ВІРШ 29
ева рдж відуренуджена
прадж-чакшур бодгіта джаміга
чгіттв свешу снеха-пн драгімно
нічакрма бгрт-сандарітдхв
евам — отак; рдж — цар Дгрітараштра; відуреа ануджена — своїм молодшим братом Відурою ; прадж — знання внутрішнього світу; чакшу — очі; бодгіта — осягнуте; джаміга — Дгрітараштра, нащадок роду Аджамідги; чгіттв — порвавши; свешу — до родичів; снеха-пн — міцні пута прив’язаности; драгімна—непохитний; нічакрма — вирвався; бгрт — братом; сандаріта — скерований; адгв — шлях до звільнення.
Відура зумів переконати Махараджу Дгрітараштру, нащадка роду Аджамідги, за допомогою знання щодо внутрішньої сутности живої істоти [праґ’я]. Силою непохитної рішучости Дгрітараштра одразу розірвав міцні пута прив’язаности до родини і покинув дім, вирішивши стати на шлях до звільнення, на який скерував його молодший брат.
Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, великий проповідник засад «Шрімад-Бгаґаватам», особливо наголошував на важливості спілкування з садгу, чистими відданими Господа. Він казав, що навіть одної миті такого спілкування досить, щоб зійти на рівень найвищої досконалости. Ми не соромимося визнати, що пересвідчились у цьому на собі. Без ласки Його Божественної Милости Шрімад Бгактісіддганти Сарасваті Ґосвамі Махараджі, яка пролилась на нас при першій зустрічі, що тривала лише кілька хвилин, ми ніколи б не змогли взяти на себе велике завдання викласти «Шрімад- Бгаґаватам» англійською мовою. Якби нам не випало тоді щастя побачити його, ми, можливо, стали б промисловим маґнатом, але на шлях звільнення так і не ступили б і ніколи не взялися б за проводом Його Божественної Милости служити Господеві. А в цьому вірші ми бачимо ще один приклад впливу такого спілкування, цього разу між Дгрітараштрою та Відурою. Махараджа Дгрітараштра на руки й на ноги був зв’язаний путами матеріальних прив’язаностей — у політиці, в економіці, в родині. Щоб досягти так званого успіху у своїх далекосяжних планах, він робив що тільки міг, однак його матеріальні плани — від початку й до самого кінця — зазнавали краху. Але незважаючи на те, що його життя не вдалося, він завдяки проникливим настановам чистого відданого Господа, який був ідеальним садгу, зрештою досяг найвищого успіху і усвідомив свою духовну сутність. З цієї причини священні писання вчать, що спілкуватися слід лише з садгу, відкинувши будь-яке інше спілкування, бо це дасть прекрасну нагоду слухати садгу, що вміють розрубати пута ілюзорної прив’язаности до матеріального світу. Матеріальний світ — це поістині велика ілюзія: на позір все здається відчутною реальністю, але наступної миті безслідно зникає, наче пінисті гребені хвиль чи хмари в небі. Хмари в небі здаються безсумнівною реальністю: вони проливають дощ, завдяки якому з’являється на час всіляка рослинність. Та врешті-решт певного часу все зникає — і хмара, і дощ, і рослинність. Але небо з його розмаїттям, з його світилами, лишається вічно. Так само Абсолютна Істина, яку порівнюють до неба, існує вічно, а минуща, подібна до хмари, ілюзія, приходить і йде геть. Істот без розуму вабить до цієї минущої хмари, але мудрого більше цікавить вічне небо з усім його розмаїттям.