ВІРШ 27
такшакд тмано мтйу
двіджа-путропасарджітт
прапатсйата упарутйа
мукта-саґа пада харе
такшакт—від летючого змія; тмана—власною особою; мтйум — смерть; двіджа-путра — від сина брахмани; упасарджітт—посланого; прапатсйате—знайшовши притулок; упарутйа — вислухавши ; мукта - саґа — звільнений від прив’язаности; падам — становище; харе — Господа.
Дізнавшись, що через прокляття від сина брахмани він помре від укусу змія, Махараджа Парікшіт звільниться від прив’язаности до матеріального світу і прийме притулок у Бога-Особи, віддавши себе Йому.
Немає мови, щоб особа, прив’язана до матеріального, шукала притулку у лотосових стіп Господа. Прив’язаність до матеріального показує, що людина нічого не знає про трансцендентне щастя бути під Господнім захистом. Відродити на ділі стосунки з Господом, перебуваючи в матеріальному світі, дає змогу віддане служіння, а коли воно робиться зрілим, істота цілковито звільняється від усіх матеріальних прив’язаностей і стає гідна повернутися додому, до Бога. Махараджа Парікшіт, що мав надзвичайну прив’язаність до Господа ще від часу своєї появи в цьому тілі в лоні матері, завжди перебував під захистом Господа; тому попередження про те, що він помре рівно через сім днів внаслідок так званого прокляття хлопчика-брахмани, він сприйняв як благословення, що давало йому змогу підготуватися до повернення додому, до Бога. Господь завжди захищав Парікшіта, і тому, якби Парікшіт хотів, він би міг Господньою ласкою відвести від себе те прокляття; але замість того, щоб користатися з ласки Господа, він повернув лихе собі на користь. Впродовж семи днів Махараджа Парікшіт безперервно слухав авторитетний виклад «Шрімад-Бгаґаватам» і завдяки тому знайшов притулок лотосових стіп Господа.