РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ

Ознаки, що виявляє відданий внаслідок його екстатичної любови до Крішни, називають анубгавою. Коли відданий танцює, качається по землі, дуже гучно співає, кричить на повний голос, позіхає, тяжко віддихує, цілковито нехтує присутність інших, коли з рота його тече слина, коли він шалено регоче, струшує головою та відригує, усе це є практичні приклади анубгави. Коли відданого затоплює надзвичайно сильний приплив екстатичної любови, вияв цих ознак приносить йому трансцендентне полегшення.

Перелічені ознаки екстатичної любови поділяються на дві групи: одну називають шіта, а другу — кшепана. Коли відданий позіхає, це ознаки групи шіта, а коли танцює, це ознаки групи кшепана.

Побачивши прекрасне обличчя Крішни під час Його танцю раса, Господь Шіва і собі пішов танцювати та бити у свій невеличкий барабан діндіма. До того екстатичного танцю згодом приєднався і його старший син Ґанеша.

У Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (1.32) Відура запитує Уддгаву: «Любий друже, як мається Акрура? Він — не тільки безгрішна людина, він ще вчений мудрець і відданий Господа Крішни. Його екстатична любов до Крішни така глибока, що я бачив, як він, наче якийсь безумець, качався по землі, що на ній були відбитки стіп Крішни!» А одна ґопі якось передала Крішні цидулочку, в якій писала, що Радгарані, зачарована ароматом Його ґірлянди й від болю розлуки з Ним качається по землі, від чого Її ніжне тіло вкривається синцями та подряпинами.

Одна ґопі повідомила Крішну, що Шріматі Радгарані, оспівуючи Його, зачарувала усіх Своїх подруг, і ті наче скам’яніли й стали як неживі. А тимчасом камені, що лежали неподалік, почали з екстатичної любови плавитися.

Якось Нарада Муні співав мантру Харе Крішна, і зрештою заспівав так лунко, що усім здалося, ніби то з’явився Господь Нрісімха, а всі демони кинулися врозтіч.

Сказано, що коли Нарада, той, хто носить віну, згадує у великому екстазі свого Господа Крішну, він іноді потягується з такою потугою, що священний шнур на його тілі рветься.

Одна ґопі якось сказала Крішні: «Любий сину Нанди Махараджі! Спів Твоєї флейти виповнив серце Шріматі Радгарані журбою і страхом, і тепер Вона квилить, наче птаха курарі, і голос Їй переривається!»

Кажуть, Господь Шіва щоразу, як чує флейту Крішни, починає, збентежений, кричати на повний голос, і від того гуку, що розноситься простором, демони страчаються сили, а віддані сповнюються радости.

Сказано, що коли на небі сходить повний місяць, лотос розкриває свої пелюстки. А коли Крішна з’являється перед Радгарані, Вона позіхає, і то ніби розквітає лотос Її обличчя.

Щодо цього сказано таке: «Лаліта [одна з ґопі] — наче та птаха чатакі, п’є тільки ту воду, яка падає з дощової хмари, і ніякої іншої». Тут Крішну порівняно до чорної хмари, а Лаліту — до птахи чатакі, котра шукає тільки одного — товариства Крішни. Метафора розгортається далі: «Як сильний вітер часами розвіює величезну хмару, так гарячий віддих з ніздрів Лаліти позбавив її товариства Крішни, що зник раніше, як та стямилася».

Що стосується того, коли віддані в стані екстатичної любови нехтують присутність інших, то за приклад можуть правити дружини брахман, що відправляли жертвопринесення у Вріндавані. Вони повибігали з домів зразу як почули, що Крішна десь недалеко. Вони пішли зі своїх домівок до Крішни, геть не дбаючи за те, що подумають про це їхні велемудрі чоловіки. Брахмани пізніше обговорювали це поміж себе: «Який дивний цей потяг до Крішни, через який наші дружини, і на мить не застановившись над тим, що роблять, покинули нас!» Ось таку владу має Крішна. Будь-яка людина, що розвинула потяг до Крішни, звільняється з в’язниці народження та смерти, що її можна порівняти із замкнутими на засуви домами, які покинули дружини тих брахман.

У «Пад’явалі» є слова, що належать одному з відданих: «Нам немає й гадки про всіх чужих. І навіть якщо вони разом візьмуться гудити нас, ми не звертатимем на них уваги. Ми просто будемо насолоджуватися трансцендентним смаком співу «Харе Крішна» і від цих звуків будемо качатися по землі, танцювати в екстазі і так втішатися вічним трансцендентним блаженством».

За приклад цієї ознаки вияву екстатичної любови править Нарада Муні, про кого відомо, що інколи, як він оспівує «Харе Крішна», він застигає нерухомий на якусь мить, і тоді йому з рота цівочкою витікає слина.

Коли відданий дуже гучно, наче божевільний, сміється, це є наслідком надзвичайного збудження екстатичної любови, що переповнює його серце. Шалений регіт свідчить про певний душевний стан, що позначають спеціальним терміном атта- хаса. Коли розум відданого доходить такого стану, його любов виражається через вуста. Коли чути вибухи реготу, що вириваються з його рота один по одному, це порівнюють до квітів, що злітають з ліани відданости, яка росте в серці відданого, і падають долі. У «Чайтан’я-чарітамріті» віддане служіння Господу також уподібнене до ліани, що тягнеться вгору до лотосових стіп Крішни на Ґолоці Вріндавані.

Одна ґопі мовила, звертаючись до своєї подруги: «Мабуть, це Господь Крішна, ворог демона Аґги, випустив зі Свого рота вихор, і вихор цей струшує твоєю головою і далі візьметься до голів інших лотосооких ґопі».

Коли відданий відригує, це також іноді може свідчити за вияв його екстатичної любови до Крішни. Щодо цього є дальше свідчення. Якось Паурнамасі, звертаючись до однієї подруги Радгарані, що плакала, заспокоювала її словами: «Люба доню, не журися, що Шріматі Радгарані відригує. Я знаю, як вилікувати Її, і зараз це зроблю. Прохаю, не плач так невтішно. Вона відригує зовсім не через розлад травлення; це — ознака її екстатичної любови до Крішни. Я зараз же вилікую Її, не хвилюйся». Слова Паурнамасі свідчать про те, що екстатична любов до Крішни іноді виявляється через відригування.

Екстатична любов до Крішни спричиняється до того, що часами ціле тіло обіймає дрож або ще в якійсь його частині може статись зовнішній крововилив. Однак такі її вияви трапляються дуже рідко, і тому Шріла Рупа Ґосвамі детально на них не зупиняється.