РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ДРУГИЙ

У великому зібранні, на якому були присутні всі шановні громадяни, брахмани, кшатрії й вайш’ї, друзі й родичі царя Юдгіштгіри, а також його брати, цар Юдгіштгіра звернувся просто до Крішни:
— Любий Господи Крішно, жертвопринесення Раджасуя-яґ’ю виконує імператор, і воно, вважають, є цар жертвопринесень. Я хочу виконати це жертвопринесення, щоб вдоволити всіх півбогів, Твоїх уповноважених представників у матеріальному світі. А щоб у цій великій справі мені сприяв успіх, я прохав би Твоєї допомоги. Нам, Пандавам, нема чого прохати в півбогів — ми цілком задоволені бути Твоїми слугами. Ти кажеш у «Бгаґавад-ґіті»: «Півбогам поклоняються люди, яких бентежать матеріальні бажання», але нашою метою є не здійснення матеріальних бажань. Я хочу виконати жертвопринесення Раджасую і на нього запросити півбогів, щоб показати їм: їхня влада не є незалежна від Тебе. Вони всі — Твої слуги, Ти ж — Верховний Бог-Особа. Темні, бідні на знання люди вважають Твою Господню Милість за звичайну людину. Буває, вони вишукують у Тобі вади, іноді навіть гудять Тебе. Тому я й прагну виконати Раджасуя-яґ’ю. Я хочу запросити всіх півбогів, від Господа Брахми, Господа Шіви та інших піднесених правителів небесних планет починаючи, і волію ствердити перед тим високим зібранням півбогів з цілого всесвіту, що Ти є Верховний Бог-Особа, а всі решта — то Твої слуги.

Любий Господи, ті, що завжди перебувають у свідомости Крішни й думають про Твої лотосові стопи чи Твої сандалі, запевно очищуються від скверни матеріального життя. Ті, хто служить Тобі в повній свідомості Крішни, хто медитує тільки на Тебе чи підносить Тобі молитви — чисті душі. Вони завжди виконують служіння в свідомості Крішни й тому вільні від повторюваних народжень і смертей. Навіть якщо вони не бажають звільнитися з матеріального існування чи насолоджуватися матеріальними багатствами, завдяки їхній діяльності в свідомості Крішни до них приходить усе. Насправді ті, хто щиро віддався Твоїм лотосовим стопам, матеріальних багатств не прагнуть. Ми ж повністю віддалися Твоїм лотосовим стопам і Твоєю ласкою маємо незрівнянне щастя бачити Тебе власною особою. Отже природно, що матеріальних багатств ми не прагнемо. Ведична мудрість проголошує: Ти — Верховний Бог-Особа. Я хочу цю істину втвердити і показати світові, що Ти не просто одна з великих історичних особистостей, а Верховний Бог-Особа. Я хочу, щоб цілий світ знав, що сягнути найвищої досконалости життя можна просто прийнявши захисток Твоїх лотосових стіп: достоту так напоюють гілля, листя й квіти дерева, підливаючи його коріння. Життя людини, що взялася до свідомости Крішни, стає довершеним як у матеріальному, так і в духовному розумінні.

Однак це не означає, що Ти прихильний до тих, хто в свідомості Крішни, і байдужий до тих, хто Тебе не усвідомлює. Ні, Ти однаково ставишся до кожного: Ти Сам проголошуєш це. Ти не можеш бути прихильним до когось одного, а інших нехтувати — Ти ж як Наддуша перебуваєш у кожному серці і кожного наділяєш наслідками його корисливої діяльности. Кожній живій істоті Ти даєш можливість насолоджуватися матеріальним світом відповідно до її бажання. Перебуваючи в тілі разом з живою істотою як Наддуша, Ти винагороджуєш її наслідками її дій і даєш їй нагоду розвинути свідомість Крішни і так прийти до відданого служіння Тобі. Ти відкрито проголошуєш: людина має віддатися Тобі, відкинувши всі інші заняття, і тоді Ти обіцяєш взяти таку людину під свою опіку і звільнити її від усіх наслідків гріха. Ти наче дерево бажань з небесних планет, що благословляє людину всім, чого вона бажає. Кожному вільно досягти найвищої досконалости, але якщо людина того не прагне, Ти даруєш її благословенням меншим. Проте не упередженість цьому причиною

Вислухавши царя Юдгіштгіру, Господь Крішна відповів так:
— Любий царю Юдгіштгіре, підкорювачу ворогів, ти, що уособлюєш собою ідеальну справедливість! Я цілком схвалюю твоє рішення виконати жертвопринесення Раджасую. Завдяки цьому великому жертвопринесенню твоє славетне ім’я назавжди увійде в історію людства. Мій любий царю, ще скажу тобі, що всі великі мудреці, твої прабатьки, півбоги, всі твої родичі й друзі і Я також хочемо, щоб ти виконав це жертвопринесення; гадаю, так ти вдоволиш усі живі істоти. Але маю до тебе прохання: раніше підкори усіх царів світу і збери всі складники, що потрібні на це велике жертвопринесення. Любий царю Юдгіштгіро, чотири твої брати є прямі представники значних півбогів, таких, як Варуна й Індра. [Відомо, що Бгіма народився від півбога Ваю, Арджуна — від півбога Індри, а сам цар Юдгіштгіра — від півбога Ямараджі.] Брати твої всі великі герої, а ти найдоброчесніший цар, що опанував свої чуття, і тому тебе звуть Дгармараджа. Віддано служачи Мені, ви набули таких піднесених якостей, що ні на чому Мені не поступаєтесь.

Господь Крішна сказав цареві Юдгіштгірі, що підкорити Його може тільки любов того, хто опанував свої чуття. Хто не опанував своїх чуттів, підкорити Верховного Бога-Особи не зможе, і це є таємниця відданого служіння. Опанувати чуття означає назавжди залучити їх до відданого служіння Господу. А братам Пандавам саме і була притаманна ця якість: їхні чуття були завжди залучені до служіння Господеві. Чуття, які використовують у такий спосіб, очищуються, а вже з очищеними чуттями відданий справді виконує любовне трансцендентне служіння Господу, тим підкоряючи Його.

— У всіх трьох світах, — казав далі Господь Крішна, — немає істоти (числячи і півбогів), яка б перевершувала Моїх відданих на шести щедротах — багатстві, силі, славі, красі, знанні та зреченості. Отже, якщо ти захочеш підкорити царів світу, вони не зможуть тобі протистояти.

Так Господь Крішна заохочував царя Юдгіштгіру, і від трансцендентного щастя обличчя царя просвітлялося, наче розпукувалася квітка. Юдгіштгіра наказав Своїм молодшим братам йти завоювати царів усього світу. Господь Крішна уповноважив Пандав виконати Його велику місію — покарати негідників-невір і захистити Його вірних відданих. У Своїй формі Вішну Господь тримає в чотирьох руках зброю чотирьох різновидів: у двох руках лотос і мушлю, в двох інших — булаву й диск. Булава й диск призначені для невір-лиходіїв і демонів, а лотос і мушля — для відданих. Однак Господь є Верховний Абсолют, і тому наслідок дії кожної Його зброї однаковий. Він застосовує булаву й диск карати негідників, аби ті стямилися і зрозуміли, що вони не є все і що над ними є Верховний Господь. А коли Господь сурмить у мушлю чи благословляє квіткою лотоса, це Він навічно запевняє відданих, що їх ніхто не знищить, навіть у найбільше лихоліття. Цар Юдгіштгіра, натхненний від Господа Крішни, наказав своєму молодшому братові Сахадеві взяти воїнів родини Срінджая й рушати завойовувати країни, котрі на півдні. Накулі разом із воїнами Матс’ядеші наказав іти підкорювати царів на заході, Арджуну з воїнами Кекаядеші послав підкоряти північних царів, а Бгімасені звелів, узявши воїнів Мадрадеші (Мадрасу), іти на царів, що на сході.

Варто відзначити, що, розсилаючи молодших братів у різні сторони світу підкорювати тамтешніх царів, Юдгіштгіра насправді не збирався починати з тими царями війну. Насправді брати його вирушили у різні сторони світу, аби повідомити володарів усіх земель, що цар Юдгіштгіра взяв намір відправити жертвопринесення Раджасую. Царів повідомляли, що їх прошено сплатити потрібну на жертвопринесення данину. Той, хто сплачував імператорові Юдгіштгірі данину, визнавав, що підлеглий йому. Коли ж цар відмовлявся сплатити данину, відбувалась битва. Так брати своєю владою і силою підкорили царів, що панували по різних сторонах світу, і привезли цареві Юдгіштгірі доволі грошей.

Однак цар Маґадги, Джарасандга на ім’я, Юдгіштгіриної вищости не визнав. Цар Юдгіштгіра був занепокоєний. Побачивши, що цар стурбований, Господь Крішна переповів йому Уддгавин план про те, як подолати царя Джарасандгу. Тоді Бгімасена, Арджуна й Господь Крішна, перебравшись брахманами, вирушили разом до Ґірівраджі, столиці Джарасандги. Цей план розробив Уддгава, коли Господь Крішна зібрався до Хастінапури. Нині настав час той план здійснити.

Цар Джарасандга ретельно виконував обов’язки домогосподаря і дуже шанував брахман. Він був великий воїн, цар-кшатрія, і водночас не нехтував ведичні засади. За ведичним звичаєм брахман вважають за духовних вчителів для всіх інших каст. Тому Господь Крішна, Арджуна і Бгімасена, хоча й були кшатрії, перебралися за брахман і прийшли до царя Джарасандги саме коли він роздавав милостиню брахманам та вітав гостей.

Господь Крішна, в одежі брахмани, сказав цареві:
— Хвала тобі, Твоя Величність. Ми троє гості в твоєму палаці, а прийшли ми здалеку, щоб попрохати милостині. Знаючи за твої добрі якості, сподіваємось, що ти милостиво даси нам усе, чого ми в тебе попросимо, бо людина, що має терпіння, терпелива завжди, навіть якщо опинилась у скруті. І як від злодія можна сподіватися будь-якого підступу, так само щедрий жертводавець, як оце ти, дає все, чого в нього попросять. Піднесені особистості, до яких належиш і ти, не розрізняють між своїми й чужими. Хто зажив слави, живе вічно, хоча й покидає цей світ. Тому гідна особа, яка здатна увічнити своє добре ім’я і славу, але не робить того, губить себе в очах великих особистостей. Не стане слів, щоб засудити таку людину, а вона сама оплакує свою відмову дати пожертву все життя. Мабуть, Твоя Величність чув славетні імена щедрих жертводавців, як-от Харішчандра, Рантідева і Мудґала, який жив, збираючи зернята з рисових полів, чи великий Махараджа Шібі, що врятував життя голубу, принісши в жертву плоть власного тіла. Слава цих піднесених особистостей невмируща, бо вони віддали у жертву своє тимчасове, тлінне тіло.
Так Господь Крішна, перебраний брахманою, навчав царя Джарасандгу, що слава є невмируща, а тіло смертне. І той, хто зробить своє ім’я і славу невмирущими, принісши в жертву власне тлінне тіло, стає видатною постаттю в історії людства.

Господь Крішна, перебравшись разом з Арджуною й Бгімою у плаття брахман, промовляв до Джарасандги, а тимчасом Джарасандга зауважив, що ці троє не подібні до справжніх брахман. Усі вони мали на тілі певні ознаки, за якими Джарасандга зрозумів, що вони кшатрії. Від луків вони мали відбитки на раменах, гарно збудоване тіло і гучний й владний голос. В нього вже не лишалось сумнівів, що перед ним ніякі не брахмани, а кшатрії. До того ж всі вони були йому по знаку. Ці кшатрії прийшли під його двері, перебравшись за брахман. Не зважаючи на те, що вони кшатрії, він вирішив вдоволити їхнє бажання — вони-бо вже й так себе принизили, прийшовши до нього жебраками. «Хоч би як там було, — подумав він, — я готовий віддати їм що завгодно. Навіть якщо вони попросять віддати їм своє тіло, віддам не вагаючись». З цього його думка перейшла на Балі Махараджу. Господь Вішну прийшов до нього прохати милостині, наче бідний брахмана, а забрав його царство разом з усіма багатствами. Він зробив це задля Індри, бо Балі Махараджа переміг був Індру і загарбав його царство. Балі Махараджу одурено, проте слава його як великого відданого, що пожертвував усім, і нині лунає у трьох світах. Балі Махараджа здогадався, що той брахмана був Сам Господь Вішну і що Він прийшов відібрати в нього багате царство, щоб повернути його Індрі. І хоча Шукрачар’я, духовний учитель Балі і священик родини, знов і знов застерігав його цього не робити, Балі без вагань віддав брахмані все, чого той хотів, тобто зрештою віддав брахмані все. Джарасандга подумав: «Моє остаточне рішення таке: якщо, принісши у жертву це тлінне тіло, мені вдасться зажити безсмертної слави, я мушу зробити заради того все можливе. Ганьба кшатрії, який живе, не роблячи добра брахмані».

Цар Джарасандга, дуже щедрий на милостиню брахманам, сказав Господу Крішні, Бгімі й Арджуні:
— Любі брахмани, просіть у мене, чого хочете. Візьміть і мою голову, якщо вам її треба. Я готовий віддати її.

— Шановний царю, — звернувся до Джарасандги Господь Крішна, — маємо повідомити тебе, що насправді ми не брахмани і їжі чи збіжжя в тебе не просимо. Ми кшатрії і прийшли прохати, щоб ти став на герць з одним із нас. Сподіваємось, ти не маєш нічого проти. Ти можливо вже здогадався, що серед нас є другий син царя Панду, Бгімасена, і його третій син, Арджуна. Я ж — твій давній ворог Крішна, брат Пандав у перших.

Коли Господь Крішна відкрився Джарасандзі, той зареготався, а тоді зробився серйозний і люто зарикав:
— Дурні! Ви хочете битися зі мною — то прошу. Але, Крішно, Ти ж боягуз, я знаю. Я відмовляюся битися з Тобою, бо Ти вже колись показав спину у битві зі мною. Наляканий, Ти втік з власного міста, Матгури, і тепер ховаєшся серед моря. Ні, з Тобою я битися не буду. Арджуна ж молодший від мене і не рівня мені як воїн. Тому з ним я теж відмовляюся битися, бо він не є рівний мені суперник. Але Бгімасена, вважаю, гідний супротивник і достойний воїн.
Сказавши так, цар Джарасандга не зволікаючи вручив Бгімасені важку булаву, сам узяв іншу, і вони вийшли за міські мури битися.

Бгімасена й цар Джарасандга билися на булавах, що були міцні, наче блискавки. З великим запалом вони почали завдавати один одному страшні удари. Обидвоє мали великий досвід бою на булавах і так добре володіли тим мистецтвом, що здавалося, то два актори танцюють на сцені. Коли булави стиналися, звук був такий, наче з великою силою вдарялися бивні двох слонів, що зійшлися в поєдинку, і також то нагадувало удари грому, коли під час грози електричні розряди б’ють у землю. Коли на полі цукрової тростини б’ються два слони, кожен вириває собі оберемок і, затиснувши його хоботом, щосили б’є іншого. Після тяжких ударів від «зброї» лишаються самі тріски. Так і Бгімасена з Джарасандгою, коли стали гатити один одного по плечах, руках, в ключиці, груди, по стегнах, животі й ногах, порозбивали свої булави на тріски. Коли всі булави, що ними билися Джарасандга з Бгімасеною, були розбиті, два вороги приготувалися битися навкулачки. Джарасандга і Бгімасена, палаючи гнівом, почали люто стусати один одного. Коли їхні кулаки вдаряли один в одного, здавалося, то гудуть залізні рейки або гримить грім. Їхня битва була наче поєдинок двох слонів. Перемогти супротивника проте жодному не вдавалося, бо обидва були досвідчені у бою, рівні на силі і не поступалися один одному в майстерності. Ні Джарасандга, ані Бгімасена не чули втоми від битви, перемога не хилилась ні на чий бік, хоча вони били один одного невпинно. Після цілоденної битви обидва йшли наче друзі ночувати в палаці Джарасандги, а наступного дня знов ставали до бою. Так вони билися двадцять і сім днів.

На двадцять восьмий день Бгімасена сказав Крішні: «Любий Крішно, маю відверто визнати, що Джарасандги мені не перемогти». Однак Господу Крішні була відома таємниця народження Джарасандги. Джарасандга народився як дві половинки від двох матерів. Коли його батько побачив, що немовля безнадійне, він викинув ті дві половинки в ліс, і там їх знайшла чаклунка Джара. Їй вдалося з’єднати половинки з голови до самого низу. Господь Крішна знав це, а тому знав і як його убити. Він натякнув Бгімасені, що Джарасандгу оживлено, з’єднавши половинки його тіла, тому убити його можна, якщо ті дві частини роз’єднати. Господь Крішна передав Бгімасениному тілу Свою силу і дав йому знати, як можна убити Джарасандгу. Господь Крішна зірвав з дерева гілочку, а тоді взяв і розщепив її. Так Він дав Бгімасені наздогад, як убити Джарасандгу. Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, є всемогутній, і якщо Він хоче кого убити, вже ніщо не врятує тієї людини. Так само якщо Він хоче врятувати кого, тієї людини нікому не вбити.

Зрозумівши натяк Господа Крішни, Бгімасена миттю підбив Джарасандгу під ноги, так що той впав. Коли Джарасандга опинився на землі, Бгімасена став на одну його ногу, вхопився обома руками за іншу і розчахнув його тіло навпіл — від нижньої частини тіла до голови. Як слон відчахує від стовбура гілку, так Бгімасена розірвав навпіл тіло Джарасандги. Ті, що стояли поблизу, бачили, що Джарасанджине тіло розпалося на дві половини, у кожної одна нога, одне стегно, одне яєчко, половина грудей, спинного хребта, грудної клітини, одна ключиця, рука, око, вухо і пів лиця.

Коли оголосили, що Джарасандгу вбито, уся Маґадга стала тужити: «Горе, яке горе!» А Крішна з Арджуною підійшли обійняти Бгімасену і поздоровити його. Джарасандга загинув, але ні Крішна, ні Пандави свого права на трон не проголошували. Вони убили Джарасандгу, щоб покласти край його злочинам і встановити на землі мир. Демони завжди порушують мир, а півбоги намагаються мир у світі підтримати. Місія Господа Крішни була в тому, щоб захистити доброчесних людей і знищити демонів, що порушують мир і спокій. Отож Господь Крішна закликав до Себе сина Джарасандги Сахадеву і попрохав його, відбувши належні ритуали, сісти на батьковому троні, щоб мирно правити державою. Господь Крішна — володар над усім космічним творінням, і Він хоче, щоби кожен жив мирно й розвивався в свідомості Крішни. Після коронації Сахадеви Він звільнив усіх царів і царевичів, яких Джарасандга неправедно ув’язнив.