РОЗДІЛ ВІСІМДЕСЯТ ТРЕТІЙ

Крішну приходили відвідати багато людей, серед них і Пандави з царем Юдгіштгірою на чолі. Після розмови з ґопі, коли Господь Крішна дарував їм найвище благословення, до Нього прийшли цар Юдгіштгіра з іншими родичами, і Він радо їх зустрів. Передусім Він запитав, чи все у них гаразд. Насправді до того, хто бачить лотосові стопи Господа Крішни, доля лихою бути не може, однак коли Господь Крішна, як того вимагає етикет, запитав у царя Юдгіштгіри про його життя, цар дуже зрадів, що його так вітають, і сказав Господу:
— Любий Господи Крішно! Великі особистості й віддані, що цілковито усвідомили Тебе, завжди тримають у думці Твої лотосові стопи, і вони повністю задоволені, п’ючи нектар трансцендентного блаженства. Нектар, що вони п’ють, іноді проливається із їхніх вуст на інших оповіддю про Твої трансцендентні діяння. Цей нектар, що його точать вуста відданого, має таку силу, що кому пощастить скуштувати його, одразу закінчує довгу подорож крізь безліч народжень і смертей. То наша забутливість щодо Твоєї особи є причиною того, що ми існуємо в матеріальному світі. Але коли людина отримує можливість слухати за Твою славу, морок забуття враз розсіюється — і в цьому наше, живих істот, щастя. Тому, мій Господи, лиха доля минає тих, хто постійно слухає про Твої славетні дії.

Ми остаточно впокорилися Твоїм лотосовим стопам і, іншого притулку не знаючи, завжди певні нашого щастя. Любий Господи, Ти — безмежний океан знання і трансцендентного блаженства. Існування того, хто діє за власними примхами, триває в трьох минущих станах матеріального життя — пильнуванні, сні та глибокому сні. Але в свідомості Крішни таких станів не існує. Над людиною в свідомості Крішни всі ті наслідки діяльности не владні. Ти є найвища мета всіх звільнених душ. Використовуючи Свою внутрішню потенцію йоґамайу, Ти Своєю незалежною волею сходиш на Землю і, щоб відновити ведичні засади життя, з’являєшся наче звичайна людина. Ти — Верховна Особа, тому тих, хто впокорений Тобі, лихо не заторкує.

Господь Крішна приймав численних царів і відвідувачів, ті підносили Господеві молитви. Тимчасом жінки родів Куру і Яду, скориставшися з нагоди, зустрілися, щоб поговорити за трансцендентні розваги Господа Крішни. Перша до Крішниних дружин підійшла Драупаді. Вона запитала:
— Любі мої Рукміні, Бгадра, Джамбаваті, Сат’я, Сат’ябгама, Калінді, Шайб’я, Лакшмана, Рохіні та інші дружини Господа Крішни, розкажіть нам, будь ласка, як Господь Крішна, Верховний Бог-Особа, взяв вас Собі за дружин, і які були ваші весілля, що їх справляли за звичаєм звичайних людей?

На це питання першою відповіла головна цариця Рукмінідеві:
— Мила Драупаді, між царями, як-от Джарасандга, вже було домовлено, що мене віддадуть за царя Шішупалу, і, як це буває завжди, на моїй весільній церемонії були присутні всі царі, щоб у разі потреби дати збройну відсіч кожному суперникові, що наважиться перервати шлюбний обряд. Але Верховний Бог-Особа вкрав мене наче лев, що викрадає ягня зі стада. Однак для Господа Крішни то був не дивовижний вчинок, адже всі, хто проголошують себе великими героями й царями в цьому світі, покірні лотосовим стопам Господа. До лотосових стіп Господа Крішни схиляють свої корони всі царі. Люба моя Драупаді, моє невмируще бажання — служити Господу Крішні, цьому джерелу всієї насолоди й краси, життя у життя. Це єдине моє бажання, єдине прагнення мого серця.

Далі настала черга говорити Сат’ябгамі. Вона сказала:
— Люба Драупаді, мій батько дуже тужив, коли загинув його брат Прасена, і тому несправедливо звинуватив Господа Крішну, ніби Він вбив його брата і вкрав камінь С’ямантаку. Насправді ж той самоцвіт взяв Джамбаван. Господь Крішна, щоб довести, що на Ньому вини немає, став з Джамбаваном на герць і переміг, камінь С’ямантаку відібрав і приніс моєму батькові. Батькові було дуже соромно, що він у смерті свого брата звинуватив Господа Крішну. Отримавши назад камінь С’ямантаку, він розважив, що було б мудро виправити помилку. Тому він, хоча вже пообіцяв мою руку іншим, віддав мене разом з самоцвітом лотосовим стопам Крішни. Так Крішна прийняв мене за служницю й дружину.

Далі н а питання Драупаді від повідала Джамбаваті. Вона мовила:
— Люба Драупаді! Коли Господь Крішна напав на мого батька Джамбавана, царя рікш, мій батько не знав, що Господь Крішна — його колишній пан, Господь Рамачандра, подружжя Сіти. Не знаючи, хто є Господь Крішна, він бився з Ним двадцять сім днів. Коли сили покинули мого батька, він зрозумів, що його супротивник, Господь Крішна, має бути той самий Господь Рамачандра, бо тільки Він був на силі перемогти його. Стямившись, батько повернув камінь С’ямантаку. Щоб вдоволити Господа, мене віддано Йому в дружини. Так я одружилася з Господом, так сповнилося моє бажання життя у життя слугувати Крішні.

Далі говорила Калінді:
— Люба Драупаді, щоб Господь Крішна став мені чоловіком, я виконувала великі аскези і покути. Дізнавшись про це, Господь Крішна ласкаво прийшов зі Своїм другом Арджуною взяти мене за дружину. Господь Крішна забрав мене з берега Ямуни, і відтак я стала замітальниця в домі Господа Крішни. А Він ставиться до мене як до Своєї дружини.

Потім розповіла Мітравінда:
— Люба Драупаді, на мою сваямвару [це така церемонія, коли дівчина сама обирає собі чоловіка] зібралося багато царевичів. Був там і Господь Крішна. Він переміг усіх царевичів і взяв мене за служницю. Він забрав мене в Двараку наче лев, що вириває оленя у зграї псів. Господь Крішна забрав мене силою, тому мої брати викликали Його на бій, але самі зазнали поразки. Так здійснилося моє бажання життя у життя бути служницею Крішни.

алі до Драупаді заговорила Сат’я:
— Люба Драупаді, мій батько влаштував для мене сваямвару, а щоб випробувати силу й звитягу претендентів на мою руку, поставив їм за умову приборкати сім лютих биків з довгими гострими рогами. На жаль, витязі всі до одного повертались домів — переможені й скалічені. А Господь Крішна здолав бики, наче то були Йому іграшки. Він приборкав їх, простромивши носа кожному металевим кільцем. Вони послухались Його, як козеня дитини. Батько мій, дуже задоволений, справив для нас з Господом Крішною бучне весілля, а на посаг дав багато воїнських з’єднань, коней, колісниць, слонів і тисячі служниць. Як відбули весілля, Господь Крішна повіз мене до Двараки. Дорогою на Нього напало ціле військо царевичів, але Господь Крішна всіх їх переміг, а я отримала привілей бути служницею коло Його лотосових стіп.

Почала свою оповідь Бгадра. Вона сказала:
— Люба Драупаді, Господь Крішна — син мого дядька з боку матері. Мені випало щастя розвинути прив’язаність до Його лотосових стіп. Коли мій батько дізнався за мої почуття, він сам влаштував мені цей шлюб, попросивши Господа Крішну одружитися зі мною. На посаг батько дав мені одне військове з’єднання акшаухіні, а також багато служниць та всього, що пристало мати царевій дочці. Не знаю, чи зможу мати притулок у Господа Крішни життя у життя, але я молюся Господеві, щоб хоч би де я народилася, ніколи не забувати, що я служниця Його лотосових стіп.

Настала черга говорити Лакшмані.
— Люба моя царице, — сказала вона, — я багато разів чула, як великий мудрець Нарада уславлює розваги Господа Крішни. Нарада якось сказав, що богиня процвітання Лакшмі прив’язана до Крішниних лотосових стіп, і, почувши про це, я теж прив’язалася до Його лотосових стіп. А що я завжди про Нього думала, то прив’язаність моя глибшала день у день. Люба царице, мій батько дуже любив мене. Коли він дізнався, що Крішна полонив мій розум, то, як і твій батько, розробив план: на моїй сваямварі майбутній обранець мав пробити одною стрілою обидва ока рибі. Різниця між твоєю й моєю сваямварою була така, що на твоїй рибина звисала зі стелі і її було добре видно, а на моїй рибу було вкрито тканиною, а видно було лише її відбиток у дзбані з водою. Тим відрізнялась моя сваямвара від твоєї.

Поголос за таку умову розійшовся всім світом. Почувши за неї, до батькової столиці з усіх сторон світу зійшлися царевичі, всі добре озброєні, і з ними вчителі воєнної науки. Кожен прагнув виграти мою руку. Один по одному всі бралися до луку, з якого мали пробити рибу. Але більшість навіть не змогли нап’ясти тятиви, то і йшли геть, навіть не спробувавши вистрілити. Дехто з великими зусиллями тятиву натягнули, але прив’язати її до другого кінця луку не змогли — пружний лук розпрямлявся, збиваючи їх з ніг. Люба царице, ти будеш вражена, дізнавшись, які царі й герої були на моїй сваямварі. Там був Джарасандга, Амбаштга, Шішупала, Бгімасена, Дурйодгана і Карна — вони певно що натягнули на лук тятиву, а от протнути рибу їм не вдалося: її вкрито, а зрозуміти, де вона, дивлячись на її відображення, вони не змогли. Славетний Пандав Арджуна бачив відображення риби у воді, але не вцілив рибу в око, хоч прицілювався й випускав стрілу дуже пильно. Але принаймні його стріла рибу зачепила, тому він виявився ліпшим від інших царевичів.

Усі царевичі, що намагалися влучити в ціль, були розчаровані невдачею, а дехто пішов геть, навіть не наважившись спробувати. Нарешті до луку взявся Господь Крішна. Він легко нап’яв тятиву, ніби то був іграшковий лук, наклав стрілу і, всього раз глянувши на відображення риби у воді, випустив стрілу. Риба впала протнута. Господь Крішна здобув перемогу опівдні, в годину, яка зветься абгіджіт, що її астрономи вважають за сприятливу. Всім світом рознеслося: «Джая! Джая!», півбоги в небесах стали бити в барабани. Сповнені радощів, великі півбоги посипали на землю квітковий дощ.

Тоді на арену змагання вступила я, і, як ішла, дзвіночки на моїх ногах мелодійно видзвонювали. Я мала на собі нове шовкове вбрання, голова була заквітчана, а від того, що переміг Господь Крішна, я почувалася на вершині щастя і любо всміхалася. В руках я несла золоте намисто з самоцвітами, що спалахувало проти сонця. Сережки сяяли, від них мені на обличчі грали відсвіти, і це примножувало мою вроду. Хвилі волосся оторочували моє лице. Я кліпала очима і спочатку бачила лише присутніх царенків, але нарешті я підійшла до свого Господа і поволі обвила Йому навколо шиї золоте намисто. Я вже казала, що Господь Крішна ще відпочатку мене звабив, тому дати ґірлянду Господеві я вважала за велику вдачу. Щойно я надягла на шию Господу свою ґірлянду, забили у мріданґи, патахи, всілякі барабани, засурмили в мушлі і заграли на різні музичні інструменти, все дуже гучно; під музику досвідчені танцюристи й танцюристки пішли до танцю, співці почали співати мелодійних пісень.

Люба Драупаді, коли я прийняла Господа Крішну за свого шанованого чоловіка, а Він мене за Свою служницю, серед царевичів-невдах знявся страшенний галас. Їх палило хтиве бажання, але чоловік мій в Своїй чотирирукій формі Нараяни, не звертаючи на них жодної уваги, посадовив мене на колісницю, запряжену четвіркою чудових коней. Він ждав нападу від царевичів і тому мав коло Себе зброю. Він підняв Свій лук Шарнґу, але славетний колісничий Дарука миттю рушив з місця, і наша чудова колісниця помчала до Двараки. Крішна, наче лев, негайно забрав мене перед очима всіх царевичів. Деякі царевичі спробували зупинити наш рух: озброєні всілякою зброєю, вони встали в нас на дорозі; вони були наче собаки, що хочуть зупинити лева. Тоді Господь Крішна почав пускати стріли зі Свого лука Шарнґи, і дехто лишився без рук, дехто без ніг, інші наклали головою, а ще інші просто втекли з бойовища.

Тоді Верховний Бог-Особа, наче осяйне сонце, в’їхав у найславетніше в цілім світі місто Двараку. Задля тої події цілу Двараку пишно убрали. По всій Двараці було споруджено стільки брам, розвішано стільки прапорів, стрічок і ґірлянд, що вони застували сонце. Я вже казала, що мій батько дуже мене любив. Коли він побачив, що моє бажання мати Господа Крішну за чоловіка здійснилося, він з радощів роздав друзям і родичам багато дарунків — дорогих шат, прикрас, лож і килимів. Господь Крішна завжди самодостатній, проте мій батько охотою дав за мною величезний посаг: коштовності, воїнів, слони, колісниці, коні і багато рідкісної й коштовної зброї. Усе те він підніс Господеві від щирого серця. Люба царице, я тоді подумала, які-то надзвичайні побожні дії мала я виконати за минулого життя, щоб тепер стати одною з служниць в домі Верховного Бога-Особи!

Коли всі головні цариці скінчили оповідати, наперед вийшла Рохіні, що представляла інших шістнадцять тисяч цариць. Вона почала оповідати, як вони стали дружинами Крішні.

Коли всі головні цариці скінчили оповідати, наперед вийшла Рохіні, що представляла інших шістнадцять тисяч цариць. Вона почала оповідати, як вони стали дружинами Крішні.
— Люба царице, коли Бгаумасура підкорив увесь світ, він забрав усіх гарних царських дочок і ув’язнив їх у себе в палаці. Звістка за це дійшла до Господа Крішни. Він бився з Бгаумасурою і нас звільнив. Господь Крішна убив Бгаумасуру та його воїнів, і хоча Йому не потрібна жодна дружина, на наше прохання Він одружився з нами, а нас було шістнадцять тисяч. Люба царице, ми мали одну-єдину добру якість — завжди думали за лотосові стопи Господа Крішни, а то є засіб звільнитися з полону повторюваних народжень і смертей. Люба царице Драупаді, повір, будь ласка, що ми не прагнемо ніяких багатств, не хочемо ні царства, ні імперії, ні райських утіх. Ми не хочемо тішитися тими матеріальними щедротами, ані прагнемо досягти йоґічної досконалости чи посісти піднесене становище, як у Господа Брахми. Ми не хочемо й ніякого звільнення — ні салок’ї, ні саршті, ні саміп’ї чи саюдж’ї. Ті досягнення нас анітрохи не ваблять. Ми прагнемо одного: хай голови нам життя у життя будуть притрушені пилом з лотосових стіп Господа Крішни. Богиня процвітання теж прагне мати цей пил на свої притрушені духмяним шафраном груди. Ми хочемо тільки цього пилу, що збирається на Крішниних лотосових стопах, коли Він пастушком ступає по землі Вріндавани. Насамперед ґопі, а також пастухи і жінки з місцевих племен Вріндавани прагнуть одного — стати травинкою чи соломинкою на вріндаванських вулицях, щоб Крішна ступав по них Своїми лотосовими стопами. Люба царице, ми хочемо, щоб так було життя у життя, і іншого бажання не маємо.