РОЗДІЛ ВІСІМДЕСЯТИЙ

Оповідь за розваги Господа Крішни й Господа Баларами цар Парікшіт слухав від Шукадеви Ґосвамі. Слухання про ці розваги дає трансцендентну насолоду, тому Махараджа Парікшіт звернувся до Шукадеви Ґосвамі з такою мовою:
— Любий пане! Верховний Бог-Особа, Крішна, дарує звільнення і водночас любов до Бога. Кожен, хто стає відданий Господу, звільнюється, не докладаючи до цього ніяких зусиль. Господь є необмежений, і тому Його ігри й дії, коли Він творить, підтримує й знищує космічне проявлення, також необмежені. Тому я прагну почути про ті Його розваги, про які ти ще не оповідав. Любий мій володарю, зумовлені душі в матеріальному світі шукають насолоди у задоволенні чуттів, але знаходять саме розчарування. Прагнення чуттєвої насолоди ятрять серце зумовленим істотам. Але я сам досвідчив, що трансцендентні оповіді за розваги Господа Крішни звільнюють людину від бажання виконувати матеріальну діяльність заради чуттєвої втіхи. Я думаю, що цього методу постійно слухати за трансцендентні розваги жодна розумна людина не відкине, бо, просто слухаючи, можна назавжди поринути в трансцендентну насолоду. Завдяки цьому людину припиняє вабити задоволення матеріальних чуттів.

Кажучи це, Махараджа Парікшіт ужив два важливі слова: вішаа і віешаджа. Вішаа означає «хмурий». Матеріалісти вигадують безліч способів досягти цілковитого задоволення, однак завжди лишаються хмурими. Можуть сказати, що хмурі подеколи і трансценденталісти. Однак Парікшіт Махараджа уживає ще слово віешаджа. Існує два типи трансценденталістів, а саме імперсоналісти й персоналісти. Віешаджа називають персоналістів, яким цікаво слухати за трансцендентну розмаїтість. Слухаючи за діяння Верховного Господа, в яких Він виступає як особа, віддані сповнюються радости, а тимчасом імперсоналістів, яких більше вабить безособистісний аспект Господа, дії Господа як особи приваблюють лише поверхово. Отже, замість того, щоб зануритись у розваги Господа, імперсоналісти, не розуміючи блага, що дає таке слухання, не покидають корисливої діяльности і лишаються так само хмурими, як і матеріалісти.

— Дар говорити, — казав далі цар Парікшіт, — можна вдосконалити, якщо змальовувати трансцендентні якості Господа. Здатність працювати стане довершеною, якщо людина віддасть свої руки на служіння Господеві. Так само щоб вмиротворити розум, досить просто думати про Крішну в свідомості Крішни. Це не означає, що треба назавжди поринути в глибоку задуму. Ні, слід просто зрозуміти, що Крішна, Абсолютна Істина, у Своєму аспекті Параматми присутній скрізь. Тільки та людина, яка знає, що Крішна у вигляді Параматми перебуває скрізь, навіть в атомі, може вдосконалити свої мислення, чуття і воління, що всі є різновидами розумової діяльности. Досконалий відданий бачить матеріальний світ не таким, яким той постає перед матеріальним зором. Він скрізь бачить Господа, якому поклоняється, бо Господь у Своєму аспекті Параматми присутній скрізь.

Махараджа Парікшіт казав далі, що слух можна вдосконалити, просто слухаючи про трансцендентні дії Господа, а голову можна застосувати якнайліпше, схиляючи її перед Господом і Його представником. Господь присутній в кожному серці — то істина. Тому відданий, що зробив значний поступ, вшановує кожну живу істоту, розуміючи, що кожне тіло є храм Господа. Однак враз сягнути цього рівня неможливо; то рівень відданого найвищого класу. Відданий другого класу дивиться на вайшнав, тобто відданих Господа, як на представників Крішни, а відданий-початківець (неофіт, чи відданий третього класу) схиляє голову перед Божеством у храмі і перед духовним вчителем, що представляє Верховного Бога-Особу безпосередньо. Тому застосовувати голову досконало — схиляти її перед Господом чи Його представником — можна і на рівні неофіта, на проміжній стадії і коли зроблено великий поступ. Так само слід вдосконалювати очі, дивлячись на Господа і Його представника. Просто використовуючи різні частини свого тіла у служінні Господу та Його представникові, кожен може залучити їх до діяльности, що на рівні найвищої досконалости. Якщо хтось не може робити нічого, крім як просто схилятися перед Господом і Його представником і пити чаранамріту (воду, що нею омито лотосові стопи Господа чи Його відданого), хай робить це.

Від слів Махараджі Парікшіта Шукадеву Ґосвамі обійняв екстаз відданости — адже цар Парікшіт глибоко осягнув вайшнавську філософію. Шукадева Ґосвамі вже тривалий час розповідав за дії Господа. Махараджа Парікшіт попрохав його говорити ще, і він з великою насолодою вів оповідь далі.

У Господа Крішни був друг, піднесених якостей брахмана. Досконалий брахмана, він сягнув висот трансцендентного знання, а що володів знанням, матеріальна насолода нітрохи його не вабила. Він повністю опанував свої чуття і був вмиротворений. Все це свідчить, що брахмана був досконалий відданий, тому що, не ставши досконалим відданим, набути справжнього знання неможливо. В «Бгаґавад-ґіті» сказано, що той, хто набув досконалого знання, віддає себе Верховному Богові-Особі. Інакше кажучи, кожний, хто присвятив своє життя на служіння Верховному Богові-Особі, сягнув вершини досконалого знання. На рівні досконалого знання людина облишає матеріалістичне життя. Така неприв’язаність свідчить, що чуття, які завжди тяжіють до матеріальної насолоди, повністю опановано. Чуття відданого очищуються, і на цьому рівні він залучає їх до служіння Господеві. Такий є обшир відданого служіння.

Цей брахмана, Крішнин друг, був домогосподар, але не накопичував майна, щоб зручно жити. Він вдовольнявся тим, що посилала йому доля. Така ознака досконалого знання. Людина, що володіє досконалим знанням, розуміє: стати щасливішому, ніж визначено долею, не вийде. В матеріальному світі кожному визначено свою певну міру страждання і певну міру щастя. Міру щастя і страждання для кожної живої істоти визначено наперед. Міри матеріального щастя й нещастя не можна ні побільшити, ні поменшити не вийде. Тому брахмана більшого матеріального щастя не домагався, натомість весь свій час віддавав на поступ у свідомості Крішни. На позір він здавався злидарем, не мав багатого одягу сам і не міг справити розкішного вбрання своїй дружині. Подружжя жило в умовах далеко не пишних, від недоїдання брахмана та його дружина були дуже худі. Дружина цього побожного брахмана не прагла зручностей для себе, але завше непокоїлася за чоловіка. Через слабке здоров’я вона ледве стояла на ногах, і хоч як їй було не до серця наказувати чоловікові, одного разу вона не втрималась і сказала:

— Любий пане, я знаю, що Господь Крішна, чоловік богині процвітання, твій близький друг. Ти теж є відданий Господа Крішни, а Він завжди радо допомагає Своїм відданим. Ти можеш думати, що ніяк не служиш Господеві, але ти цілковито віддав себе Йому, Господь же завжди дбає про віддані Йому душі. Ба більше, я знаю, що Господь Крішна — досконала особистість, що живе за законами ведичної культури. Він завжди сприяє брахманічній культурі й дуже ласкавий до істинних брахман. Ти найщасливіший серед усіх людей, бо доводишся другом Верховному Богові-Особі. Ти повністю віддав себе Господу Крішні, і тому для таких особистостей, як ти, Він єдиний притулок. Ти святий, вчений і цілковито опанував свої чуття. Якщо все це зважити, Господь Крішна — твій єдиний притулок. Тому прохаю: піди до Нього. Я певна, Він одразу зрозуміє, в яких злиденних умовах ти живеш. До того ж ти — домогосподар, тому коли не маєш грошей, сильно страждаєш. Він одразу зрозуміє, в якому ти становищі, і не забариться дати тобі багатства, щоб ти міг жити безтурботно. Нині Господь Крішна — цар династій Бгоджа, Врішні і Андгака, і ще я чула, Він ніколи не залишає Своєї столиці Двараки. Він там живе, а поза містом не має жодної справи. Він такий ласкавий і великодушний, що тому, хто впокорився Йому, одразу віддає все, що має, навіть Себе Самого. Якщо Він готовий віддати Своєму відданому навіть Себе Самого, то ніякого дива, якщо Він подарує тобі трохи матеріального багатства. Звичайно, відданому, який не дуже втверджений у своїй відданости, Він великих матеріальних статків не дає. Проте в твоєму випадку, гадаю, Він добре знає, що ти насправді втвердився у відданому служінні. Тому Він не вагаючись наділить тебе матеріальним добром, щоб задовольнити твої найперші життєві потреби.

Так дружина брахмани знов і знов з великим смиренням і покорою прохала Судаму піти до Господа Крішни. Брахмана ж вважав, що прохати в Господа Крішни чогось матеріального потреби немає. Але дружина наполягала, і він зрештою мусив влягти її проханню. До того ж він подумав: «Якщо я піду, то зможу побачити Господа. Це чудова нагода, навіть якщо я не попрохаю в Нього нічого матеріального». Постановивши собі йти до Крішни, він запитав дружину, чи є в хаті щось, щоб запропонувати Крішні — до друга ж треба йти з гостинцем. Дружина кинулась по сусідах і назбирала чотири жмені дробленого рису, ув’язала рис в маленьку шматину, завбільшки як хустка, і дала чоловікові, щоб відніс Крішні гостинця. Брахмана не барився, взяв дарунок і пішов до Господа у Двараку. Дорогою Він марив зустріччю з Господом Крішною. Серце його було повне тільки Крішною.

Пройти в палаци царів Ядавів було річ непроста, але брахмані увійти дозволили. Прийшовши туди, брахмана, друг Крішни, разом з іншими брахманами перейшов через три військові застави. Кожна охороняла велику браму, і він мав пройти усі ті брами. За брамами й заставами було шістнадцять тисяч пишних палаців, в яких жили шістнадцять тисяч Крішниних цариць. Брахмана вступив до одного палацу, що був розкішно убраний. Увійшовши в чудовий палац, він відчув, що наче опинився в океані трансцендентної насолоди. Йому здавалося, ніби він то пірнає в глибини того трансцендентного океану, то виринає на поверхню.

У той час Господь Крішна сидів на ліжку цариці Рукміні. Він ще звіддаля побачив, що брахмана входить до Його палацу, і упізнав у ньому Свого друга. Господь Крішна одразу підвівся і вийшов зустріти Свого друга брахману. Підійшовши до нього, Він обійняв його обома руками. Господь Крішна — джерело трансцендентної насолоди, але, обійнявши бідного брахману, Він Сам відчув безмірну насолоду: Він же побачив Свого дуже дорогого друга! Господь Крішна всадовив його на Своє ліжко, Сам приніс йому найрізноманітніших фруктів і напоїв — так годиться вітати шановного гостя. Господь Шрі Крішна є найчистіший, але, граючи роль звичайної людини, Він власноруч негайно омив брахмані стопи і тою водою побризкав Собі на голову, щоб очиститись. Далі Господь намастив брахмані тіло всілякими духмяними притираннями з сандалу, аґуру й шафрану. Тоді запалив сім різновидів курінь і за звичаєм виконав араті, запропонувавши брахмані кілька різних лампад. По цьому пишному прийомі, коли брахмана вже поїв і попив, Господь Крішна мовив:
— Любий друже, для Мене то велике щастя, що ти прийшов!

Брахмана був дуже вбогий і навіть не мав пристойної одежі. Він мав на собі якесь брудне лахміття, тіло його було худе і слабке. Здавалось, він не дуже чистий, тіло його було дуже висхле, аж крізь шкіру випинали кістки. І цього брахману сама богиня процвітання Рукмінідеві почала обмахувати чамарою. Решта жінок в палаці дивувались, як вшановує Господь Крішна саме цього брахману. Їм було невтямки, чого Господь Крішна Сам вітає цього бідного, не дуже чистого брахману, одягнутого в якесь дрантя. Проте вони розуміли, що брахмана той не звичайна істота. Вони знали, що він, мабуть, здійснював багато побожних учинків, а інакше чому Господь Крішна, чоловік богині процвітання, приділяв би йому стільки уваги? Коли брахману всадовили на ліжку Господа Крішни, їхнє здивування переступило всі межі. Найдивовижніше їм було бачити, що Господь Крішна обіймає його точнісінько як старшого Свого брата Баларамаджі — адже Господь Крішна обіймав лише Рукміні й Балараму.

Гарно привітавши брахману і всадовивши його на Своєму ліжку з подушками, Господь Крішна сказав:
— Мій любий друже-брахмано, ти найрозумніша особистість і добре знаєшся на засадах релігійного життя. Здається, ти мав скінчити навчання в домі нашого вчителя, винагородити його як годиться і тоді повернутися додому і взяти за себе гідну дружину. Я добре знаю, тебе від самого початку нітрохи не приваблювало матеріалістичне життя, ти не прагнув матеріального багатства і тому ніколи не мав грошей. В матеріальному світі дуже рідко можна подибати людей, що не були б прив’язані до матеріальних статків. Такі люди анітрохи не бажають накопичувати добро і власність заради чуттєвої втіхи, але іноді вони таки накопичують гроші, показуючи приклад, як слід жити домогосподарям. Вони показують, як, правильно розподіляючи статки, можна бути ідеальним домогосподарем і водночас великим відданим. Вважають, що такі ідеальні домогосподарі йдуть Моїми стопами. Сподіваюся, друже Мій брахмано, ти пам’ятаєш наші шкільні дні, коли ми жили разом у домі нашого вчителя. Насправді все знання, що ми з тобою маємо, ми набули за нашого шкільного життя.

Якщо людина за шкільних років отримує освіту в справжнього вчителя, на неї чекає прекрасне майбутнє. Їй зовсім не важко перетнути океан незнання, і ілюзорна енерґія над нею не владна. Любий друже, кожен повинен за першого вчителя вважати свого батька, бо то милістю батька ми отримуємо тіло. Тому батько, природно, є духовний учитель. Далі духовним учителем людині стає той, хто посвячує її в трансцендентне знання, — і його слід шанувати так само, як Мене. Духовних вчителів можна мати кілька. Духовного вчителя, що напучує учня в духовних предметах, називають шікша-ґуру, а духовного учителя, що дає посвячення — дікша-ґуру. Обидва вони — Мої представники. Духовних учителів, що дають настанови, може бути багато, але дікша-ґуру тільки один. Слід розуміти, що той, хто звертається по допомогу до тих духовних вчителів і, отримавши від них істинне знання, перетинає океан матеріального існування, правильно використав людську форму життя. Така людина з досвіду знає, що досягти духовної досконалости і повернутися додому, до Бога, є найголовніший здобуток її життя, і що дається це тільки людині.

Любий друже, Я — Параматма, Наддуша в кожному серці, і Мій безпосередній наказ людському суспільству — жити згідно з засадами варн та ашрамів. У «Бгаґавад-ґіті» я проголосив, що людство має бути поділене згідно якостей людей і їхньої діяльности на чотири варни. Так само кожному слід поділити своє життя на чотири етапи. На першому етапі слід стати взірцевим учнем: набувати належної освіти, жити як брахмачарі, тобто повністю присвятити життя на служіння духовному вчителеві, відмовившись від чуттєвої втіхи. Брахмачарі повинен жити в аскезах й покутах. На стадії домогосподаря дозволено задовольняти чуття, але жити слід у впорядкований спосіб. Однак на третій стадії життя домогосподарем лишатися не слід. На цьому етапі слід повернутися до життя в аскезах і покутах, як було за життя брахмачарі, і так позбутися прив’язаности до сімейного життя. І нарешті, звільнившись від прив’язаности до матеріалістичного життя, слід прийняти санн’ясу.

Наддуша перебуває в серці кожної живої істоти, тому Я є свідок діяльности кожної істоти на всіх етапах її життя. Не має значення, що то за етап, але якщо Я бачу, що людина щиро й серйозно виконує обов’язки, які визначив для неї духовний учитель, і на служіння йому кладе все своє життя, ця людина стає для Мене найдорожчою. Щодо брахмачар’ї скажу, що як є змога, слід лишатися брахмачарі і жити під наглядом духовного вчителя — це надзвичайно добре. Але якщо брахмачарі відчуває в собі статевий потяг, хай вдоволить духовного вчителя, як той звелить, а тоді йде від нього. [У ведичному суспільстві духовному вчителеві прийнято щось дарувати, цей подарунок називається ґуру-дакшіна.] По тому учень може розпочати сімейне життя, обравши собі дружину згідно з релігійними правилами.

Настанови, що їх дав Господь Крішна, розмовляючи зі своїм другом, вченим брахманою, є добрий провід для людського суспільства. Людське суспільство, якщо в ньому не підтримувано системи варн й ашрамів, є суспільство вилощених тварин. То неприпустимо, щоб в людському суспільстві чоловік і жінка мали статеві стосунки поза шлюбом. Чоловік повинен суворо дотримувати засад життя брахмачарі або ж одружитися, взявши на те дозвіл від духовного вчителя. Якщо неодружені люди вступають у статеві зносини, вони живуть як тварини, бо тварини сім’ї не знають.

Однак сучасне суспільство не скеровує людину на здійснення місії людського життя, яка полягає в тому, щоб повернутися додому, назад до Бога. Здійснити цю місію можна тільки в рамках системи варн й ашрамів. Якщо свідомо й неухильно жити за цією системою, то вона приведе до цілі людського життя, але якщо дотримуватись її не в повному обсязі, жити не приймаючи вищих авторитетів, це лише порушуватиме лад у суспільстві і зробить неможливим мир та процвітання людськости.

— Любий друже, — говорив до Свого друга брахмани Крішна, — Я думаю, ти не забув наших учнівських днів. Ти пам’ятаєш, як одного разу ми з наказу дружини нашого ґуру пішли збирати хмиз для вогнища? Пригадуєш, ми збирали сухий хмиз і, заблукавши, зайшли в хащу? Не знати звідки налетіла пилова буря, небо затягли хмари, спалахували блискавки, гуркотів грім. Сонце запало за обрій, і ми лишилися загублені в темних джунґлях. Почалася сильна злива; водою залило всю землю, і ми вже не могли відшукати стежки до ашрами ґуру. Ти, мабуть, пам’ятаєш ту страшну зливу — то була не злива, а справжній потоп. Від тої пилової бурі й важких потоків дощу все тіло боліло, ми кидалися сюди й туди, але нічого не могли впізнати. Змучені, знесилені, ми побралися за руки і намагались відшукати шлях. Так ми проблукали цілу ніч, а наранок ґурудева, дізнавшись, що нас десь немає, послав інших учнів на розшуки. Він і сам пішов з ними. Коли вони дісталися джунґлів, знайшли нас у найжалюгіднішому стані.

Ґурудева з великим співчуттям сказав до нас: «Любі хлопчики, я зворушений, що ви стільки намучились заради мене. Найперший інтерес кожного — подбати за своє тіло, але ви такі добрі до свого ґуру й так віддані йому, що занедбали тілесні зручності і заради мене взяли на себе великий клопіт. Ви достойні учні, і задля того, щоб вдоволити духовного вчителя, ви готові пройти крізь будь-які випробування. Це мене дуже тішить. Так і мусить вчиняти учень, що прагне сплатити свій борг перед духовним учителем. Віддати життя на служіння духовному вчителеві — обов’язок учня. Любі мої, найкращі з двічінароджених, ваші дії дуже вдоволили мене, тому я вас благословляю: хай сповняться всі ваші бажання й устремління. Хай ваша пам’ять завжди зберігає розуміння Вед, якого ви навчилися від мене, і хай ви завжди пам’ятаєте Веди і будете в змозі будь-коли цитувати з них. Тоді ви не знатимете розчарувань ні в цьому житті, ані в наступному».

Любий друже, — казав ще Крішна, — мабуть, ти пам’ятаєш, скільки подій траплялося, коли ми жили в ашрамі нашого духовного вчителя. Ми обоє усвідомили, що без благословення духовного вчителя щасливому не бути. Лише милістю духовного вчителя і його благословеннями можна жити в мирі й процвітанні і бути здатними сповнити призначення людського життя.

Вислухавши Крішнину мову, вчений брахмана відповів:
— Любий Крішно, Ти — Верховний Бог-Особа і верховний духовний учитель кожному; мені пощастило жити разом з Тобою в домі нашого ґуру, тому, думаю, я вже виконав усі визначені у Ведах обов’язки. Любий мій Господи, ведичні гімни, ритуали, релігійна діяльність та інші дії, що потрібні на вдосконалення людського життя, поліпшення умов існування, чуттєве задоволення й звільнення всі виходять з одного джерела — Твоєї верховної особистости. Все, що тільки є в житті, призначене на те, щоб збагнути Твою особистість. Іншими словами, це все є різні частини Твоєї трансцендентної форми. Але незважаючи на це Ти, граючи роль звичайної людини, жив у домі Свого ґуру. Це означає, що Ти виконуєш всі ці розваги єдине для Своєї втіхи. Інакше Тобі ні для чого грати роль людської істоти.