РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ

Якось мати Яшода, побачивши, що її служниця надто заклопотана хатніми справами, сама заходилася збивати масло. Збиваючи масло, вона співала про дитячі розваги Крішни й тішилася думками про свого сина.

Збиваючи масло, Яшода туго запнула край сарі. Вона щосили обома руками збивала масло, її груди коливалися, а від палкої любови до сина молоко само точилося їй з грудей. Браслети на її руках дзвеніли, торкаючись одне одного, кульчики й груди коливалися. Лице узялось крапельками поту, а квіти, що ними вона була заквітчала собі голову, порозсипались. На цьому мальовничому тлі з’явився Господь Крішна-дитина. Від голоду та любови до матері Він хотів, щоб вона припинила те збивання. Всім Своїм виглядом Він показував, що головний її обов’язок — дати Йому груди, а збивати масло можна й потім.

Мати Яшода взяла сина на коліна і вклала сосок Йому до ротика. Крішна ссав молоко, а вона тим часом, усміхаючись, не могла надивитись на гарне личко своєї дитини. Аж тут молоко, яке стояло на печі, закипіло й почало збігати. Щоб молоко не збігло, мати Яшода спустила Крішну з колін і схопилася до пічки. Крішна розсердився, що матінка Його покинула, від гніву Його очі та губи почервоніли. Він пішов геть зціпивши зуби, підняв камінь і пожбурив у горщик з маслом. Горщик розбився, а Він вибрав з черепків масло і з удаваними сльозами на очах почав їсти його, забившись в темний закапелок.

Тим часом мати Яшода, впоравшись із горщиком з молоком, яке збігало, повернулася туди, де була збивала масло, і побачила розбитий горщик з маслом. А що Крішни не знайшла, то вирішила, що розбитий глек — Його робота. Думаючи так, вона усміхнулася: «Алеж кмітливий! Розбив глек і втік, бо боїться кари». Яшода обшукала за Ним всю хату, нарешті знайшла свого сина на великій дерев’яній ступі, яка стояла перекинута. Він брав масло з горщика, підвішаного до стелі, і годував ним мавп. Яшода постерегла, що Крішна боязко озирається, розуміючи, що робить шкоду. Заскочивши сина за таким заняттям, Яшода тихенько підкралась до Нього ззаду, однак Крішна відразу помітив, що вона наближається з різкою у руці, і, враз зіскочивши з ступи, переляканий чкурнув навтьоки. Мати Яшода ганялася за Ним по всіх кутках, намагаючись спіймати Верховного Бога-Особу, що Його не досягають у медитації навіть найвидатніші йоґи. Іншими словами, Верховний Бог-Особа, Крішна, якого не здатні збагнути йоґи та мислителі, грався наче мале дитя на втіху Своїй великій відданій, матері Яшоді. Вона мала тонкий стан, але була повна, і їй ніяк не давалось упіймати прудконоге маля, хоча вона намагалася бігти за Ним якомога хутчіш. Її волосся розсипалося, квіти з нього попадали долі. Яшода змучилась дуже, але таки наздогнала свого пустуна і вхопила Його. Тут Крішна мало не розплакався, Він стояв і тер рученятами Свої очі, підведені сурмою. Коли маля зазирнуло в ненчине лице, що схилилося над Ним, Його очі сповнилися жаху.

Побачивши, що Крішна перелякався не на жарт, мати Яшода вирішила для добра дитини той страх розвіяти.

Бажаючи своїй дитині самого добра, Яшода подумала: «Якщо дитя так лякатиметься мене, хтозна, що з Нього буде». Різку мати Яшода викинула, але щоб якось таки покарати Крішну, вирішила Його зв’язати. Вона не відала, що насправді зв’язати Верховного Бога-Особу неможливо. Мати Яшода вважала, що Крішна — її маля, і навіть гадки не мала, що для того маляти немає обмежень ні в чому. Для Нього не існує внутрішнього чи зовнішнього, Йому немає ні початку, ні кінця. Він — безмежний, і Він всепроникаючий. Він Сам — увесь космічний прояв. Однак мати Яшода вважала Крішну за своє дитя. Його, що перебуває поза межами чуттєвого сприйняття, вона спробувала прив’язати до дерев’яної ступи. Але, намагаючись прив’язати Його, вона помітила, що мотузка закоротка — не вистачило кількох сантиметрів. Вона зібрала по хаті ще мотузок і зв’язала їх усі — але їх так само не вистачило. Вона дов’язувала ще і ще мотузок, які тільки були в хаті, але, зав’язавши останній вузол, побачила, що мотузка, як і перше, закоротка на кілька пальців. Мати Яшода усміхалася, але водночас була зачудована. Що воно за диво таке?
 

Намагаючись зв’язати сина, Яшода втомилася. Вона спітніла, вінок впав їй з голови. Нарешті Господь Крішна, зглянувшись на тяжкі труди своєї матінки та зі співчуття до неї дав-таки зв’язати Себе мотузкою. Бавлячись в домі матері Яшоди наче людське дитя, Він являв найпіднесеніші з-поміж Своїх розваг. Безсумнівно, наказувати Верховному Богові-Особі не здатний ніхто. Чистий відданий впокоряється лотосовим стопам Господа, що може і захистити, і знищити його. Відданий ніколи не забуває, що він впокорений слуга Крішни, і так само й Господь, віддаючись на ласку Свого відданого, відчуває трансцендентну насолоду. Приклад того дав Крішна, коли скорився перед Своєю матір’ю Яшодою.

Крішна — найвищий благодійник, що дає Своєму відданому будь-яке звільнення. Але такого благословення, яке дістала мати Яшода, не знали навіть Господь Брахма, Господь Шіва та богиня процвітання.

Йоґи й мислителі не здатні в усій повноті збагнути Верховного Бога-Особу, якого знають як сина Яшоди та Нанди Махараджі. Віддані легко досягають Його, але йоґи та мислителі не годні осягнути Його як верховне джерело всієї насолоди.

Зв’язавши сина, мати Яшода стала поратись по господарству. А тим часом Крішна, прив’язаний до дерев’яної ступи, побачив перед Собою два дерева арджуна. Джерело найвищої насолоди, Господь Шрі Крішна подумав: «Спочатку мама Яшода покинула Мене, не нагодувавши доволі молоком — то Я розбив їй глек з юґуртом і роздав збите масло мавпам. А тепер ось прив’язала мене до цієї дерев’яної ступи. Треба наробити ще більшого збитку. Хай знає!» І Він став думати, як звалити ті два високі дерева арджуна.

У цих двох дерев арджуна своя історія. В минулому житті вони мали людську подобу й були синами Кувери, звали їх Налакувара й Маніґріва. І ось тепер на своє щастя вони впали в око Господеві. В минулому житті великий мудрець Нарада прокляв їх, але прокляття було і найвищим благословенням водночас, бо дало нагоду побачити Господа Крішну. Вони отримали те благословення-прокляття, тому що колись, п’яні, геть втратили людську подобу. Про те розповідь у дальшому розділі.