ВІРШ 13

ПОЯСНЕННЯ:        Людське суспільство природно розкладається на вісім підрозділів, що їх складають суспільні та духовні стани життя: чотири підрозділи виділяють за діяльністю, інші чотири    —    за рівнем культури. Клас інтелектуалів, клас керівників, клас виробників та торговців і клас робітників    —     це чотири фахові верстви. А життя в учнівстві, сімейне життя, відхід від справ та життя у зреченості    —    це чотири рівні культурного поступу на шляху духовного усвідомлення. З цих чотирьох зречений стан життя, санн’ясу, вважають за найвищий, і санн’ясі за своїм становищем є духовним вчителем для всіх інших станів та верств. Сам статус санн’яси теж має чотири рівні наближення до досконалости. Їх називають кутічака, бахудака, парівраджакачар’я та парамахамса. Парамахамса    —    це найвищий ступінь життєвої досконалости. Тих, хто перебуває на рівні парамахамси, вшановують представники всіх станів життя. Махараджа Рішабга, син царя Набгі й Мерудеві, був втілення Господа; Він навчав Своїх синів йти до досконалости через тапас’ю, що освячує людське існування й дає можливість зійти на рівень духовного щастя, яке є вічне і весь час зростає. Будь-яка істота шукає щастя, але ніхто не знає, де знайти щастя вічне й безмежне. Немудрі люди намагаються замінити справжнє щастя матеріальною чуттєвою втіхою, не тямлячи, що так зване щастя чуттєвих утіх    —    тимчасове і приступне навіть собакам та свиням. Ніхто не обійдений чуттєвою втіхою: ні тварини, ні птахи, ні звірі. Кожна форма життя, і людська теж, має для такого щастя широкі можливості. Проте людське життя призначене не для цього дешевого щастя. Людині життя дане на те, щоб через духовне усвідомлення прийти вічного, безмежного щастя. Шляхом, що приводить до духовного усвідомлення, є тапас’я, коли істота добровільно відбуває покути і утримується від матеріальної втіхи. Тих, що навчені утримуватись від матеріальних насолод, називають дгірами, тобто людьми, яких не турбують чуття. Тільки дгіри можуть додержати всіх правил санн’яси і поступово піднятися на рівень парамахамс, яких шанують усі члени суспільства. Цю науку і проповідував цар Рішабга, що під кінець життя став незалежним від потреб матеріального тіла. Цього стану досягають лише поодинокі. Їх варто усіляко шанувати, але не мавпувати, як це роблять нетямущі люди.