РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ПЕРШИЙ

Усі згадані вище тридцять три ознаки екстатичної любови називають в’ябгічарі, або турботними ознаками. Усі вони стосуються до стану, що на позір видається турботним, але насправді всі такі стани викликає надзвичайно сильна екстатична любов до Крішни. Всі перелічені ознаки можна розбити на три групи: ті, що належать до першого, до другого і до третього розрядів. Екстатичну любов супроводжують численні турботні ознаки, як оце заздрість, занепокоєність, гордість, ревнощі, розважання, здатність переконати іншого, слабкодухість, вибачливість, нетерпіння, пожадання, каяття, непевність та зухвальство. Всі вони включені в число тридцяти трьох станів вияву екстатичної любови. Шріла Рупа Ґосвамі зробив детальну аналітичну розвідку щодо різного роду турботних ознак, і хоча знайти точні відповідники багатьом ужитим тут санскритським термінам важко, ми таки спробуємо якось відтворити його аналіз.

Якщо життєві досягнення іншого викликають у людині недобрі почуття, її душевний стан прийнято називати заздрістю. Якщо людина лякається блискавки з громом, цей страх навіює їй тривогу, а отже страх і тривогу можна вважати за одну ознаку. Бажання приховати свої справжні думки і почуття називають авахіттга, скритністю, а бажання виявляти свою вищість називають гордістю. Обидва ці бажання можна згрупувати в одне загальне поняття — удавання. У настрої удавання виявляються як авахіттга, так і гордість. Нездатність терпіти образи з боку інших називається амарша, а неспроможність спокійно дивитись на багатства та розкоші іншого називають ревнощами. Причиною і того, і того є нетерпимість. Вміння виявити точно смисл ужитого слова називається здатністю висновувати. Раніш як дійти до остаточного висновку щодо смислу слова, перше треба уважно зважити і обміркувати його. Отож обдумування передує остаточному висновку. Коли людина називає себе невігласом, про неї кажуть, що вона скромна. Відсутність завзяття називають слабкодухістю. Тобто скромність інколи також може передбачати слабкодухість. Коли людину важко позбавити рівноваги, кажуть, що вона терпляча. Здатність зносити образи з боку інших також називають терплячістю. Тому вибачливість і терпіння можна розглядати як синоніми. Коли людина одне що лічить години й хвилини до якоїсь події, кажуть, що вона нетерпляча, а коли людина бачить щось дивовижне, кажуть, що вона здивована. Здивована людина буває нетерплячою, а тому подив і нетерплячість теж можуть виступати синонімами. Коли неспокій тільки зароджується, його називають пожаданням, а отже, неспокійні і пристрасні прагнення також можуть бути синонімами. Коли людина розкаюється в тому, що вчинила негідно, кажуть, що вона відчуває сором. Отже, сором і каяття так само можуть виступати як поняття синонімічні. Сумніви — один із виявів схильности розважати. Повівшись зухвало, людина губить спокій. Тому неспокій та зухвальство теж можуть виступати синонімами.

Усі такі ознаки, поєднавшись в екстатичній любові, є устійненими екстатичними ознаками, які називають санчарі. Усі вони є трансцендентними і залежно від обставин виявляються по-різному — або одне по одному, або поєднуючись з іншими ознаками. Це нагадує обмін знаками любови між закоханими.

Інколи, якщо людина заздрить на когось або заживає неслави, колір її тіла змінюється. Ці ознаки можна віднести до категорії вібгава, вторинного екстазу. Інколи до вібгави зараховують ілюзію, знеможеність та гостре відчуття тривоги. Коли таких ознак виявляється кілька за раз, їхню сукупність розглядають як свідоцтво вияву екстатичної любови.

Шріла Рупа Ґосвамі твердить, що страх, сон, втому, лінощі й безумство, причиною якого є сп’яніння, також подеколи зараховують до категорії устійнених ознак екстатичної любови, і всі вони свідчать про наявність сильного любовного потягу.

Безпідставні суперечки, рішучість, непохитність, згадування, радощі, незнання, скромність і непритомність також є різними ознаками екстатичної любови. До виявів екстатичної любови відносять також залежність, причому вона буває двох різновидів: залежність старшого і залежність підлеглого. Рупа Ґосвамі чітко з’ясував відмінність між залежністю старшого і залежністю підлеглого, і свого часу ми подамо його висновки.

Один відданий якось вигукнув: «Лиха моя доля — мені не дано побачити землі Матгури! Коли я просто чую слово «Матгура», волосся на моєму тілі настовбурчується, однак побачити самої Матгури я не можу. То яка мені користь від моїх очей?» Ці слова свідчать за палке прагнення бачити місцевість Матгура, яке постає з сильного потягу до Крішни. По-іншому свою палку прив’язаність до Крішни виразив Бгіма, він шепотів: «Мої руки — що блискавки, та яка з них користь, якщо цими могутніми руками я не зміг стерти на порох Шішупали, коли той безчестив Крішну». У цьому випадку Бгіму обійняв гнів, і його сильний потяг до Крішни під впливом того гніву вилився в безнадію та розпач. Можна сказати, що це — приклад сильного потягу до Крішни за нападу гніву.

Коли Арджуна споглядав усесвітню форму Крішни, чиї блискучі зуби перемелювали самий усесвіт просто перед його очима, в роті йому пошерхло. Хоча Арджуна завжди покладався на милість Крішни, він геть усе забув і не міг утямити, що він — Арджуна, друг Крішни. Це — приклад підлеглої залежности.

Інколи підтриманню сильної екстатичної любови до Крішни сприяють і дії, які звичайно викликають відразу. Такий душевний стан називається екстатичним страхом в ілюзії. В Десятій пісні «Шрімад-Бгаґаватам» (23.40) наведене таке твердження брахман, які відправляли жертвопринесення: «Нам усім випало народитися і жити за трьох сприятливих умов: ми походимо із шляхетних брахманічних сімей, ми пройшли через обряд одержання священного шнура і отримали належне посвячення від духовного вчителя. Але що з того, коли на все це накладено печать прокляття. Прокляття лежить навіть на обітниці брахмачар’ї, що її ми склали». Ось так брахмани кляли все, що робили. Вони усвідомили, що попри свої шляхетне походження, освіту та культуру так і не визволились з-під чару ілюзорної енерґії. Брахмани також визнали, що навіть великі йоґи, якщо вони не стали відданими Господа, мусять коритися впливові матеріальної енерґії. Такого роду безнадія, яку виражали брахмани, що здійснювали ритуальні обряди, свідчить, що вони не мали практично ніякого потягу до Крішни. Однак є й іншого роду безнадія — та, що є виразом любови до Крішни. Коли демон - бик напав на дівчат Враджі , вони закричали : «Любий Крішно, врятуй нас! Ми гинемо!» Це — приклад безнадії та розпачу у прихильності до Крішни.

Дізнавшись, що Крішна вбив демона Кеші, Камса впав у відчай. Він сказав: «Кеші-дайт’я був мені дорожчий за саме моє життя — і його вбив темний, неотесаний пастушок, який геть нічого не тямить у ратному мистецтві! Отож виходить, що хоча я без труду переміг царя райських планет, справжній сенс життя услизнув од мене». В розпачі Камси є крихта домішки потягу до Крішни, і тому його розглядають як тінь екстатичної любови у розпачі та безнадії.

Якось Камса почав дорікати Акрурі: «Ти справжній йолоп, бо приймаєш якогось підпасича за Верховного Бога-Особу просто тому, що він переміг сумирного водяного змія! Ну і що, як цей хлопчисько підняв камінця, який називають пагорбом Ґовардгана! Що мене справді дивує, так це те, що ти вважаєш це хлоп’я за Бога власною Особою!» Це — приклад елементу ворожости і злоби, причиною яких є розпач в екстатичній любові до Крішни.

Один відданий намагався втішити дерево кадамба, що журилося через те, що, мовляв, Крішна ніколи не торкнувся навіть його тіні. Відданий заспокоював його словами: «Любе кадамбове дерево, втамуй свій розпач. Крішна подолає змія Калію, що оселився в Ямуні, і по тому прийде до тебе, щоб виповнити твоє бажання». Це — приклад недоречного відчаю в екстатичній любові до Крішни.

Ґаруда, орел, що носить на спині Господа Вішну, якось сказав: «Хіба є хтось чистіший за мене? Чи є такий птах, що міг би суперничати зі мною, був би таким вправним і досвідченим, як я? Навіть якщо Крішна недолюблює мене і не бажає мати зі мною нічого до діла, Він таки мусить користуватися моїми крилами ! » Це — приклад розпачу в нейтральному настрої екстатичної любови.

Ознаки екстатичної любови іноді групують під чотирма заголовками , а саме: «зародження», «збіг», «сукупність» і «вдоволення».

Якось Крішна мовив до Радгарані: «Моє кохання, поглянь- но на Свою подругу Мекгалу! Побачивши, як Ти вранці пішла побачитись зі Мною насамоті, в неї через заздрощі зробилась неохота до їжі». Отак Крішна жартував з Радгарані, а Вона тимчасом сердито супила Свої чудові брови. Рупа Ґосвамі молиться, щоб цей порух брів Шріматі Радгарані дарував благословення усім істотам. Це — приклад того, як у екстатичній любові до Крішни зароджується заздрість.

Одного вечора, вбивши демоницю Путану, маля Крішна бавився в неї на грудях. Побачивши це, Яшода на мить наче прикипіла до місця. Це — приклад збігу різних ознак екстатичної любови. Такий збіг може бути сприятливий або несприятливий. Сприятливим було те, що демониця Путана вже була мертвою, але те, що Крішна бавився на її грудях проти ночі, коли нікого не було поряд оборонити Його в разі небезпеки, було несприятливим. Той збіг сприятливого і несприятливого заскочив Яшоду зненацька.

Крішна ледве навчився ходити, як вже почав невтомно сновигати у дім і з дому. Яшода дивилася на те і тільки нарікала: «Це дитя таке невпосидюче, що за Ним не вгледиш! Він безперестанно вештається околицями Ґокули (Вріндавани), а додому вертається коли схоче. Цьому маляті невідомий страх, але я, попри що Він Сам нічого не боїться, чимдалі більше боюся, щоби Він не втрапив у якусь халепу». Це — знов-таки приклад збігу двох суперечливих елементів: дитя не знає, що таке страх, і водночас Яшоду лякає якась, цілком імовірна, небезпека. Небезпека тут є причиною, а переживання Яшоди являють собою поєднання двох протилежних ознак екстатичної любови. Іншими словами, Яшода водночас відчувала і щастя, і тривогу, або, точніше, чимдалі більший страх.

Коли Девакі, матір Крішни, побачила свого сина, що сяяв радістю, поміж борців на жертовній арені Камси, сльози двох різновидів заструмували по її щоках: іноді вони були гарячими, а іноді холодними. Це — приклад поєднання радощів і горя, викликаних різними причинами екстатичної любови.

Певного разу, коли Шріматі Радгарані стояла при березі Ямуни у лісі Вріндавани, на Неї налетів Крішна, що був сильніший за Неї. Видавалось, Радгарані обурило це, однак в душі Радгарані розквітла усмішка, і Її надзвичайно тішила ця пригода. Вона насупила брови, удаючи, ніби опирається Крішні. У цьому настрої Радгарані виглядала напрочуд чарівною, і Шріла Рупа Ґосвамі прославляє Її красу. Це — приклад одночасного вияву різних почуттів в екстатичній любові, хоча причина їм одна — Крішна.

Інколи в домі Нанди Махараджі влаштовували бучні святкування, і на цих святах збиралися всі жителі Вріндавани. На одному з таких свят Шріматі Радгарані мала на шиї золотий ланцюжок, що Їй подарував був Крішна. Ланцюжок був задовгий для Радгарані, і це одразу впало у вічі і Яшоді, і матері Радгарані. При цьому поруч Себе Радгарані бачила і Крішну, і Свого чоловіка Абгіман’ю. Під сукупним впливом усіх тих чинників Радгарані знітилися, аж перемінилася на лиці, від чого вид Її ще погарнішав. У цьому випадку бачимо поєднання таких емоцій, як сором, гнів, радощі і прикрість. Це — приклад сукупного вияву ознак екстатичної любови.

Камса якось сказав: «Та яку шкоду цей хлопчина може заподіяти мені, Камсі? Кишка в Нього заслабка!» Але наступної ж миті Камсу повідомили, що усі його друзі загинули від рук того хлопчини. Думки в голові Камси геть змішалися, він розгублено міркував: «Може, негайно піти і віддатися на Його ласку? Але хіба таке пасує мені, великому воїнові?» Але тут-таки одну думку заступила друга: «Та чого я маю боятися Його? Поруч мене ще стільки борців, ладних підтримати мене будь- коли». Аж тут знову завагався: «Певно, однак, що це таки незвичайний хлопець — підняв же Він пагорб Ґовардгану самою лівицею! То як же мені діяти? Може, піти до Вріндавани і розправитися з усіма тамтешніми жителями? Одначе серце мені стискається зі страху перед цим хлопчиком, і я не здатний навіть ступня ступнути зі свого палацу!» У душевному стані Камси виявлені гордощі, нарікання, покірливість, рішучість, згадування, непевність, гнів та страх. По суті, у цьому стані Камси відмітні вісім різних ознак. Це — інший приклад сукупности ознак у стані відчаю в екстатичній любові.

Один відданий-домогосподар якось вигукнув: «Мій Господи, я такий ниций, адже очі мої — хай на них більма найдуть! — не мають і крихти бажання бачити славетне місто Матгура. Я дістав добру освіту, але та моя освіта потрібна була одне що на службі урядові. Я не зважав на плин грізного, необорного часу, що могутніший над усе, на цього творця і руйнівника усього сущого. Кому я заповім усі свої багатства і статки? Я чимдалі старішаю. Що мені робити? Здійснювати віддане служіння вдома? Але я не можу робити цього, бо серце моє вабить до трансцендентної землі Вріндавани».

Це — приклад вияву сукупности семи різних ознак екстатичної любови до Крішни — відчаю, гордости, сумнівів, терпливости, туги, рішучости та поривання.

Є таке санскритське прислів’я: «Найвищу втіху породжує розчарування». Іншими словами, коли почуття або шанолюбство людини стають непомірними і знаходять вихід лише тоді, коли горе здається вже нездоланним, така розрядка дає людині найвищу втіху. Якось у Вріндавані хлопчики-пастушки довго розшукували Крішну, але даремно — вони не могли знайти Його. Від того вони зчорніли на лиці, познічувалися і наче зів’яли, аж раптом почули з пагорба звіддалік голос флейти Крішни. Тоді всі вони невимовно зраділи. Це — приклад задоволення посеред розчарування.

Шріла Рупа Ґосвамі каже, що він, дарма що мало розуміється на змісті, значеннях та чудовому розмаїтті смаків ознак екстатичної любови, таки спробує навести деякі приклади різних виявів любови до Крішни. Далі він стверджує, що коли до тридцяти трьох турботних ознак, властивих екстатичній любові, додати вісім інших ознак, вони разом складуть сорок одну головну ознаку екстатичної любови. Ці ознаки спричиняються до перетворень тілесних функцій та перемін у чуттєвій сфері. Їх усі слід розглядати як різноманітні переживання відданого. Одні переживання є властивими, а інші — лише тимчасовими виявами. Природні ознаки виявлені завжди як усередині, так і назовні.

Подивившись на одяг, можна з’ясувати природу барвника, в якому вимочували тканину, з якої одяг зроблено, і так само якщо відомі різні вияви перелічених ознак екстатичної любови, можна визначити справжній душевний стан людини. Іншими словами, хоча прихильність до Крішни єдина, у різних типах відданих вона виявлена в широкому спектрі відчуттів. Як одежа, пофарбована в червоне, виглядає червоною, так і про почуття відданого можна скласти враження, спостерігаючи вияви питомих для цих почуттів екстатичних ознак. По суті, усі різноманітні раси, смаки і стани, що в них перебувають віддані, породжують в їхньому розумі різноманітні відчуття і переживання, що відповідно визначають різницю в інтенсивності та формах вияву ознак екстатичної любови у різних відданих. Наприклад, людина може мати благородне, врівноважене й великодушне серце або серце черстве й неделікатне, і в залежности від того будуть виявлені різні ознаки екстатичної любови. Насправді люди здебільшого не спроможні розпізнавати тонкощів психологічного стану іншої людини, але якщо серце в людини м’яке й добре, ці ознаки стають явно вираженими, і розпізнати їх дуже легко. Серце благородної та поміркованої людини порівнюють із золотом, а м’якої і лагідної — із бавовною. Екстатичним переживанням в розумі не збурити золотого серця поміркованої людини, тоді як серце м’якої людини, наче жмут бавовни, їхній вихор захоплює одразу.

Це добре ілюструє дальший приклад. Серце поміркованої, великодушної людини порівнюють із великим містом, а м’якої — з невеличкою хатою. У великому місті є численні ліхтарі або навіть слони-велетні, але ніхто не дає їм особливої уваги. Проте такі ліхтарі або слони, з’явись вони поблизу невеличкого будинку, неодмінно впадуть у вічі кожному.

Жорстке серце порівнюють з блискавкою, золотом та смолою. Потужність блискавки неймовірна, і вона ніколи не буває ніжною. Так само серця тих, хто вдається до суворих аскез і покут, не пом’якшуються легко. Золоте серце тане при високій температурі, яку можна створити в тиглі екстатичної любови, а уподібнене до смоли серце розм’якшується вже при незначному нагріві.

М’яке серце порівнюють із медом, вершковим маслом та нектаром, а стан розуму — з сонячним світлом. Навіть слабке сонячне світло примушує мед і масло танути, і так само легко тане серце м’якосердих людей. Нектар, однак, вже за самою своєю природою завжди перебуває у рідкому стані, і серця тих, хто пов’язаний з Крішною чистою екстатичною любов’ю, від природи завжди ніжної рідкої консистенції, як нектар.

Чистий відданий Крішни посідає якості, що властиві саме нектару, а іноді також якості масла та меду. В цілому хоч би до якої з перелічених вище категорій належало серце людини, воно за певних умов може пом’якшитися, так само як твердий діамант може розчинитися в суміші певних хімічних речовин. У книзі «Дана-келі-каумуді» сказано: «Коли в серці відданого пробуджується любов, він не на силі владати над перемінами своїх почуттів. Його серце подібне до океану, що, як на небі сходить місяць, котить нестримні велетенські хвилі». Хоча в своєму природному становищі океан спокійний і незворушний, він, однак, починає здіймати хвилі, коли на небі сходить місяць. Те саме з чистими відданими: вони незалежно від обставин не на силі опанувати свої почуття, що, як ті хвилі, здіймаються в них.