ВІРШ 27

ПОЯСНЕННЯ: Жива істота не може жити, нічим не володіючи. Тобто, вона не може стати зреченою в повному розумінні цього слова. Істота відрікається від чогось, щоб здобути щось цінніше: учень жертвує своїми дитячими звичками, щоб здобути освіту; слуга іде зі служби заради ліпшої. Так само і відданий: він зрікається матеріального світу не задурно, а заради реальних духовних цінностей. Шріла Рупа Ґосвамі, Санатана Ґосвамі, Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі й інші відмовилися від матеріального багатства та процвітання, щоб служити Господеві. До того на матеріальний погляд вони були великі люди: Рупа і Санатана Ґосвамі обіймали посади міністрів в уряді Бенґалії, а Шріла Раґгунатга даса Ґосвамі був син великого тогочасного заміндари. Але вони покинули це все, щоб здобути щось вище. Віддані зазвичай не процвітають у матеріальному розумінні, але володіють потаємною скарбницею    —    лотосовими стопами Господа. Є одна чудова історія про Шрілу Санатану Ґосвамі. Він мав філософський камінь, і цей камінь валявся на купі сміття. Один злидар підібрав його, але згодом замислився, чому такий цінний камінь кинуто у непотріб. Тоді він пішов до Санатани й попрохав дати йому щось цінніше    —    і Санатана дав йому святе ім’я Господа. Акічана означає «той, хто не може дати нічого матеріального». Істинний відданий, махатма, не дає нічого матеріального, бо уже цілковито відмовився від матеріальної власности. Однак він може дати найвище багатство    —    Бога- Особу, бо Господь    —    єдине багатство істинного відданого. Філософський камінь Санатани Ґосвамі, викинутий на сміття, не належав йому, інакше він не тримав би його в такому місці. Цей приклад наводять для відданих-неофітів, щоб переконати їх: матеріальні прагнення і духовний поступ    —    речі несумісні. Доки людина не навчиться бачити, що все навколо духовне і пов’язане з Верховним Господом, доти вона конче мусить розрізняти між духом і матерією. Духовний вчитель, як-от Санатана Ґосвамі, хоча сам має здатність бачити дух у всьому, подає нам приклад, тому що в нас духовного бачення немає.

Розвиток матеріалістичного світосприйняття та поступ матеріалістичної цивілізації    —    це камені спотикання на шляху духовного проґресу. Матеріалістичний поступ заковує живу істоту в кайдани матеріального тіла, що є джерелом усіх матеріальних нещасть. Матеріальний розвиток називають анартга, «небажане». Це справді так. Матеріальний розвиток сьогодні    —    це можливість купити за півдолара губну помаду чи безліч так само нікчемних речей, що є породженнями матеріалістичної концепції життя. Такі нікчемні речі відволікають увагу людини від духовного усвідомлення, що є найголовнішою потребою людського життя, і так людська енерґія витрачається намарне. Спроби досягти Місяця    —    ще один приклад марної витрати енерґії, бо навіть якщо люди і досягнуть Місяця, проблем життя це однак не вирішить. Відданих Господа називають акінчана, бо вони, по суті, не мають матеріальної власности, що є породженням трьох ґун матеріальної природи. Вона поглинає духовну енерґію, а тому чим менше утворів матеріальної природи нам належить, тим більші можливості для духовного поступу ми маємо.

Верховний Бог-Особа безпосередньо ніяк не стикається з матеріальною діяльністю    —    всі Його діяння і вчинки навіть в матеріальному світі духовні і вільні від впливу ґун матеріальної природи. В «Бгаґавад-ґіті» Господь каже, що всі Його дії, навіть Його з’ява в матеріальному світі й зникнення з нього, є трансцендентні, і той, хто досконало усвідомив це, більше не буде змушений народжуватися в матеріальному світі, а повернеться до Бога.

Причиною матеріальної хвороби є жадібність до матеріальних надбань і прагнення панувати над матеріальною природою. Ця жадібність постає із взаємодії трьох ґун матеріальної природи, а тому ні Господь, ні віддані не прив’язані до цієї оманної насолоди. Тому Господа та Його відданих і називають ніврітта-ґуна-врітті. Верховний Господь є досконалий ніврітта-ґуна-врітті: Він ніколи приваблюється до ґун матеріальної природи    —    натомість живі істоти мають схильність до цього, і дехто з них потрапляє до пастки оманних приваб матеріальної природи.

Господь належить своїм відданим, а віддані, відповідно, належать Господеві. Тому певно, що віддані трансцендентні щодо матеріальних ґун. Це природний висновок. Бездомісні віддані відмінні від тих, чия відданість має домішки, тобто тих, що приходять до Господа по допомогу, страждаючи чи з бідности, або з цікавости чи схильности до розумувань. Бездомісні віддані і Господь відчувають трансцендентну прихильність одне до одного. З іншими, проте, Господь не має ніяких взаємин, і тому Його називають атмарама, вдоволений Сам у Собі. А що Він вдоволений Сам у Собі, то Він є повелитель усіх моністів, що прагнуть розчинитися в Господньому бутті. Ці моністи зливаються з особистим сяйвом Господа, брахмаджйоті, але віддані приєднуються до Його трансцендентних розваг, що ні в якому разі не слід помилково вважати за матеріальні.