РОЗДІЛ СІМДЕСЯТ ТРЕТІЙ

Царі й царевичі, яких по смерти Джарасандги звільнив Господь Крішна, були володарі різних частин світу. Джарасанджині збройні сили були такі могутні, що він підкорив собі 20800 царів і царевичів. Усіх їх вкинуто за ґрати перебудованої на фортецю гірської печери, і там вони пробули багато років. Коли ласкою Господа Крішни вони вийшли з тюрми, то виглядали жалюгідно — тіло прикрите якимсь дрантям, а лиця висхлі, що свідчило за тілесні страждання. Від голоду вони ледве тримались на ногах, обличчя їм зчорніли і втратили колишню привабливість. У в’язниці царі просиділи довго, і тіла їхні стали слабкі й немічні.

Вони багато страждали, проте мали можливість думати про Верховного Бога-Особу, Вішну. Нині вони просто перед собою бачили трансцендентне тіло Господа Крішни, що кольором нагадувало грозову хмару, яка щойно з’явилась у небі. Він стояв перед ними в жовтих шовках, чотирирукий, як Вішну, в руках тримав реґалії: булаву, мушлю, диск і лотос. На грудях Його були золоті лінії, сосці нагадували пуп’янки лотосу. Очі Його здавались широкі, наче лотосові пелюстки, а усміхнене обличчя являло взір вічної вмиротворености й процвітання. Променисті сережки були Йому дуже до лиця, голову вінчав шолом, оздоблений коштовними каменями. Його тіло, що сяяло трансцендентною красою, прикрашали намиста з перлів, зап’ястя й браслети. На грудях у Нього виблискував самоцвіт Каустубга, на шиї Господь мав чудову квіткову ґірлянду. Коли царі й царевичі після всіх поневірянь побачили прекрасне трансцендентне тіло Господа Крішни, вони не могли відвести від Нього очей, ніби очима пили нектар Його вроди, язиком облизували Його тіло, ніздрями вдихали Його аромат і обіймали Його руками. Те, що вони стояли перед Верховним Богом-Особою, вмить знищило всі гріховні наслідки їхніх учинків. Тому вони одразу до решти віддалися лотосовим стопам Господа. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: людина, що не звільнилась від усіх наслідків гріховних вчинків, не може повністю віддатися лотосовим стопам Господа. Побачивши Господа Крішну, царі й царевичі зразу забули за свої колишні нещастя. З великою відданістю, молитовно склавши руки, вони піднесли до Господа молитви.

«Світлий Господи, Верховний Боже-Особо, володарю півбогів! Ти вмить припиняєш усі страждання Своїх відданих, бо вони повністю впокорилися Тобі. О любий Господи Крішно, о вічне Божество трансцендентного блаженства і знання, нікому не знищити Тебе. Ми шанобливо схиляємось до Твоїх лотосових стіп. Своєю безпричинною милістю Ти звільнив нас з в’язниці Джарасандги, а тепер ми молимо Тебе ще за таке: звільни нас з в’язниці ілюзорної енерґії матеріального існування. Благаємо, зупини невпинний круговорот наших народжень і смертей. Ми вже ситі стражданнями матеріального існування, в яке занурені з головою. Звідавши його гіркоти, ми прийшли до Тебе, шукаючи притулку Твоїх лотосових стіп. Любий Господи, що вбив демона Мадгу, нам тепер зрозуміло, що, зрештою, не Джарасандга винен в наших стражданнях. Ми надто загордували з того, що ми царі й володарі, і в тому, що нас позбавлено царства, ми вбачаємо Твою безпричинну ласку. Правитель чи цар дуже пишається зі своєї оманної значущости та влади і вже не годен навіть помислити про своє відначальне становище й вічне життя. Бувши під впливом Твоєї ілюзорної енерґії, такий немудрий «цар» чи «володар» надимається з того, що має якесь становище, наче той дурень, що сприймає міраж у пустелі за джерело води. Нерозумні гадають, що матеріальна власність їх захистить; вони знай годять своїм чуттям, хибно вважаючи матеріальний світ за місце вічної насолоди. О Господи, о Верховний Боже-Особо, мусимо визнати, що раніше ми пишалися зі свого матеріального багатства. Ми всі були заздрісні та лихі і весь час прагнули підкорити один одного, і жоден з нас не зупинявся навіть перед тим, щоб принести в жертву життя своїх вірних. Ми всі билися за те, щоб панувати над іншими».

Отака є хвороба, назва якій політична влада. Щойно цар чи нація багатіють, вони прагнуть взяти гору над іншою нацією, а спосіб на те — воєнна аґресія. Ділок прагне монополії на певне діло, щоб поставити інших ділків в залежність від себе. І так само людське суспільство, засліплене матеріальним багатством, замість прагнути свідомости Крішни у своїй гордині пускається берега, чинить зло й порушує мирний плин життя. Так людина забуває за справжню мету життя: здобути милість Вішну, Верховного Бога-Особи.

Царі казали далі: «О Господи, ми чинили огидно. Ми вбивали громадян або підбурювали їх до непотрібного вбивства, і все те просто задля вдоволення власних політичних амбіцій. Ми не зважали на те, що Твоя Господня Милість завжди присутній перед нами в подобі жорстокої смерти. Обманюючи самих себе, ми ставали причиною смерти інших, забуваючи, що смерть пантрує і за нами. Однак, любий Господи, відплати, що її несе Твій представник, чинник часу, запевно не уникнути. Чинник часу такий могутній, що з-під його впливу не вийти нікому. Отак ми отримали наслідки наших жорстоких учинків, а тепер ось стоїмо перед Тобою, позбавлені всього багатства, наче жебраки на вулиці. Що ми опинилися в цьому становищі — це Твоя безпричинна, бездомісна милість до нас. Тепер ми розуміємо, що всі наші гордощі — марнота, і матеріальне багатство розтане вмить, як на те Твоя воля. Тільки завдяки Твоїй безпричинній ласці ми нині здатні думати про Твої лотосові стопи, і це найбільше наше надбання. Любий Господи, кожен знає, що тіло є вмістилищем хвороб. І от зараз, на схилі віку, ми вже не пишаємося зі своєї фізичної сили, а натомість хиріємо день у день. Нас більше не цікавить чуттєва втіха чи примарне щастя, що його дає матеріальне тіло. Тепер ми Твоєю милістю прийшли розуміння, що прагнути матеріального щастя однаково, що шукати води в пустелі. Нас вже не цікавлять побожна діяльність та її наслідки, і ми не воліємо виконувати великі жертвопринесення заради того, щоб піднятися на небесні планети. Ми вже розуміємо: хоч видається, що на найвищому рівні матеріального життя чекає насолода, насправді щастя в матеріальному світі немає. Благаємо Твою Господню Милість, зласкався над нами, напуть, як слід виконувати трансцендентне любовне служіння Твоїм лотосовим стопам, щоб ніколи не забувати наші з Тобою вічні стосунки! Нам байдуже про звільнення з лабетів матеріального існування. Хай Твоєю ласкою ми народимося у будь-якому виді життя, то для нас не важить. Просимо одного: щоб ніколи, ні за яких обставин не забувати Твої лотосові стопи. Любий Господи, ми віддаємося Твоїм лотосовим стопам. Ми складаємо шанобливі поклони Тобі, хто є Верховний Господь, Бог-Особа, Крішна, син Васудеви. Ти Наддуша в кожному серці, Ти — Господь Харі, що забирає геть усі страждання матеріального існування. Любий Господи, Тебе називають Ґовінда, джерело насолоди. Той, хто вдоволює Твої чуття, вдоволює само по собі і власні чуття. Ось чому Тебе звуть Ґовіндою. Світлий Господи, Ти всеславний, і Ти кладеш край стражданням Твоїх відданих. Благаємо, прийми нас як Своїх покірних слуг».

Вислухавши молитви царів, що вийшли з в’язниці Джарасандги, Господь Крішна, вічний захисник впокорених Йому душ і океан милости для Своїх відданих, ласкаво відповів їм Своїм ніжним трансцендентним голосом, який пролунав серйозно і надзвичайно вагомо:
— Любі мої царі, — сказав Крішна, — з вами Мої благословення. Від цього дня дарую вам вічну прив’язаність до відданого служіння Мені. Ніщо і ніколи не стане вам на перешкоді. Ви прагли цього благословення — то Я дарую його вам. Ви чули від Мене, що Я завжди перебуваю в серці як Наддуша і що Я — пан кожного. Ви повернули до Мене своє лице, і відтак Я дам вам добру пораду жити і ніколи Мене не забувати. Ви поступово будете йти цим шляхом додому, назад до Бога. Любі царі, ви вирішили облишити думати про матеріальну насолоду і звернутися до Мене у відданім служінні, і це правдива ознака доброї долі. Я благословляю вас на вічне життя у блаженстві. Я потверджую правдивість усього, що ви казали про Мене в молитвах. То істина, що коли матеріальне багатство має людина, яка не є цілковито свідома Крішни, вона, бувши під впливом ілюзорної енерґії, падає. Минулі часи бачили багато непокірних царів, як-от Хайхая, Нахуша, Вена, Равана і Наракасура. Деякі були півбоги, інші — демони, але всі втратили своє високе становище й царство, їх поглинуло жорстоке й огидне зумовлене життя.

Кожен з вас мусить зрозуміти, що все матеріальне має собі початок, росте, поширюється, занепадає і нарешті зникає. Тих шести змін зазнають усі матеріальні тіла, і будь-які відносні набутки, що накопичує це тіло, кінець кінцем зникнуть. Тому не слід любити тлінне. Той, хто існує в матеріальному тілі, повинен бути дуже обережний в світських справах. Найдосконаліший спосіб жити в матеріальному світі — цілковито присвятити себе на трансцендентне любовне служіння Мені й чесно виконувати обов’язки, які визначені людині відповідно до її становища. Що до вас, то ви належите до родин кшатрій. Тому живіть чесно, виконуйте визначені цареві обов’язки, дбайте, щоб громадяни вашої країни були щасливі, і ніколи не відхиляйтеся від норм кшатрійського життя. Не зачинайте дітей заради чуттєвої втіхи. Вам покладено за обов’язок дбати про добробут загалу. Кожен народжується в матеріальному світі, бо має з минулого життя нечисті бажання, а тому, підвладний дії суворих законів природи, проходить через народження й смерть, щастя й нещастя, здобутки і втрати. Не слід втрачати спокою через двоїстість. Треба завжди бути твердому в служінні Мені і так тримати розум врівноваженим, бути задоволеному за будь-яких умов, все, що маєте, вважати за дане від Мене і ніколи не сходити зі шляху відданого служіння. Так людина, навіть перебуваючи серед матеріальних умов, може жити щасливо й спокійно. Іншими словами, не слід приділяти надто уваги матеріальному тілу та його бічним утворам, не слід дозволяти їм запанувати над собою. Людина має знаходити цілковите задоволення в тому, що дає користь духовній душі, й виконувати віддане служіння Наддуші. Хай розум буде присвячений Мені одному. Слід стати Моїм відданим, просто поклонятися Мені і лише переді Мною схилятися в шані. Тоді буде легко перетнути океан незнання і нарешті повернутися до Мене. Отже, присвятіть своє життя на віддане служіння Мені.

Так напутивши царів і царевичів, Господь Крішна подбав про належні для них зручності і запросив численних слуг і служниць слугувати тим царям. Сахадеву, сина царя Джарасандги, Господь Крішна попрохав, щоб царів забезпечили усім потрібним, виказуючи до них найглибшу повагу. Сахадева всіляко їх вшанував, як наказав йому Господь Крішна, і обдарував прикрасами, вбранням, ґірляндами та іншими почесними дарами. Царі зробили омовіння, гарно вбралися і вже виглядали вельможними та щасливими. Далі їм піднесли смачної їжі. Господь Крішна забезпечив їх усім відповідно до їхнього високого становища. Від того, як милостиво Господь Крішна держав Себе з ними, царі відчули велике щастя, їхні просвітлілі обличчя здавалися ясними зірками, що висіваються на небі по закінченню дощового сезону. Вони були гарно вбрані й прикрашені, їхні сережки сяяли, кожен сидів на золотій колісниці, інкрустованій самоцвітами. Коні, що впряжені в колісниці, були всі в прикрасах. Господь Крішна, перепевнившись, що за кожного належно подбали, ласкаво попрохав їх вертатися до своїх царств. Такої великодушности, яку появив Господь Крішна, історія світу не знала. Він звільнив царів, що їх взяв у полон Джарасандга, і вони, цілковито задоволені, почали виспівувати Його святе ім’я, медитувати на Його форму й вихваляти трансцендентні розваги Верховного Бога-Особи. Нарешті вони усі повернулися до своїх царств. Їхні піддані дуже раділи їхньому поверненню, а почувши за ласку, яку виявив до них Господь Крішна, відчули ще більше щастя. Царі взялися урядувати в своїх царствах згідно із заповітами Господа Крішни, і вони та їхні підлеглі прожили свої дні щасливо. Ось яскравий приклад свідомого Крішни суспільства. Якщо люди світу поділять суспільство за матеріальними якостями на чотири стани, а метою поставлять матеріальний і духовний поступ, обравши за осереддя Крішну й сповняючи Його заповіт, який Він дав у «Бгаґавад-ґіті», людське суспільство стане щасливе. Цього навчає історія царів, що їх тримав у полоні Джарасандга.

Допомігши Бгімасені вбити Джарасандгу, Господь Крішна (по тому, як Сахадева, син Джарасандги, належно Його вшанував) разом з Бгімасеною й Арджуною повернувся до Хастінапури. Під стінами Хастінапури вони засурмили в мушлі, і місто зраділо, зрозумівши, хто прибув. Але вороги від звуку Крішниних мушель дуже засмутилися. Жителі Індрапрастги, коли почули звуки Крішниної мушлі, від радощів забули серце в грудях. Вони зрозуміли: Джарасандгу вбито. Тепер цар Юдгіштгіра міг без перешкод відправити жертвопринесення Раджасую. Бгімасена, Арджуна й Крішна, Верховний Бог-Особа, прийшли перед царя Юдгіштгіри висловити свою пошану. Цар Юдгіштгіра уважно вислухав їхню оповідь про те, як убито Джарасандгу й звільнено царів, і ще за спосіб, який обрав Крішна, щоб Джарасандгу вбити. Цар природно любив Крішну, але коли він вислухав за ті події, його любов до Крішни ще поглибшала, з очей йому потекли сльози екстазу. Почуте справило на нього таке сильне враження, що він ледве здобувся на слово.