ВІРШ 16

Історія Прахлади Махараджі, великого відданого Шрі Нрісімхадеви, описана в Сьомій пісні «Шрімад- Бгаґаватам». Прахлада Махараджа, п’ятирічний хлопчик, став чистим відданим Господа    —    і тільки через те його могутній батько Хіран’якашіпу зненавидів його. Щоб убити маленького сина-відданого, батько-демон вдавався до усілякої зброї, однак Господь Своєю милістю щоразу рятував Прахладу від смертоносної руки його батька. Прахладу вкидали у вогонь, у розпечене масло, скидали з верхівки гори, штовхали під ноги слону і намагалися отруїти. Нарешті батько сам заніс меч, щоб зарубати Прахладу, аж тут з’явився Нрісімхадева і перед очима сина вбив його негідника- батька. Отже, вбити відданого Господа не під силу нікому. Так само Господь врятував і Арджуну, хоча його великі супротивники    —    Бгішма та інші    —    застосовували проти нього найнебезпечнішу зброю.

Карна. Він народився в Кунті від бога Сонця до того, як Кунті одружилася з Махараджею Панду. Карна народився з браслетами й сережками, і ці надзвичайні ознаки свідчили, що він буде безстрашним героєм. Спочатку його назвали Васусеною, але коли він підріс, він подарував браслети та сережки, з якими народився, Індрадеві і відтак став відомий як Вайкартана. Коли він народився, Кунті, його мати, була незаміжня і тому вирішила вкинути сина до Ґанґи. Його підібрав Адгіратга і разом зі своєю дружиною Радгою виростив як рідного сина. Карна був дуже щедрий на милостиню, передусім брахманам    —    не було нічого, що він пошкодував би брахмані. Його щедра вдача проявилася і в тому, що він на прохання Індрадеви віддав йому браслети та сережки, що були на ньому від народження. Індра, надзвичайно задоволений, на віддяку подарував йому могутню зброю Шакті. Карна був прийнятий до числа учнів Дроначар’ї, і від самого початку між Карною та Арджуною виникло суперництво. Коли Дурйодгана помітив, що Карна у всьому старається змагатися з Арджуною, він наблизив його до себе і поступово зробив його своїм вірником. Карна був також присутній у великому зібранні на сваямваріДраупаді, мавши намір появити свою вправність у воєнному мистецтві. Однак брат Драупаді оголосив, що Карна взяти участи в змаганні не може, бо він син теслі, шудри. Отож до змагання його не допустили. Однак коли Арджуна переміг, влучивши у ціль    —     підвішену до стелі рибину, і Драупаді подарувала Арджуні свою ґірлянду, Карна разом з іншими царевичами, які зазнали невдачі, несподівано стали стіною на шляху Арджуни, що забирав Драупаді. Найзапекліше бився проти Арджуни Карна, однак Арджуна переміг усіх.

Дурйодгані було дуже до серця, що Карна завжди ворогував з Арджуною, і тому, коли Дурйодгана прийшов до влади, він поставив Карну царем над державою Анґи. Не змігши завоювати руку Драупаді, Карна підбивав Дурйодгану напасти на царя Друпаду, щоб розбити його і дістати змогу захопити Арджуну разом із Драупаді. Однак Дроначар’я, дізнавшись за ту змову, виганив їх, і вони відмовилися від свого задуму. Карна зазнавав поразки багато разів, причому не лише від Арджуни, а й від Бгімасени. Він був царем над Бенґалією, Оріссою та Мадрасом. Пізніше він брав діяльну участь у жертвопринесенні Раджасуя, яке виконував Махараджа Юдгіштгіра. Коли брати-суперники сіли до азартної гри, яку влаштував Шакуні, Карна теж приєднався до неї; коли на кін поставили Драупаді, він невимовно зрадів. Це підлило масла на вогонь його застарілої заздрости. Для нього було великою насолодою оголосити, що ставкою стала Драупаді, і то саме він наказав Духшасані зірвати вбрання і з Пандав, і з Драупаді. Він сказав Драупаді обирати собі іншого чоловіка, бо після того, як Пандави програли її, вона, вважалося, стала рабинею Кауравів. Карна завжди ставився до Пандав вороже і не пропускав жодної нагоди завдати їм прикрощів. Під час битви на Курукшетрі він, передбачаючи, чим вона скінчиться, висловив думку, що битву виграє Арджуна, тому що його колісницею правує Господь Крішна. Він завжди сперечався з Бгішмою і навіть нахабно похвалився, що міг би знищити Пандав у п’ять днів, якби Бгішма не втручався в його плани. Але смерть Бгішми його дуже засмутила. Своєю зброєю Шакті, яку отримав від Індрадеви, він вбив Ґгатоткачу. Його син Врішасена загинув від руки Арджуни. Від зброї Карни загинуло більше воїнів Пандав, ніж від зброї будь-кого іншого. Наприкінці він зійшовся у запеклій битві з Арджуною, і він був єдиний, хто здолав збити з Арджуни шолом. Однак сталося так, що колесо його колісниці загрузло в болоті на полі битви, і коли він зійшов з колісниці, щоб його витягти, Арджуна, скориставшись з нагоди, вбив його, дарма що Карна благав не відбирати в нього життя.

Напта (Бгурішрава). Бгурішрава був син Сомадатти, що належав до родини Куру. Шал’я був його братом. Обидва брати і батько були присутні на сваямварі Драупаді. Всі вони зуміли гідно оцінити дивовижну силу Арджуни, яку він посідав завдяки тому, що був відданим другом Господа. Тому Бгурішрава порадив синам Дгрітараштри не починати з ним чвари і не піднімати проти нього зброї. Сомадатта з синами були також присутні на Раджасуя-яґ’ї Махараджі Юдгіштгіри. Армія Бгурішрави складалася з одного акшаухіні, військового з’єднання з кіннотою, слонами та колісницями; все це військо билося під час битви на Курукшетрі на боці Дурйодгани. Бгіма вважав Бгурішраву за одного з ютга-паті. У битві на Курукшетрі Бгурішрава бився головно з Сат’які і вбив десять його синів. Пізніше Арджуна відрубав йому обидві руки, а вбив його Сат’які. Покинувши тіло, Бгурішрава злився з існуванням Вішвадеви.

Тріґарта (Сушарма). Син Махараджі Вріддгакшетри. Він був царем Тріґартадеші і також був присутній на сваямварі Драупаді. Він був один з союзників Дурйодгани; він порадив йому напасти на Матс’ядешу (Дарбганґу). Коли з Вірата-наґари викрадали корови, йому вдалося взяти в полон Махараджу Вірату, однак невдовзі Бгіма звільнив Махараджу Вірату. На Курукшетрі Тріґарта появив надзвичайну доблесть, однак наприкінці Арджуна вбив його.

Джаядратга. Ще один син Махараджі Вріддгакшетри. Він був царем Сіндгудеші (сучасний Сінд в Пакістані). Дружину його звали Духшала. Він також був на сваямварі Драупаді і палко прагнув здобути її руку, однак виграти змагання не зміг. Від того часу, проте, він постійно шукав нагоди зустрітися з нею. Коли він їхав до Шал’ядеші одружуватися, дорогою до Кам’явани він знову побачив Драупаді і втратив за нею розум. На той час Пандави, програвши царство, перебували разом з Драупаді у вигнанні. Джаядратга вирішив надіслати їй таємне послання через Котішас’ю, одного зі своїх прибічників, що було проти всіх правил. Драупаді одразу гнівно відхилила пропозицію Джаядратги, але він, зачарований її надзвичайною вродою, не покидав упадати за нею. Драупаді щоразу відхиляла всі його залицяння. Тоді він спробував умикнути її на колісниці силою, однак Драупаді дала йому доброго ляпаса, і він впав на землю як підкошений. Однак він таки затяг Драупаді на колісницю. Дгаум’я Муні, що став свідком цього, рішуче намагався втримати Джаядратгу. Він сам кинувся навздогін за колісницею і ще через Дгатреїку послав звістку Махараджі Юдгіштгірі. Тоді Пандави атакували воїнів Джаядратги й перебили їх усіх, а накінці Бгіма схопив самого Джаядратгу і жорстоко, мало не до смерти побив його. Тоді йому поголили голову, лишивши тільки п’ять волосин, і провели перед усіх царів як раба Махараджі Юдгіштгіри. Він був змушений перед усіма царями визнати себе за його раба, і в такому стані його зрештою привели до самого Махараджі Юдгіштгіри. Той змилостивився і наказав відпустити його. Коли Джаядратга визнав себе за васала Махараджі Юдгіштгіри, цариця Драупаді теж попрохала звільнити його.

Після всього, що сталось, його відпустили до своєї країни. Зазнавши усіх тих принижень, він пішов до Ґанґатрі в Гімалаях і наклав на себе суворі покути, щоб вдовольнити Господа Шіву. Він прохав в нього благословення, яке б дозволило йому завдати поразки всім Пандавам, хоча б по одному за раз. Коли почалася битва на Курукшетрі, він узяв сторону Дурйодгани. Першого дня він бився з Махараджею Друпадою, далі з Віратою, а тоді з Абгіман’ю. Коли Абгіман’ю оточили сім могутніх полководців, Пандави кинулися йому на допомогу, однак Джаядратга милістю Господа Шіви вміло відбив їхній напад, і Абгіман’ю безжально забили. Тоді Арджуна заприсягся, що вб’є Джаядратгу, і той, як дізнався про це, вирішив покинути поле бою. Він попрохав у Кауравів дозволу на цю боягузливу втечу, однак вони не дали йому дозволу, ба більше, примусили його битися з Арджуною. Коли вони билися, Господь Крішна нагадав Арджуні, що Джаядратга отримав від Господа Шіви благословення, що той, хто скине голову Джаядратги на землю, одразу помре. Тому Він порадив Арджуні закинути голову Джаядратги на коліна його батька, що виконував аскези на прощі в Саманта-панчака. Арджуна так і вчинив. Коли батько Джаядратги побачив у себе на колінах відрубану голову сина, він скинув її на землю не роздумуючи і вмить загинув: його череп розколовся на сім шматків.