ВІРШ 24

ПОЯСНЕННЯ: Господь Будда, могутнє втілення Бога-Особи, з’явився в провінції Ґая (Біхар) як син Анджани. Він проповідував власне вчення ненасильства, засуджуючи навіть дозволені у Ведах жертвопринесення тварин. На той час, коли з’явився Господь Будда, основна маса людей були атеїсти, і основною їжею для них було м’ясо тварин. Посилаючись на потребу виконувати ведичні жертвопринесення, вони скрізь влаштували справжні різниці і тварин забивали без жодних обмежень. Із співчуття до нещасних тварин Господь Будда почав проповідувати відмову од насильства. Він проголошував, що не йме віри ведичним догматам, і робив притиск на тому, що вбивство тварин спричиняється до шкідливих змін у психіці. Менш розумні люди доби Калі, які жили без віри в Бога, прийняли основи вчення Господа Будди, і на якийсь час дбали за засади моралі та ненасильства, а це, власне, є перші ступені на шляху до осягнення Бога. Будда перехитрив атеїстів: вони, не вірячи в Бога, стали на шлях Господа Будди і беззастережно повірили в нього, що сам був втіленням Бога. Так він змусив невіруючих повірити в Бога в його    —    Господа Будди    —    подобі. То була ласка Господа Будди: невіруючі знайшли віру в нього.

Перед приходом Будди твариновбивство було відмітною ознакою суспільства. Люди називали вбивство тварин ведичним жертвопринесенням. Випадкову людину, що сприймає Веди не через авторитетну учнівську послідовність, вводить в оману барвиста мова, якою записане ведичне знання. «Бгаґавад-ґіта» згадує за таких нерозумних вчених (авіпачіта). Немудрі дослідники ведичної літератури, які не дбають про те, щоб отримати трансцендентне послання з трансцендентного джерела просвітленої учнівської послідовности, неодмінно будуть оманені. На їхню думку ритуальні церемонії    —     це вершина всього. Знання їхнє не має глибини. Адже за «Бгаґавад-ґітою» (15.15): ведаі ча сарваір ахам ева ведйа, тобто вся система Вед покликана поступово підвести людину до шляху, що веде до Верховного Господа. Лейтмотивом всієї ведичної літератури є пізнати Верховного Господа, індивідуальну душу, стан речей у космосі та взаємозв’язок вищезгаданих об’єктів. Знаючи цей взаємозв’язок, людина може й відповідно діяти, а така діяльність є найлегший спосіб прийти до найвищої мети життя    —    повернутися до Бога. На жаль, тих, котрі вивчають Веди не так, як вказують авторитети, приманюють тільки обряди, призначені очистити життя. А така упередженість є перешкодою для їхнього духовного поступу.

Для заблукалих, атеїстично налаштованих осіб Господь Будда є втілення теїзму. Тому він забажав насамперед покласти край вбивству тварин. На шляху повернення до Бога вбивці тварин    —    велика небезпека. Душу теж іноді визначають словом «твар», тобто «істота». Тому і різник, що забиває тварин, і той, хто забув, що він є душа, обидва    —     вбивці тварин.

Махараджа Парікшіт сказав, що тільки вбивця тварин неспроможний відчути смак трансцендентного послання Верховного Господа. Тому якщо людям взагалі давати якусь освіту щодо того, як повернутися до Бога, то найперше їх треба навчити не вбивати тварин. За це була мова вище. Казати, що вбивство тварин ніяк не впливає на духовне усвідомлення,    —    це найбільше безглуздя. Ця небезпечна теорія породила з милости Калі-юґи численних «санн’ясі», що, прикриваючись Ведами, проповідують вбивство тварин. Це питання було обговорене в бесіді між Господом Чайтан’єю та преподобним Чгандом Казі Шахебом. Жертвопринесення тварин згідно з ведичним каноном не має нічого спільного із нестримним забоєм тварин на бойнях. Через те, що асури    —     так звані знавці Вед    —    виправдовують вбивство тварин словами з них, Господь позірно відкинув авторитет Вед. Господь Будда пішов на те, щоб відкинути Веди, прагнучи врятувати людей від гріха убивства тварин, а нещасних тварин    —    від різниць, де їх вбивають їхні старші брати, що так багато говорять про всесвітнє братерство, мир, справедливість та рівність. Поки вбивають тварин, не може навіть ітися за справедливість! Господь Будда хотів покласти тому край, і його вчення ахімси поширилось всією Індією і далі за її межі.

Формально філософія Господа Будди є атеїстична: вона відкидає існування Верховного Господа і заперечує авторитет Вед. Але все те призначене було просто замаскувати наміри Господа. Господь Будда є втілення Бога, тому він є відначальний вчитель ведичного знання. Як же він міг відкинути ведичну філософію? Проте він вдав, начебто відкидає її, тому що сура-двіша, демони, що вороже ставляться до відданих Бога, намагаються виправдати вбивство корів та інших тварин цитатами з Вед. Те саме роблять сучасні «санн’ясі». Тому Господь Будда мусив цілковито відкинути авторитет Вед. Якби це була не хитрість і Будда насправді відкинув би Веди, чи визнавали б його за Боже втілення? Чи ж складав би йому шану в трансцендентних піснях поет Джаядева, вайшнавський ачар’я? Господь Будда, утверджуючи авторитет Вед, проповідував начальні їх засади так, як вимагав певний час (так само робив і Шанкарачар’я). Тож Господь Будда й Ачар’я Шанкара торували шлях теїзмові, а вайшнавські ачар’ї, і насамперед Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, повели цим шляхом людей до його цілі    —    додому, до Бога.

Це велика радість, що люди цікавляться рухом ненасильства Господа Будди. Та чи на міру поважно вони приймуть його, щоб закрити всі бойні? Як ні, то вчення ахімси втрачає самий сенс.

«Шрімад-Бгаґаватам» був укладений перед самим початком доби Калі (близько п’яти тисяч років тому), а Господь Будда з’явився дві тисячі шістсот років тому. Тобто, «Шрімад-Бгаґаватам» провіщає прихід Господа Будди. Такий є авторитет цього ясного писання. В ньому є численні пророцтва, й вони справджуються одне по одному. Це однозначне свідчення того, що у «Шрімад-Бгаґаватам» і справді немає й тіні помилки, ілюзії, обману чи недосконалости, цих чотирьох вад, що притаманні всім зумовленим душам. Звільнені душі стоять понад цими вадами, тому вони можуть бачити і провіщати те, що станеться в далекому майбутньому.