ВІРШ 26

ПОЯСНЕННЯ: Система чотирьох каст та станів життя за задумом Самого Господа (Б.-ґ. 4.13) призначена на те, щоб пришвидшити розвиток трансцендентних якостей людини, з якими вона могла б поступово усвідомити свою духовну сутність і відповідно діяти, щоб звільнитися з пут матерії, тобто із зумовленого життя. Майже всі Пурани описують цю систему в такому самому дусі (в «Шанта-парві» «Махабгарати» від шістдесятого розділу починаючи Бгішмадева пояснює її докладніше).

Цивілізована людина повинна жити в суспільстві варнашрама-дгарми, що призначена саме на те, щоб навчити як вивершити успіхом людське життя. Життя, метою якого є самоусвідомлення, відрізняється від життя тварин, що нижчі від людей і тільки їдять, сплять, захищаються та злучаються. Бгішмадева каже, що кожна людина повинна мати такі дев’ять якостей: 1) не гніватися, 2) не брехати, 3) справедливо розподіляти багатства, 4) вибачати, 5) зачинати дітей тільки з законною дружиною, 6) мати чистий розум та дбати про чистоту тіла, 7) ні до кого не ставитися вороже, 8) бути простою, 9) піклуватися про тих, хто служить їй чи залежить від неї. Не набувши перше перелічених вище якостей, людина не гідна називатись цивілізованою. Крім цього, брахмани (інтелектуали), керівники, торговці та робітники мають набути також окремі якості, які відповідають визначеним для них у ведичних писаннях обов’язкам. Для інтелектуалів найважливішим є опанувати чуття. Це є основа моральности. Обмежувати треба навіть статеві стосунки з законною дружиною, що само по собі забезпечить контроль чисельности населення. Якщо інтелектуальна людина не живе за приписами Вед, вона занапащає свої добрі якості. Це означає, що їй слід серйозно вивчати ведичну літературу, і насамперед «Шрімад-Бгаґаватам» та «Бгаґавад-ґіту». Щоб осягнути ведичне знання, слід звернутися до людини, яка стовідсотково присвятила себе відданому служінню. Така людина не повинна робити того, що забороняють шастри. Вчителем не може бути той, хто вживає алкоголь чи палить. У сучасній освітній системі до розгляду беруть тільки академічні знання викладача, не звертаючи уваги на його моральні якості. І така освіта приводить до того, що люди в найрізноманітніші способи марнують свій розвинутий інтелект.

Кшатрії, представнику класу керівників, настійно рекомендовано роздавати милостиню    —    і ні за яких обставин милостині не приймати. Сучасні керівники збирають кошти на різні політичні заходи, але ніколи на жодній офіційній церемонії не роздають подаянь громадянам. Це прямо протилежне до приписів шастр. Правителі повинні добре знати шастри, але не братися до вчительства. Правителі ніколи не повинні удавати з себе прихильників ненасильства    —     для них це шлях до пекла. Коли Арджуна на полі битви Курукшетра вирішив стати боягузливим ненасильником, Господь суворо вичитав йому. Господь поставив Арджуну на один щабель із нецивілізованими істотами, коли той сказав, що хоче уникнути насильства. Кожний представник адміністративного класу має пройти належну військову підготовку. Недопустимо, щоб престол чи посада президента діставалися боягузові, який переміг на виборах числом голосів. Усі монархи були відважні воїни, і тому монархію слід зберегти    —    з умовою, що голова держави повинен діставати належну підготовку і знати обов’язки царя. Цар чи президент не повинен повертатися додому з поля битви без шрамів. Сучасні так звані царі на полі бою ніколи не з’являються. Натомість вони добре вміють штучно розпалювати войовничий дух своїх солдат, сподіваючись зажити тим оманної слави національного героя. Коли керівний клас перетворюється на кліку торговців та служок, весь державний механізм розладнується.

Вайш’ям, тим, хто належить до громади торговців, насамперед рекомендовано піклуватися про корови. Турбота про них забезпечить зростання молочної продукції, а саме сиру та масла. Для громади торговців найголовнішими обов’язками є розвивати сільське господарство і розподіляти харчові продукти, при тому вони повинні мати ведичні знання і бути навчені роздавати пожертви. Як на кшатрій покладено обов’язок піклуватися про громадян, на вайшй покладено обов’язок піклуватися про тварин. Тварини ні в якому разі не призначені для забою. Вбивство тварин    —    це ознака варварського суспільства. Людині в їжу цілком придатні продукти рільництва, фрукти й молоко    —    цього цілком достатньо, аби підтримувати своє життя. Людське суспільство має приділяти більше уваги захистові тварин. Коли робітник працює на промисловому підприємстві, його енерґія використовується у невластивий спосіб. На промислових підприємствах неможливо створити того, що має задовольняти найголовніші потреби людини    —    рис, пшеницю, інше збіжжя, молоко, фрукти та овочі. Виробництво машин та верстатів збільшує запити штучного способу життя, лишаючи тимчасом тисячі людей голодними і відбираючи в них спокій. Не така повинна бути справжня цивілізація.

Ті, хто належать до класу шудр, мають менші розумові здібності, і їм не слід давати незалежности. Їхнє призначення    —    чесно служити трьом вищим підрозділам суспільства. Просто служачи вищим кастам, шудри можуть здобути всі життєві вигоди. Приписи для шудр особливо вказують, що вони не повинні накопичувати гроші: щойно шудрі вдасться накопичити капітал, він витрачає його неправильно, на гріховну діяльність    —    на вино, жінок та азартні ігри. Популяризація вина, сексу та азартних ігор свідчить, що населення опустилося до рівня шудр, ба й нижче. Вищі касти мають завжди дбати за шудр, а також забезпечувати їх своїм ношеним одягом. Шудра не повинен покидати свого пана, коли той стає старий та немічний, пан, проте, повинен дбати, щоб його слуги були всім задоволені. Перш як виконувати будь-яке жертвопринесення, слід задоволити шудр, добре їх нагодувавши і давши їм доволі одягу. Нині на всілякі церемонії витрачають мільйони, але на них ніхто не роздає бідним робітникам їжі, одягу, милостині тощо. Тому клас робітників незадоволений і бунтується.

Отже, варни    —    це поділ суспільства відповідно до різних фахових обов’язків, а ашрама-дгарма    —    поступовий розвій на шляху самоусвідомлення. Варни та ашрами щільно пов’язані між собою і взаємозалежні. Головною ціллю ашрама- дгарми є пробудити знання та розвинути неприв’язаність. У брахмачарі ашрамі людина проходить підготовку для майбутнього розвитку. Вона дізнається, що матеріальний світ насправді не є рідною домівкою живої істоти. Зумовлені душі в путах матерії є її в’язнями, а тому найвища мета життя    —     це усвідомити себе. Уся система ашрама-дгарми є засобом розвитку неприв’язаности. Хто не здатний жити в дусі повної зречености, тому дозволено почати сімейне життя, зберігаючи той самий дух неприв’язаности. Отож той, хто розвинув неприв’язаність, може одразу переходити у четвертий стан життя, тобто життя у зреченні, і жити лише з милостині, не накопичуючи багатства; він повинен мати рівно стільки, скільки треба, щоб тримати душу в тілі для остаточної реалізації. Життя домогосподаря призначене для тих, хто має певні прив’язаності, а стани життя ванапрастги та санн’яси існують для тих, хто неприв’язаний до матеріального життя. Брахмачарі-ашрам призначений виховувати і тих, хто має прив’язаності, і тих, хто їх не має.