ВІРШ 19

Навіть до повії слід ставитися терпимо, якщо вона віддана Господа. У великих містах Індії навіть нині є багато повій, щиро відданих Господеві. Буває, що примхи долі змушують людину вдатися до роду занять, який суспільство не дуже схвалює, однак це не закриває їй шлях до відданого служіння Господу. Стати на заваді відданому служінню не може ніщо і ні за яких обставин. З цього вірша видно, що повії були навіть п’ять тисяч років тому, та ще й у Двараці, в місті, в якому жив Сам Господь Крішна. Це означає, що повії потрібні в суспільстві, бо їхня наявність допомагає підтримувати лад. Хоча уряд відкриває крамниці з алкогольними напоями, це не означає, що уряд заохочує громадян пити вино. Річ у тім, що є певний клас людей, які будуть пити хоч там що, і, як показує досвід, у великих містах сухий закон призводить до підпільної торгівлі алкогольними напоями. Так само є і чоловіки, які не вдовольняються статевими стосунками із законною дружиною, і якщо немає повій, такі негідні люди змушують ставати проститутками інших жінок. Тому для збереження чистоти в суспільстві ліпше, якщо за гроші можна знайти повій. Ліпше утримувати окремий клас проституток, аніж створювати умови, за яких розпуста охоплює ціле суспільство. Справжній розв’язок проблеми    —    це просвіщати всіх людей, щоб вони ставали відданими Господа. Це усуне всі причини розкладу суспільства.

Шрі Білваманґала Тгакура, великий ачар’я вайшнавської школи Вішнусвамі, живши домогосподарем, був дуже прив’язаий до одної повії, що була відданою Господа. Якось Тгакура прийшов до дому цієї Чінтамані вночі під час сильної грози й зливи. Повію вразило, що він прийшов до неї такої жахливої ночі, перепливши бурхливу, вкриту піною річку. Чінтамані сказала Тгакурі Білваманґалі, що його любов, об’єктом якої є плоть і кістки незначної жінки, як-оце вона, знайшла б належне використання, якби застосувати її у відданому служінні Господеві    —    щоб полюбити трансцендентну красу Господа. Це перевернуло життя Тгакури. Слова повії скерували його до духовного усвідомлення. Пізніше Тгакура визнав повію за свого духовного вчителя. В деяких місцях своїх літературних праць він уславлює ім’я Чінтамані, що вказала йому правильну путь.

У «Бгаґавад-ґіті» (9.32) Господь каже: «Сину Прітги! Навіть низьконароджені чандали й ті, хто народився у сім’ях невіруючих, ба навіть повії, неодмінно досягнуть досконалости життя, якщо приймуть притулок у бездомісному відданому служінні Мені. Ні низьке народження, ні низьке ремесло не на силі стримати відданого служіння. Шлях відданого служіння відкритий для всіх, хто згоден іти ним».

Можна зрозуміти, що всі повії Двараки, які жадали побачити Господа, були Його бездомісні віддані. Якщо взяти до уваги вищезгаданий вірш із «Бгаґавад-ґіти», всі вони були на шляху до звільнення. Отже, для поліпшення стану суспільства потрібно єдино вдатися до планомірних заходів, які допоможуть перетворити громадян на відданих Господа. Тоді в них самі собою проявляться всі добрі якості жителів райських планет. Натомість невіддані добрих якостей не мають, хоч би які розвинуті вони були на матеріальний погляд. Різниця в тому, що віддані Господа прямують шляхом звільнення, а невіддані дедалі більше заплутуються у путах матерії. Критерій поступу цивілізації    —    це те, наскільки людям відома наука звільнення і наскільки вони наблизилися до нього.