РОЗДІЛ ВІСІМДЕСЯТ ДЕВ'ЯТИЙ

Якось у давню давнину великі мудреці зібралися на березі річки Сарасваті, щоб відправити велике жертвопринесення сатраяґ’ю. На таких зібраннях великих мудреців прийнято обговорювати Веди і з’ясовувати філософські питання. Того разу порушили дальше питання: всім, що відбувається у матеріальному всесвіті, керують три панівні божества — Господь Брахма, Господь Вішну й Господь Шіва; але котрий з них є Всевишній? Це питання обговорювали доволі довго і зрештою відрядили великого мудреця Бгріґу, сина Господа Брахми, випробувати три панівні божества, щоб, повернувшись, він зміг повідомити, хто з них є найвищий.

Відряджений від громади, великий мудрець Бгріґумуні передусім пішов до свого батька на Брахмалоку. Над трьома матеріальними якостями — добром, страстю і невіглаством — панують три божества. Замисел мудреців полягав у тому, щоб Бгріґу з’ясував, яке з панівних божеств перебуває цілковито у добрі. Тому коли Бгріґумуні прийшов до свого батька, Господа Брахми, він зумисне не виявив ніяких знаків шани: ані вклонився, ні підніс молитов, бо мав на меті перевірити, якою мірою Господь Брахма перебуває в добрі. Син і учень повинні, коли вони стають перед батьком чи духовним вчителем, вклонитися їм і проказати молитви до випадку. Але Бгріґумуні ніяк не вшанував батька, бо хотів побачити, яке враження це справить на Господа Брахму. Синове зухвальство не на жарт розгнівало Господа Брахму, і приховати того гніву він не міг. Він вже був ладний навіть покарати Бгріґу — проклясти його, але Бгріґу доводився йому сином, і тому Господь Брахма силою свого могутнього інтелекту опанував гнів. Це означає, що в Господі Брахмі переважає якість страсти, а проте він здатний її опанувати. Гнів Господа Брахми і те, як він його приборкує, — то наче вогонь і вода. Вода постає з вогню, але водою вогонь можна і загасити. Так само і Господь Брахма: перебуваючи під впливом якости страсти, він сильно розгнівався, проте зумів опанувати гнів проти Бгріґумуні, який доводився йому сином.

Випробувавши Господа Брахму, Бгріґумуні пішов на планету Кайласу, де перебуває Господь Шіва. Господеві Шіві Бгріґумуні був брат. Побачивши Бгріґумуні, Господь Шіва, щасливий, встав обійняти брата. Господь Шіва вже розкрив обійми, проте Бгріґумуні не дозволив братові обійняти себе. «Любий брате, — сказав він, — ти не дуже чистий. Ти завжди брудний, бо звик розмазувати по тілі попіл. Не торкайся мене, дуже тебе прошу». Від того, що Бгріґумуні не схотів обійняти Господа Шіву, відмовившись тим, що Господь Шіва брудний, той розлютився. 

Відомо, що образити можна дією, думкою чи словом. Перша образа, що її Бгріґумуні вчинив проти Господа Брахми, була образа думкою. Друга образа, проти Господа Шіви, коли Бгріґумуні засудив його нечисті звички, була образа словом. Господь Шіва є володар якости невігластва, а тому коли він почув образливі слова Бгріґу, від гніву його очі налилися кров’ю. Не тямлячи себе від гніву, Шіва схопився за тризуб і замірився убити Бгріґумуні. При тому була присутня дружина Господа Шіви, Парваті. Її особистість представлена сумішшю трьох якостей, і тому її називають Тріґунамайі. Цього разу врятувала становище вона, пробудивши в Господі Шіві якість добра. Вона впала до лотосових стіп своєму чоловікові і ласкавими словами відмовила його вбивати Бгріґумуні.

Врятувавшись від гніву Господа Шіви, Бгріґумуні рушив на планету Шветадвіпу, де на ложі з квітів спочивав Господь Вішну, а Його дружина, богиня процвітання, розтирала Йому лотосові стопи. Тут Бгріґумуні вчинив найгіршу образу — дією. Перша образа, що її вчинив Бгріґумуні, була на розумовому рівні, друга була на рівні слова, а третя — на тілесному рівні. Кожна подальша з цих трьох різновидів образ тяжча від попередньої. Образити думкою — це безперечно образа. Та сама образа, коли її висловлено вголос, тяжча проти першої, але найтяжча з них — це образа фізичною дією. Тут Бгріґумуні вчинив найгіршу образу: перед очима богині процвітання він ногою доторкнувся грудей Господа. Ніякого сумніву, Господь Вішну є всемилостивий. Він нітрохи не розсердився на вчинок Бгріґумуні, що був великий брахмана. Брахмані вибачають усе, навіть коли він чинить якусь образу, і приклад подав Господь Вішну. Однак кажуть, що саме від того часу богиня процвітання Лакшмі не дуже жалує брахман, а через те, що вона не дарує їх своїм благословенням, брахмани здебільшого дуже бідні. Бгріґумуні торкнувся до грудей Господа Вішну ногою, і то певно була велика образа, але величний Господь Вішну не надав цьому уваги. Так звані брахмани Калі-юґи іноді пишаються, що можуть торкатися ногою грудей Господа Вішну. Але обставини цього випадку були особливі: Бгріґумуні, торкнувшись ногою грудей Господа Вішну, вчинив найбільшу образу, однак Господь Вішну повівся надзвичайно великодушно, не сприйнявши цього серйозно.

Замість гніватися чи проклинати Бгріґумуні Господь Вішну одразу піднявся з ліжка разом із дружиною, богинею процвітання, і склав брахмані Свої шанобливі поклони. Він сказав Бгріґумуні: «Любий брахмано, прийшовши сюди, ти дарував Мене найбільшим благословенням. Прошу, сядь на кілька хвилин на цю подушку. Любий брахмано, даруй, що Я не встиг піднятися, коли ти прийшов, щоб гідно тебе зустріти. Я вчинив велику образу і тому молю, щоб ти простив Мене. Ти такий чистий і великий, що вода, яка омиває твої стопи, на силі очистити навіть місця прощі. Тому прошу, очисти планету Вайкунтгу, де живемо Я і Мої супутники. Любий мій батьку, великий мудрецю, Я знаю, що твої стопи ніжні, наче лотос, а Мої груди наче камінь. Тому Я боюся, що від того, що ти торкнувся стопою Моїх грудей, твоя стопа болить. Дозволь, Я торкнуся твоїх стіп, щоб втишити біль». Сказавши це, Господь Вішну почав розтирати стопи Бгріґумуні.

Господь далі говорив до Бгріґумуні: «Любий повелителю, — сказав Він, — торкнувшись Моїх грудей своїми стопами, ти освятив їх, і тепер я певний, що богиня процвітання Лакшмі буде рада навік лишитися жити тут». Лакшмі ще звуть Чанчала, а це означає, що вона ніде не лишається довго. Саме тому, буває, багатий рід за декілька поколінь убожіє, а сім’я бідняка здобуває велике багатство. В матеріальному світі Лакшмі, богиня процвітання, є Чанчала, але на планетах Вайкунтгах вона вічно живе при лотосових стопах Господа. Лакшмі знають як Чанчалу, тому Господь Нараяна і припустив, що вона, може, не жила би, навіки припавши до Його грудей, але тепер Його груди освячені доторком стіп Бгріґумуні — і богиня процвітання вже Його ніколи не покине. Однак Бгріґумуні чітко розумів, хто такий Господь і хто проти Нього він, тому поведінка Верховного Бога-Особи його вразила. Від вдячности голос в нього переривався, він навіть не зміг відповісти Господеві. Він стояв наче німий, з очей котилися сльози. Він просто стояв перед Господом і мовчав.

Випробувавши Господа Брахму, Господа Шіву і Господа Вішну, Бгріґумуні повернувся до великих мудреців на берег річки Сарасваті й розповів про все, що трапилось. Мудреці, уважно вислухавши його, дійшли висновку, що з усіх панівних божеств найвищою мірою перебуває в добрі безумовно Вішну. В «Шрімад-Бгаґаватам» цих великих мудреців названо брахма-вадінам. Терміном брахма-вадінам позначають тих, що обговорюють Абсолютну Істину, але остаточного висновку ще не прийшли. Переважно слово брахма-ваді застосовують до імперсоналістів чи тих, хто вивчає Веди. З цього випливає, що присутні мудреці серйозно вивчали ведичну літературу, але ще не з’ясували остаточно, хто є Верховний Бог-Особа.
Вислухавши від Бгріґумуні за те, як він зустрівся з трьома панівними божествами — Господом Шівою, Господом Брахмою і Господом Вішну, мудреці дійшли висновку, що Господь Вішну є Верховна Істина, Бог-Особа. В «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що, вислухавши від Бгріґумуні все в подробицях, мудреці були здивовані: Господь Брахма й Господь Шіва вмить спалахнули гнівом, а Господь Вішну, якого Бгріґумуні вдарив ногою, анітрохи не розсердився. Кажуть, що каганець починає блимати й від найменшого вітру, але сонця, найбільший світильник і величезне джерело світла, не зрушити з місця й несамовитому ураґанові. Отже, оцінювати рівень людей слід за тим, якою мірою вони здатні зберігати спокій навіть серед найприкріших обставин. Мудреці, що зібралися на березі річки Сарасваті, висновили, що той, хто прагне стати справді вмиротвореним і звільнитися від страху, має прийняти притулок лотосових стіп Вішну. Найменшого приводу було досить, щоб Господь Брахма й Господь Шіва втратили самовладання — то хіба вони на силі підтримувати мир і спокій в серцях своїх відданих? Що ж до Господа Вішну, то, як сказано в «Бгаґавад-ґіті», прийнявши Господа Вішну чи Крішну своїм верховним другом, людина отримує можливість досягнути найвищої вмиротворености, яку ніщо не може потривожити.

Висновок мудреців був такий: живучи за засадами вайшнава-дгарми, людина і справді стає досконалою, але якщо вона дотримується релігійних засад якоїсь громади, але не робить поступу в усвідомленні Верховного Бога-Особи Вішну, всі її зусилля марні. Дотримуватися релігійних засад означає перебувати на рівні досконалого знання. Коли людина приходить на рівень довершеного знання, матеріальні справи вже не цікавлять її. Довершене знання полягає в тому, щоб знати, в чому наша сутність і яка є Верховна сутність. Хоча Верховна і індивідуальна сутність єдині якісно, кількісно вони відмінні. Власне вміння чітко розмежувати це і є справжня досконалість знання. Просто розуміти: «Я не матерія, я — дух» — це ще не досконале знання. Справжню основу релігії становить віддане служіння, бгакті. Це потверджено і в «Бгаґавад-ґіті». Господь Крішна каже: «Облиш усі релігійні засади і просто віддайся Мені». Отже, поняття дгарма стосується тільки до вайшнава-дгарми, чи бгаґавад-дгарми, і той, хто дотримується її, сам собою набуває усіх добрих якостей і робить поступ у духовному житті.

Вершина довершеного знання — це знання про Верховного Господа. Набути його можна тільки у відданім служінні. Отже, той, хто виконує віддане служіння, йде безпосередньо до вершини знання. І коли людина здобуває знання, матеріальний світ вже не притягує її. Але до цього не можна прийти шляхом сухих філософських розумувань. Віддані перестають цікавитися матеріальним світом не просто тому, що зрозуміли теорію. Їхнє розуміння постає з практичного досвіду. Відданого, що звідав смак стосунків із Господом, природно не вабить до того, що звично називають «суспільством», «дружбою» і «коханням». Але це не сухе відчуження; воно приходить від того, що відданий, насолоджуючись трансцендентним смаком, підноситься на вищий рівень життя. Далі в «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що, набувши такого знання і втративши прив’язаність до матеріальної чуттєвої втіхи, людина сама собою набуває і восьми досконалостей: аніму, лаґгіму й прапті та інші сіддги, які здобувають, практикуючи містичну йоґу. Досконалий приклад тому — Махараджа Амбаріша. Він був не містичний йоґ, а великий відданий, однак завдяки своїй відданості взяв гору над йоґом-містиком Дурвасою, що почав був із ним свару. Іншими словами, відданому, щоб здобути силу, немає потреби практикувати містичну йоґу. Милістю Господа за ним вже стоїть сила. Він — наче мала дитина, що живе цілковито впокорена могутньому батькові, і тому за нею стоїть уся сила її батька.

Якщо людина зажила слави відданого Господа, та слава ніколи не перейде. Під час бесіди з Раманандою Райею Господь Чайтан’я спитав: «Яка слава є найбільша?» Рамананда Райа відповів, що найвища слава — бути відомому як відданий Господа Крішни. Отже, висновок такий, що вішну-дгарма, тобто релігія відданого служіння Верховному Богові-Особі, призначена для тих, хто вміє думати і розважати. Якщо людина правильно застосовує свій розум, вона підноситься на рівень, де можна думати про Верховного Бога-Особу, а думаючи про Верховного Бога-Особу, вона звільнюється від скверни лихого спілкування в матеріальному світі і стає вмиротвореною. У світі скрізь неспокійно, бо в людському суспільстві бракує відданих, які вмиротворені в серці. Невідданий не може ставитися до всіх живих істот однаково. Відданий же дивиться однаковим оком на тварин, людей і на всіх живих істот, бо знає, що кожна жива істота є невід’ємна частка Верховного Господа. В «Ішопанішаді» з’ясовано, що той, хто піднявся до рівня, на якому бачить усіх живих істот однаковим оком, вже не ненавидить нікого і ні до кого не виявляє прихильности. Відданий не прагне мати більше, ніж йому потрібно. Тому віддані є акінчана: вони задоволені за будь-яких умов життя. Відомо, що відданому байдуже, в пеклі він чи на небесах. Відданого цікавить тільки віддане служіння. Жити так є найвищий рівень досконалости, з якого людина підноситься до духовного світу — додому, назад до Бога. Відданих Верховного Бога-Особи вабить насамперед до найвищої матеріальної якости — добра, і символічно це добро представляє істинний брахмана. Тому відданий з природи схильний жити як брахмана. Його не цікавить страсть чи невігластво, хоча ці якості теж походять з Верховного Господа Вішну. «Шрімад-Бгаґаватам» описує відданого як ніпуна-буддгі, що вказує на його приналежність до найрозумнішого класу людей. Відданий, що над ним не владні прив’язаність й відраза, живе вмиротворений, і ні страсть, ні невігластво не збурюють його.

Може постати таке питання: чому відданого, якщо він трансцендентний щодо всіх матеріальних якостей, вабить якість добра матеріального світу? Відповідь така, що під впливом ґун матеріальної природи живуть три типи людей. Тих, хто живе під впливом ґуни невігластва, звуть ракшасами, хто живе під впливом ґуни страсти — асури, а під впливом ґуни добра існують сури, півбоги. Всі три групи людей створила матеріальна природа за вказівкою Верховного Господа, але для тих, хто перебуває під впливом ґуни добра, набагато ймовірніше піднестися до духовного світу, тобто повернутися додому, до Бога.

Отже, мудреці, що зібралися на березі річки Сарасваті, щоб з’ясувати, хто з панівних божеств є найвищий, облишили всі сумніви. Їхнє рішення було: слід поклонятися Господеві Вішну. Тому вони взялися до відданого служіння і так досягли жаданої мети — повернулися до Бога.

Тому, хто дійсно прагне звільнитися від пут матеріального існування, за ліпше одразу прийняти твердження, що його висуває Шрі Шукадева Ґосвамі на початку «Шрімад-Бгаґаватам». Там сказано, що завдяки тому, що «Шрімад-Бгаґаватам» оповів Шукадева Ґосвамі, слухати його надзвичайно сприятливо для звільнення. Сута Ґосвамі знов підтверджує це: якщо людина, блукаючи матеріальним світом, зацікавиться нектарними оповідями Шукадеви Ґосвамі, вона певно дійде правильного висновку; просто виконуючи віддане служіння Верховному Богові-Особі, вона дістане змогу припинити виснажливе вічне переселення з одного матеріального тіла до іншого. Іншими словами, уважно слухаючи з належного джерела, людина втверджується у любовнім відданім служінні Вішну, і тоді її матеріальна подорож закінчується. Сам метод дуже простий. Слід просто слухати чудове послання Шукадеви Ґосвамі, що подане у формі «Шрімад-Бгаґаватам».

Ще один висновок такий: не слід вважати півбогів, навіть Господа Шіву і Господа Брахму, за рівних Господу Вішну. Якщо ми вважаємо, що вони на одному рівні, то, як сказано в «Падма Пурані», ми просто безбожники. З ведичного писання «Харівамші» теж знаємо, що поклонятися слід тільки Верховному Богові-Особі Вішну. Слід повсякчас повторювати Харе Крішна маха-мантру чи будь-яку іншу вішну-мантру. В Другій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» Господь Брахма каже: «Нас з Господом Шівою обох Верховний Бог-Особа уповноважив діяти під Його наглядом, поклавши кожному відповідні обов’язки». В «Чайтан’я-чарітамріті» також сказано, що єдиний володар — це Крішна, а всі інші живі істоти — Його слуги.

Господь підтверджує у «Бгаґавад-ґіті», що вищої від Крішни істини немає. Так і Шукадева Ґосвамі, щоб наголосити, що з усіх вішну-таттв Господь Крішна є стовідсотково Верховний Бог-Особа, повідав історію, що сталася, коли Господь Крішна був на Землі.

Якось дружина одного брахмани народила дитину. На жаль, новонароджена дитина померла, щойно з’явилася на світ. Брахмана-батько взяв померлу дитину й пішов прямо в Двараку до царського палацу. Завчасна смерть дитини, ще й перед очима його та його молодої дружини, була для брахмани великим горем. Розум його збурився. За часів, коли царювали гідні довіри люди (так велося до кінця Двапара-юґи, поки на Землі був Господь Крішна), піддані мали право звинуватити царя у завчасній смерті дитини, якщо та вмирала перед очима батьків. Таку саму відповідальність несли царі і за часів Господа Рамачандри. В Першій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» ми пояснюємо, що цар такою мірою відповідав за добробут своїх громадян, що навіть повинен був дивитися, щоб не було надмірної спеки чи холоду. Тому хоча царевої вини в тому, що сталося, не було, брахмана, в якого померла дитина, пішов до палацу й почав звинувачувати царя.

«Теперішній цар Уґрасена ненавидить брахман!» Точні слова, що вжито тут — брхма-двіша. Того, хто вороже ставиться до Вед, істинних брахман чи касти брахман, називають брахма-двіт. Тож царя звинувачено, що він — брахма-двіт. Ще його звинувачено, що він ага-дгі, тобто не має розуму. Щоб дбати за добробут громадян, відповідальний голова держави мусить бути дуже розумний, а зі слів брахмани виходило, що в того царя, що нині сидить на троні, геть немає розуму. Брахмана ще назвав його лубдга, що означає «пожадливий». Іншими словами, якщо цар чи голова держави пожадливі й своєкорисливі, вони повинні піти з посту президента чи царя. Якщо ж голова держави прив’язаний до матеріальної насолоди, то він природно стає своєкорисливим. Тому тут вжито ще одного слова — вішайтмана.

Крім того брахмана закинув цареві, що той кшатра-бандгу, тобто лише народився в сім’ї кшатрій чи царській родині, але якостями, що повинен мати цар, не володіє. Цар повинен боронити брахманічну культуру і завжди опікуватися добробутом громадян, і ще йому не слід бути прив’язаному до матеріальної насолоди, бо наслідком тієї прив’язаности є пожадливість. Людину, яка, не мавши належних якостей, виставляє себе за кшатрію чи царя, називають не кшатрія, а кшатра-бандгу. Так само й сина брахмани, що брахманічних якостей не має, називають брахма-бандгу чи двіджа-бандгу. Смисл сказаного в тому, що народитися брахманою чи кшатрією ще замало, щоб вважатися себе за брахману чи кшатрію. Щоб людина посіла певне становище, вона має набути відповідних якостей і лише тоді гідна чести бути визнаною за брахману чи кшатрію.

Брахмана висунув таке звинувачення: його новонароджена дитина померла, казав він, через те, що цар не має жодних якостей, що потрібні правителеві держави. Брахмана вважав ту подію за щось найнеприродніше в світі і тому всю вину склав на царя. У ведичній історії подибуємо приклади, що іноді, коли цар-кшатрія до своїх обов’язків ставився без належної відповідальности, рада брахман, що на утриманні монарха, скидала його з престолу. Якщо взяти все це до уваги, побачимо, що посада монарха у ведичній цивілізації пов’язана з великою відповідальністю.

Брахмана сказав:
— Лихому, заздрісному цареві не слід ні поклонятися, ні складати шану. Такий цар знає тільки полювати, вбивати у лісі тварин і карати злочинців. Він не владає собою і має лиху вдачу. N Поклоняючись такому цареві чи шануючи його, громадяни ніколи не будуть щасливі. Вони завжди житимуть у злиднях і горі й не знатимуть спокою і щастя.
В сучасному суспільстві посади монарха практично не існує, а президент відповідальности за добробут громадян на себе не бере. В добу Калі кандидат на піст голови держави вдається до будь-яких засобів, щоб здобути голоси, і за результатами голосування обіймає найвищу посаду, проте громадяни в країні, так само як і перед тим, не знають спокою і страждають, нещасні і невдоволені.

Другий син брахмани теж помер, помер і третій син. Брахмана зачав дев’ятеро дітей, і кожного разу новонароджена дитина вмирала, і кожного разу він приносив умерлих дітей під браму царського палацу й гудив царя. Коли брахмана прийшов до царя у Двараку вдев’яте, у Крішни був Арджуна, і він почув, що брахмана звинувачує царя, ніби той не боронить його як належить. Арджуна, перейнявшись тим, підійшов до брахмани і спитав:
— Любий брахмано, чому ти кажеш, що в цій країні немає справжнього кшатрії, щоб захистити громадян? Невже немає того, хто хоча б називав себе кшатрією, хто хоча б задля годиться взяв до рук лук і стріли оборонити громадян? Ти вважаєш, що царські особи в твоїй країні не воїни, а просто виконують жертвопринесення разом з брахманами?
Арджуна наголосив, що то не справа кшатрії сидіти сиднем, відкинувшись на подушки, чи виконувати ведичні ритуали. Ні, він має бути героєм і боронити громадян. Брахмани, що виконують духовну діяльність, не повинні робити нічого, що вимагало б фізичних зусиль. Тому, щоб спокійно виконувати свої вищі фахові обов’язки, вони потребують захисту кшатрій.

— Якщо брахману проти волі розлучено з дружиною й дітьми, — вів далі Арджуна, — а царю-кшатрії про те байдуже, то цей кшатрія ніякий не цар, а просто актор на сцені. Є певні вистави, коли актори грають царів. Але від такого удаваного царя дарма сподіватися користи. Так само і царя чи голову держави, що не захищає верхівку соціальної структури, вважають просто за ошуканця. Такі голови держав, хоча й обіймають високу посаду в уряді, живуть лише заради власної користи. Мій пане, я обіцяю, що захищу твоїх дітей, а якщо того не зроблю, то хай увійду в палаючий вогонь і тим спокутую свій гріх і очищусь від скверни.

На Арджунину мову брахмана відповів:
— Любий Арджуно, Господь Баларама тут, але оборонити моїх дітей Він не зміг. Тут і Господь Крішна, а й Він не був на силі їх врятувати. Тут стільки інших героїв, як Прад’юмна і Аніруддга, і всі носять луки й стріли, але і вони не здолали захистити моїх дітей.
Брахмана прямо сказав: де вже Арджуні зробити те, чого не зумів навіть Сам Верховний Бог-Особа! Він вважав, що Арджуна обіцяє те, що йому явно не під силу. Брахмана сказав:
— Ти роздаєш обіцянки наче нерозумна дитина. Я не можу повірити твоїм словам.

Арджуна зрозумів, що брахмана геть втратив віру у царів-кшатрій. Тому, щоб підбадьорити його, Арджуна почав ніби засуджувати свого друга Крішну, а Господь Крішна та інші слухали, як він закидав Крішні:
— Любий брахмано, я не Санкаршана, не Крішна, не Його син, Прад’юмна, і не Аніруддга. Мене звуть Арджуна, і я ношу лук Ґандіву. Ти не маєш права мене ображати, бо з моєї хоробрости був задоволений навіть Господь Шіва, коли нам довелося полювати разом у лісі. Я став на герць з Господом Шівою, що з’явився переді мною в подобі мисливця, і моя звитяга так його вдоволила, що він подарував мені зброю пашупатастру. Прохаю, не сумнівайся в мені. Я поверну тобі синів, навіть якщо мені доведеться битися з самою смертю.
Піднесені слова Арджуни брахману до певної міри переконали. З тим він повернувся додому.

Коли дружина брахмани мала народити ще одну дитину, брахмана почав молитися: «Любий Арджуно, прошу, прийди і врятуй моє дитя». Почувши це, Арджуна одразу зібрався: взяв лук і стріли і, торкнувшись свяченої води, проказав священні мантри, щоб його зброї не можна було подолати. Тоді він узяв ще особливу стрілу, що колись подарував йому на знак великої прихильности Господь Шіва. Озброєний луком Ґандівою і всілякою іншою зброєю, Арджуна став на чати біля будинку породіллі.

Арджуна Двараки не покидав, бо мав додержати слово, що дав був брахмані. Його прикликали вночі, коли дружина брахмани мала народити дитину. Дорогою до дому, де мала родити дружина брахмани, Арджуна подумки звертався не до свого друга Крішни, а до Господа Шіви, бо, розважив він собі, Крішна брахмани не захистив, тому краще звертатися до Господа Шіви. Ось ще один приклад того, як людина вдається по допомогу до півбогів. У «Бгаґавад-ґіті» пояснено це. Кмаіс таіс таір хта-джн — людина, котра від жадоби й хіті втратила розум, забуває Верховного Бога-Особу і шукає захисту в півбогів. Арджуна певно не був звичайною живою істотою, але ставився до Крішни як до друга і тому вважав, що Крішна захистити брахману не може, а тому ліпше тримати на думці Господа Шіву. Далі побачимо, що, звернувшись по притулок замість Крішни до Господа Шіви, Арджуна не досяг ніякого успіху. Однак Арджуна старався скільки доставало сили, читав різні мантри, тримаючи свій лук напоготові, щоб захищати дім з усіх боків. Дружина ж брахмани тимчасом народила хлопчика, і, як кожне маля, дитина заплакала. А за кілька хвилин дитина й Арджунині стріли просто розтанули в небі.

Виглядає на те, що брахмана жив десь неподалік від Крішни, і Крішна дуже тішився з того, що відбувалося, бо ж Арджуна кинув виклик Його авторитету і владі. То був Його жарт — забрати в брахмани немовля і всі стріли разом з тою, що її дав Арджуні Господь Шіва і якою той дуже пишався. Тад бгаватй алпа-медгасм — менш розумні люди, розум яких збурений, знаходять притулок у півбогів, щасливі з того, що отримують за свою відданість їм.

Брахмана почав звинувачувати Арджуну перед Крішною та іншими:
— Дивіться всі! Чи є де ще такий дурень! Я повірив Арджуні, а він не має ніякої сили, єдине, на що він здатний — це давати порожні обіцянки. А я, ще той дурень, повірив Арджуниним словам. Він пообіцяв захистити мою дитину, хоча навіть Прад’юмна, Аніруддга, Господь Баларама і Господь Крішна не могли того зробити. Якщо такі великі особистості не змогли захистити моєї дитини, хто тоді на силі це зробити? Я проклинаю Арджуну за його брехливу обіцянку, проклинаю його славетний лук Ґандіву і його зухвальство, з яким він проголошував, що величніший від Господа Баларами, Господа Крішни, Прад’юмни й Аніруддги. Нікому не врятувати моєї дитини, адже її вже перенесено на іншу планету. Це тільки через своє глупство Арджуна вважав, що зможе повернути мою дитину з іншої планети.

Почувши прокляття брахмани, Арджуна, щоб знайти дитину брахмани, вдався до містичної сили, яка дає змогу подорожувати до будь-якої планети. З усього видно, що Арджуна володів містичною силою, за допомогою якої йоґи здатні подорожувати на яку захочуть планету. Передусім він пішов на планету Ямалоку, де живе повелитель смерти Ямараджа. Арджуна шукав дитини брахмани там, але не знайшов. Тоді, не гаючи часу, він рушив до планети царя небес Індри. Дитини не було і там; Арджуна подався на планети півбогів вогню, тоді до півбогів Найрріті, далі на Місяць, нарешті на планету Ваю, далі на Варуналоку. Не знайшовши немовляти й на тих планетах, він спустився наниз, на планету Расаталу, що в найнижчій планетній системі. Відвідавши всі ті планети, нарешті дістався Брахмалоки, куди не можуть піти навіть йоґи-містики. Милістю Господа Крішни Арджуна мав таку силу, що піднявся аж на Брахмалоку, що вища від усіх планет. Він побував на всіх планетах, але дитини не знайшов — і тоді вирішив кинутися у вогонь, бо зробити так він поклявся брахмані, якщо не поверне йому дитини. Однак Господь Крішна був милостивий до Арджуни, Свого найближчого друга. Господь Крішна відмовив зганьбленого Арджуну кидатися з розпачу у вогонь. Крішна зауважив, що Арджуна — друг Йому, тому якщо він з безпорадности кинеться у вогонь, тінь ганьби впаде і на Нього. Тому Господь Крішна зупинив Арджуну, запевнивши друга, що знайде дитину. Він сказав Арджуні: «Не накладай на себе рук, це нерозумно».

Переговоривши з Арджуною, Господь Крішна прикликав Свою трансцендентну колісницю. Разом з Арджуною вони зійшли на колісницю і рушили на північ. Господь Крішна — всемогутній Бог-Особа, і Йому було не важко повернути дитину, але пам’ятаймо, що Він грав роль людської істоти. А що людина заради того, щоб досягти певного наслідку, мусить докладати зусиль, то, щоб повернути брахмані його дитину, Господь Крішна виїхав з Двараки точно як би зробила це звичайна людина чи Його друг Арджуна. Зійшовши у світ людей та являючи там Свої розваги як один із людей, Крішна показав, що особистости вищої, як Він, немає. «Бог великий» — ось яке є визначення Верховного Бога-Особи. Тож, перебуваючи у матеріальному світі, Крішна довів, що принаймні у цьому всесвіті вищої від Нього особистости немає.

Колісниця з Крішною й Арджуною рухалися на північ, проходячи крізь різні планетні системи. Ті планети «Шрімад-Бгаґаватам» змальовує як Саптадвіпу. Двіпа означає «острів». Ведична література іноді описує планети як двіпи. Планета, на якій ми живемо, називається Джамбудвіпа. Космічний простір вважають за великий повітряний океан, в якому є багато островів — різних планет. На кожній планеті є свої океани. На деяких є океани солоної води, на інших океани молока. Ще на інших океани вина, десь — океани ґгі чи олії. І так само на кожній планеті є різні типи гір і своя атмосфера.

Крішна минув усі ті планети й дістався останньої оболонки всесвіту. Ту оболонку «Шрімад-Бгаґаватам» змальовує як шар непроглядної темряви. Взагалі весь матеріальний світ описують як місце, де панує суцільна темрява. У відкритому космосі світить сонце, тому там світло. Але крізь оболонки всесвіту сонячне проміння не проникає, і тому в них панує морок. Отже, Крішна досяг шару, що вкриває всесвіт. Тут чотири коні, що тягнули Його колісницю — Шайб’я, Суґріва, Меґгапушпа і Балахака, — завагалися ступати в морок. Те, що вони завагались, теж є частина розваг Крішни, бо коні Крішни не звичайні: звичайні коні не можуть проїхати цілим усесвітом і вступити у шари, що вкривають всесвіт ззовні. Але Крішна трансцендентний, і тому колісниця Його, коні і все, що Йому належить, також є трансцендентне і поза якостями матеріального світу. Ми повинні завжди пам’ятати, що Крішна грав роль звичайної людини, і волею Крішни Його коні теж грали ролі звичайних коней, а вони бояться йти у темряву.

Крішна відомий як Йоґешвара, сказано в останній частині «Бгаґавад-ґіти». Йоґеваро харі — Він повелитель усіх містичних сил. Нам доводилося бачити чимало людей, що володіють йоґічною містичною силою. Ці люди творять подеколи справжні чуда. Але повелитель усіх містичних сил — Крішна. Отже, побачивши, що Його коні не наважуються вступити в темряву, Він підняв Свій диск Сударшана-чакру, і від того все навкруги осяяло світлом в тисячу разів сильнішим, ніж від сонця. Темряву оболонки всесвіту теж створив Крішна, а Сударшана-чакра — вічний супутник Крішни. Крішна просувався крізь морок, а Сударшана-чакра рухався попереду. В «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що Сударшана-чакра розсіював темряву, наче випущена з луку Шарнґи стріла Господа Рамачандри, що розсіяла військо Равани. Су означає «чудове», даршана — «споглядання». Отак завдяки милості диска Господа Крішни, Сударшана-чакри, темрява щезла і стало видно як удень. Так Господь Крішна і Арджуна перетнули величезний простір, що вкриває шаром темряви матеріальні всесвіти.

Тоді Арджуна побачив яскраве сяйво, що відоме як брахмаджйоті. Брахмаджйоті перебуває поза зовнішньою оболонкою матеріальних усесвітів, а що брахмаджйоті не побачити нашими теперішніми очима, то його іноді називають ав’якта. Це духовне сяйво є найвище місце, куди прагнуть потрапити імперсоналісти, що відомі також як ведантисти. Брахмаджйоті описане також як ананта-прам, безмежне й незбагненне. Коли Господь Крішна й Арджуна досягли брахмаджйоті, Арджуна, не мігши винести того сліпучого сяйва, заплющився. Те, як Господь Крішна з Арджуною досягли брахмаджйоті, описано в «Харі-вамші». В цьому ведичному писанні Крішна повідомляє Арджуну: «Любий Арджуно, яскраве сяйво, трансцендентне світло, що ти бачиш — то випромінення Мого тіла. О нащадку Бгарат, брахмаджйоті — то Я Сам». Не можна відділити сонячного проміння від сонячного диску, і так само не відділити одне від одного Крішни і випромінення Його тіла. Тому Крішна проголошує, що брахмаджйоті — то Він Сам. Твердження «Харі-вамші» недвозначне: аха са, каже Крішна. Брахмаджйоті складене з крихітних часток (духовних іскор, чи живих істот), що відомі як чіт-кана. Ведичне со ’хам, чи «Я є брахмаджйоті», можна застосувати і до живих істот, які теж можуть проголосити, що належать до брахмаджйоті. Далі в «Харі-вамші» Крішна пояснює: «Брахмаджйоті — це поширення Моєї духовної енерґії».

Крішна сказав Арджуні: «Брахмаджйоті перебуває за межами Моєї зовнішньої енерґії майа-шакті». Ті, хто перебуває в матеріальному світі, побачити сяйва Брахмана не можуть. В матеріальному світі це сяйво не проявлене, воно проявлене в духовному світі. Ось що значать слова вйакта-авйакта. В «Бгаґавад-ґіті» сказано: вйакто ’вйактт сантана — обидві енерґії проявлені вічно.

По тому Господь Крішна з Арджуною опинились у безмежних духовних водах. Духовну воду називають океан Каранарнава, чи Віраджа. Це означає, що той океан є джерело, з якого твориться матеріальний світ, а Віраджею він зветься тому, що над ним не владні три якості матеріального світу. Точний опис Океана Карани, чи Віраджі, містить «Мріт’юнджая Тантра», одне з ведичних писань. Там сказано, що найвища планетна система в матеріальному світі — це Сат’ялока, чи Брахмалока, а над нею розташовані Рудралока й Маха-Вішнулока. В «Брахма-самхіті» є твердження щодо цієї Маха-Вішнулоки: йа крарава-джале бгаджаті сма йоґа — «Господь Маха-Вішну лежить в Океані Карані. Коли Він видихає, незліченні всесвіти приходять до існування, а коли вдихає, ті незліченні всесвіти знову входять у Нього». Так створюється й знов зникає матеріальне творіння. Коли Господь Крішна й Арджуна зайшли у води, здавалося, ніби насунув великий ураґан трансцендентного сяйва. Океан Карана схвилювався. Так Арджуна милістю Господа Крішни отримав виняткову нагоду побачити прекрасний океан Карану.

Разом зі своїм супутником Крішною Арджуна побачив у воді великий палац. Там були тисячі колон і стовпів з коштовних самоцвітів, що сяяли. Арджуна був геть зачарований. В палаці Арджуна з Крішною побачили велетенську форму Анантадеви — Шешу. Господь Анантадева, чи Шешанаґа — це величезний змій з тисячами каптурів, які прикрашено коштовними самосяйними каменями неповторної краси. З кожної голови Анантадеви дивились двоє, як здавалось, страшних очей, все Його тіло було біле, наче верхівка гори Кайласи, що завжди вкрита снігом, а шия та язики сині. Такою постала перед Арджуною форма Анантадеви. На ніжному білому тілі Анантадеви зручно спочивав Маха-Вішну. Він здавався надзвичайно могутнім і всюдисущим, і Арджуна одразу збагнув, що то Верховний Бог-Особа у формі Пурушоттами. Його називають Пурушоттамою, найкращим, чи Верховним Богом-Особою, бо то з Його тіла у матеріальний світ сходить інша форма Вішну — Ґарбгодакашаї Вішну. Форма Господа Маха-Вішну, Пурушоттама, перебуває за межами матеріального світу. Його називають ще Уттама. Тама означає «темрява», а ут — «понад, трансцендентне». Отже, уттама означає «те, що понад найтемнішою ділянкою матеріального світу». Арджуна побачив, що колір тіла Пурушоттами, Маха-Вішну, як у нової хмари в дощовий сезон. На Ньому були прекрасні жовті шати, обличчя осяйно усміхнене, а очі, що нагадували лотосові пелюстки, надзвичайно привабливі. Господь Маха-Вішну мав вісім довгих, до колін, рук. Шию Йому прикрашав самоцвіт Каустубга, а груди позначав знак Шріватса, що означає «місце перебування богині процвітання». Ґірлянда з лотосів сягала Господеві до колін. Таку довгу ґірлянду називають вайджаянті.

Поруч Господа стояли Його особисті супутники Нанда й Сунанда, а також уособлений диск Сударшана. У Ведах сказано, що Господь має безліч енерґій, і всі вони стояли там уособлені. Найголовніші серед них були: пушті, енерґія живлення, шрі, енерґія краси, кірті, енерґія слави, й аджа, енерґія матеріального творення. Всі ті енерґії вкладено у володарів матеріального світу — Господа Брахму, Господа Шіву і Господа Вішну, і ще в царів небесних планет, як-от Індра, Чандра, Варуна і бог Сонця. Іншими словами, півбоги, виконуючи трансцендентне любовне служіння Верховному Богові-Особі, наділені від Господа певними енерґіями. Форма Маха-Вішну — то поширення тіла Крішни. «Брахма-самхіта» потверджує: Маха-Вішну є частина повного поширення Крішни. Всі ті поширення невідмінні від Верховного Бога-Особи, але Крішна прийшов у матеріальний світ явити Свої розваги звичайною людиною, і тому Він з Арджуною одразу на знак пошани вклонилися до Маха-Вішну. В «Шрімад-Бгаґаватам» сказано: Господь Крішна вшанував Маха-Вішну. Слід знати, що Крішна склав Йому поклони тому лише, що Господь Маха-Вішну не відрізняється від Нього Самого. Проте це не була аханґрахопасана — метод, що радять для людей, які прагнуть піднестися до духовного світу через жертвопринесення знанням. Таких людей згадано і в «Бгаґавад-ґіті»: джна-йаджена чпй анйе йаджанто мм упсате.

Не було ніякої потреби, щоб Крішна віддавав поклони, проте Він, верховний вчитель, на власному прикладі вчив Арджуну вшановувати Господа Маха-Вішну. Однак Арджуна, побачивши гігантську форму, в якій перебуває все суще, відчув страх. Вона не була подібна ні до чого матеріального. Побачивши, що Крішна вклонився Господу Маха-Вішну, він одразу й собі молитовно склав руки і схилив голову перед Господом. Тоді гігантський Маха-Вішну, дуже задоволений, ласкаво усміхнувся і заговорив.

— Любі Крішна й Арджуно, — сказав Він, — Я забрав усіх дітей брахмани і тримаю їх тут на те лише, щоб побачити вас. Я вже давно жду, що ви прийдете до цього палацу. Ви з’явилися в матеріальному світі як Мої втілення, щоб зменшити силу демонів, бо вона лежить на планеті величезним тягарем. Моє прохання: вбийте усіх лихих демонів і повертайтеся до Мене. Ви обидва — втілення великого мудреця Нара-Нараяни. Ви довершені в собі, але щоб захистити відданих і знищити демонів, а перш за все щоб відновити у світі релігійні засади і щоб там запанували мир і спокій, ви навчаєте основ істинної релігії. Ваша ціль — щоб люди світу наслідували вас і так жили у мирі й процвітанні.

Господь Крішна й Арджуна знов вклонилися до Маха-Вішну, взяли з собою дітей брахмани і тою ж дорогою, якою прийшли у духовний світ, повернулися до Двараки. Всі діти брахмани, як і мало бути, вже повиростали. Повернувшись до Двараки, Господь Крішна з Арджуною віддали брахмані всіх його синів.

Арджуна все не міг отямитись після тих відвідин трансцендентного світу, куди потрапив милістю Крішни. Знов-таки милістю Крішни він збагнув, що Крішна є джерело всіх багатств матеріального світу. В матеріальному світі людина, хоч би хто вона була, всіма щедротами зобов’язана милості Крішни. Тому слід завжди лишатися в свідомості Крішни, пам’ятаючи, що Господу Крішні ми завдячуємо усім, що маємо, і що все — то Його милість.

Коли Господь Крішна прийшов у матеріальний світ, Він явив тисячі й тисячі розваг, і кожна з них була надзвичайна. Рівних їм немає у всій світовій історії. Ця надзвичайна пригода, яку Арджуна пережив з ласки Крішни, є лише одною з тисяч і тисяч розваг, що явив Господь Крішна, коли прийшов у матеріальний світ, і кожна з тих розваг надзвичайна й незрівнянна ні з чим у світовій історії. Всі розваги не лишають жодного сумніву, що Крішна є Верховний Бог-Особа, хоча грав у матеріальному світі роль звичайної людини з численними мирськими обов’язками. Він грав роль ідеального домогосподаря і, мавши 16000 дружин, 16000 палаців і 160000 дітей, виконував багато жертвопринесень. Мета того була навчити правителів матеріального світу жити для загального добра. Ідеальна Верховна Особа, Він задовольняв бажання кожного — і брахман, найвищого суспільного стану людства, і звичайних живих істот, і навіть найнижчих з людей. Цареві Індрі покладено за обов’язок розподіляти у світі дощі, щоб належного часу вдоволити кожного, а Господь Крішна вдоволює кожного, зливаючи на нього потік Своєї безпричинної милости. Його місія — вбити царів-демонів і захистити Своїх відданих. Він убив сотні й тисячі демонів. Деяких Він убив Сам, а вбити інших уповноважив Арджуну. Він посадив на трони багато доброчесних царів, як-от цар Юдгіштгіра, врядувати у світі. І коли завдяки Його влаштуванню прийшов добрий уряд царя Юдгіштгіри, у світі запанували мир і лад.