ВІРШІ 4-5
татропаніта-балайо
равер діпам івдт
тмрма пӯра-кма
ніджа-лбгена нітйад
прітй-утпгулла-мукг прочур
харша-ґадґадай ґір
питара сарва-сухдам
авітрам іврбгак
татра—тоді; упаніта—піднісши; балайа—дари; раве— сонцю; діпам — лампаду; іва — наче; дт — вшанований; тма-рмам — самодостатньому; пӯра-кмам — цілковито задоволеному ; ніджа-лбгена — Своїми енерґіями ; нітйа- д—той, хто безперервно постачає; пріті — прихильність; утпгулла-мукг—радісні обличчя; прочу—говорили; харша — радісно; ґадґадай — екстатичною; ґір — мовою; пітарам — батькові ; сарва — всі ; сухдам — друзі ; авітрам — опікунові; іва — наче; арбгак — підопічні діти.
Жителі міста вийшли стрінути Господа кожен зі своїми дарами. Вони підносили їх тому, хто Сам є цілковито вдоволений та самодостатній і Своєю енерґією безнастанно забезпечує всім усіх істот. Вітати тими дарами Господа було все одно що пропонувати світильник сонцеві. Однак жителі в екстазі вітали Господа радісною мовою, як діти вітають свого опікуна і батька.
У цьому вірші про Верховного Господа Крішну сказано, що Він — тмрма. Крішна самодостатній, а отже Йому не потрібно шукати щастя десь поза Самим Собою. Він самодостатній, бо саме Його трансцендентне буття є всеохопне блаженство. Він існує вічно; Він знає все і завжди перебуває в повному блаженстві, а тому Йому не потрібні ніякі, хай і найкоштовніші, підношення. Проте, бажаючи добра всім і кожному, Він приймає від будь- кого будь-що, якщо підношення зроблене з почуттям чистої відданости. Це не означає, що Йому бракує тих речей: вони самі утворені з Його енерґії. У вірші наведено таке порівняння: підносити Господеві щось все одно, що пропонувати богові Сонця світильник. Будь-який вогонь і будь-яке світло — це поширення енерґії Сонця, однак ритуал поклоніння богові Сонця вимагає піднести йому світильник. Той, хто поклоняється Сонцю, завжди просить чогось у нього, натомість у відданому служінні Господеві немає мови ні за які вимоги з боку відданого чи за якийсь примус з боку Господа. Вся ця діяльність є виявом прив’язаности й чистої любови між Господом і відданим.
Господь є верховний отець всіх живих істот, тому ті, хто свідомі свого незбутнього життєвого зв’язку з Богом, можуть на правах сина звертатися до батька з різними проханнями, і батько радо буде задовольняти вимоги слухняних дітей. Господь — наче дерево бажань, і з Його безпричинної ласки будь-хто може отримати від Нього все, що завгодно. Однак, бувши верховний батько, Господь не дає чистому відданому того, що може стати на заваді його відданому служінню. Завдяки трансцендентній привабливості Господа ті, хто взявся до відданого служіння Йому, мають змогу піднестися на рівень бездомісного відданого служіння.