ВІРШ 22

Живі істоти    —    невід’ємні частки Господа. Вони бувають двох відмін: ніт’я-мукта і ніт’я-баддга. Ніт’я- мукта    —    то вічно вільні душі, завжди заглиблені у трансцендентне любовне служіння Господеві в Його вічній обителі, що розташована поза проявленими матеріальними світами. Натомість ніт’я-баддг, тобто вічно зумовлені душі, довірено Його зовнішній енерґії, майі, щоб виправити їхню непокірливість верховному батькові. Ніт’я-баддги перебувають у вічному забутті, не пам’ятаючи, що з природи вони    —    невід’ємні частки Господа. Оманені ілюзорною енерґією, вони вважають себе за утвори матерії і тому постійно будують плани, як зажити щастя в матеріальному світі. Вони захоплено будують свої безконечні плани, але Господньою волею і самі вони, і їхні плани гинуть щоразу, як надходить кінець певного періоду, про що йшлося вище. Ось що сказано на підтвердження цього в «Бгаґавад-ґіті» (9.7): «Сину Кунті! Наприкінці кожної епохи всі живі істоти зливаються з Моєю природою, а коли надходить час нового творення, Я знов починаю творити через Свою зовнішню енерґію».

Слово бгӯйа означає «знову й знову»; воно вказує, що під впливом зовнішньої енерґії Господа творення, підтримання і знищення тривають постійно. Господь    —    причина всього. Живі істоти, які, бувши з природи своєї невід’ємні частки Господа, забули за свій любовний зв’язок з Ним, знову отримують можливість звільнитися з лабетів зовнішньої енерґії. А щоб жива істота могла відродити свою свідомість, Господь створив також священні писання. Ведична література вчить зумовлені істоти способу звільнитися від повторюваних творення й знищення матеріального світу й матеріального тіла.

Господь каже у «Бгаґавад-ґіті»: «Я    —    повелитель створеного світу і матеріальної енерґії. Під впливом пракріті вони виникають знову й знову ніби самі собою, але насправді це роблю Я через Свою зовнішню енерґію».

Насправді духовні іскри, живі істоти, не мають матеріальних імен чи форм. Але щоб здійснити їхнє бажання панувати над матеріальною енерґією, що складається з матеріальних форм та імен, їм надано можливість мати оманну насолоду і разом з тим можливість через явлені писання зрозуміти своє справжнє становище. Турботи про несправжні форми й несправжні імена захоплюють нерозумну й забутливу живу істоту з головою. Сучасний націоналізм    —    це найвищий вияв такого засліплення несправжніми іменами та формами. Через ці оманні імена та форми люди гублять розум. Форму тіла, що його прибирає за певних умов зумовлена душа, вони сприймають як справжні і, так само спантеличені здобутим іменем, марнують свої сили на незліченні «ізми». Писання дають ключ до розуміння справжнього стану речей, однак вчитися з писань, що їх для різних місць і часів створив Господь, люди не хочуть. Так, «Бгаґавад-ґіта»    —    це наука і провід для всіх людей, але вони, бувши під впливом матеріальної енерґії, не завдають собі клопоту будувати життя за її вказівками. «Шрімад-Бгаґаватам»    —    це дальший виклад духовної науки для тих, хто засвоїв засади «Бгаґавад-ґіти». Але, на жаль, люди не мають смаку до цих творів і тому змушені лишатися в лабетах майі і знову й знову народжуватись та вмирати.