ВІРШ 28
алабдга-та-бгӯмй-дір
асампрптрґгйа-сӯнта
аваджтам івтмна
манйамна чукопа ха
алабдга—не діставши; та—солом’яної підстилки; бгӯмі — місця ; ді — тощо; асампрпта — кого не привітали як належить; арґгйа — водою на вітання; сӯнта — приязною мовою; аваджтам—знехтуваний; іва—так; тмнам— себе; манйамна—думавши так; чукопа—розсердився; ха —так.
До царя не поставилися як належить — не привітали, не вшанували, не дали підстилки, не запропонували сісти, не принесли води, не сказали люб’язних слів, і цар, подумавши, що його зневажено, розгнівався.
У житті за ведичними засадами існує закон гостинности, за яким навіть якщо до дому завітає ворог, його слід зустріти якнайшанобливіше. Треба, щоб навіть такий гість не відчув і натяку на те, що він у домі свого ворога. Коли Господь Крішна з Арджуною та Бгімою прийшли в Маґадгу до Джарасандги, цар Джарасандга привітав своїх поважних ворогів з царською щедрістю. Один з цих ворогів, що прийшли як гості, а саме Бгіма, мав зітнутися з Джарасандгою в герці, проте господар зустрів усіх гостей якнайпишніше. Ввечері вони разом бавили час як друзі, а вдень билися не за життя, а за смерть. Такий був закон гостинности. За цим законом людина бідна, яка не має чим зустріти гостя, повинна з ґречности запропонувати йому хоча б циновку сісти, піднести склянку води напитися і привітати його люб’язною мовою. Тож, для того, щоб привітати гостя, друг він чи ворог, не потрібно якихось коштів. Єдине, що потрібне, — це люб’язність.
Переступаючи поріг дому Шамікі Ріші, Махараджа Парікшіт не сподівався від ріші царського прийому, бо знав, що святі й ріші матеріальних багатств не мають. Але цар не міг уявити, що йому навіть не дадуть циновки, не запропонують води і не привітають люб’язними словами. Він не був ані щоденним гостем, ані ворогом ріші, і тому такий холодний прийом з боку ріші був для царя великою несподіванкою. Власне, цар мав підстави розгніватися на ріші, адже він дуже потребував води напитися. Для царя розгніватися за таких скрутних умов річ природна, але що цей цар на якостях не поступався великому святому, то його гнів та дії дивують. Отож слід визнати, що така була верховна воля Господа. Цар був великий відданий Господа, і святий ріші був майже рівний цареві. Однак волею Господа обставини склалися так, що через них цар мусив позбутися прив’язаности до родини та справ і повністю віддав себе лотосовим стопам Господа Крішни. Милостивий Господь подеколи приміщує Свого чистого відданого у прикре становище, щоб витягти його з трясовини матеріального існування й привести до Себе. Однак зовні це здається поразкою відданого. Господні віддані завжди, за будь-яких обставин — за поразки чи успіху — перебувають під опікою Господа, і Він є для них верховний провідник. Тому чисті віддані будь-яку невдачу приймають як благословення від Господа.