ВІРШ 5

ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші з’ясовано, який корінь страждань матеріалістичної живої істоти, вказано на ліки проти цих страждань, а також згадано, в чому полягає найвища досконалість, якої слід прагнути. Жива істота за своєю природою трансцендентна щодо матеріального полону, але нині, перебуваючи у в’язниці зовнішньої енерґії, вважає себе за одне з матеріальних створінь. Осквернена зв’язком із матерією, під впливом трьох її ґун, чиста духовна істота зазнає матеріальних страждань. Жива істота хибно гадає, що вона є утвір матерії. Це означає, що за цього стану її думки, відчуття й бажання спотворені й суперечать її природі. Однак є природний для неї спосіб мислити, хотіти й відчувати. Здатність мислити, бажати й відчувати притаманна живій істоті відначально. В «Бгаґавад-ґіті» також є підтвердження сказаному: невігластво вкриває справжнє знання зумовленої душі. Отже, даний вірш спростовує теорію, яка твердить, що жива істота є абсолютний безособистісний Брахман. Цього не може бути тому, що жива істота зберігає індивідуальність мислення і в своєму відначальному незумовленому стані. Її теперішній, зумовлений, стан виник під впливом зовнішньої енерґії    —    над істотою запанувала ілюзорна енерґія. Однак Верховний Господь тимчасом лишається безстороннім. Він не хоче, щоб зовнішня енерґія вводила живу істоту в оману. Зовнішня енерґія знає за це, проте бере на себе невдячне завдання впливом своєї ілюзії тримати в омані забутливі душі. Господь не втручається у справи ілюзорної енерґії, бо, зрештою, така її діяльність також потрібна, для того щоб виправити зумовлені душі. Люблячому батькові не радість бачити, як стороння людина карає його дітей, однак якщо діти не слухаються, він віддає їх під нагляд суворого вихователя, щоб той навчив їх порядку. І водночас люблячий Всевишній Отець прагне, щоб зумовлена душа не страждала, щоб вона вивільнилась із лещат ілюзорної енерґії. Цар саджає непокірних підданих за ґрати, але бажає їм добра, і тому іноді сам приходить до в’язниці, закликаючи в’язнів виправитись, після чого вони виходять на волю. Так само і Верховний Господь сходить зі Свого царства сюди, до царства ілюзорної енерґії, і безпосередньо звільняє зумовлені душі, даючи їм «Бгаґавад-ґіту». В ній Він Сам вказує, що хоча вплив ілюзорної енерґії подолати надзвичайно важко, той, хто віддається лотосовим стопам Всевишнього Господа, з Його наказу буде звільнений. Віддатися Господеві    —    це той цілющий засіб, що рятує від облуди ілюзорної енерґії. А присвятити себе Господеві дозволяє належне спілкування. Господь тому вказує, що люди навертаються до трансцендентного любовного служіння Йому, слухаючи святих осіб, які дійсно пізнали Всевишнього. Так у зумовленої душі прокидається смак до слухання про Господа; тільки завдяки такому слуханню істота поступово відчує шану до Господа, тоді піднімається на рівень відданости Йому і нарешті на рівень прив’язаности. Вершина цього піднесення    —    цілковита відданість Господеві, як це й підтверджує Господь у Своєму втіленні В’ясадеви, давши нам цього вірша. Можна побачити, що Господь виправляє зумовлену душу двома способами: з одного боку карає її через посередництво Своєї зовнішньої енерґії, з іншого    —     діє Сам як духовний вчитель в серці і зовні. Перебуваючи в серці кожної живої істоти як Наддуша (Параматма), Господь Сам діє як духовний вчитель зсередини, а як духовний вчитель ззовні Він проявляється через писання, святих людей та духовного вчителя, який дає посвяту. В дальшій шлоці це пояснено ще докладніше.

Те, що за кожною живою істотою особисто наглядає ілюзорна енерґія, підтверджують Веди («Кена Упанішада»), описуючи врядувальну силу півбогів у всесвіті. Тут теж недвозначно сказано, що живі істоти перебувають під особистим наглядом зовнішньої енерґії. Коли істота потрапляє під владу цієї енерґії, її становище змінюється. Однак з даного вірша «Бгаґаватам» зрозуміло, що зовнішня енерґія сама залежна від Бога-Особи, досконалої істоти. Господь, досконала істота, неприступний для ілюзорної енерґії, що владна тільки над створеними живими істотами. Тому ідея, буцім Верховний Господь, влягши впливові ілюзорної енерґії, впав в оману і відтак став одною із створених живих істот, є чисто вигаданою. Якби жива істота і Господь належали до однієї категорії, це не уникнуло б В’ясадевиної уваги, і про матеріальні страждання введеної в оману живої істоти навіть не йшлося б, адже Верховна Істота посідає повне знання. Тому численні теорії, які висувають несумлінні моністи в спробах зарахувати і Господа, і живих істот до однієї категорії є безчесними вигадками. Якби живі істоти були рівні з Господом, Шріла Шукадева Ґосвамі не взяв би на себе труду описувати трансцендентні розваги Господа, адже в такому разі вони були б лише виявом діяльности ілюзорної енерґії.

«Шрімад-Бгаґаватам»    —    це суммум бонум, панацея для людства, що страждає в лабетах майі. Перше, що Шріла В’ясадева зробив, це визначив діагноз: справжньою причиною хвороби зумовлених душ є те, що вони омануті зовнішньою енерґією. Зорові В’ясадеви відкрився досконалий Господь, Верховна Істота, що перебуває осторонь ілюзорної енерґії, а також уражені хворобою зумовлені душі та причина їхньої хвороби. Засіб зцілення вказаний у дальшому вірші. Немає сумніву, Верховний Бог-Особа і живі істоти якісно єдині, проте Господь є володар над ілюзорною енерґією, а жива істота їй підвладна. Тобто Господь і живі істоти є тотожні й водночас відмінні. Тут відзначається ще один важливий момент: жива істота пов’язана з Господом вічними трансцендентними стосунками, інакше Господеві було б ні до чого турбуватися про порятунок зумовлених душ із лабет майі. Своєю чергою, істоті теж потрібно відродити свою природну любов і прив’язаність до Господа, щоб сягнути найвищої досконалости. «Шрімад-Бгаґаватам» лікує зумовлені душі, скеровуючи їхнє життя до цієї мети.