Вступ

«Бог» та «Абсолютна Істина»    —    поняття різного об’єму. Ціллю «Шрімад-Бгаґаватам» є пояснити природу Абсолютної Істини. Поняття «Бог» вказує на володаря, тимчасом як поняття Абсолютної Істини    —    на відначальне джерело всіх енерґій, суммум бонум*. Щодо особистісности Бога як володаря розбіжних думок бути не може: зрозуміло, що володар має бути особою. Щоправда, сучасна влада, особливо уряд демократичний, є певною мірою знеособлена, але у кінцевім підсумку голова виконавчої влади є таки особа і безособистісний аспект уряду підпорядкований особистісному. Тож, безсумнівно, щоразу, коли йдеться за владу над іншими, мусимо визнавати, що тому, хто посідає її, властиві риси особистости. В управлінському апараті є багато посад, і на кожну є свій окремий начальник, а отже, слушно припустити, що і в матеріальному світі є багато менших богів. «Бгаґавад-ґіта» свідчить, що кожен володар, який посідає певний різновид надприродної могутности, є вібгутімат саттва, чи володар, уповноважений від Господа. Є багато вібгутімат саттв, володарів та богів, кожен з яких володіє притаманною його становищу силою, але Абсолютна Істина одна, другої немає. «Шрімад-Бгаґаватам» визначає Абсолютну Істину, суммум бонум, словами парам сат’ям.

* Суммум бонум (лат.)    —    найвище добро (Примітка перекладача.)

Шріла В’ясадева, автор «Шрімад-Бгаґаватам», насамперед складає шанобливі поклони парам сат’ям(Абсолютній Істині), а що парам сат’ям    —    це відначальне джерело усіх енерґій, то парам сат’ям мусить бути Верховною Особою. Боги, тобто володарі, безсумнівно є особи, а парам сат’ям, що, власне, вповноважує їх на владу,    —    це Найвища Особа. Поняття «Бог» санскрит віддає словом ішвара (володар), а Найвищу Особу звуть парамешвара, верховний ішвара. Верховна Особа, парамешвара, є особистість, що володіє надсвідомістю, а через те, що Свою могутність Він не черпає ні з якого іншого поза Собою джерела, Він є абсолютно незалежний. У Ведах Брахму описано як найвищого бога, чільника всіх інших богів, як то Індра, Чандра чи Варуна, але «Шрімад-Бгаґаватам» відзначає, що навіть Брахма не є незалежний, коли йдеться за його силу та знання. Він отримав знання у вигляді Вед од Найвищої Особи, що перебуває в серці кожної істоти. Ця Найвища Особа, прямо чи непрямо, знає все. Окремішні безконечно малі особи, бувши невід’ємними частками Верховної Особи, можливо, знають все    —    прямо чи непрямо    —    про свої тіла, тобто про свої зовнішні якості, але Найвища Особа знає все про Свої зовнішні і так само внутрішні властивості.

Слова джанмдй асйа вказують на те, що джерелом усього створюваного, підтримуваного та знищуваного є та сама верховна особа з найвищою свідомістю. Навіть нинішній досвід підказує нам, що з інертної матерії нічого не походить, тоді як жива істота може породжувати інертну матерію. Так, з’єднавшись з матеріальним тілом, жива істота перетворює його на діяльну машину. Вбогі на знання люди помилково беруть механізм-тіло за саму істоту, однак насправді то жива істота є основою того механізму. Щойно жива іскра покине тіло-машину, та стає ні до чого не придатна. А первісне джерело всієї матеріальної енерґії є Найвища Особа. На цьому сходяться усі ведичні писання, і це визнають усі вчителі, дослідники духовної науки. Жива сила називається Брахман; і один із найвидатніших ачарій (учителів), Шріпада Шанкарачар’я, вчив: Брахман є субстанція, а космічний світ    —    категорія. Першоджерелом всіх енерґій є жива сила, і тому логічно зробити висновок, що Він є Найвища Особа. Тому Він є свідомий усього минулого, теперішнього і майбутнього, і всього, що відбувається у кожному куточку Його матеріального та духовного проявлень. Недосконала жива істота не усвідомлює навіть тих процесів, що протікають у її власному тілі: вона їсть, але не знає, як ця їжа перетворюється на енерґію і як ця енерґія підтримує тіло. Істоту називають досконалою тоді, коли вона свідома усього, що відбувається, а що Найвища Особа є вседосконалий, то цілком природно, що Він знає усе до найменших подробиць. Тому досконалу особистість називають у «Шрімад-Бгаґаватам» Всудевою, тим, хто живе у всьому, посідаючи повноту знання і влади над Своєю довершеною енерґією. Все це чітко пояснене у «Шрімад-Бгаґаватам», який дає читачеві найширші можливості для критичного вивчення цього предмету.

За нашої доби «Шрімад-Бгаґаватам» проповідував Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, на власному прикладі показавши, як жити згідно з його засадами. Проникнути в сутність «Шрімад-Бгаґаватам» найлегше, якщо скористатися з безпричинної ласки Шрі Чайтан’ї. Тому, щоб допомогти читачеві належно оцінити «Шрімад-Бгаґаватам», ми подаємо тут короткий нарис життя та заповідей Шрі Крішни Чайтан’ї.

Вивчати «Шрімад-Бгаґаватам» треба тільки від особи-бгаґаватам. Особа-бгаґаватам    —    це той, чиє життя є практичним виявом повчань «Шрімад-Бгаґаватам». Шрі Чайтан’я Махапрабгу є Абсолютний Бог-Особа, а тому Він є і Бгаґаван, і «Бгаґаватам»    —    в особі й звуці. Через те Його метод вивчення «Шрімад-Бгаґаватам» годиться для всіх людей, хоч би в якій частині світу вони жили. Він хотів, щоб ті, кому випало народитися в Індії, проповідували «Шрімад-Бгаґаватам» у кожнім куточку світу.

«Шрімад-Бгаґаватам»    —    це наука про Крішну, Абсолютного Бога-Особу, попередні відомості про кого ми отримуємо з «Бгаґавад-ґіти». Шрі Чайтан’я Махапрабгу сказав, що кожен, хто добре знає науку про Крішну («Шрімад-Бгаґаватам» та «Бгаґавад-ґіту), гідний стати авторитетним проповідником або наставником цієї науки, незалежно від свого походження.

Людське суспільство потребує науки про Крішну, яка існує про добро усього стражденного людства, і тому ми смиренно прохаємо провідників усіх націй оволодіти нею задля власного, суспільного та загальносвітового добра.

Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу, великий апостол любови до Бога й основоположник оспівування громадою святого імені Господа, зійшов на Землю у Шрідгамі Майапурі (частина міста Навадвіпи в Бенґалії) року 1407 ери Шакабда у вечір на Пгалґуні Пурніму (за григоріанським календарем це місяць лютий 1486 року).

Батько Його, Шрі Джаґаннатга Мішра, вчений брахмана з провінції Силгет, прибув до Навадвіпи вчитися, тому що за тих часів Навадвіпа посідала славу великого освітнього та культурного центру. Він одружився зі Шріматі Шачідеві, дочкою значного навадвіпського вченого, Шріли Ніламбари Чакраварті. Подружжя оселилося побіля Ґанґи.

Джаґаннатга Мішра з дружиною Шріматі Шачідеві мали кілька дочок, що всі померли дуже рано. Любов батьків зосередилася на двох синах, що лишилися живі з усіх дітей    —     Вішварупі та Вішвамбгарі. Наймолодший син Вішвамбгара, десята дитина в родині, згодом став відомий як Німай Пандіта, а пізніше, склавши обітницю зреченого життя,    —    як Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу.

Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу являв світові Свої трансцендентні діяння впродовж сорока восьми років, а 1455 року ери Шакабда покинув цей світ у місті Пурі.

До двадцяти чотирьох років Він жив у Навадвіпі, навчаючись та господарюючи. Перша його дружина була Шріматі Лакшміпрія; вона померла молодою, коли Господь був у Східній Бенґалії, далеко від дому. Коли Господь повернувся, мати попрохала Його одружитися вдруге, і Він погодився. Другою Його дружиною стала Шріматі Вішнупрія Деві, що прожила ціле життя в розлуці з Господом: Господь прийняв санн’ясу в двадцять чотири роки, коли Шріматі Вішнупрії було заледве шістнадцять.

Прийнявши санн’ясу, Господь на прохання Своєї матері, Шріматі Шачідеві, оселився в Джаґаннатга Пурі. У Пурі Господь прожив двадцять чотири роки. З них Він шість років без перерви подорожував Індією (особливо південною), проповідуючи «Шрімад-Бгаґаватам».

Господь Чайтан’я не лише проповідував «Шрімад-Бгаґаватам», але й поширював науку «Бгаґавад-ґіти» найприступнішим способом. У ній Господь Шрі Крішна описаний як Абсолютний Бог-Особа, і, підбиваючи підсумок усій науці цієї величної книги трансцендентної мудрости, Він наказує облишити всі різновиди релігійної діяльности і віддатися Йому як єдиному Господеві і поклонятися Йому. Господь запевняє, що всі Його віддані будуть убезпечені від будь-якого гріха і не матимуть причин непокоїтися.

На жаль, незважаючи на прямий наказ Господа Шрі Крішни та вчення «Бгаґавад-ґіти», менш розумні люди хибно беруть Його просто за визначну історичну особистість і тому нездатні визнати Його за відначального Бога-Особу. Таких бідних на знання людей вводять у оману численні невіддані. Через це навіть великі вчені розуміють вчення «Бгаґавад- ґіти» хибно. По відході Господа Шрі Крішни коментарі на «Бгаґавад-ґіту» писали сотні вчених мужів, і чи не всіма ними рухали корисливі інтереси.

Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу тотожній Господу Шрі Крішні,    —    це Сам Шрі Крішна. Однак цього разу Він з’явився як великий відданий Господа, щоб вчити людський загал, а також релігійних діячів та філософів про трансцендентне становище Шрі Крішни, відначального Господа, причини всіх причин. Суть послання Шрі Чайтан’ї така: Господь Шрі Крішна, що з’явився на світ у Враджабгумі (Вріндавані) як син царя Враджі, Нанди Махараджі, є Верховний Бог-Особа, і тому всі мають поклонятися Йому. Вріндавана-дгама невідмінна від Господа, тому що ім’я, славетні діяння, форма Господа та місце, в якому Господь являє Себе, є абсолютне знання і тому тотожні Самому Господу. Тому Вріндавана- дгаму слід шанувати як Його Самого. Найпіднесенішу форму трансцендентного поклоніння Господеві у вигляді чистої любови до Нього виявили дівчата Враджабгумі. Шрі Чайтан’я Махапрабгу рекомендує їхній спосіб поклоніння Господеві як найдовершеніший. Він визнає «Шрімад-Бгаґавата Пурану» за бездоганне писання, через яке дано пізнати Господа, і проголошує, що найвища мета життя кожної людини    —    досягти ступеня преми, любови до Бога.

Багато відданих Господа Чайтан’ї, як-от Шріла Вріндавана даса Тгакура, Шрі Лочана даса Тгакура, Шріла Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі, Шрі Кавікарнапура, Шрі Прабодгананда Сарасваті, Шрі Рупа Ґосвамі, Шрі Санатана Ґосвамі, Шрі Раґгунатга Бгатта Ґосвамі, Шрі Джіва Ґосвамі, Шрі Ґопала Бгатта Ґосвамі, Шрі Раґгунатга даса Ґосвамі, а пізніше, на відтинку останніх двохсот років, Шрі Вішванатга Чакраварті, Шрі Баладева Від’ябгушана, Шрі Ш’ямананда Ґосвамі, Шрі Нароттама даса Тгакура, Шрі Бгактівінода Тгакура і нарешті Шрі Бгактісіддганта Сарасваті Тгакура (наш духовний вчитель), а також багато інших великих, славетних учених та відданих Господа написали численні праці, що складають цілу книгозбірню про життя та заповіді Господа. Уся ця література ґрунтується на шастрах    —    Ведах, Пуранах, Упанішадах, «Рамаяні», «Махабгараті» та інших достовірних історичних творах, що їх великі ачар’ї визнають за авторитетні. Ці твори є унікальні з погляду композиції, не мають собі рівних щодо манери викладу і наповнені трансцендентним знанням. На жаль, світові вони досі невідомі; але коли ці твори, написані переважно санскритом та бенґалі, осяваючи світ, стануть доступні мислячим людям, тоді слава Індії і послання її любови затоплять хворий світ, що марно шукає миру і процвітання, вдаючись до всіляких ілюзорних методів, котрих не визнають ачар’ї з низки учнівської послідовности.

Читачеві нашого невеличкого нарису життя та повчань Господа Чайтан’ї буде дуже корисно ознайомитися з книгами Шріли Вріндавани даси Тгакури («Шрі Чайтан’я-бгаґавата») та Шріли Крішнадаси Кавіраджі Ґосвамі («Шрі Чайтан’я- чарітамріта»). «Чайтан’я-бгаґавати» подає захопливий опис молодих років Господа, а в «Чайтан’я-чарітамріті» докладніше пояснене Його вчення. Читач вже має доступ до цих джерел через нашу книгу «Повчання Господа Чайтан’ї».

Події дитинства та ранньої юности Господа записав один з найближчих відданих-сучасників Господа, Шріла Мурарі Ґупта, що мав практику лікаря в ті часи, а пізніший період Його життя висвітлив Його особистий секретар, Шрі Дамодара Ґосвамі (інакше Шріла Сварупа Дамодара), що був невідлучно при Господі у Пурі. Ці два віддані занотували майже всі події з життя Господа, і згодом на основі цих кадач (щоденників) Шріли Дамодари Ґосвамі та Мурарі Ґупти були написані згадані вище книги про Господа.

Отож Господь явив Себе у вечір на Пгалґуні Пурніму 1407 року ери Шакабда. Того вечора Господньою волею було місячне затемнення. Звичайно під час затемнення індуси роблять омовіння у Ґанзі чи якійсь іншій священній річці, повторюючи задля очищення ведичні мантри. Тож коли народився Господь Чайтан’я, саме було затемнення Місяця, і скрізь по Індії було голосно чути священні звуки    —    Харе Крішна, Харе Крішна, Крішна, Крішна, Харе Харе    /    Харе Рама, Харе Рама, Рама Рама, Харе Харе. Ці шістнадцять імен Господа згадані у багатьох Пуранах та Упанішадах, що описують їх як тарака-брахма наму для цієї епохи. Шастри свідчать: якщо падша душа буде без образ повторювати ці святі імена Господа, вона зможе звільнитися з рабства матеріального світу. Бога називають незліченними іменами як в Індії, так і поза нею, і всі ці імена однаково значущі, тому що вказують на Верховного Бога-Особу. Але вищезгадані шістнадцять імен рекомендовані саме для нинішньої епохи, а отже, людям слід скористатися з них і діяти за прикладом великих ачарій, що, дотримуючись приписів шастр (явлених писань), прийшли успіху.

Те, що Господь з’явився якраз на затемнення Місяця, вказує на особливість Його місії    —    звістувати важливість оспівування святих імен Господа за доби Калі, епохи розбрату. У наші часи конфлікти виникають через найменшу дрібницю, і тому шастри радять для всіх одне: повторювати святі імена Господа, що є основою самоусвідомлення. Люди можуть збиратися громадою і разом уславлювати Його своєю рідною мовою та співати мелодійні пісні на Його честь. Учасники таких зібрань, якщо вони не робитимуть образ, поступово піднесуться на рівень духовної досконалости, не вдаючись до суворіших методів. У таких зібраннях кожен, вчений він чи непросвічена людина, багатий чи бідний, індус чи мусульманин, англієць чи індієць, чандала чи брахмана, може слухати трансцендентні звуки, зчищаючи таким способом пил з дзеркала серця, який утворюється від спілкування з матерією. Справджуючи Господню місію, всі народи світу виизнають святе ім’я Господа за спільну основу всесвітньої релігії людства. Іншими словами, разом із Господом Шрі Чайтан’єю Махапрабгу на Землю зійшло святе ім’я.

Ще немовлям на руках у матері Господь припиняв плакати, щойно жінки починали, плескаючи в долоні, повторювати коло Нього святі імена Крішни. У сусідів це викликало глибоке благоговіння. Дівчатка не раз розважалися тим, що спочатку змушували Господа плакати, а тоді заспокоювали Його звуками святого імені. Отак вже змалку Господь почав поширювати славу святого імені Крішни. У дитячі роки Господь Шрі Чайтан’я був відомий як Німай: так любовно називала мати свого сина, що народився під деревом німба на подвір’ї батьківського дому.

Коли Господу було шість місяців, виконуючи обряд анна- прашана, Йому вперше запропонували тверду їжу, і Господь дав знак щодо Своєї майбутньої діяльности. Під час цієї церемонії дитині прийнято пропонувати монети та книги, щоб отримати уявлення про її майбутні схильності. Господеві з одного боку піднесли монети, а з іншого    —    «Шрімад-Бгаґаватам». Не виявивши жодної цікавости до монет, Господь узяв «Бгаґаватам».

Якось, коли Він був ще немовлям і грався на подвір’ї, до Нього підповзла змія    —    і Господь став бавитися з нею. Усі домашні заціпеніли від жаху і трепету, але змія за якийсь час забралася геть, і мати схопила Господа на руки. Іншого разу Його викрав злодій, що хотів познімати з Нього прикраси; але Господь із задоволенням прокатався на плечах злодія, поки той шукав відлюдного місця, щоб пограбувати дитину. Втім, запаморочений, ткнувшись сюди й туди, злодій накінець знову опинився просто перед домом Джаґаннатги Мішри. Злякавшись, що його спіймають, він одразу покинув маля. А стурбовані батьки та родина тішилися, що дитина знайшлася.

Якось у домі Джаґаннатги Мішри зупинився брахмана-прочанин; коли цей брахмана пропонував Богові їжу, маленький Нітай підійшов і покуштував страву. Пропонувати її було вже не можна, бо дитина з’їла від неї, і брахмана мусив взятися готувати вдруге. Наступного разу все повторилося, а коли те саме сталося втретє, дитину врешті поклали спати. Коли брахмана-прочанин знову пропонував страву, що зготував спеціально для Божества, було за північ. Усі мешканці будинку міцно спали по своїх кімнатах; але, маленький Господь, як і перше, з’явився перед прочанином і зіпсував йому підношення. Брахмана заплакав, але всі в домі міцно спали, і ніхто його не почув. Цього разу маленький Господь з’явився перед брахманою і відкрив Йому, що Він    —    це Сам Крішна. Заборонивши щасливому брахмані розповідати про те, що трапилося, малюк повернувся до сплячої матінки.

Подібних випадків у Його дитинстві було чимало. Наче пустотливій дитині, Йому подобалось інколи дражнити брахман-ортодоксів, що зазвичай робили омовіння в Ґанзі. Раз ті брахмани прийшли до Його батька скаржитись, що хлопець замість сидіти у школі прийшов на річку бризкати на них водою, аж раптом з’явився Господь з підручниками і у шкільному одязі, ніби оце щойно зі школи. При ґгаті (купальні) Він часто жартував з сусідськими дівчатами, коли ті вшановували Шіву, надіючись дістати доброго чоловіка (в індійських родинах існує такий звичай для незаміжніх дівчат). Тож коли вони виконували цей обряд, Господь, пустуючи, з’являвся перед ними і казав: «Любі сестрички, ліпше все, що наготували для Господа Шіви, віддайте Мені. Господь Шіва    —    Мій відданий, а Парваті    —    Моя служниця. Господь Шіва та всі інші півбоги будуть задоволені набагато більше, якщо ви будете поклонятися Мені». Тим дівчатам, котрі не хотіли коритися збитошнику, Господь погрожував проклясти їх одружитися з старими дідами, що в них по сім дітей від попередніх дружин. Хто зі страху, а хто з любови, дівчата підносили Йому різні речі, а Господь тоді благословляв їх та запевняв, що тепер кожна матиме доброго молодого чоловіків та по десятку дітей. Дівчата тішилися тими благословеннями, проте, траплялося, і скаржились на Господа матерям.

Так минали дитячі роки Німая. Коли Йому було лише шістнадцять, Він відкрив Свою чатушпатгі (сільська школа, де заняття веде освічений брахмана). У школі, навіть навчаючи граматики, Він завжди говорив про Крішну. Шріла Джіва Ґосвамі, щоб задоволити Господа, пізніше написав санскритську граматику, в якій усі граматичні правила пояснено на прикладах зі святими іменами Господа. Цією граматикою, що називається «Харі-намамріта-в’якарана», користуються і донині: її вивчення становить частину шкільної програми у Бенґалії.

Того часу до Навадвіпи для диспутів за шастрами прийшов відомий кашмірський вчений Кешава Кашмірі. Кашмірський пандіта побував по всіх індійських осередках вчености і зажив слави неперевершеного знавця шастр. Зрештою він прибув до Навадвіпи, щоб позмагатися з тамтешніми вченими. Навадвіпські пандітивирішили виставити проти кашмірського вченого Німая Пандіту (Господа Чайтан’ю), розваживши, що в разі поразки Німая вони матимуть змогу стати на кін із вченим самі, бо ж Німай Пандіта    —     ще просто зелений юнак. А якщо кашмірський пандіта зазнає поразки, це тільки додасть їм слави, бо тоді люди казатимуть, що навіть простий хлопець з Навадвіпи розбив у вченім диспуті знаного всій Індії вченого.
Сталося так, що Німай Пандіта зустрів Кешаву Кашмірі, коли гуляв понад Ґанґою. Господь попрохав пандітускласти на санскриті вірш у славу Ґанґи, і той швидко, наче ураґан, прочитав сто одразу складених шлок,показавши свої непересічні знання. Німай Пандіта без жодної помилки запам’ятав усі ті шлоки. Він процитував шістдесят четверту і вказав певні огріхи у вживанні риторичних фігур та стилістичну невправність. Зокрема, Він узяв під сумнів те, як пандіта використав словосполучення бгавні-бгарту, зауваживши, що це тавтологія. Бгавні означає «дружина Шіви»    —    то хіба хтось, крім Шіви, може бути її бгарт, чоловік? Також він вказав на декілька інших слабких місць    —    і кашмірський пандіта був приголомшений. Його вразило, що якийсь звичайний студент, що вивчає граматику, зумів виявити помилки у віршах великого вченого-ерудита. Це сталося до публічної зустрічі, але новина блискавично облетіла Навадвіпу. Закінчилось тим, що до Кешави Кашмірі уві сні прийшла богиня вчености Сарасваті й звеліла підкоритися Господеві. Так кашмірський пандіта зробився Його послідовником.

Невдовзі весело і пишно справили весілля Господа; приблизно того ж часу Він почав проповідувати у Навадвіпі оспівування громадою святого імені Господа. Деякі брахмани, що заздрили Його популярності, старалися зашкодити Йому. Вони заздрили Господу настільки, що пішли зі скаргою до мусульманського судді Навадвіпи. Тоді Бенґалією правили патгани*, а намісником провінції був Наваб Хусейн Шах. Суддя-мусульманин поставився до скарги брахман серйозно: для початку він попередив послідовників Німая Пандіти, щоб вони припинили голосно співати імена Харі. Але Господь Чайтан’я попрохав Своїх послідовників не коритися наказові, і вони провадили санкіртану (оспівування святого імені Господа) як звичайно. Тоді суддя послав солдатів, і ті зупинили санкіртану, розбивши кілька мріданґ (глиняних барабанів). Дізнавшись що трапилось, Німай Пандіта організував кампанію громадської непокори. Саме Він є в Індії зачинателем руху громадської непокори за праве діло. Він організував хід зі ста тисяч людей, що мали тисячі мріданґ та каратал (ручних тарільців), і ця процесія пройшла усіма дорогами Навадвіпи всупереч наказові казі, що заборонив санкіртану. Накінець хід досягнув дому казі, і той, боячись натовпу, схоронився на другому поверсі будинку. Велетенська юрма перед будинком казі була налаштована доволі войовниче, проте Господь попрохав людей зберігати спокій. Тоді казі зійшов наниз і спробував замирити Господа, звертаючись до Нього як до свого небожа. Він зауважив, що Ніламбара Чакраварті доводиться йому дядьком, а отже Шріматі Шачідеві, мати Німая Пандіти,    —    йому сестра у перших. Казі сказав Господу, що синові його сестри не личить гніватися на свого дядька, на що Він відповів, що раз вже казі дядько Йому, то хай вітає небожа у власному домі як годиться. Напруження спало, і казі й Господь, два обізнані вчені, взялися обговорювати Коран та індуїстські шастри. Бесіда тривала довго. Господь порушив питання щодо забою корів, казі належно відповів Йому, посилаючись на Коран, і сам спитав Господа за приписане у Ведах принесення в жертву корови. Господь відповів, що згадане у Ведах жертвопринесення насправді не можна розцінювати як убивство: у такому жертвопринесенні старого бика чи корову приносять у жертву заради того, щоб силою ведичних мантр дати тварині молоде сильне тіло. Проте за Калі- юґи жертвопринесення корів заборонене, бо кваліфікованих брахман, здатних їх відправляти, немає. Фактично у Калі- юґу заборонені будь-які яґ’ї (жертвопринесення), бо через невігластво людей вони втратили будь-який смисл. У Калі- юґу задля досягнення будь-яких практичних цілей рекомендована санкіртана-яґ’я. Зрештою Господь переконав казі, і той зробився Його послідовником. Відтак казі проголосив, що ніхто не має права перешкоджати рухові санкіртани, що заснував Господь; цю свою волю для нащадків він вписав у свій заповіт. У Навадвіпі донині збереглася могила казі, і прочани-індуси приходять віддати їй шану. Нащадки казі ще й досі живуть тут, і вони ніколи не виступали проти руху санкіртани, навіть за часів індо-мусульманських зіткнень.

* Патгани — індійська назва одного з афганських племен. (Примітка перекладача.)

Змальовані події ясно показують, що Господь не був, як то кажуть, боязкий вайшнава. Вайшнава    —    це безстрашний відданий Господа, і задля правого діла він готовий на будь- який крок, що відповідає цілі. Арджуна теж був вайшнавою, відданим Господа Крішни    —    і, щоб задоволити Господа, він доблесно бився. Так само Ваджранґаджі (Хануман) був відданий Господа Рами    —    і добре провчив прибічників невірного Равани. Вайшнавізм заснований на прагненні задовольняти Господа усіма можливими способами. Вайшнава з природи своєї чужий насильства, миролюбний і посідає всі добрі якості Бога; однак він ніколи не стерпить, якщо невідданий зухвало ганить Господа чи Його відданого.

По тих подіях Господь ще ширше став проповідувати Свою бгаґавата-дгарму, рух санкіртани, а хто чинив перепони втвердженню юґа-дгарми (релігійного обов’язку людини у цю епоху), той так чи так діставав справедливої кари. Так, двоє брахман, Чапала й Ґопала, що також доводилися Господеві дядьками, захворіли на проказу; пізніше вони розкаялись    —    і Господь простив їх. У Своїй проповідницькій діяльності Він щодня посилав усіх Своїх послідовників на чолі зі Шрілою Ніт’янандою Прабгу та Тгакурою Харідасою, бойовим аванґардом Його «війська», йти від дверей у двері проповідувати «Шрімад-Бгаґаватам». Повінь Його руху санкіртани затопила усю Навадвіпу. Його штаб-квартира розташувалася в домі Шріваси Тгакури та Шрі Адвайти Прабгу, двох Його провідних учнів-домогосподарів. Ці двоє відомих своєю вченістю керівників брахманської громади були найпалкішими прихильниками руху Господа Чайтан’ї. Власне, саме Шрі Адвайта Прабгу був головною причиною явлення Господа у цей світ. Бачивши, що люди погрузли в матеріалістичній діяльності і ніхто не дбає про віддане служіння, котре єдине може вирятувати людину з троїстих нещасть матеріального буття, Він з безпричинної ласки до знеможеного під тягарем епохи людства ревно молився до Господа, щоб Він зійшов, і безнастанно поклонявся Йому, підносячи воду з Ґанґи та листочки священного деревця туласі. Що ж до проповідницької діяльности в русі санкіртани, кожен, згідно з наказом Господа, щодня мав вносити в неї свою частку.

Одного дня, йдучи головною вулицею, Ніт’янанда Прабгу та Шріла Харідаса Тгакура побачили розбурхану юрму. Від перехожих вони довідалися, що то два брати, Джаґай та Мадгай, напившись, бешкетували на вулиці. Ще вони дізналися, що брати походять із шанованої брахманської родини, проте через спілкування з негідниками і самі перетворилися на розпутників найнижчого ґатунку. Мало що п’яниці, вони їли м’ясо, волочилися за жінками, чинили розбій та всі інші можливі гріхи. Почувши це, Шріла Ніт’янанда Прабгу вирішив, що ці двоє падших потребують спасіння першими. Якщо вони покинуть своє гріховне життя, це ще додасть слави Господу Чайтан’ї,    —    міркували Ніт’янанда Прабгу та Харідаса. Протовпившись до двох братів, вони попрохали їх повторювати святе ім’я Господа Харі. П’яні, Джаґай та Мадгай страшенно розлютилися    —    вони облили Ніт’янанду Прабгу брудною лайкою, а тоді ще півдороги переслідували проповідників. Увечері, слухаючи щоденний звіт про успіх проповіді, Господь тішився, дізнавшись про спробу Ніт’янанди з Харідасою звільнити двох немудрих гульвіс.

Наступного дня Ніт’янанда Прабгу пішов побачити двох братів; і ледве Він наблизився до них, один з братів пожбурив у Нього уламком глиняного горщика. Уламок вцілив Ніт’янанді Прабгу в лоб, і з рани зацебеніла кров. Проте Ніт’янанда був такий ласкавий, що, замість обуритися з негідного вчинку, сказав: «Хай ви кинули в Мене каменем, Я однак прохатиму вас: оспівуйте святе ім’я Господа Харі!»

Поведінка Ніт’янанди Прабгу вразила Джаґая, одного з братів, і він повалився Господеві до ніг, прохаючи вибачити його грішного брата. Коли Мадгай замірився ще раз вдарити Ніт’янанду Прабгу, Джаґай зупинив брата і став благати його впасти до ніг Господа Ніт’янанди. Тимчасом Господь Чайтан’я, дізнавшись, що Ніт’янанду поранено, у великому гніві кинувся на місце події. Господь одразу прикликав Свою Сударшана-чакру (це головна зброя Господа, формою подібна до колеса), щоб вбити грішників, але Ніт’янанда Прабгу нагадав Йому про Його місію звільняти безнадійно занепалі душі Калі-юґи, і брати Джаґай та Мадгай були типовим прикладом таких падших душ. За нинішньої доби дев’яносто відсотків людей, навіть ті, хто народився у шанованих родинах і кого поважають у суспільстві, нітрохи не ліпші від цих двох братів. Явлені писання звіщають, що у всьому світі люди за цієї епохи матимуть якості, як у найгірших шудр, чи й нижче. Варто зауважити, що Шрі Чайтан’я Махапрабгу ніколи не визнавав ортодоксальної кастової системи з її успадковуваними привілеями    —    радше Він неухильно тримався вчення шастр про сварупу людини, тобто її справжнє єство.

Коли Господь прикликав Сударшана-чакру, а Шріла Ніт’янанда Прабгу благав Його пробачити братів, вони обидва кинулися Господеві до ніг, молячи вибачити їхню негідну поведінку. Ніт’янанда Прабгу разом з ними прохав Господа простити ці душі, що щиро розкаялися, і Господь уліг проханням за умови, що брати назавжди покинуть розпусне гріховне життя. Брати погодилися; вони склали обітницю покинути свої гріховні звички, і тоді Господь ласкаво простив їх. Відтак Він жодного разу не нагадав їм про їхні минулі лиходійства.

У цьому проявилася надзвичайна ласка Господа Чайтан’ї. За нинішньої доби немає нікого, хто міг би сказати, що вільний від гріха. Такої людини просто немає. Але Господь Чайтан’я прощає будь-кого з грішників за однієї умови: отримуючи посвячення від істинного духовного вчителя, вони повинні скласти обітницю більше не потурати своїм гріховним звичкам.

У тому, що трапилось із братами, є чимало повчального. Нині, за Калі-юґи, фактично всі мають якості Джаґая та Мадгая. Якщо люди хочуть звільнитись від наслідків своїх гріховних дій, вони повинні прийняти притулок Господа Чайтан’ї Махапрабгу і після духовного посвячення повністю утримуватися від заборонених у шастрахдій. Цих заборон Господь торкається у Своїх повчаннях Шрілі Рупі Ґосвамі.

Під час життя домогосподарем Господь не показував багато чудес, яких зазвичай сподіваються від таких особистостей. Проте одного разу Він зробив справжнє чудо; це було в домі Шрініваси Тгакури, коли санкіртанабула в самому розпалі. Він запитав відданих, чого їм хотілося б скуштувати і, дізнавшись, що вони хочуть манґо, попрохав дати Йому манґову кісточку, хоча сезон на цей плід ще не прийшов. Коли Йому принесли кісточку, Він тут-таки посадив її на подвір’ї Шрініваси, і перед очима усіх присутніх сім’я проросло. За якусь хвилю з паростка стало велике манґове дерево, а стиглих плодів на ньому було більше, ніж віддані могли з’їсти. Дерево так і лишилося на Шрінівасовому подвір’ї, і віддані рвали з нього стільки плодів, скільки хотіли.

Господь вважав кохання до Крішни дівчат Враджабгумі (Вріндавани) за найвище; віддаючи належне їхньому бездомісному служінню, Шрі Чайтан’я Махапрабгу якось замість імен Господа почав виспівувати святі імена ґопі (пастушок). У цей час до Нього прийшли кілька Його учнів, для яких Він був також і духовним вчителем. Їх дуже здивувало те, що Господь повторює імена ґопі. Чисто як невігласи, вони запитали в Нього, навіщо Він виспівує імена ґопі, і порадили повторювати ім’я Крішни. Господь відчував найвищий екстаз, а безголові учні, втрутившись, перервали його. Господь висварив їх і сказав забиратися геть. Ті хлопці були майже одного віку з Господом і тому хибно вважали, що рівня Йому. Обговоривши те, що сталося, вони постановили як слід провчити Господа, якщо Він ще раз наважиться так їх картати. По тій події між людьми були недобрі розмови про Шрі Чайтан’ю.

Довідавшись про це, Господь став розважати, з яких людей складене суспільство    —    Він відзначив, що проти відданого служіння Богові-Особі налаштовані насамперед студенти, викладачі, люди, які працюють задля насолоди плодами своєї праці, йоґи, невіддані та різного роду безбожники. «Моя місія в тому, щоб звільняти падші душі цієї доби,    —    думав Він,    —     однак якщо вони будуть чинити образи проти Мене, вважаючи за звичайну людину, ніякого добра з того їм не буде. Щоб вони таки стали на шлях духовного усвідомлення, їм треба так чи так виявляти шану Мені». Тому Господь вирішив обрати зречений спосіб життя (санн’ясу), бо люди зазвичай мали велику шану до санн’ясі.

П’ятсот років тому суспільство ще не деґрадувало так, як нині. Тоді було прийнято віддавати санн’ясі шану, а вони неухильно дотримували правил та приписів життя у зреченості. Шрі Чайтан’я Махапрабгу зазвичай був проти, щоб люди складали обітницю зречености у вік Калі, але тільки тому, що в цю добу всіх правил та приписів зреченого життя на силі дотримувати лише одиниці. Шрі Чайтан’я Махапрабгу вирішив прийняти санн’ясу і стати взірцевим санн’ясі, щоб люди виявляли Йому шану. Віддавати санн’ясі шану є обов’язком кожної людини, бо вважається, що санн’ясі є вчителем для всіх варн та ашрамів.

Саме коли Господь обдумував прийняття санн’яси, до Навадвіпи прийшов Кешава Бгараті, санн’ясі школи майаваді, що жив у Катві (Бенґалія). Господь запросив його пообідати, і коли Кешава Бгараті відвідав Його, Господь попрохав висвятити Його на санн’ясі. Це була річ суто формальна, бо за традицією санн’ясу приймають від іншого санн’ясі. Господь є незалежний з будь-якого погляду, однак, щоб дотримати встановленого у шастрах порядку, Він прийняв санн’ясу від Кешави Бгараті, дарма що той не належав до вайшнава-сампрадаї (школи вайшнавізму).

Порадившись із Кешавою Бгараті, Господь пішов з Навадвіпи до Катви, щоб виконати формальності, пов’язані з переходом у стан санн’яси. Його супроводжували Шріла Ніт’янанда Прабгу, Чандрашекгара Ачар’я та Мукунда Датта. Усі троє допомагали виконувати церемонію посвяти. Те, як Господь приймав санн’ясу, детально змальовано в «Чайтан’я- бгаґаваті» від Шріли Вріндавани даси Тгакури.

Отож, на кінці Свого двадцять четвертого року в місяці маґга Господь обійняв стан санн’яси. Прийнявши санн’ясу, Він без останку присвятив Себе проповіді бгаґавата-дгарми. Господь проповідував і коли був домогосподарем, але, зіткнувшись з певними перешкодами для проповіді, Він пожертвував зручностями родинного життя заради порятунку падших душ. Коли Господь був домогосподарем, Його головними помічниками були Шріла Адвайта Прабгу та Шріла Шріваса Тгакура, а після того, як Він прийняв санн’ясу, ними стали Шріла Ніт’янанда Прабгу, що Його Він послав проповідувати в Бенґалії, та шість Ґосвамі (Рупа Ґосвамі, Санатана Ґосвамі, Джіва Ґосвамі, Ґопала Бгатта Ґосвамі, Раґгунатга даса Ґосвамі та Раґгунатга Бгатта Ґосвамі) з Шрілою Рупою та Санатаною на чолі, що їх Він відрядив до Вріндавани робити розкопки в місцях, які нині є місцями паломництва. Так волею Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу люди довідались про Вріндавану та важливість Враджабгумі.

Прийнявши санн’ясу, Господь одразу рушив до Вріндавани. Три дні Він йшов Радга-дешею (де не протікає Ґанґа). Від думки, що Він іде у Вріндавану, Його виповнював захват. Однак Шріла Ніт’янанда скерував Господа в іншому напрямкові: Він привів Його у Шантіпур до Адвайти Прабгу. Господь лишився в його домі на кілька днів, а Адвайта, знавши, що Господь вже ніколи не повернеться до родинного вогнища, послав людей до Навадвіпи по матір Шачі, щоб та востаннє побачила свого сина. Деякі неавторитетні люди кажуть, що Господь Чайтан’я, вже прийнявши санн’ясу, бачився зі Своєю дружиною і дав їй на поклоніння Свою сандалію, однак ніде у достовірних джерелах згадок за таку зустріч немає. Його мати стрілась із Ним у домі Адвайти Прабгу. Побачивши сина в одязі санн’ясі, вона сильно затужила. Як поступку собі вона просила сина оселитися в Пурі, звідки їй легше було б отримувати вісті про Нього. Господь погодився виконати це останнє бажання Своєї коханої матері. По тому Він рушив до Пурі, а ціла Навадвіпа від розлуки з Ним занурилась в океан журби.

Дорогою до Пурі Господь відвідав багато важливих місць прощі. Він був у храмі Ґопінатгаджі, котрий колись вкрав для Свого відданого Шріли Мадгавендри Пурі згущене молоко (від того часу Божество Ґопінатгаджі називають Кшіра-чора- ґопінатга). Господь слухав цю оповідь з величезною втіхою. Схильність красти існує навіть в абсолютній свідомості, але коли цю схильність виявляє Абсолют, у ній немає потворности    —    навпаки, перед нею схиляється в шані навіть Господь Чайтан’я, знаючи, що з абсолютного погляду Господь та Його схильність красти суть одне. Цю захопливу історію Ґопінатгаджі оповідає у «Чайтан’я-чарітамріті» Крішнадаса Кавіраджа Ґосвамі.

Відвідавши храм Кшіра-чора-ґопінатги у Ремуні (Баласора, штат Орісса), Господь далі тримав путь до Пурі. Дорогою Він завітав до храму Сакші-ґопали, що став за свідка у справі родинної суперечки двох відданих-брахман. Господь дуже любив слухати оповідь про Сакші-ґопалу, бо хотів довести атеїстам, що Божества Господа, яким поклоняються у храмах і які визнають ачар’ї,    —    це не ідоли, як твердять люди невеликих знань. Божество в храмі є втілення-арча Бога- Особи і тому у всьому тотожне Йому. На любов відданого Божество Господа відповідає настільки, наскільки великою є ця любов. В історії з Сакші-ґопалою, бажаючи владнати родинну суперечку між двома відданими і появити надзвичайну ласку до Своїх слуг, Господь у формі арчі, Свого втілення, пройшов цілий шлях від Вріндавани до Від’янаґари, селища в Оріссі. Звідтіля Божество пізніше перенесли до Куттаки. Храм Сакші-ґопали понині відвідують тисячі прочан, які йдуть до Джаґаннатга Пурі. Переночувавши у Куттаці, Господь вирушив до Пурі. Дорогою Ніт’янанда Прабгу зламав Його палицю санн’ясі, і Господь, позірно розгнівавшись на Нього, лишив Своїх супутників позаду й пішов до Пурі Сам.

У Пурі, щойно вступивши у храм Джаґаннатги, Господь поринув у трансцендентний екстаз. Непритомний, Він впав на підлогу. Храмові служителі не могли зрозуміти трансцендентної поведінки Господа, однак присутній при тому Сарвабгаума Бгаттачар’я, великий вчений-пандіта, усвідомлював, що коли людина, входячи до храму Джаґаннатги, непритомніє, це річ незвичайна. Сарвабгауму Бгаттачар’ю, що був головним пандітою при дворі орісського царя Махараджі Пратапарудри, привабив вигляд юного Господа; він знав, що бачити духовний транс дається не часто, бо таке трапляється тільки з найпіднесенішими відданими, котрі перебувають на трансцендентнім рівні повного забуття матеріального світу. На таке духовне досягнення здатна лише звільнена душа, і Бгаттачар’я, добре знавшись на трансцендентних писаннях, зумів зрозуміти все правильно. Тому він попрохав служителів не турбувати незнайомого санн’ясі, а перенести Його до нього додому, щоб мати можливість далі стежити за його непритомністю. Наказ Сарвабгауми Бгаттачар’ї був виконаний без заперечень, бо він, сабга-пандіта, декан державного факультету санскритської літератури, був людина впливова. Вчений пандіта хотів ретельно дослідити, чи насправді стан Господа Чайтан’ї трансцендентний, адже часто не дуже порядні віддані показують «духовні» трансформації тіла, прагнучи так привернути до себе наївних людей і поживитися з них. Але освічений вчений, як Бгаттачар’я, вміє виявляти і відкидати таких удавальників.

У випадку з Господом Чайтан’єю Махапрабгу Бгаттачар’я перевірив, чи відповідають ознаки екстазу описам шастр. Він не повівся як безголовий сентименталіст, а дослідив їх як вчений. Він простежив за рухами шлунку, за тим, як билося серце, як повітря проходило крізь ніздрі, помацав пульс    —    і переконався, що вся життєва діяльність тіла Господа припинилась. Піднісши до Його ніздрів кілька волокнинок вати, він виявив за їхнім ледь помітним порухом слабеньке дихання. Пересвідчившись, що непритомність Господа була істинним трансом, він заходився коло Нього, як належить у таких випадках. Але для Чайтан’ї Махапрабгу звичайні способи не підходили: Він реаґував тільки на звук святих імен Господа, коли їх промовляли Його віддані. Сарвабгаумі Бгаттачар’ї той спосіб був невідомий, бо він досі не знав, з ким має справу. Вперше Сарвабгаума стрів Його в храмі і тому вважав, що Господь є одним з численних прочан.

Тимчасом супутники Господа, що прибули до храму трохи пізніше, почули, що Господь впав у духовний транс і що Бгаттачар’я забрав Його до себе додому. Прочани у храмі все ще гомоніли про те, що сталося. Одному з них трапився Ґопінатга Ачар’я, знайомий Ґададгари Пандіти, і від нього супутники Господа Чайтан’ї дізналися, що Він лежить непритомний у домі Сарвабгауми Бгаттачар’ї, який доводився Ґопінатзі Ачар’ї шваґром. Ґададгара Пандіта представив Ґопінатзі Ачар’ї весь гурт, і той завів їх до дому Бгаттачар’ї, де у духовному трансі лежав непритомний Господь. Всі прочани взялися голосно повторювати святе ім’я Господа Харі, як то зазвичай робили в подібних випадках, і тоді Господь повернувся до пам’яті. Після цього Бгаттачар’я запросив усіх разом з Ніт’янандою Прабгу залишитись у нього почесними гостями. Усі разом з Господом пішли до моря робити омовіння, а Бгаттачар’я тимчасом домовився, щоб вони могли жити й харчуватися в домі Каші Мішри, і підготував усе потрібне. Ґопінатга Ачар’я, його шваґро, допомагав йому. Два свояки стали по-дружньому сперечатися щодо божественности Шрі Чайтан’ї. Ґопінатга Ачар’я, який знав Господа ще раніше, обстоював, що Він є Сам Бог власною особою, а Бгаттачар’я тримався думки, що Він    —    один з Його великих відданих. Обоє посилалися не на заснований на чуттєвості вокс популі*, а на свідоцтва достовірних джерел, шастр. Чи є певна особа втіленням Бога, визначають за автентичними шастрами, а не за голосуванням нетямущих фанатиків. На підставі того, що Господь Чайтан’я поістині був втілення Бога, у наш час недалекі фанатики проголошують багатьох людей Його втіленнями, не спираючись при тому на вірогідні писання. Але Сарвабгаума Бгаттачар’я та Ґопінатга Ачар’я були вищі від такого нерозумного сентименталізму: один намагався обстояти, а другий    —    заперечити божественність Шрі Чайтан’ї, спираючись на докази авторитетних писань, шастр.

* Вокс попули (лат.) — голос народу. (Примітка перекладача.)

Пізніше виявилося, що Бгаттачар’я родом теж з округи Навадвіпи, і, як з’ясувалося з його слів, Ніламбара Чакраварті, дід Господа Чайтан’ї з боку матері, вчився з батьком Сарвабгауми Бгаттачар’ї в одному класі. Від того серце Бгаттачар’ї затеплилося почуттям батьківської любови до юного санн’ясі. Бгаттачар’я був наставником багатьох санн’ясі в Шанкарачар’я-сампрадаї, і сам він теж був послідовником цієї школи. Тому він захотів, щоб Господь Чайтан’я, молодий санн’ясі, також вислухав від нього науку «Веданти».

Послідовників вчення Шанкари прийнято називати ведантистами. Це, проте, не означає, що «Веданту» вивчають тільки в Шанкара-сампрадаї    —    «Веданту» вивчають усі істинні сампрадаї, тільки що кожна має до неї власний підхід. Однак послідовники Шанкара-сампрадаї зазвичай відзначаються незнанням підходу ведантистів-вайшнав. Тому не диво, що саме вайшнави першими дали авторові титул Бгактіведанта.

Господь погодився вислухати лекцію Бгаттачар’ї з «Веданти». Вони обидва розташувалися у храмі Господа Джаґаннатги. Бгаттачар’я говорив сім днів без перерви, а Господь уважно його слухав, не перебиваючи. Господня мовчанка посіяла в Бгаттачар’ї сумніви, і зрештою він запитав, чого Господь не задає запитань і нічого не каже щодо його пояснення «Веданти».

Господь грав перед Бгаттачар’єю роль нетямущого учня і сказав, що слухає «Веданту» тільки тому, що Бгаттачар’я вважає це обов’язковим для кожного санн’ясі. Проте Господь не був згідний з тим, як Бгаттачар’я тлумачив «Веданту». Так Господь показав, що так звані ведантисти з Шанкара-сампрадаї чи будь-якої іншої сампрадаї не дотримуються настанов Шріли В’ясадеви і тому вивчають «Веданту» по-начотницьки. Повністю величного знання, що вміщене в писанні, вони не осягають. Автор «Веданта- сутри» сам пояснює її в «Шрімад-Бгаґаватам», і той, хто не знає «Шрімад-Бгаґаватам» , навряд чи зможе збагнути смисл сказаного у «Веданті».

Бувши людиною великих знань, Бгаттачар’я зрозумів сарказм зауважень Господа про нього    —    знаменитого ведантиста. Але чому, запитав він, Господь жодного разу не задав питань щодо незрозумілих Йому місць? Бгаттачар’я вже збагнув, чому Господь не сказав і слова за всі ці дні: не лишалося сумніву, що, слухаючи, Господь мав на думці щось інше. Тому Бгаттачар’я попрохав Його сказати все, що Він думає.

Господь відповів:
«Вельмишановний пане! Смисл сутр «Веданти», як оце джанмдй асйа йата, стра-йонітвт чи атгто брахма-джіджс, Мені ясний. Але коли пояснюєш ці сутри ти, тлумачачи їх по-своєму, Я мало що можу добрати. Смисл сутр з’ясований у них самих, твої ж пояснення спрямовують на щось інше і тільки затемнюють його. Ти навмисне береш не пряме значення сутр, а приплутуєш до них власні тлумачення».

Цими словами Господь цілив у всіх ведантистів, які витлумачують «Веданта-сутру», як те їм дозволяють їхні обмежені розумові здібності, аби догодити популярним смакам й досягнути власних цілей. Отож, у відповіді Сарвабгаумі Бгаттачар’ї Господь засудив такі перекручення автентичних писань, якими є «Веданта-сутри».

Господь казав далі:
«У «Веданта-сутрі» Шріла В’ясадева узагальнив пряме значення мантр Упанішад. На жаль, ти не приймаєш його    —     обходиш і перетлумачуєш на своє.

Авторитет Вед неспростовний, він поза всякими сумнівами. Тому кожне їхнє твердження слід приймати повністю, бо в противному разі це означатиме, що людина заперечує і авторитет самих Вед.

Мушля і коров’ячий гній    —    це кістка і випорожнення живих істот. Але Веди кажуть, що вони є чисті, і тому, покладаючись на авторитет Вед, люди визнають їх за такі».

Смисл сказаного в тому, що ні в якому разі не можна ставити свою недосконалу здатність розважати вище за авторитет Вед    —    треба робити все достеменно так, як вони того вимагають. Усілякі матеріалістичні розумування ні до чого. Проте так звані поборники ведичних заповідей пояснюють слова Вед на свій лад, з чого й виникають різні угруповання та секти ведичної релігії. Господь Будда прямо відкинув авторитет Вед і створив власну релігію. Саме через це вірні послідовники Вед не визнають буддизму. Але так звані послідовники Вед завдають шкоди навіть більшої, ніж буддисти. Буддистам стає духу прямо заперечувати авторитет Вед, тимчасом як ті, хто називає себе послідовниками Вед, не можуть наважитися відкинути Веди, хоча насправді самі, хоч і невідкрито, йдуть проти усіх їхніх вказівок. Господь Чайтан’я засудив це.

Приклади з мушлею та коров’ячим гноєм, які навів Господь, є слушні. Хтось може сказати, що раз чистим є коров’ячий гній, то випорожнення вченого брахмани ще чистіші, однак такі твердження не можна визнати за справедливі. Коров’ячий гній використовують як чистий, а випорожнення високопоставленого брахманивикидають геть. Господь вів далі:

«Слово Вед авторитетне саме в собі, і коли земна істота береться витлумачувати Веди, вона робить замах на їхній авторитет. Безглуздо вважати себе за розумнішого від Шріли В’ясадеви. Він уже висловив свій досвід у сутрах, а тому дарма сподіватися більшого від осіб менш значних. Твір В’ясадеви, «Веданта-сутра», сяє, наче сонце в небі, а той, хто намагається витлумачувати подібну до сонця самосяйну «Веданта-сутру» по-своєму, вкриває це сонце хмарою утворів власного розуму.

І Веди, і Пурани мають однакову мету: вони з’ясовують концепцію Абсолютної Істини, що вища над усе. Найвище осягнення Абсолютної Істини    —    це усвідомити Її як Абсолютного Бога-Особу, що посідає абсолютну владу, а отже і всю повноту багатства, сили, слави, краси, знання та зречености. Проте, хоч як це дивно, трансцендентного Бога-Особу описують як безособистісного.

Описуючи Абсолютну Істину як безособистісну  , Веди спростовують тим матеріалістичне уявлення про абсолютне ціле. У цьому смисл такого опису. Риси особи Господа повністю відмінні від будь-чого земного. Кожна жива істота є окремою особою, невід’ємною часткою верховного цілого. А раз невід’ємні від цілого частки є окремі особи, то джерело, з якого вони виникли, не може бути безособистісним. Абсолютна Істина    —    це найвища особа серед інших осіб, Своїх часток.

Веди кажуть, що з Нього [Брахмана] все постає і на Ньому все спочиває. Після знищення все поринає теж у Нього одного. Отже, Він є найвище твірне, рушійне та поглинальне начало всіх начал. Усі ці начала неможливо приписати чомусь безособистісному.

Веди повідомляють: Він, бувши один, став багатьма; коли Йому заходить бажання, Він кидає погляд на матеріальну природу. До цього матеріального космічного творіння не існує. Отож, погляд Його не є матеріальний. До того, як Господь поглянув на матеріальну природу, не було ні матеріального розуму, ні чуттів. Це свідоцтво Вед незаперечно доводить, що і розум, і очі Господа трансцендентні. Вони не матеріальні. Тому, коли кажуть за Його безособистісність, цим заперечують матеріальність Його особи, а не спростовують того, що Він трансцендентна особа.

«Брахман» у кінцевому підсумку означає Бога-Особу. Безособистісне усвідомлення Брахмана    —    це система поглядів, яка не виходить за рамки об’єктів і явищ матеріального світу і просто заперечує їх. Параматма    —    це локалізований аспект Брахмана, що перебуває у кожнім матеріальнім тілі. А найвищим рівнем осягнення Верховного Брахмана, як свідчать усі явлені писання, є усвідомлення Бога-Особи. Він найвище джерело всіх вішну-таттв.

Пурани також є доповненням до Вед. Збагнути мантри з Вед пересічній людині важко. Жінки, шудри і так звані «двічінароджені» з вищих каст смислу Вед осягнути не здатні. «Махабгарату» та Пурани записано, саме щоб подати ведичні істини у доступнішій формі. Господь Брахма у молитві до Крішни-дитини сказав, що жителям Враджабгумі, а найперше Шрі Нанді Махараджі та Яшодамайі, пощастило безмежно, бо з ними поріднився вічна Абсолютна Істина.

У Ведах є мантра, яка виголошує, що Абсолютна Істина не має ані рук, ані ніг, проте рухається швидше за будь- кого і приймає все, що з відданістю підносять Йому. Друга частина цього твердження чітко вказує, що Господь є особа, а перша застерігає, що Його руки та ноги відмінні від матеріальних рук та ніг та інших органів чуття.

Отож, Брахман аж ніяк не є безособистісний. Але якщо подібні мантри витлумачувати, не помічаючи їхнього прямого змісту, це приводить до думки про безособистісність Абсолютної Істини. Абсолютна Істина, Бог-Особа, сповнений усіх багатств і довершений у всіх якостях, а отже, посідає і трансцендентну форму, природа якої    —    повнота буття, знання й блаженства. То як можна обстоювати, що Абсолютна Істина безособистісна?

Брахман сповнений надзвичайних якостей, а це передбачає, що Він посідає численні енерґії. Всі ці енерґії, за авторитетним свідченням «Вішну Пурани» [6.7.60], поділяються на три різновиди. «Вішну Пурана» свідчить, що Господь Вішну посідає три основні трансцендентні енерґії. Його духовну енерґію та енерґію живих істот залічують до вищої енерґії, а матеріальну енерґію вважають за нижчу енерґію, що постає з невігластва.

Енерґію живих істот позначають терміном кшетраґ’я. Ця кшетраґ’я-шакті, хоча якісно вона рівна Господеві, через невігластво потрапляє під вплив матеріальної енерґії і зазнає всіх можливих матеріальних страждань. Інакше кажучи, живі істоти належать до межової енерґії, тобто їхнє становище    —    між вищою (духовною) та нижчою (матеріальною) енерґіями, і згідно з тим, як жива істота співвідносить себе з цими енерґіями, вона перебуває відповідно на вищім чи нижчім щаблі існування.

Господь, як мовилося вище, перебуває над нижчою і межовою енерґіями, а Його духовна енерґія проявлена у трьох різних аспектах: вічного буття, вічного блаженства і вічного знання. Вічне буття    —    то царина енерґії сандгіні, а блаженство і знання    —    енерґій хладіні й самвіт відповідно. Як верховне джерело енерґії, Господь є верховний повелитель і духовної, і межової, і матеріальної енерґій. І всі ці енерґії пов’язані з Господом через вічне віддане служіння.

Отак Верховний Бог  -  Особа насолоджується у Своїй трансцендентній вічній формі. Хіба не диво, що комусь стає зухвалости твердити, ніби Верховний Господь не має енерґій? Господь    —    це повелитель над усіма енерґіями, а живі істоти    —    це невід’ємні складові одної з тих енерґій. Отже, між Господом та живими істотами величезна різниця. То як можна казати, що Господь і живі істоти    —    це одне й те саме? У «Бгаґавад-ґіті» теж сказано, що живі істоти є частками вищої енерґії Господа. За законом нерозривного зв’язку між енерґією та її джерелом, живі істоти є також і невідмінні від Господа. Отож, Господь і живі істоти невідмінні між собою, як невідмінні джерело енерґії та сама енерґія.

Земля, вода, вогонь, повітря, ефір, розум, інтелект та его є нижчими енерґіями Господа, але живі істоти, належачи до вищої енерґії, відмінні від них. Так сказано у «Бгаґавад-ґіті» [7.4].

Трансцендентна форма Господа вічна і сповнена трансцендентного блаженства. Як тоді така форма може бути утвором матеріальної ґуни добра? Значить кожен, хто не вірить, що Господь має тіло,    —    демон, до нього не можна навіть торкатися, на нього не можна дивитися, бо він    —    персона нон ґрата і заслуговує на кару від владики пекла.

Буддистів називають атеїстами, бо вони не шанують Вед, однак ті, хто, як розповідалось, позірно виставляючи себе за послідовників Вед, заперечують їхні твердження, насправді куди небезпечніші за буддистів.

Шрі В’ясадева милостиво виклав ведичне знання у «Веданта-сутрі», але якщо людина буде слухати пояснення наставників школи майавади (Шанкара-сампрадаї), вона напевно зіб’ється з правильного шляху до духовного усвідомлення.

«Веданта - сутру» розпочинає опис теорії еманацій . Усі проявлені всесвіти постають (еманують) з Абсолютного Бога-Особи за посередництвом Його різноманітних незбагненних енерґій. Теорію еманацій можна пояснити на прикладі філософського каменя. Філософським каменем можна перетворити необмежену кількість заліза на золото, але сам він залишиться таким, як був. Подібно до цього Верховний Господь Своїми незбагненними енерґіями породжує усі проявлені світи і водночас залишається повний та незмінний. Він є пурна(довершений), і хоча з Нього виходить безмежна кількість пурн, Він Сам вічно залишається так само пурна.

Висуваючи теорію ілюзорности, представники школи майавади підпирають її тим, що нібито за теорією еманацій Абсолютна Істина була б змінною. Якби це було так, це означало б, що В’ясадева помиляється. Спритно уникаючи цього висновку, вони створили теорію ілюзорности світу. Проте світ, космічне творіння, не є оманний, як це стараються довести майаваді. Інша справа, що він не існує вічно. Неправильно було б проголошувати щось нестале оманним взагалі. Оманним є лише уявлення, що матеріальне тіло    —    це наше «я».

Пранава [ом], омкара Вед,    —    це первинний гімн. Цей трансцендентний звук тотожний формі Господа. В основі усіх ведичних гімнів лежить пранава омкара. А тат твам асі    —    всього лиш другорядний вислів ведичної літератури, і тому первинним гімном бути не може. Однак Шріпада Шанкарачар’я надавав тат твам асі, вторинному вислову, більшої ваги, як омкарі, первинному началу».

Так Господь пояснював «Веданта-сутру», відкидаючи всю пропаґанду школи майавади.* Бгаттачар’я спробував, граючи на правилах логіки та граматики, боронити себе та філософію майавади, проте Господь Своїми незаперечними доказами розбив його. Він утвердив істину, що ми всі маємо вічні стосунки з Богом-Особою, а наша вічна діяльність у цьому обміні стосунків    —    це віддане служіння Йому. Цей обмін зрештою приводить до преми, любови до Бога. До того, хто вже має любов до Бога, сама собою приходить любов до всіх інших істот, бо Господь є сукупністю всіх живих істот.

* Докладніше ці тонкощі філософії пояснено у нашій книзі «Повчання Господа Чайтан’ї». «Шрімад-Бгаґаватам» всі їх цілковито вияснює. (Примітка перекладача.)

Господь сказав, що поза цими трьома предметами: вічним зв’язком із Богом, обміном стосунками з Ним та досягненням любови до Нього     —    решта повчань Вед зайві і надумані.

Господь додав до цього, що філософія майавади, що її навчав Шріпада Шанкарачар’я, заснована на вигаданих тлумаченнях Вед, однак Шанкарачар’я повинен був навчати цього, бо такий був наказ Бога-Особи. «Падма Пурана» оповідає, що Бог-Особа звелів Його Господній Милості Шіві відвернути від Нього (Бога-Особи) людський рід. Сховати Господа від людського зору було потрібно, щоб заохотити людей чимдалі побільшувати населення. Його Господня Милість Шіва сказав до Деві: «У Калі-юґу в одежі брахмани я навчатиму філософії майавади, що є просто прихованим буддизмом».

Мова Господа Шрі Чайтан’ї Махапрабгу приголомшила Бгаттачар’ю: він не проказав ані слова і тільки дивився на Господа з великою шаною і благоговінням. Тоді Господь підбадьорив Бгаттачар’ю, запевнивши, що дивуватись немає чого. «Я стверджую, що віддане служіння Богові-Особі    —    це найвища мета людського життя». Він зацитував шлоку з «Бгаґаватам», пояснюючи, що навіть звільнені душі, які поринули в дух і духовне усвідомлення, також беруться до відданого служіння Господу Харі, бо трансцендентні якості, які посідає Бог-Особа, притягують до Нього серця навіть звільнених істот.

Бгаттачар’я захотів почути від Господа пояснення шлоки атмарама з «Бгаґаватам» (1.7.10). Господь попрохав, щоб спочатку цю шлоку пояснив сам Бгаттачар’я, сказавши, що Своє пояснення дасть після нього. Бгаттачар’я витлумачив шлоку як справжній вчений, користуючись правилами логіки. Він пояснив шлоку у дев’ять способів, засновуючись головно на логіці,    —    адже він був найзначніший логік тих часів.

Вислухавши Бгаттачар’ю, Господь подякував його за наукове висвітлення шлоки, а тоді на Бгаттачар’їне прохання Сам пояснив шлоку у шістдесят чотири способи, дев’яти пояснень Бгаттачар’ї не торкаючись.

Почувши від Господа пояснення шлоки атмарама, Бгаттачар’я прийшов до висновку, що такого наукового викладу не під силу зробити жодній земній істоті.* Раніше Шрі Ґопінатга Ачар’я намагався переконати Бгаттачар’ю у божественності Господа, але тоді він не міг цього визнати. Однак Господній виклад «Веданта-сутри» й роз’яснення шлоки атмарама справили на Бгаттачар’ю величезне враження. Він вирішив, що вчинив велику образу проти лотосових стіп Господа, не визнавши в Чайтан’ї Самого Крішни. Тоді він віддався на ласку Господа, розкаюючись у недостойному ставленні до Нього, і Господь ласкаво вибачив Бгаттачар’ю. З безпричинної милости Господь явив йому Свою форму Нараяни з чотирма руками, а тоді дворукого Крішни з флейтою в руках.

* Повне пояснення, що його дав Господь, саме склало б цілу книжечку; ми подали його окремим розділом у нашій книзі «Повчання Господа Чайтан’ї». (Примітка перекладача.)

Бгаттачар’я впав до лотосових стіп Господа. Господньою ласкою він склав багато віршів на Його уславлення, що були гідні події. Бгаттачар’я склав мало не сто шлок у славу Господа. Вислухавши їх, Господь Чайтан’я обійняв його і Бгаттачар’я, поринувши в трансцендентний екстаз, втратив фізичне сприйняття зовнішнього світу. З його очей котилися сльози, тіло пройняв дрож, серце калатало, виступив піт, хвилями накочувались емоції, він танцював, співав, кричав    —    в тілі Бгаттачар’ї виявилися усі вісім ознак трансу. Шрі Ґопінатга Ачар’я, побачивши чудесне навернення свояка, що сталося з Господньої ласки, не чувся з радощів.

З-поміж ста знаменитих шлок, якими Бгаттачар’я віддав хвалу Господеві, найважливіші є дві наступні шлоки, в яких стисло розкрито Його місію.

1. Я прагну віддати себе Богові-Особі, що з’явився нині як Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу. Він    —    океан усієї милости. Він зійшов нині, щоб дати людям знання, навчити їх неприв’язаности до матеріального, а також відданого служіння Йому.

2. З плином часу чисте віддане служіння Господеві пішло в непам’ять, і тому Він прийшов відродити його засади. Я припадаю до Його лотосових стіп.

Слово мукті, пояснив Господь, є синонім слова «Вішну», чи «Бог-Особа». Досягти мукті, тобто звільнитися з рабства матеріального буття, означає почати служити Господу.

Після того Господь вирушив до Південної Індії і там якийсь час проповідував. Усіх, кого Господь зустрічав, Він робив відданими Господа Шрі Крішни. Ці віддані далі навертали на шлях відданого служіння, Господньої бгаґавата- дгарми, багатьох людей. Нарешті Господь прийшов на берег Ґодаварі, і там зустрів Шрілу Рамананду Раю, кого Махараджа Пратапарудра, цар Орісси, настановив на посаду правителя Мадрасу. Його бесіди з Раманандою Раєю дуже важливі для усвідомлення найвищого трансцендентного знання. Самі бесіди складають невелику книжку, а тут ми подаємо тільки стислий переказ їхньої розмови.

Шрі Рамананда Рая був звільнена душа і усвідомив свою сутність, дарма що позірно, в суспільстві, обіймав становище нижче проти брахмани. Він не був у зреченому стані життя, і до того ж обіймав високу посаду в державному уряді. Але попри все це Шрі Чайтан’я Махапрабгу, знавши глибину його усвідомлення трансцендентного знання, ставився до Рамананди Раї як до звільненої душі. Так само Він визнав за звільненого і Шрілу Харідасу Тгакуру, одного з перших Його відданих, який походив з мусульманської родини. Є чимало інших великих відданих Господа, які вийшли з найрізноманітніших громад, сект і каст. Єдиним критерієм, за яким Господь оцінював кожну конкретну особу, було її віддане служіння. Його цікавила не зовнішня оболонка людини, а душа всередині неї та її діяльність. З цього зрозуміло, що вся місіонерська діяльність Господа є діяльністю на духовному рівні, а тому вчення Шрі Чайтан’ї Махапрабгу, вчення бгаґавата-дгарми, не має нічого спільного зі світською діяльністю    —    соціологією, політикою, економічним розвоєм чи з будь-якою іншою матеріальною сферою життя. «Шрімад- Бгаґаватам» є чистим трансцендентним прагненням душі.

Під час зустрічі з Раманандою Раєю, що відбулася на березі Ґодаварі, Господь порушив питання варнашрама-дгарми, що покладена в основу життя індусів. Шріла Рамананда Рая сказав, що життя за засадами варнашрама-дгарми (системи чотирьох суспільних станів і чотирьох духовних укладів життя) кожному дає змогу пізнати Трансцендентне. Однак на думку Господа система варнашрама-дгарми є зовнішнім влаштуванням і до вершини осягнення духовних вартостей має малий стосунок. Досконалим життя є тоді, коли людина чимдалі більше позбувається матеріальних прив’язаностей і відповідно побільшує свою зайнятість у трансцендентнім любовнім служінні Господу. Бог-Особа визнає кожну живу істоту, котра йде цим шляхом. Отже, віддане служіння є вершиною розвою знання. З’явившись задля того, щоб звільнити падші душі, Шрі Крішна, Верховний Бог-Особа, вказав всім живим істотам саме на цей шлях до звільнення. Всіма своїми діями й працею живі істоти повинні поклонятись Всевишньому, з якого вони постають, бо все, що ми бачимо, є поширенням Його енерґії. Саме такий є шлях до досконалости, який схвалюють усі істинні ачар’ї минулого і сучасного. Система варнашрами заснована більшою чи меншою мірою на засадах моралі та етики, а справді усвідомити Трансцендентне вона допомагає мало. Тому Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу відкинув цю систему як поверхову і попрохав Рамананду Раю дослідити це питання глибше.

Тоді Шрі Рамананда Рая висунув на розгляд Господа шлях зречення від кармічної діяльности. «Бгаґавад-ґіта» (9.27) у зв’язку з цим радить: «Хоч би що ти робив, хоч би що їв, хоч би що віддавав, хоч би яку аскезу виконував, роби це як підношення Мені». Така посвята своєї праці передбачає, що людина усвідомлює, що концепція Бога-Особи на порядок вища проти безособистісної концепції системи варнашрами, проте на цьому рівні ще бракує чітко виявлених стосунків істоти з Господом. Тому Господь відхилив і цю думку і попрохав Рамананду йти далі.

Тоді Рая запропонував зречення від варнашрама-дгарми й прийняття відданого служіння. Господь не схвалив і цього: людина не повинна раптом облишати свою діяльність, бо бажаних результатів це може й не дати.

Далі Рая висунув припущення, що найвищим здобутком для живої істоти є досягти духовного усвідомлення, вільного від матеріалістичного світосприйняття. Господь відкинув і його, тому що нечесні люди, прикриваючись таким духовним усвідомленням внесли в суспільство вже доволі сум’яття. Одразу духовне усвідомлення не приходить. Рая сказав тоді, що слід із відкритим серцем спілкуватися з тими, хто усвідомив свою істинну сутність, і смиренно слухати трансцендентну звістку про розваги Бога-Особи. Це твердження Господь схвалив. Рамананда Рая висунув його, ступаючи у слід Брахмаджі. Брахмаджі казав, що Бог-Особа відомий як аджіта    —    той, кого ніхто не може підкорити і до кого ніхто не може наблизитись. Проте цей аджіта стає джіта (підкореним), якщо вдатися до одного простого та легкого способу. Треба лише відкинути зухвалість проголошувати себе Богом. Треба стати смиренним та покірливим і провадити вмиротворене життя, слухаючи оповіді свідомих своєї суті душ, що, перебуваючи на трансцендентному рівні, несуть світові послання бгаґавата-дгарми, релігії уславлення Верховного Господа та Його відданих. Потяг уславлювати великих особистостей існує в кожній істоті, одне що її не навчено уславлювати Бога. Досконалости життя можна досягнути, якщо просто уславлювати Господа в товаристві свідомих своєї суті Його відданих.* Свідомим своєї сутности відданим називають того, хто без решти віддався Господеві і не прив’язаний до матеріальних вигод. Уся діяльність, яку люди виконують задля того, щоб досягти матеріального процвітання, чуттєвої насолоди та щоб нарощувати їх, є проявом невігластва. Серед людей, які забули про Бога і не спілкуються з Його відданими, не може бути миру та дружби. Тому кожна людина, хоч би яке становище вона посідала, повинна усіма силами шукати товариства чистих відданих і терпляче й смиренно слухати їх. Вище чи нижче суспільне становище нікому не перешкоджає йти шляхом самоусвідомлення. Єдине, що треба,    —    це слухати свідому себе душу, зробивши це своєю повсякденною діяльністю. Навіть звичайний викладач може давати лекції з ведичних писань, якщо він ступає у слід попередніх ачарій, що осягнули Абсолютну Істину. Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу радить цей нескладний метод самоусвідомлення, відомий всім як бгаґавата- дгарма. Досконалий провідник на цьому шляху    —    вказівки «Шрімад-Бгаґаватам».

* Саме з цією метою створене Міжнародне товариство свідомости Крішни. (Примітка перекладача.)

Обговоривши це, Господь та Шрі Рамананда Рая, дві великі особистості, мали ще піднесеніші духовні бесіди, але ми свідомо не кажемо про них тут, бо щоб слухати подальші розмови Господа з Раманандою Раєю, треба спочатку піднятися на духовний рівень. Дальші бесіди між Шрілою Раманандою Раєю та Господом ми виклали в іншій книзі («Повчання Господа Чайтан’ї»).

Накінці зустрічі Господь порадив Шрі Рамананді Раї піти у відставку й поселитися в Пурі, щоб вони могли жити разом, насолоджуючись трансцендентними стосунками. За якийсь час Шрі Рамананда Рая залишив службу в уряді і, діставши від царя пенсію, повернувся до Пурі. Він був одним з найдовіреніших відданих Господа: у Пурі мешкав тільки один добродій, на ім’я Шікгі Махіті, який теж належав до числа таких довірених супутників Господа, як Рамананда Рая. Так у Пурі в довірених бесідах про найсокровенніші предмети духовного життя з трьома-чотирма вірниками Господь прожив у духовному екстазі вісімнадцять років життя. Ці розмови записав Його особистий секретар Шрі Дамодара Ґосвамі, один з чотирьох найближчих відданих Господа.

Господь багато подорожував південною Індією. Великий святий з Махараштри, Тукарама, теж отримав посвяту від Нього. Отримавши посвяту від Чайтан’ї Махапрабгу, Святий Тукарама затопив усю Махараштру повінню руху санкіртани, і ця трансцендентна повінь не спала у південно-західній частині Індійського півострову і донині.

У Південній Індії Господь виявив два надзвичайно важливі давні писання    —    «Брахма-самхіту»* та «Крішна-карнамріту». Це дві неоціненні авторитетні книги, які потрібно вивчати відданому. Завершивши подорож по Південній Індії, Господь повернувся до Пурі.

* Стислий виклад «Шрімад-Бгаґаватам». (Примітка перекладача.)

Коли Господь прибув туди, до відданих, що тужили за Ним, повернулося життя, і Господь, занурений у сповнені трансцендентних осяянь нескінченні ігри, вже не залишав їх. Найвідмітніший епізод цього часу пов’язаний з зустріччю, яку Господь погодився дарувати цареві Пратапарудрі. Цар Пратапарудра був великий відданий Господа і мав себе за одного з Його слуг, якому довірили підмітати храм. Смиренність царя була дуже до серця Шрі Чайтан’ї Махапрабгу. Цар прохав Бгаттачар’ю і Раю влаштувати йому зустріч з Господом. Однак коли ці двоє Його непохитних відданих умовляли Господа погодитися на зустріч, Він навідсіч відмовився, не зважаючи навіть на те, що це було прохання Його особистих супутників. Господь пояснював, що для санн’ясі небезпечно близько сходитися з жінками та з мирянами, які думають про гроші. Господь був взірцевий санн’ясі. Він не дозволяв наближатися до Нього жодній жінці, навіть щоб віддати поклон. Місця для жінок влаштовували на значній відстані від Господа. Бувши ідеальним вчителем та ачар’єю, Він ні на крок не відступав від заведеного для санн’ясі порядку. Господь був не тільки втілення Бога, а й ідеалом людини. Його Стосунки з іншими були бездоганні. Діючи як ачар’я, Він був суворіший за блискавку і ніжніший за троянду. Один з Його супутників, Харідаса-молодший, якось припустився великої помилки: він хтиво подивився на молоду жінку. Як Наддуша, Господь побачив хіть у думках Харідаси і негайно відлучив його від Свого товариства назавжди, хоча Його й прохали дарувати прощення. Втративши товариство Господа, Харідаса-молодший за якийсь час наклав на себе руки. Про самогубство повідомили Господа, але навіть тоді Господь не забув Харідасів прогріх, сказавши, що він дістав гідної кари.

У всьому, що стосувалось дисципліни та засад зреченого стану життя, Господь не робив жодних поступок. Тому, навіть знавши, що цар Пратапарудра великий відданий, Господь відмовився побачитись з ним, тільки тому що царювання    —    то завжди гроші. Господь хотів подати приклад належної поведінки трансценденталіста: він не може мати нічого спільного з жінками та грошима і повинен завжди триматися від них якнайдалі. Проте віддані Господа влаштували так, що цар таки отримав Його ласку. Це означає, що дорогий для Господа відданий щедріший на ласку до неофіта, ніж навіть Сам Господь. Тому чистий відданий ніколи не чинить образ стіп іншого чистого відданого. Іноді Господь милостиво прощає образу проти Своїх лотосових стіп, однак образа проти стіп відданого    —    це велика небезпека для людини, яка справді прагне поступу у відданому служінні.

Коли Господь жив у Пурі, тисячі Його відданих, як наставав час Ратга-ятри, свята колісниць Господа Джаґаннатги, приходили побачити Його. Значною подією під час свята було миття храму Ґундіча, яким керував Сам Господь. Спільна санкіртана Господа в Пурі справляла на людей незгладиме враження. Саме це оспівування святого імені громадою дає змогу скерувати розум мас на духовне усвідомлення. Масову санкіртану започаткував Сам Господь, і проводарі всіх країн можуть скористатися з цього духовного руху, щоб підтримувати в суспільстві чистоту й зберігати мир та дружбу. Це    —    насущна потреба всього нинішнього людства.

За якийсь час Господь знову вирушив у подорож на північ Індії; дорогою Він вирішив відвідати Вріндавану та її округу. Коли Він ішов джунґлями Джгарікганди (Мадг’я Бгарата), всі дикі звірі, які стрічалися на Його шляху, приєднувалися до санкіртани Господа. Дикі тигри, слони, ведмеді й олені йшли за Ним і разом з Господом співали імена Крішни. Тим Він довів, що санкіртана (спільне оспівування та уславлення Господнього імені) робить мирними та дружними навіть диких звірів, то що вже казати за людей, що їхній обов’язок    —    бути цивілізованими. У цілому світі жодна людини не відмовиться приєднатися до руху санкіртани. Господній рух санкіртани не має обмежень щодо касти, віросповідання, кольору шкіри чи біологічного виду. Те, що Господь Чайтан’я залучив навіть диких звірів до Свого божественного руху, є прямим свідченням величі Його місії.

Повертаючись із Вріндавани до Пурі, Господь спочатку прийшов до Праяґу і там зустрів Рупу Ґосвамі з його молодшим братом Анупамою. По тому Він пішов до Бенаресу. Впродовж двох місяців Він навчав трансцендентного знання Шрі Санатану Ґосвамі. Повчання Санатані Ґосвамі самі складають об’ємну оповідь, і тому повністю їх викласти тут немає можливости. Ми подамо тільки основні їхні моменти.

Санатана Ґосвамі (відомий раніше як Сакара Малліка) був міністром бенґальського уряду за правління Наваба Хусейна Шаха. Він вирішив покинути службу і пристати до Господа. Дійшовши дорогою з Вріндавани до Варанасі, Господь зупинився в домі Шрі Тапани Мішри та Чандрашекгари, де їм прислуговував також один махараштрійський брахмана. У Варанасі головною постаттю тоді був великий санн’ясі школи майавади на ім’я Шріпада Пракашананда Сарасваті. Коли Господь Чайтан’я Махапрабгу був у Варанасі, людей чимдалі більше вабило до Його руху масової санкіртани. Хоч би куди Він ішов, а надто коли відвідував храм Вішванатги, за Ним йшли тисячі прочан. Одних вабила Його зовнішність, інших    —    милозвучні пісні, якими Він уславлював Господа.

У Варанасі донині є дуже багато санн’ясі-майаваді. Санн’ясі-майаваді називають себе Нараяною. Дехто, побачивши Господа під час санкіртани, вирішив, що Він істинний Нараяна, і зрештою ця чутка дійшла до прибічників великого Пракашананди.

Свого роду духовне суперництво між школою майавади та школою бгаґавати триває в Індії звіддавна. Тож коли Пракашананду повідомили про діяльність Господа, він, знавши, що Господь є санн’ясі школи вайшнав,зневажливо відгукнувся про Нього перед вісником. Пракашананда засудив дії Господа, а саме Його проповідь руху санкіртани, бо на його гадку цей рух був просто виявом релігійних сентиментів. Пракашананда був глибоким знавцем «Веданти» і радив своїм учням зосередитись на її вивченні, а до санкіртани не приєднуватися.

Одному доброчесному брахмані, що став відданим Шрі Чайтан’ї, слухати осудливі слова Пракашананди було прикро. Він пішов до Господа, щоб висловити жаль з приводу цього інциденту. Брахмана розповів Господу, як, щойно він вимовив Його ім’я перед Пракашанандою, санн’ясі гостро засудив Господа, хоча брахмана чув, як перед тим Пракашананда не раз промовляв ім’я Чайтан’ї. Брахману дивувало, чому санн’ясі Пракашананда не міг навіть один раз вимовити «Крішна» і проказував тільки ім’я «Чайтан’я».

Усміхаючись, Господь пояснив відданому брахмані, чому майаваді не здатні промовити святе ім’я Крішни:
«Майаваді чинять образи проти лотосових стіп Крішни, дарма що безнастанно повторюють слова брахма, атма, чайтан’я тощо. А що вони ображають лотосові стопи Крішни, вимовити святе ім’я, «Крішна», вони неспроможні. Ім’я «Крішна» тотожне Йому Самому, Верховному Богові-Особі. В абсолютному царстві різниці між іменем, формою та особою Абсолютної Істини немає: в ньому все складене з трансцендентного блаженства. Між тілом Бога-Особи Крішни та Його сутністю різниці немає. Цим Господь відмінний від живої істоти, яка завжди відрізняється від свого тіла-оболонки. Становище Крішни трансцендентне, і тому матеріалісту дуже важко по-справжньому зрозуміти Особу Бога, Крішну, Його святе ім’я, Його славетні діяння тощо. Ім’я, слава, форма та розваги Крішни становлять одну й ту саму трансцендентну сутність, і сприйняти її матеріальними чуттями неможливо.

Трансцендентні взаємини з Господом в Його розвагах    —     це джерело блаженства куди більшого, ніж блаженство осягнення Брахмана чи злиття з Усевишнім. Коли б це було не так, ті, хто вже занурився у Брахман, не приваблювалися б до блаженства Господніх розваг».

За якийсь час віддані влаштували зустріч, на яку запросили усіх санн’ясі, і Господа та Пракашананду Сарасваті також. Тоді між двома вченими (Господом та Пракашанандою) відбулася тривала бесіда про духовні цінності руху санкіртани. Стислий переказ бесіди наведено нижче.

Славетний санн’ясі-майаваді Пракашананда запитав Господа, чому Він вважає, що рух санкіртани вищий за вивчення «Веданта-сутри». Читати «Веданта-сутру»    —    обов’язок кожного санн’ясі,    —    сказав Пракашананда.    —    То що спонукує Господа віддаватися санкіртані?

На це Господь смиренно відповів: «Я великий дурень і вивчати «Веданту» не годний, а тому пристав до руху санкіртани». Цими словами Господь виставив Себе за одного з незліченних невігласів нашого часу, що просто нездатні вивчати філософію «Веданти». Те, що невігласи вивчають її, дуже неґативно позначилося на суспільстві. Господь вів далі:
«А що Я великий дурень, Мій духовний вчитель заборонив Мені бавитися філософією «Веданти». Він сказав, що ліпше Мені повторювати святе ім’я Господа, бо це звільнить від пут матеріального світу.

Для нинішньої доби, доби Калі, є одна-єдина релігія    —     прославляти Господа, повторюючи Його святе ім’я, це припис усіх явлених писань. Мій духовний вчитель навчив Мене одної шлоки [з «Бріхан-нарадія Пурани»]:

Відтак Я повторюю святе ім’я Харі, як наказав Мені духовний вчитель, і не тямлю Себе від нього: щойно вимовлю святе ім’я, Я забуваю Себе і то сміюся, то плачу, то танцюю, як божевільний. Я подумав, що й справді збожеволів од цього співу, і запитав про це у Свого духовного вчителя. Він сказав Мені, що саме так і має діяти повторення святого імені: воно викликає трансцендентні емоції, відчути які випадає рідко кому. То є ознака любови до Бога, найвищої мети життя. Любов до Бога трансцендентна щодо звільнення [мукті], і тому її називають п’ятим рівнем духовного усвідомлення, що вищий за звільнення. Той, хто повторює святе ім’я Крішни, підноситься на рівень любови до Бога, і отримати це благословення було для Мене великим щастям».

Вислухавши Господа, санн’ясі-майаваді запитав в Нього, чим шкодить виспівувати святе ім’я й рівночасно вивчати «Веданту». Пракашананда Сарасваті чудово знав, що колись Господь славився як Німай Пандіта, великий вчений-ерудит з Навадвіпи, і тому був певний, що, видаючи Себе за великого дурня, Господь має щось на думці. На запитання санн’ясі Господь усміхнувся і відповів: «Шановний пане, Я відповім тобі, але, гадаю, це справить тобі прикрість».

Усім санн’ясі припала до серця чесність і щирість Господа, і вони одностайно завірили Господа, що не образяться, хоч би що Він казав. Тоді Він промовив:

«Веданта-сутру» складають трансцендентні звуки, чи слова, які проказав трансцендентний Бог-Особа, а тому «Веданта» не може мати вад, які притаманні людині, тобто помилок, ілюзії, обману чи слабкости. Вони передають послання Упанішад, і її прямий зміст безперечно достойний найвищої шани. Натомість усі Шанкарачар’їні тлумачення «Веданти» не ґрунтуються на самих сутрах, а тому його пояснення все тільки псує.

Слово «Брахман» вказує на найбільшого з-поміж усіх, того, хто сповнений трансцендентних багатств і чиє становище верховне. У кінцевому підсумку Брахман    —    це Бог-Особа, але непрямі тлумачення приховують це і проголошують, що Бог є безособистісний. У духовному світі трансцендентного блаженства сповнене все: форма, тіло, місце й усе, що оточує Господа. Всі там вічно повні знання та блаженства. Не слід ставити за вину Ачар’ї Шанкарі, що він витлумачив «Веданту» таким чином, але той, хто приймає його тлумачення, поза сумнівом, приречений. Той, хто вважає трансцендентне тіло Бога-Особи за щось матеріальне, безумовно чинить найтяжчу образу».

Господь говорив санн’ясі майже те саме, що раніше Бгаттачар’ї у Пурі, і Його могутні доводи спростували всі роз’яснення «Веданта-сутри» від майаваді. Всі присутні санн’ясі проголосили, що Господь є самим уособленням Вед і Бог-Особа. Тоді всі вони прийняли вчення бгакті, святе ім’я Господа Шрі Крішни і після того разом з Господом потрапезували. Після навернення санн’ясі слава Господа у Варанасі зросла ще більше; побачити Його приходили тисячі людей. Так Господь утвердив вищість шрімад-бгаґавата-дгарми над усіма іншими системами духовного усвідомлення. Після цього Варанасі затопив трансцендентний рух санкіртани.

Коли Господь мешкав у Варанасі, туди, покинувши службу, прийшов і Санатана Ґосвамі. До того він був одним із міністрів в уряді Бенґалії, якою тоді правив Наваб Хусейн Шах. Піти з державної служби виявилося нелегко    —    Наваб не хотів відпускати Санатани. Проте зрештою Санатана таки дістався Варанасі, і Господь виклав йому науку принципів відданого служіння. Він передав йому знання про природне становище живої істоти, причину її ув’язнення в матеріальному світі, про її вічний зв’язок з Богом-Особою, трансцендентне становище Верховного Бога-Особи, про те, як Він поширює Себе у різні повні частки-втілення, про Його владу над різними частинами всесвіту, природу Його трансцендентної обителі, про діяльність у відданім служінні і щаблі поступу в ньому, про правила та приписи, потрібні для поступового досягнення духовної досконалости, про ознаки втілень, що приходять у різні епохи, і про те, як на підставі явлених писань їх визначати.

Повчання Санатані Ґосвамі, які Йому дав Господь, становлять об’ємний розділ у «Шрі Чайтан’я-чарітамріті», і вичерпне пояснення потребувало б цілої книги. Детальний їхній виклад поданий у нашій книзі «Повчання Господа Чайтан’ї».

Прийшовши до Матгури, Господь відвідав там усі важливі святі місця, а тоді рушив до Вріндавани. Господь Чайтан’я з’явився на світ у сім’ї родовитого брахмани, і взагалі як санн’ясі Він був наставником для всіх варн та ашрамів. Але Він завжди приймав їжу від вайшнав з будь-якої касти. У Матгурі вважають, що санодія-брахманиналежать до нижчих прошарків суспільства, проте Господь приймав їжу і в домі одного такого брахмани, бо господар дому був учнем з родини* Мадгавендри Пурі.

* За звичаєм учнів ґуру залічують до його ґотри (родини). (Прим. пер.)

У Вріндавані Господь зробив омовіння у двадцяти чотирьох важливих місцях омовіння та ґгатах. Він пройшов усіма дванадцятьма найвизначнішими ванами (лісами). Усі корови та птаство в тих лісах вітали Його наче давнього друга. Господь також почав обіймати всі дерева у тих лісах і від того поринув у трансцендентний екстаз. Часами Він непритомнів, але на звук святого імені Крішни повертався до свідомости. У тілі Господа за тої мандрівки лісами Вріндавани проявлялися такі трансцендентні ознаки, яких ні збагнути, ні описати неможливо, і ми згадуємо їх тільки побіжно.

Ось назви кількох важливих місць, які відвідав Господь у Вріндавані: Кам’явана, Адішвара, Павана-саровара, Кгадіравана, Шешашаї, Кгела-тіртга, Бгандіравана, Бгадравана, Шрівана, Лаухавана, Махавана, Ґокула, Калія-храда, Двадашадіт’я, Кеші-тіртга та ін. Коли Господь побачив місце, де відбувався танець раса, Він упав непритомним, поринувши в транс. Перебуваючи у Вріндавані, Господь мешкав біля Акрура-ґгати.

Зрештою особистий слуга Господа, Крішнадаса Віпра, переконав Його покинути Вріндавану й повернутися до Праяґу, щоб під час Маґга Мели зробити там омовіння. Господь погодився, і вони вирушили до Праяґу. Дорогою їм трапились кілька патганів, серед яких був вчений мулла. Під час бесіди з муллою та його супутниками Господь переконав їх, що Коран теж описує бгаґавата-дгарму та Крішну. Усі патгани прийняли шлях відданого служіння Господу.

Коли Він повернувся до Праяґу, біля храму Бінду-мадгава Його зустріли Шріла Рупа Ґосвамі з молодшим братом. Цього разу жителі Праяґу зустріли Господа набагато шанобливіше. Він мав зупинитися у Валлабги Бгатти, що жив по той бік річки, в селищі Адайла. Але під час переправи Господь кинувся в Ямуну. З великими труднощами Його непритомного витягли з води. Зрештою Він таки дістався до дому Валлабги Бгатти. Валлабга Бгатта був один з чільних прихильників Господа, проте згодом заснував власну течію, Валлабга-сампрадаю.

У Праязі поблизу Дашашвамедга-ґгати, Господь десять днів поспіль вчив Рупу Ґосвамі науки відданого служіння. Він оповів Ґосвамі за відміни живих створінь у 8 400 000 видах життя, а тоді окремо за різні форми людського життя. З-поміж них Він вирізнив тих, хто наслідує ведичні засади, серед них    —    тих, що діють задля насолоди плодами своєї праці, з них    —    філософів-емпіриків, а з тих    —    звільнені душі. Він показав, що істинних чистих відданих Господа Шрі Крішни дуже небагато.

Шріла Рупа Ґосвамі був молодший брат Санатани Ґосвамі. Пішовши у відставку, він привіз додому два повні золотих монет човни, кількасот тисяч рупій, що їх заробив своєю службою. Перед тим, як приєднатися до Господа Чайтан’ї Махапрабгу, він розділив багатство на кілька частин: п’ятдесят відсотків віддав на служіння Господу та Його відданим, двадцять п’ять роздав родичам, а решту двадцять п’ять відклав на непередбачений випадок. Цим він подав приклад для всіх домогосподарів.

Навчаючи Рупу Ґосвамі, Господь порівнював віддане служіння до ліани, Він особливо наголошував, що треба добре пильнувати ліану бгакті, щоб її не розтоптав скажений слон образи проти чистих відданих. Ще, сказав Він, плекаючи ту ліану, слід оберігатися від бажань чуттєвої насолоди, моністичного звільнення та досконалости хатга-йоґи. Всі такі бажання є згубними на шляху відданого служіння. І так само згубні для розвою бгакті, чи бгаґавата-дгарми, насильство проти живих істот і бажання матеріального зиску, визнання та слави.

Чисте віддане служіння повинно бути вільне від бажання чуттєвого задоволення, корисливих задумів та плекання моністичного знання. Людина має стати вільна від будь-яких позначень, і коли вона так піднесеться на рівень трансцендентної чистоти, очищеними чуттями вона зможе служити Господеві.

Доки в людині лишається бажання насолоджувати свої чуття, стати єдиною з Усевишнім чи володіти містичними силами, про досягнення рівня чистого відданого служіння не може бути й мови.

Віддане служіння може протікати на двох рівнях: попередньої практики й спонтанних почуттів. Той, хто вже піднявся на рівень спонтанного почуття, може розвиватись далі до духовної прив’язаности, емоцій, любови та ще багатьох вищих щаблів життя у відданости, для яких в англійській мові бракує відповідних слів. Ми спробували пояснити науку відданого служіння в нашій книзі «Нектар відданости», заснованій на авторитеті книги «Бгакті-расамріта-сіндгу» Шріли Рупи Ґосвамі.

У трансцендентному відданому служінні є п’ять рівнів обміну почуттями:

1. Рівень самоусвідомлення одразу за звільненням від матеріального рабства; це шанта, рівень нейтральности.

2. Далі, якщо відданий осягає трансцендентне знання про внутрішні багатства Господа, він починає служити Йому на рівні дас’ї.

3. З подальшим розвоєм взаємин на рівні дас’ї приходить шанобливе братерське ставлення до Господа, а ще далі проявляється почуття дружби на рівних. Обидва ці рівні називаються сакг’я, віддане служіння у дружніх стосунках.

4. Вище за цей рівень    —    рівень батьківської любови до Господа, і він називається ватсал’я.

5. І за цим іде кохання, який вважають за найвищий рівень любови до Бога, хоча ніякої якісної різниці між названими рівнями немає. Останній рівень, стосунки кохання до Бога, має назву мадгур’я.

Виклавши так Рупі Ґосвамі науку відданого служіння, Шрі Чайтан’я відрядив його до Вріндавани зробити розкопки, щоб розшукати забуті місця трансцендентних розваг Господа. По тому Він повернувся до Варанасі і там дарував звільнення санн’ясі-майаваді, а також навчав старшого брата Рупи Ґосвамі. Про це вже йшлося вище

Письмові повчання Господа складають лише вісім шлок, що відомі як «Шікшаштака». Решту численних писань з Його божественного вчення створили шестеро Ґосвамі Вріндавани, головні послідовники Господа, та послідовники шести Ґосвамі. Філософська система Чайтан’ї багатша за будь-яку іншу, і авторитети визнають її за живу релігію сьогодення, що потенційно може розгорнутися у вішва-дгарму, всесвітню релігію. Ми щасливі тим, що до цієї справи з запалом долучилися дехто з мудреців, як-от Бгактісіддганта Сарасваті Ґосвамі Махараджа та його учні. Ми з нетерпінням чекаємо на щасливі дні, коли у світі запанує бгаґавата-дгарма, према- дгарма,початок якій дав Господь Шрі Чайтан’я Махапрабгу.

Нижче ми подаємо ті вісім шлок, що їх склав Господь:

1

Слава санкіртані Шрі Крішни! Вона очищує серце від усього пилу, що громадився довгими роками, і гасить пожежу зумовленого життя, повторюваних народжень та смертей. Рух санкіртани    —    найвище благословення всьому людству, бо він, наче Місяць, розливає скрізь благословенне проміння. Він    —    саме життя всього трансцендентного знання. Цей рух збільшує океан трансцендентного блаженства і дає нам змогу сповна звідати смак нектару, якого ми завше прагнемо.

2

Мій Господи! Саме Твоє святе ім’я на силі дарувати живим істотам усі благословення, і тому Ти маєш сотні й мільйони імен, як Крішна й Ґовінда. У Свої трансцендентні імена Ти вклав усі Свої трансцендентні енерґії. Немає навіть ніяких суворих правил, щоб повторювати ці імена. Мій Господи! Своєю ласкою Ти даєш нам змогу легко наблизитись до Тебе через Твої святі імена, але я такий нещасний, що мене до них не вабить.

3

Треба оспівувати святе Господнє ім’я зі смиренним розумом, маючи себе за нижчого від соломини на дорозі. Слід бути терплячішим за дерево, не мати й найменшого почуття оманного престижу і бути готовим якнайшанобливіше схилятися перед іншими. В такім умонастрої можна оспівувати святе ім’я Господа безперервно.

4

Всемогутній Господи! Я не хочу багатства, мені не потрібні вродливі жінки, не треба ніяких послідовників. Я прагну одного    —    можливости безпричинно служити Тобі народження у народження.

5

О сину Махараджі Нанди [Крішна], я Твій вічний слуга, але якось опинився в океані народження й смерти. Прошу, візьми мене з цього океану смерти, і нехай я буду одним з атомів біля Твоїх лотосових стіп.

6

Мій Господи! Коли я буду виспівувати Твоє ім’я так, щоб мої очі прикрасили сльози любови, плинучи без упину? Коли від повторення Твого імені голос мені перерветься і надибиться волосся на моєму тілі?

7

О Ґовінда! Розлука з Тобою робить для мене мить за сто, навіть за тисячу років. Сльози дощовими потоками струмують мені з очей, і, як Тебе нема, весь світ для мене пустка.

8

Я нікого не знаю як свого Господа    —    тільки Крішну, і Він зостанеться моїм Господом вічно, чи пригорне мене рвучко, чи розіб’є мені серце, не з’являючись перед мої очі. Він вільний робити що тільки схоче, бо Він без жодних умов і позавжди мій Господь, кому я поклоняюсь.