ВІРШ 4
ноттамалока-вртн
джушат тат-катгмтам
сйт самбграмо ’нта-кле ’пі
смарат тат-падмбуджам
на — ніколи; уттама-лока — Бог-Особа, що Його оспівують гімни Вед; вртнм — тих, хто живе ними; джушатм — зосередження на; тат — Його; катг-амтам — трансцендентних оповідях про Нього; сйт — може бути; самбграма — хибне розуміння; анта — в кінці; кле — в час; апі — також; смаратм — пам’ятаючи; тат — Його; пада-амбуджам — лотосові стопи.
Це вдалося йому, бо кожному, хто повсякчас лине думкою до лотосових стіп Господа і хто присвятив своє життя на трансцендентне обговорення всього, що стосується Бога-Особи, якого оспівують ведичні гімни, не загрожує небезпека стати жертвою хибних уявлень навіть у останню мить життя.
Найвищої досконалости життя досягає той, хто в останню мить життя пам’ятає про трансцендентну природу Господа. Вивершити своє життя досконалістю приступно людині, яка, слухаючи ведичні гімни з вуст звільнених душ, як-от Шукадеви Ґосвамі чи когось іншого з цієї учнівської послідовности, пізнала істинну трансцендентну природу Господа. Слухати ведичні гімни від спекулятивного мислителя не дасть ніякої користи. Але коли ті самі гімни слухати від душі, що насправді усвідомила свою сутність, і завдяки служінню та покорі належно осягати знання, все набирає прозорої ясности. Завдяки цьому покірливий учень знає, як провадити трансцендентне життя, і на силі жити так до останнього віддиху. Науково засвоївши знання, людина може пам’ятати Господа навіть у кінці життя, коли через розпад тілесних оболонок пам’ять втрачає гостроту. Звичайній людині дуже важко під час смерти пам’ятати все таким, яким воно є насправді, однак милістю Господа та Його істинних відданих, духовних вчителів, це робиться приступним. Саме так було у випадку з Махараджею Парікшітом.