РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Верховний Бог-Особа, Крішна, завжди повен у шести щедротах: багатстві, силі, славі, знанні, красі і зреченості. Господь з’являється у різних вічних, довершених втіленнях, і зумовлені душі мають безліч нагод слухати про трансцендентні діяння Господа, що їх Він явив, приходячи у різних формах втілень. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: джанма карма ча ме дівйам. Розваги й дії Господа не є матеріальні, і матеріальною уявою їх не осягнути. Але просто слухати про ті надзвичайні дії для зумовленої душі велика користь. Слухання про Господа є можливість спілкуватися з Господом, і той, хто слухає про Його дії, відкриває в собі трансцендентну природу. Зумовлена душа від природи має схильність довідуватись про діяльність інших зумовлених душ — з художньої літератури, романів та драм. Ту схильність слухати про інших слід застосувати, слухаючи про розваги Господа. Тоді людина одразу розкриває в собі свою відначальну трансцендентну природу. Розваги Крішни не лише чудові самі, вони ще дають насолоду розуму.
 

Слухаючи про Господні розваги, людина отримує велике благо: її серце швидко очищується від матеріального бруду, що накопичився в серці через тривалий зв’язок з матеріальним світом. Господь Чайтан’я також навчав, що, просто слухаючи трансцендентне ім’я Господа Крішни, можна вичистити з серця весь матеріальний бруд. Є різні шляхи самоусвідомлення, але на шляху відданого служіння — де слухання є один з найважливіших методів — зумовлена душа нараз очищується від матеріальної скверни і так приходить розуміння свого природного становища. Причиною зумовленого життя є занечищення, і щойно жива істота очищується, враз пробуджується її приспане відчуття істинного покликання — служити Господеві. Розкриваючи для себе свої вічні стосунки з Верховним Господом, людина стає гідною товариства відданих. Махараджа Парікшіт, спираючись на практичний досвід, радив, щоб усі слухали про трансцендентні розваги Господа. Книга «Крішна» призначена саме на те, і хто читає її, зможе досягти остаточної мети людського життя.
 

Зі Своєї ласки Господь сходить у матеріальний світ і діє наче звичайна людина. На жаль, імперсоналісти й атеїсти беруть Крішну за звичайну людину на зразок самих себе — і насміхаються з Нього. Господь Сам засуджує це у «Бгаґавад-ґіті», кажучи: аваджнанті м мӯг. Мудги, негідники, вважають Крішну за звичайну чи хіба трохи могутнішу від інших людину. Вони, нещасливі, не здатні прийняти Його як Верховного Бога-Особу. Іноді такі невдахи, нехтуючи твердження достовірних священних писань, виголошують себе за втілення Крішни.
 

Трохи підрісши, Крішна вже не хотів просто лежати на спині і почав перевертатися на живіт. Тоді Яшода й Нанда Махараджа відзначили ще одну подію: перший день народження Крішни. Вони влаштували свято, і це свято подосі справляють усі, хто тримається ведичних засад. (Народження Крішни в Індії святкують усі, без різниці релігійних поглядів). На свято запросили пастухів і пастушок, і вони всі радо прийшли. Грав чудовий оркестр, і люди, що зібралися на свято, насолоджувались прекрасною музикою. Були запрошені всі вчені брахмани. Вони, аби привернути до Крішни добру долю, співали ведичні гімни. Під супровід гімнів та музики мати Яшода купала Крішну. Церемонія омовіння зветься абгішека, її і нині виконують у всіх храмах Вріндавани на Джанмаштамі, день народження Господа Крішни.
 

На честь тої події Мати Яшода роздала силу зерна й наготувала найкращих, в золотих оздобах, корів, щоб віддати в милостиню шанованим вченим брахманам. Яшода зробила омовіння й гарно вбралася, потім взяла на коліна маленького Крішну, викупаного й вбраного до події, і всілася слухати ведичні гімни, які рецитували брахмани. Яшоді здалося, що, слухаючи ведичні гімни, дитина заснула, і тоді вона тихенько поклала Крішну в ліжечко. Вона вітала друзів, родичів і всіх жителів Вріндавани, які прийшли на свято, і за тими справами забула нагодувати дитину молоком. Мале, зголоднівши, заплакало, але за людським гамором мати Яшода Його плачу не почула. Малий роззлостився — Він голодний, а мати не звертає на Нього уваги. Він підняв Свої лотосові ніжки й почав скидати ними в повітрі, наче звичайна дитина. Ліжко маленького Крішни стояло під ручним візком, і коли, борсаючись, Він випадково торкнувся колеса, воно відлетіло, а різноманітне мідне причандалля й тарелі, складені купою на візку з великим шумом посипалися додолу. Колесо зіскочило з осі, спиці всі поламалися й порозліталися навколо. Мати Яшода, ґопі, Нанда Махараджа з пастухами — всі дивувалися: як той візок міг сам собою розсипатися? Чоловіки й жінки, що зібралися до святої події, скупчилися довкола й почали обговорювати, як міг візок зламатися сам собою. Ніхто не міг з’ясувати причини, а малі діти, яким доручили бавити Крішну, казали, що візок розвалився, бо Крішна вдарив ніжкою по колесі. Вони запевняли, що бачили це на власні очі, й твердо стояли на своєму. Дехто прислухався до дітей, але інші казали: «Хіба можна йняти віри тому, що кажуть діти!» Пастухи й пастушки не розуміли, що маля перед ними було Верховний Бог-Особа, а Йому до снаги зробити що завгодно. Йому під силу все — можливе й неможливе.

Люди гомоніли між собою, а малий Крішна все плакав. Яшода без зайвих слів взяла дитину на руки і зараз прикликала вчених брахман, щоб проспівали священні ведичні гімни проти злих духів, а сама тимчасом дала дитині поссати груди. Якщо дитина добре ссе материні груди, то знак, що небезпека минулася. Після того найдужчі з-поміж пастухів привели до ладу візок і поскладали назад розкидані довкола речі. Рівночасно брахмани почали офірувати на жертовний вогонь дари: юґурт, масло, траву куша й воду. Вони вшановували Верховного Бога-Особу, просячи для дитини доброї долі.

Усі тодішні брахмани мали всі потрібні брахманічні якості, бо не знали ненависти й заздрости. Вони ніколи не обманювали, не зневажали інших, не чинили насильства й не були марнославні. Вони були справжні брахмани, і тому не було жодних підстав гадати, що їх благословення не матиме сили. Поки брахмани рецитували гімни з «Ріґ», «Яджур» і «Сама Веди», Нанда Махараджа, твердо вірячи в брахман, взяв дитя на руки й скупав Його у воді, настояній на травах.
 

Сказано: людині, яка не має якостей брахмани, не слід рецитувати ведичних мантр. З цього видно, що всі тодішні брахмани мали брахманічні якості, і Нанда Махараджа цілковито їм довіряв. Отже, їм дозволили виконувати всі ритуали та обряди, які вимагали співу ведичних мантр. Є багато різних жертвопринесень для різних цілей, але мантри повинні рецитувати тільки гідні брахмани. Проте в добу Калі гідних брахман практично немає і тому ведичні жертовні ритуали заборонено. Шрі Чайтан’я Махапрабгу для цієї доби радив лише один різновид жертвопринесення — санкіртана-яґ’ю, тобто просто повторювати маха-мантру Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна Крішна, Харе Харе / Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе.
 

Брахмани співали ведичні гімни і відправляли обряди за другим разом, а Нанда Махараджа знов роздав купи збіжжя й багато корів брахманам. Всі корови, які давали в милостиню, були під чудовими гаптованими золотом вкривалами, роги в них були прикрашені золотими кільцями, ратиці посріблені, а на шиях висіли ґірлянди з квітів. Нанда Махараджа роздав усі ті корови задля того, щоб його чудесний син був щасливий, і на відповідь брахмани щиро благословили дитя. А благословення, яке дають гідні брахмани, завжди чинне.
 

Якось невдовзі по церемонії мати Яшода пестила сина, узявши його на коліна, аж раптом відчула, що маля надто важке. Нездатна тримати Його, вона неохотою спустила Крішну на землю і взялася до хатніх справ. І саме в той час один з прислужників Камси, Трінаварта, виконуючи Камсин наказ, з’явився там у подобі смерча. Він узяв дитя собі на плечі і піднявся в небо, а по всій Вріндавані здійнялась пилова буря. За мить всім засліпило очі, а Вріндавану оповив густий морок, так що ніхто не бачив ані себе, ані інших. Матінка Яшода, не бачачи за тою лихою бурею своєї дитини, що її забрав смерч, болісно заплакала і опукою впала на землю, наче корова, яка щойно втратила теля. На жалісне голосіння матері Яшоди негайно збіглися пастушки-ґопі і почали шукати маля. Але хоч скільки шукали, знайти не змогли.

А тим часом демон Трінаварта з дитиною на плечах знісся високо в небо. Проте дитя несподівано зробилося дуже важке, і демон, відчувши, що не на силі підніматися вище, мусив спинити бурю. Маленький Крішна, зробившись надзвичайно важким і зависши демонові на шиї, почав тягти його донизу. Дитя, здалося Трінаварті, важить, як чимала гора. Демон намагався вивільнитися з Його обіймів, аж очі вилазили з лоба, та все намарно. З жахливим ревом демон впав на землю Вріндавани й сконав. Він впав точно як Тріпурасура, пробитий стрілою Господа Шіви. Вдарившись об кам’янисту землю, він поскручував собі м’язи, порозбивав геть руки й ноги. Тільки тоді жителі Вріндавани побачили його тіло.

Побачивши, що демона вбито, а маленький Крішна безтурботно бавиться на його тілі, ґопі, повні любови, підхопили дитя на руки. Для пастухів і пастушок то було велика радість, що їхній укоханець Крішна повернувся до них. Вони почали казати, що то дуже дивно: демон вкрав дитя, наміряючись занапастити Його, але зробити того не зміг і натомість сам упав мертвий. Деякі твердили: «Так і мало бути. Хто надто гріховний, пожинає смерть як наслідок своїх гріхів, а Крішна доброчесний і тому вирятовується з будь-якого лиха. Ми ж, певно, в минулих життях виконували багато великих жертвопринесень на вшанування Верховного Бога-Особи, роздавали милостиню і діяли задля загального добра. Завдяки цьому дитя й врятувалося від небезпеки».
 

Ґопі, що зібралися там, перемовлялись поміж себе: «Мабуть, у минулих життях ми відбули великі аскези й покути! Ми напевно поклонялися Верховному Богові-Особі, робили різні жертвопринесення, роздавали милостиню й діяли доброчинно задля людей: вирощували баньянові дерева, викопували колодязі й таке інше. Не інакше як завдяки тим побожним учинкам ми отримали своє дитя назад, хоча воно і мало загинути. А ось Він повернувся, щоб Його рідні були щасливі». Міркуючи за ті дивовижні пригоди, Нанда Махараджа знов і знов згадував Васудевині слова.
 

Якось згодом Яшода з великою любов’ю пестила малого, і з грудей їй рясно потекло молоко. Вона пальцями розтулила дитині ротика і раптом побачила там всесвітнє проявлення. В ротику Крішни вона побачила все небо із світилами, скрізь розкидані зірки, сонце, місяць, вогонь, повітря, моря, острови, гори, ріки, ліси, усі рухомі й нерухомі істоти. Побачивши те, матінка Яшода відчула, як закалатало їй серце, і подумки промовила: «Яке чудо!» Не в змозі висловити свої почуття, вона просто заплющилась і, зачудована, поринула в думки. Те, що Крішна появляє всесвітню форму Верховного Бога-Особи навіть коли лежить на колінах у матері, доводить, що Верховний Бог-Особа є Верховний Бог-Особа завжди, проявляє Він Себе як дитя на материних колінах чи колісничий на полі битви Курукшетра. Це спростовує вигадки імперсоналістів, буцім можна зробитися Богом шляхом медитації чи завдяки якимсь штучним матеріальним засобам. Бог завжди Бог — за будь-яких умов і станів, а живі істоти завжди є невід’ємні частки Верховного Господа. З Верховним Богом-Особою та Його надприродними силами їм ніколи не зрівнятися.