ВІРШІ 10-11

Коли жителів міста чи селища турбують дикі тварини, поліція чи хтось ще вживають заходів, щоб організованими зусиллями винищити їх. Так само обов’язком уряду є одразу винищувати всі лихі елементи в суспільстві, тобто злодіїв, розбійників та вбивць. На таку саму кару заслуговують і ті, хто вбиває тварин, тому що тварини в державі також є прадж. Прадж означає «ті, хто народилися у державі», тобто це і люди, і тварини. Основне право кожної живої істоти, що народилася у державі    —    це право на життя і царевий захист. Навіть тварини в джунґлях є піддані царя і теж мають право на життя, а за свійських тварин, як оце корови й бики, дарма й казати.

Кожний, хто мучить інших істот, є найницішою істотою, і, виявивши такого порушника спокою, цар повинен одразу вбити його. Коли людей турбує якась дика тварина, її вбивають на місці, і так само слід одразу карати кожну людину, котра вбиває чи мучить лісових та інших тварин. За законами Верховного Господа усі живі істоти, хоч би яку вони мали форму тіла, є Його сини, і ніхто не має права вбивати інших тварин    —    за винятком тих, кому це визначено за законами природи. Тигрові, щоб жити, можна вбивати нижчих тварин, однак людині вбивати тварин собі в їжу не дозволено. Така воля Бога, що й створив закон, за яким одні живі істоти є поживою для інших. Веґетаріанці теж живляться іншими живими істотами. Отож цей закон наказує підтримувати життя, вживаючи в їжу тільки ті живі істоти, які кожному визначені у пожиток за волею Бога. «Ішопанішад» вказує, що людина має жити так, як їй наказує Бог, а не як їй самій хочеться. Людина має харчуватись усіляким збіжжям, плодами та молоком, що їй визначив у їжу Бог, але м’яса тварин, за винятком надзвичайних випадків, вона не потребує.

Царі та голови виконавчої влади, що інколи навіть виставляють себе за великих філософів чи вчених, перебувають в ілюзії і, не розуміючи, що мордування нещасних тварин веде їх у пекло, дозволяють відкривати державні бойні. Однак правитель повинен завжди дбати, щоб прадж    —    і люди, і тварини    —    були в безпеці, і пильнувати, щоб нікого з живих істот не мучили інші живі істоти. Якщо ж якась жива істота знущається з іншої, її слід негайно схопити й скарати на смерть. Цей приклад подає нам Махараджа Парікшіт.

Народний уряд, тобто уряд, що складається з представників мас, повинен слідкувати, щоб за попусту немудрих урядовців не вбивали невинних тварин. Вони повинні знати заповіді Бога з явлених писань. Махараджа Парікшіт посилається тут на закони Бога, за якими цар чи голова держави, котрий не має почуття відповідальности, ризикує своїми добрим ім’ям, тривалістю життя, силою й владою і зрештою самим поступом до ліпшого життя та спасінням після смерти. Такі бездумні люди навіть не вірять, що буде наступне життя.

Пишучи пояснення до цього вірша, ми тримаємо перед собою заповіт одного видатного сучасного політичного діяча, який нещодавно помер. З цього заповіту видно, що він геть не знає законів Бога, за які каже у вірші Махараджа Парікшіт. Цей політик у своєму глибокому невігластві щодо законів Бога навіть написав: «Я зовсім не вірю у такі відправи, і вдаватися до них, навіть з формальности, було б лицемірством, намаганням обманути і себе, і інших... Щодо цього питання я не маю ніяких релігійних почуттів».

Співставляючи слова видатного політика сучасної доби з тим, що сказав Махараджа Парікшіт, ми бачимо разючу відмінність. У своїй праведності Махараджа Парікшіт жив за законами писань, тимчасом як сучасний політик дослухається тільки голосу власних переконань та почуттів. Врешті-решт, будь-яка велика людина матеріального світу є зумовленою істотою. Матеріальна природа зв’язала її на руки й на ноги своїми цупкими мотузками, але така людина все одно вважає, що має свободу діяти як їй забагнеться.

Підсумовуючи можна сказати, що за часів Махараджі Парікшіта люди були щасливі, а тварини мали належний захист, бо державою правила людина, яка знала закони Бога й діяла не за власними примхами. Бездумні невіруючі створіння, намагаючись заперечити існування Господа і проголошуючи, що не визнають ніякої релігії, розплачуються за це тим, що складає саму цінність людського життя. Людині життя дане на те, щоб пізнати науку про Бога, однак нерозумні створіння, а надто за цієї доби Калі, замість вести науковий пошук Бога виступають з пропаґандою проти релігії і навіть проти самої думки про існування Бога, хоча самі вічно зв’язані Божими законами, свідоцтвом чого є народження, смерть, старість і хвороби.