ВІРШ 28
джіджсіттма-йтгртгйо
мунер вйса-сутд асау
хітведа нпа ґаґй
йсйатй аддгкутобгайам
джіджсіта — запитавши про; тма-йтгртгйа — істинне знання щодо власної сутности; муне — від великого філософа; вйса-сутт — сина В’яси; асау — він; хітв — покинувши; ідам — цю прив’язаність до матеріального; нпа — царю; ґаґйм — на берег Ґанґи; йсйаті — піде; аддг — прямо; акута-бгайам — жити без страху.
Розпитавшись у великого філософа, сина В’ясадеви, про істинне самоусвідомлення, він зречеться матеріальних прив’язаностей і здобуде життя, вільне від страху.
Матеріальне знання — це невідання свого істинного «я». Філософія призначена на те, щоб шукати істину про власну сутність і про те, як усвідомити себе. Філософія без самоусвідомлення — це сухі розумування і марнування часу та сили. Істинне знання про сутність істоти дає «Шрімад-Бгаґаватам». Слухаючи «Шрімад-Бгаґаватам», можна звільнитися від прив’язаности до матеріального і вступити у царство, де немає страху. У матеріальному світі панує страх. Як в’язні у в’язниці, істоти в матеріальному світі завжди чогось бояться. У в’язниці встановлені правила і закони, яких не можна порушувати; порушення законів тільки подовжує термін ув’язнення. В матеріальному світі ми так само завжди живемо в обіймах страху. Цей стан страху називають неспокоєм. У матеріальному світі ніхто в жодному виді життя не знає спокою, байдуже, порушує він закони природи чи ні. Звільнення, мукті, означає свободу від усіх форм цього вічного неспокою у будь-якій формі. Досягти цього можна тільки якщо стан неспокою переміниться у відданість і служіння Господеві. «Шрімад-Бгаґаватам» дає змогу зробити предметом свого занепокоєння не матеріальне, а духовне, і відбувається це через спілкування з таким вченим філософом, яким був великий син Шрі В’ясадеви Шукадева Ґосвамі, що осягнув свою істинну сутність. Коли Махараджу Парікшіта попередили, що він скоро має померти, він зумів скористатися з того попередження належним чином: здобув товариство Шукадеви Ґосвамі і завдяки цьому досяг бажаної мети.
Існує також імітація цього процесу, коли «Шрімад-Бгаґаватам» оповідають наймані рецитувальники, а їхні немудрі слухачі гадають, що, слухаючи їх, звільняться з лабет матеріальних прив’язаностей і здобудуть життя, вільне від страху. Однак насправді така імітація слухання «Шрімад-Бгаґаватам» є просто пародією, і не треба ловитися на гачок таких вистав бгаґаватам саптаха, що їх влаштовують жадібні людці для того, щоб забезпечити собі можливість далі втішати свої матеріальної чуття.