ВІРШ 6

Задоволення живій істоті в цьому світі можуть дати дві речі. Занурений у матеріальне знаходить задоволення тільки у чуттєвій втісі, а звільненому від зумовлености матеріальними ґунами дає задоволення тільки любовне служіння, скероване на задоволення Господа. Це означає, що за своєю природою жива істота є слуга, а не той, кому служать. Введена в оману зовнішньою енерґією, істота хибно вважає себе тим, кому служать, однак насправді то не їй служать    —    то служить вона, служить своїм чуттям, служить хтивості, пожадливості, гнівові, жадності, гордості, божевіллю й нетерпимості. Коли людина, здобувши духовне знання, стямлюється, вона починає усвідомлювати, що вона не пан над матеріальним світом, а слуга власних чуттів. Відтак істота вже просить у Господа служіння і, звільнившись від ілюзії матеріального «щастя», стає справді щаслива. Махараджа Юдгіштгіра належав до звільнених душ, а тому не тішився з того, що має неосяжне царство, добру дружину, покірливих братів, щасливих підданих і що світ за його врядування процвітає. Усі такі благословення сходять на чистого відданого самі, хоча він їх не прагне. Приклад, наведений тут, дуже точний: сказано, що голодного крім їжі не зможе задовольнити ніщо.

У матеріальному світі повно голодних живих істот. Цей голод    —    не на добру їжу, притулок чи чуттєву втіху. Це — голод на духовне. Тільки через невігластво люди вважають, що невдоволеність, притамана усім в цьому світі, є наслідком браку їжі, притулку, захищености та об’єктів чуттєвої втіхи. Таке сприйняття називається ілюзією. Жива істота помилково вважає свій голод на матеріальні речі за голод духовний. Але за браком розуму керівники суспільства не бачать, що голод відчувають такі люди, котрі мають усі матеріальні блага. Що ж це за голод і чого бракує людям? Насправді це голод на духовну їжу, духовний притулок, духовний захист та духовне чуттєве задоволення. Потамувати той голод можна тільки спілкуючись з Верховним Духом, Господом Шрі Крішною. І того, хто має ці духовні багатства, вже не ваблять так звані їжа, притулок, захист й чуттєва втіха матеріального світу, навіть коли вони, здавалося б, гідні небожителів. Тому в «Бгаґавад-ґіті» (8.16) Господь каже, що потамувати свій голод не вийде навіть на найвищій планеті всесвіту, Брахмалоці, на якій тривалість життя вимірюється мільйонами років за земним відліком часу. Цей голод вдасться потамувати лише здобувши безсмертя, а це можливо тільки в духовному небі, що незмірно вище за Брахмалоку, і лише у спілкуванні з Господом Мукундою    —    Господом, що дарує Своїм відданим трансцендентне щастя звільнення.