ВІРШ 30
са еша локе вікгйта
парікшід іті йат прабгу
пӯрва дшам анудгййан
парікшета нарешв іха
са — він; еша — у цьому; локе — світі; вікгйта — відомий; парікшіт — той, хто перевіряє; іті — так; йат — що; прабгу — шановний царю; пӯрвам — раніше; дшам — побаченого; анудгййан — постійно думаючи; парікшета — буде шукати; нарешу — в кожній людині; іха — тут.
Отож, його нащадок мав зажити у світі слави як Парікшіт [той, хто шукає], тому що між усіма він завжди шукав того, кого побачив ще до народження. Таким чином, він весь час думав про Нього.
Махараджа Парікшіт, до якого доля завжди була прихильна, побачив Господа ще у материнському лоні і відтоді ніколи не покидав думати про Нього. Якщо трансцендентна форма Господа закарбується в розумі, людина вже ніколи і ні за яких умов Господа не забуде. Від того часу, як Махараджа Парікшіт народився на світ, він пильно вдивлявся у кожного в пошуках того, кого побачив ще в материнському лоні. Але немає нікого, хто був би так само привабливий, як Господь, чи привабливіший за Нього, і тому Парікшіт ні в кому не міг пізнати особи, яку шукав. Але через те, що Парікшіт в кожному шукав Господа, Господь завжди був з ним, і так Махараджа Парікшіт виконував віддане служіння Господеві, повсякчас пам’ятаючи Його.
Шріла Джіва Ґосвамі у зв’язку з цим зазначає: кожна дитина, яка вже на початку життя отримала якесь уявлення про Господа, неодмінно стає великим Господнім відданим, як Махараджа Парікшіт. Можливо, комусь і не пощастить побачити Господа в лоні матері, як це випало Махараджі Парікшіту, однак і того, до кого доля не така ласкава, можуть зробити щасливим його батьки, якщо вони того прагнуть. Наочне свідоцтво того — моє життя. Мій батько, чистий відданий Господа, подарував мені, коли мені виповнилося чотири чи п’ять років, дві фігурки — Радгу й Крішну. Граючись, я разом з сестрою поклонявся цим Божествам, наслідуючи відправи у сусідньому храмі Радга-Ґовінди. Постійно відвідуючи цей храм і наслідуючи храмові відправи у своїх іграх з Божествами, я розвинув у собі природне почуття прив’язаности до Господа. Мій батько достосував до мого віку всі належні церемонії поклоніння і ввів їх у моє життя. Пізніше, під впливом іншого оточення у школі й коледжі, я на якийсь час перестав поклонятись Божествам. Але в юності, зустрівши свого духовного вчителя Шрі Шрімад Бгактісіддганту Сарасваті Ґосвамі Махараджу, я пригадав дитячі заняття і став поклонятися тим самим Божествам, що з ними грався дитиною, але вже за всіма правилами. Це тривало аж доки я розірвав зв’язки з сім’єю. Я щасливий, що мій великодушний батько дав мені перше уявлення про Бога, яке під керівництвом Його Божественної Милости з часом розвинулося у віддане служіння за всіма правилами. Махараджа Прахлада також вчив, що дитина має отримати уявлення про зв’язок з Богом, бо інакше вона може не скористатися із нагоди життя в людському тілі, життя особливо цінного, хоч, як і в інших тілах, тимчасового.