ВІРШ 47

Повсюди діє закон боротьби за виживання, встановлений найвищою волею, і його нікому не оминути попри будь-які заходи і старання. Живі істоти, прийшовши у матеріальний світ проти волі Верховної Істоти, підкорені владі верховної енерґії, майа-шакті, яка є уповноваженим представником Господа. Ця дайві-майа призначена дошкуляти зумовленим душам троїстими нещастями, і за одне з них ідеться у цьому вірші: слабкого з’їдає сильний. Хоч би яка сильна була істота, від сильнішої її не захистить ніхто, а Господньою волею істоти завжди поділені на слабких, сильніших і найсильніших. Якщо тигр з’їдає слабкішу тварину, а то й людину, підстав побиватися немає, бо це відповідає законові Верховного Господа. За цим самим законом людина теж має існувати коштом життя інших живих істот; однак для неї існує ще закон здорового глузду, який велить передусім коритися законам, писань. Іншим істотам, тваринам, це неприступно. Людина існує на те, щоб усвідомити власну сутність, а тому вона не має їсти того, що не запропоноване Господеві. Господь приймає від Свого відданого будь-які страви з овочів, фруктів, зелені та збіжжя. Господеві можна пропонувати найрізноманітніші плоди, зелень і молочні продукти, і коли Він прийме страву, відданий може поживитися прасадом, а від такої їжі нещастя боротьби за існування Н поступово зникають. За це сказано і в «Бгаґавад-ґіті» (9.26). І навіть якщо людина звикла їсти тварин, вона теж може пропонувати ту їжу, однак не Самому Господеві, а комусь з Його представників, дотримуючись приписів певних релігійних обрядів. Ці приписи у писаннях призначені не заохочувати тих, хто їсть плоть тварин, а обмежити їх певними реґулівними засадами.

Кожна жива істота є поживою для іншої, сильнішої. Ні за яких умов не варто надміру турбуватися про споживок для себе: адже живі істоти існують скрізь, і ніде жодна жива істота не вмирає з голоду. Нарада порадив Махараджі Юдгіштгірі не турбуватися, що його дядьки страждатимуть через брак їжі, бо вони могли долати шлях до звільнення, підтримуючи життя плодами, що ростуть у джунґлях як прасад Верховного Господа.

Сильніша жива істота визискує слабкішу    —    такий природний закон існування; в кожнім царстві живих істот тривають спроби поглинути слабкішого. Припинити це якимись штучними засобами, доки ми живемо у матеріальному світі, неможливо; це вийде тільки якщо істота практикує за відповідними приписами духовне життя і так пробуджує в собі духовну свідомість. Реґулівні засади духовного життя, однак, не дозволяють людині забивати слабкіших тварин і разом з тим повчати інших мирно співіснувати. Якщо людина не хоче мирно співіснувати з тваринами, то якого миру можна сподіватися в людському суспільстві? Тому сліпі проводарі суспільства мусять насамперед осягнути Верховну Істоту, а вже тоді намагатися встановити на землі царство Бога. Якщо в розумі людей всього світу не пробудити свідомости Бога, царство Бога, чи Рама-радж’ю, створити не вийде.