він дуже ласкавий до своїх відданих. Він справжній захисник тих, хто взяв у нього притулок, і він є владика всіх живих істот матеріального світу. Банасура Господа Шіву вдоволив, і Шіва звернувся до нього:

— Проси в мене чого хочеш, — сказав він. — Ти зумів задоволити мене. Проси чого хочеш, я виконаю твоє бажання.

Банасура відповів:
— Любий пане, якщо можеш, лишися в моєму місті боронити мене від моїх ворогів.

За певний час Банасура прийшов до Господа Шіви висловити свою шану. Він схилився у поклоні до лотосових стіп Господа Шіви, торкаючись їх своїм шоломом, що сяяв наче сонце. Складаючи шану, Банасура мовив:

— Любий володарю, кожний, чиї бажання не задоволені, може вдоволити їх, якщо прийме захист твоїх лотосових стіп. Твої стопи — наче дерева бажань, що дають усе, чого забажаєш. Любий мій пане, ти дав мені тисячу рук, але я не знаю, що ними робити. Вибач мені ласкаво, але я з’ясував, що в битві користи від них обмаль. Я не можу знайти жодного, хто був би гідний битися зі мною — твоя Господня Милість хіба що, первинний батько матеріального світу. Буває, мене страшенно тягне битися, аж не можу втримати рук, і тоді я вирушаю шукати гідного воїна. На жаль, знаючи мою надзвичайну силу, всі тікають геть. А що всі мої спроби знайти суперника невдалі, то я заспокоюю сверблячку в руках, стусаючи гори. Я вже потрощив чимало великих гір.

Господь Шіва, збагнувши, що його благословення вийшло Банасурі на самий клопіт, сказав йому:
— Негіднику! Тобі нетерпеливиться битися, але ти не можеш знайти нікого, щоб стати з ним на герць, і через те засмучений. Ти думаєш, тобі нема в світі жодного суперника, крім мене? То знай: прийде хвиля, і ти зустрінеш гідного тебе воїна. Тоді проб’є твоя остання година, і більше ніколи не замайорить на вітрі твій прапор перемоги. Ти ще побачиш, як твоя пиха розлетиться на друзки.

Від слів Господа Шіви Банасурі, який дуже пишався своєю силою, кров забігала швидше в жилах: нарешті він зустріне такого, хто зможе протистояти йому. Задоволений, Банасура повернувся додому і жив самим передчуттям дня, коли ж з’явиться гідний воїн, що зможе перемогти його. В демона не було і краплі здорового глузду. На прикладі Банасури видно, що існують немудрі демонічні люди, які володіють надміром матеріальних можливостей. Вони прагнуть ті можливості проявити — і стають задоволені, коли позбавляються того, що мають. Вся річ у тому, що вони не знають, як повернути свою енерґію на добро, бо не відають про благо свідомости Крішни. Взагалі існує два типи людей: одні усвідомлюють Крішну, інші Крішни не усвідомлюють. Люди, що не усвідомлюють Крішни, здебільшого поклоняються півбогам, а свідомі Крішни люди — Верховному Богові-Особі. Ті, хто усвідомлює Крішну, застосовують усе на служіння Господеві. А котрі Крішни не усвідомлюють, використовують усе на задоволення чуттів, і Банасура — типовий приклад такої людини. Він не знаходив собі спокою, жадаючи використати свою надзвичайну здатність битися собі на втіху. Не знаходячи гідного суперника, він розбивав своїми могутніми руками гори. Арджуна також був воїн дивовижної сили, але на противагу Банасурі застосовував її тільки для Крішни.

Банасура мав вродливу дочку, вже на порі, звали її Уша. Якось, спавши серед своїх подружок, вона побачила уві сні, що поруч із нею Аніруддга і що вони втішаються один одним як подружжя, та насправді вона ніколи до того його не бачила і навіть не чула за нього. Вона прокинулася з вигуком: «Де ти, коханий?» Так відкрилась її таємниця перед подружками, і вона трохи засоромилася. Серед Ушиних подружок була Чітралекга, дочка першого радника Банасури. Чітралекзі дуже хотілось дізнатися, що таке відбувається, а що вони з Ушею були близькі подруги, то вона спитала:

— Люба моя прекрасна царівно, ти ще не одружена, навіть не бачила досі жодного юнака. Що за слова вирвалися в тебе? За ким ти шукаєш? Хто твоя пара?

На запитання Чітралекги Уша відповіла таке:
— Люба подружко, мені наснився юнак незрівнянної вроди. Сам смаглявий, очі наче пелюстки лотоса. Він був вбраний у жовте, руки в нього дуже довгі, а тіло таке гарне, що звабить будь-яку дівчину. Я горда тим, що він цілував мене, а вже як я тішилася його нектарним поцілунком! Та знай: на жаль, він одразу зник, я ж гину у вирі розпуки. Люба подружко, мені дуже хочеться знайти цього дивовижного юнака, бо віддати моє серце я хочу тільки йому.

Вислухавши Ушу, Чітралекга сказала:

— Я розумію твою тугу. Будь певна: якщо такий юнак існує десь у трьох світах — на вищих, середніх чи на нижчих планетних системах, я обов’язково знайду його, щоб тебе вдоволити. Треба лише, щоб ти упізнала того, хто тобі наснився, і тоді я зумію заспокоїти твій розум. Я буду малювати, а ти дивися уважно, і як впізнаєш свого судженого, зараз скажи мені. Не важить, де він, бо я знаю мистецтво, як привести його сюди. Тож тільки ти його упізнаєш, я одразу все влаштую.

Говорячи так, Чітралекга почала малювати півбогів, насельників вищих планетних систем, далі ґандгарв, сіддг, чаран, паннаґ, дайтій, від’ядгар та якш, а рівно й людських істот («Шрімад-Бгаґаватам» та інші ведичні писання однозначно твердять, що на всіх планетах є велике розмаїття живих істот. Тому нерозумно твердити, буцім життя існує тільки на планеті Земля). Чітралекга намалювала багато портретів. З людських істот намалювала членів роду Врішні, включно із Васудевою, батьком Крішни, Шурасеною, дідом Крішни, Шрі Баларамаджі, Господа Крішну та багатьох інших. Коли Уша побачила портрет Прад’юмни, вона дещо засоромилася, а вже як побачила портрет Аніруддги, втупила очі в землю й усміхнулася, впізнавши того, за ким шукала. Вона вказала Чітралекзі на зображення: оцей юнак вкрав її серце.

Чітралекга була велика містична йоґіні, і щойно Уша впізнала зображення, Чітралекга вже знала, що то Аніруддга, Крішнин онук, хоча ні вона, ні Уша ніколи його не бачили і не чули його імені. Тої ж ночі Чітралекга полетіла космічним простором і за короткий час дісталася Двараки, яку захищав Крішна. Вона вступила до палацу і знайшла Аніруддгу, що спав в опочивальні на розкішному ліжку. Своєю містичною силою Чітралекга враз перенесла сплячого Аніруддгу в Шонітапуру, щоб Уша зустрілася з тим, кого хотіла мати за чоловіка. Уша від щастя розквітла. Вони з Аніруддгою любо тішились одне одним.

Палац, де жили Уша з Чітралекгою, надійно охороняли, щоб туди не забрався, ба й не зазирнув, жоден чоловік. Уша й Аніруддга жили собі разом в цьому палаці, і їхня любов зростала день у день. Аніруддзі подобалися Ушині ошатні вбрання, її квіти, ґірлянди, парфуми й куріння. В головах біля його ліжка стояло все, що робить життя приємним: чудові напої, як ось молоко і шербет, інші смачні частування, щоб їсти або просто жувати. Та найбільшою втіхою була мила мова Уші та її покірливе служіння. Уша поклонялася Аніруддзі, наче він був Сам Верховний Бог-Особа. Вона служила Аніруддзі бездоганно, і той забув геть усе, віддавши всю свою увагу й любов їй одній. В атмосфері Ушиної любови й служіння Аніруддга забув себе, не помічаючи, скільки днів спливло від часу, як він зник з рідного дому.

Минав час, і на Ушиному тілі з’явилися ознаки, що вказували на її інтимний зв’язок з чоловіком. Ознаки були такі явні, що годі було думати їх сховати. Уша, щаслива товариством Аніруддги, межі насолоді не знала. Дворецькому та сторожі палацу неважко було здогадатися, що вона перебуває у зв’язку з чоловіком. Вони повідомили свого пана Банасуру, не чекаючи на дальший розвиток подій. За ведичних часів було так: якщо незаміжня дівчина вступала в статеві стосунки з чоловіком, це було для сім’ї страшною ганьбою. Дворецький застеріг свого пана, що Уша виявляє ознаки такого ганебного зв’язку. Слуги звітувалися перед паном, що пильнували будинок день і ніч, щоб туди не ввійшов жодний юнак. Вони зробили все можливе, щоб жоден чоловік не міг навіть побачити, що відбувається в палаці, і те, що її осквернено, їх вразило. Вони не могли збагнути, яка тому причина, і тому прийшли до свого пана розповісти за все.

Вість, що Уша вже не є незаймана дівчина, Банасуру приголомшила, і серце йому закипіло кров’ю. Він кинувся до палацу, де жила Уша, і побачив Ушу й Аніруддгу, що сиділи укупі і розмовляли. Дивитися на Ушу й Аніруддгу разом було любо, адже Аніруддга був син Прад’юмни, самого Купідона. Банасура постеріг, що Аніруддга був гарною парою його дочці — але він думав за честь родини, і тому цей союз його ніяк не влаштовував. Хто цей хлопець, Банасура знати не знав, лише подумки відзначив, що Уша не могла б знайти гарнішого у всіх трьох світах. Аніруддга був смаглявий і наче променився, вбраний у жовте, з очима, наче лотосові пелюстки. Руки мав дуже довгі, волосся кучеряве, чорне з синім полиском. Сережки його виблискували, а чудова усмішка на устах зачаровувала. Проте Банасура не пам’ятав себе від люті.

Банасура побачив, як Аніруддга і Уша насолоджувалися товариством одне одного. Аніруддга був розкішно вбраний, і Уша прикрасила його ґірляндою з чудових квітів. На ґірлянді можна було побачити червонувату кункуму, що нею жінки посипають груди, і це свідчило, що Уша обіймала його. Банасура був уражений: ось Аніруддга спокійно сидить з Ушею, геть не зважаючи на його присутність. Однак Аніруддга знав, що для його гаданого тестя зовсім не радість бачити юнака в покоях дочки і що він збирає в палац воїнів напасти на нього.

Не знайшовши іншої зброї, Аніруддга схопив великого залізного прута й встав перед Банасурою та його воїнами. Вся його постава свідчила, що коли на нього нападуть, тим залізним прутом він повалить усіх. Банасура з солдатами бачили, що хлопець став перед ними як повелитель смерти зі своїм грізним берлом. З Банасуриного наказу воїни, обступивши його з усіх боків, спробували схопити його. Коли вони наважилися підійти, Аніруддга став бити їх залізним прутом, проломлюючи голови і перебиваючи руки й ноги. Один по одному всі попадали на землю мертві. Він убив тих воїнів, як одного по однім вбиває гавкітливих псів могутній вепр. У такий спосіб Аніруддга розчистив собі шлях втекти з палацу.

Банасура розумівся на різних військових мистецтвах. Милістю Господа Шіви він знав, як взяти в полон ворога, застосовуючи наґапашу, «зміїний аркан», за допомогою якого він і полонив Аніруддгу, коли той хотів вийти з палацу. Дізнавшись, що батько схопив Аніруддгу, Уша, вкрай збентежена, затужила. Сльози покотилися їй з очей і, нездатна стримати себе, вона вголос заридала.