ВІРШ 33
йадйапй асау прва-ґато рахо-ґатас
татхпі тасйґгрі-йуґа нава навам
паде паде к вірамета тат-падч
чалпи йач чхрір на джахті кархічіт
йаді — хоча; апі — певно; асау — Він (Господь Шрі Крішна); прва-ґата — завжди поруч; раха-ґата — залишаючись насамоті ; татгпі — однак ; тасйа — Його ; аґгрі-йуґам— стопи Господа; навам навам — щораз новіші; паде — крок; паде — на кожному ; к — хто ; вірамета — зможе відійти; тат-падт — від Його стіп; чалпі — непосидюча; йат — кого; рі — богиня процвітання; на — ніколи; джахті — покидає; кархічіт — хоч коли.
Хоча Господь Шрі Крішна завжди був поруч із Своїми дружинами, залишаючись з ними й насамоті, Його стопи вабили їх щоразу з новою силою. Богиня процвітання з природи непосидюча й невгамовна, але й вона була нездатна піти від стіп Господа. То хіба існує жінка, яка, прийнявши притулок Його стіп, змогла б їх покинути?
Зумовлені істоти завжди шукають ласки богині процвітання, дарма що та за своєю природою ніколи не затримується надовго на одному місці. В матеріальному світі немає людини, що була б завжди щаслива, хоч би яка спритна вона була. Стільки існувало в різних частинах світу великих імперій, стільки жило могутніх царів, стільки було щасливих людей, але з плином часу всі пішли у небуття. Це — закон матеріальної природи. Однак на духовному рівні все інакше. У «Брахма-самхіті» сказано, що Господу якнайшанобливіше слугують сотні й тисячі богинь процвітання. Вони завжди мають також і змогу залишатися з Господом насамоті. Однак товариство Господа завжди сповнене такої захопливої новизни, що вони нездатні покинути Його і на хвилю, дарма що з природи непосидючі й не затримуються довго на одному місці. Духовні стосунки з Господом дають такі натхнення й силу, що той, хто знайшов у Нього притулок, вже не на силі покинути Його товариства.
Живі істоти відначально належать до жіночого начала. Чоловік, чи той, хто насолоджується, — це Господь, а всі проявлення Його різноманітних енерґій належать до жіночого начала. За визначенням «Бгаґавад-ґіти» живі істоти є пара пракріті, тобто вища енерґія, а матеріальні елементи — то апара пракріті, нижча енерґія. Обидві енерґії завжди служать для задоволення володаря, тобто того, хто насолоджується. Верховний, що насолоджується, — це Сам Господь, — сказано у «Бгаґавад-ґіті» (5.29). Тому коли енерґії безпосередньо служать Господеві, вони набувають свого відначального забарвлення, і тоді в стосунках між владцею енерґії та енерґією немає дисгармонії.
Здебільшого люди, що йдуть служити, прагнуть якоїсь посади в уряді, тобто на службі у найвищої особи, що насолоджується державою. А Господь є верховний, що насолоджується всім у всесвіті та за його межами, і тому щастя полягає в тому, щоб служити Йому. Якщо жива істота дістає можливість виконувати найвищу службу — служити в уряді Господа, вона вже ніколи не захоче покинути цієї служби. І тому найвищою досконалістю людського життя є шукати собі заняття у сфері найвищого служіння, служіння Господеві. Це зробить людину надзвичайно щасливою. А шукати ласки невпосидючої богині процвітання поза зв’язком з Господом — справа марна.