ВІРШ 4

ПОЯСНЕННЯ: Створення, тимчасове підтримання, а тоді нове знищення матеріального світу відбувається з волі Господа. Спочатку Господь Вішну у Своєму першому і другому втіленнях створює складники творіння і вторинного творця, Брахму. Перше втілення пуруші    —    це Маха-Вішну, а друге    —    Ґарбгодакашаї Вішну, що створює Брахму. Третій пуруша-аватара, Кшіродакашаї Вішну, являє Собою Наддушу всього сущого у всесвіті і підтримує творіння Брахми. А Шіва, один з багатьох Брахминих синів, це творіння знищує. Отож відначальний творець усесвіту    —    це Вішну, і Він же підтримує життя всіх створінь зі Своєї безпричинної милости. А тому обов’язок усіх зумовлених душ полягає в тому, щоб визнати вищість Господа і стати чистими відданими. Так можна віднайти спокій у цьому світі, де істоту завжди переслідують страждання й небезпеки. Зумовлені душі, які вважають матеріальне творіння місцем для насолоди чуттів і таким чином стають бранцями ілюзії зовнішньої енерґії Вішну, приречені залишатись рабами законів матеріальної природи    —    законів творення і знищення.

У «Бгаґавад-ґіті» сказано, що всі планети цього всесвіту, починаючи від найвищої і кінчаючи найнижчою, Паталалокою, підлягають знищенню, і скільки зумовлені душі не подорожуй космосом    —    силою добрих чи поганих наслідків своєї діяльности або сучасними космічними кораблями    —    їм ніде не уникнути смерти, хоч би як відрізнялась тривалість життя на різних планетах. Єдиний спосіб досягнути вічного життя    —    повернутись додому, до Бога, де вже немає переродження, властивого для матеріальних планет. Зумовлені душі, які забули свої взаємини з Господом Вайкунтги і тому не знають цієї дуже простої істини, намагаються розробити план вічного життя в матеріальному світі. Введені в оману зовнішньої енерґії, вони беруться до всілякої економічної та релігійної діяльности, забуваючи про те, що покликані повернутись додому, до Бога. Це забуття під впливом майі стає таке сильне, що зумовлені душі взагалі не хочуть повертатись до Бога. Через чуттєві насолоди вони знову й знову стають жертвами народження та смерти і таким чином марнують своє людське життя, гублячи нагоду повернутись до Вішну. Писання, в яких Ману за різних віків та епох записують правила життя, називають сад-дгарма    —    корисні поради для людей. Люди повинні для свого ж добра скористатися з усіх явлених писань і вивінчати своє життя успіхом. Творіння не оманне, але воно проявляється лише на час, щоб дати можливість зумовленим душам повернутись до Бога. Бажання повернутись до Бога і присвячена цьому діяльність    —    це правильний спосіб життя. Людей, які ступили на цей шлях, стали Господніми відданими, Господь зі Своєї безпричинної милости повністю захищає, тимчасом як невіддані, діючи на свій страх і риск, заплутуються в ланцюгові наслідків своєї діяльности. Тут заслуговує на увагу слово сад-дгарма. Сад-дгарма, або обов’язок, що полягає в тому, щоб повернутись до Бога і стати Його бездомісним відданим,    —    це єдина праведна діяльність. Без цього жодна людина, навіть якщо вона вдає праведника, насправді не має праведности. Саме з огляду на це Господь радить у «Бгаґавад-ґіті» облишити всю так звану релігійну діяльність і цілковито присвятити себе відданому служінню Господеві. Лише так можна звільнитись від усіх тривог, пов’язаних з існуванням у сповненому небезпек матеріальному світі. Той, хто діє згідно із сад-дгармою, йде правильним шляхом. За мету життя людина повинна собі поставити повернутись додому, до Бога, і вийти з круговерти народжень і смертей у матеріальному світі, де жива істота отримує добрі чи погані тіла на якийсь обмежений час. Щоб зватись людиною, треба це розуміти і присвячувати своє життя цій меті.