РОЗДІЛ ТРИНАДЦЯТИЙ

Рупа Ґосвамі стверджує, що п’ять різновидів діяльности у відданому служінні, а саме проживати в Матгурі, поклонятися Божеству Господа, декламувати і слухати «Шрімад-Бгаґаватам», служити відданому та оспівувати мантру Харе Крішна, є настільки могутніми, що й найменша прив’язаність до будь-якого з цих п’яти різновидів діяльности здатна пробудити екстаз відданости навіть у початківцеві.

Стосовно поклоніння формі Господа, тобто Божеству, Рупа Ґосвамі написав такого вірша: «Любий друже! Якщо ти хочеш далі втішатися у матеріальному світі в товаристві своїх друзів, то не ходи на берег Кеші-ґгати [одне з місць омовіння у Вріндавані], де стоїть Крішна, що Його називають Ґовіндою, чиї очі зачаровують усіх. Він грає на флейту, Його волосся прикрашене павичевим пером, а все тіло Його осяває потік місячного світла — то не ходи і не дивись на цього Крішну».

Якщо хтось розвинув прив’язаність до шрі-мурті, Божества Крішни, поклоняючись Йому вдома, він обов’язково колись забуде усі свої «дружбу», «любов», «товариство» — ось який смисл цього вірша. Отже, обов’язок кожного домогосподаря є встановити в своєму домі Божество Господа і разом зі своєю родиною поклонятись Йому. Це врятує кожного від небажаної діяльности — відвідин клубів, кінотеатрів, вечірок з танцями, від куріння, випивок тощо. Людина, яка зосереджується на поклонінні Божеству, що встановила у себе вдома, геть забуває всі ті безглузді речі.

Рупа Ґосвамі пише далі: «Мій любий немудрий друже! Гадаю, тобі вже доводилося чути щось із того, що міститься у благословенному «Шрімад-Бгаґаватам». «Шрімад-Бгаґаватам» засуджує усяке прагнення плодів, що їх дає виконання обрядів, зусилля, скеровані на поліпшення умов матеріального існування та звільнення. Я певний, що вірші Десятої пісні «Шрімад- Бгаґаватам», де описані розваги Господа, через твої вуха поступово увійдуть у твоє серце».

На початку «Шрімад-Бгаґаватам» сказано, що доки людина не стане здатна відкинути геть, наче сміття, бажання мати плоди ритуальних обрядів, доки не зможе відмовитися від поліпшення матеріальних умов і від злиття з Усевишнім, тобто від досягнення спасіння, доти вона не зможе зрозуміти «Шрімад- Бгаґаватам». «Бгаґаватам» описує виключно віддане служіння. Зрозуміти розваги Господа, що їх описано у Десятій пісні, можливо лише для того, хто вивчає «Шрімад-Бгаґаватам» у дусі відречення. Іншими словами, людина не має права братися до Десятої пісні, в якій змальований, наприклад, танець раса (любовний танець), доти, доки вона не розвине спонтанного прагнення з любов’ю вивчати «Шрімад-Бгаґаватам». Спочатку слід утвердитися у чистому відданому служінні — тільки тоді можливо насолоджуватися істинним смаком « Шрімад- Бгаґаватам».

У двох наведених вище віршах Рупа Ґосвамі, використовуючи метафоричні порівняння, непрямо засуджує тісну прив’язаність до матеріалістичних дружби, любови і товариства. Люди, як правило, дуже сильно прив’язані до цих речей, вони безнастанно розробляють якісь плани і докладають величезних зусиль до того, щоб мати те все, і все на те, щоб чимдалі більше загрузати в матеріальній скверні. Але той, хто споглядає шрі- мурті Радги та Крішни, обов’язково забуде усю свою жадобу до матеріального спілкування. Рупа Ґосвамі склав цього вірша так, що на перший погляд здається, буцім він вихваляє матеріальні товариство, дружбу й любов і не радить дивитися на шрі- мурті, Ґовінду. Ця розгорнута метафора має особливу будову: те, що автор нібито вихваляє, він насправді засуджує, а що на позір засуджує, те насправді вихваляє. Справжній смисл цього вірша в тому, що той, хто бажає забути оманні матеріальні дружбу, любов і товариство, мусить споглядати образ Ґовінди.

Шріла Рупа Ґосвамі так само описує трансцендентну природу насолоди описами, що пов’язані з Крішною. Один відданий якось сказав: «Це справжнє диво, що відтоді, як я побачив Бога-Особу, чий образ омивають сльози, що струмують мені з очей, моє тіло проймає дрож; через Нього я вже не здатний виконувати свої матеріальні обов’язки. Від того часу, як я побачив Його, я вже не можу спокійно сидіти вдома — мене весь час тягне до Нього». Пояснити сказане можна так: якщо комусь пощастило бути в товаристві чистого відданого, він мусить негайно почати розпитуватися про Крішну, щоб слухати про Нього — іншими словами, він мусить цілковито зануритися у свідомість Крішни.

Подібний смисл має також дальше твердження щодо слухання та оспівування маха-мантри: «Відомо, що святі особистості змогли почути гучання струн віни в руках Наради, а Нарада завжди оспівує велич Господа Крішни. Цей самий звук його віни влився й у мої вуха, і відтепер скрізь я відчуваю присутність Найвищої Особи. Відтак усі мої бажання матеріальних утіх поступово зникають».

Шріла Рупа Ґосвамі також змальовує Матгура-мандалу такими словами: «Я згадую Господа, як Він стоїть при березі Ямуни, прекрасного Господа серед дерев кадамба, і ніжні співи пташок у садах. Щоразу, коли я згадую це, я починаю відчувати, які то є трансцендентні краса та блаженство». Ці почуття, викликані спогадами про Матгура-мандалу та Вріндавану, що їх описує Рупа Ґосвамі, можуть виникнути навіть у невідданих. В окрузі Матгура (її площа становить близько півтораста квадратних кілометрів) місця на берегах річки Ямуна такі чудові, що кожний, хто побував там, вже не хоче повертатися до матеріального світу. Слова Рупи Ґосвамі — це по суті описи Матгури і Вріндавани, за якими стоїть глибоке авторове усвідомлення. Усе це доводить, що Матгура і Вріндавана є трансцендентні, бо в іншому разі ці місця не викликали б у нас трансцендентих переживань. Насправді ж трансцендентні емоції постають в кожнім одразу, скоро він прибуває до Матгури чи Вріндавани.

Читачеві може видатися, що ці свідчення щодо відданого служіння — гіперболи, до яких автор вдається, аби посилити виразність поетичних образів, але насправді жодного перебільшення в них немає. Деякі віддані, як про це свідчать священні писання, негайно відчувають наслідки свого перебування у тих місцях, але це так не для всіх. Прикладами такого трансцендентного впливу можуть послужити четверо Кумар, що стали відданими після того, як вдихнули аромат курінь у храмі. Білваманґала Тгакура, щойно почув про Крішну, покинув свою вродливу коханку і вирушив до Матгури та Вріндавани і там став досконалим вайшнавою. Отже, ці твердження не є ані перебільшенням, ані вигаданими оповідями. Це — правдиві факти з життя, і так і буває з деякими відданими, але це не значить, що кожний відчуватиме те саме. Такі описи, навіть якщо хтось і назве їх гіперболами, слід сприймати як вони є, і тоді це дасть нам змогу відвернути увагу від минущої матеріальної краси і скерувати її на красу вічну, свідомість Крішни. А вже для тих, хто має щось спільне із свідомістю Крішни, описане стає не чимось незвичайним.

Деякі вчені зауважують, що, просто дотримуючи засад системи варн та ашрамів, можна поступово піднятися на рівень досконалости, що на нього підносить практика відданого служіння. Однак значні авторитети не надають цьому слушности. Господь Чайтан’я під час бесіди з Раманандою Раєю про поступ у відданому служінні також засудив подібну думку. Коли Рамананда Рая почав говорити про важливість соціального влаштовання варнашрама-дгарми, Господь не прийняв його твердження, сказавши, що такий поступ у межах варн та ашрамів є зовнішнім. Насправді є речі набагато значущіші. У «Бгаґавад-ґіті» Господь також каже, що треба відмовитись від усіх інших методів духовного поступу і просто виконувати служіння у свідомості Крішни. Це запевно допоможе людині вивершити успіхом своє життя.

В Одинадцятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (20.9) Сам Господь каже: «Виконувати приписані для варн і ашрамів обов’язки людина повинна доти, доки її почне спонтанно вабити до слухання про Мої розваги та діяння». Іншими словами, приписані для варн та ашрамів обов’язки є просто релігійними обрядами, що призначені дати змогу поліпшувати умови матеріального існування, мати чуттєве задоволення або прийти спасіння. Усе це існує для тих, хто не розвинув у собі свідомости Крішни; власне усі такі дії священні писання радять виключно з метою підвести людину безпосередньо до свідомости Крішни. Але тим, хто розвинув у собі спонтанну прихильність до Крішни, виконувати обов’язки, що їх приписують шастри, вже не потрібно.