ВІРШ 2
бдасйа хі брахмаа еша пантх
йан нмабгір дгййаті дгір апртгаі
парібхрамас татра на віндате ’ртгн
мймайе всанай айна
бдасйа — ведичного звуку; хі — безперечно; брахмаа — Вед; еша — ці; пантг — спосіб; йат — що є; нмабгі — під різними іменами; дгййаті — обдумує; дгі — інтелект; апртгаі — беззмістовними ідеями; парібграман — блукаючи; татра — там; на — ніколи; віндате — насолоджується; артгн — реальні речі; мй-майе — в ілюзорних речах; всанай — різними бажаннями; айна — наче уві сні.
Ведичні гімни укладені так, що пантеличать людей, скеровуючи їхній інтелект до безглуздих речей, як-от райські царства. Насправді і там зумовлені душі, втішаючись схожими на сон ілюзорними райськими насолодами, не відчувають істинного щастя.
ПОЯСНЕННЯ: Зумовлена душа завжди будує плани досягнути щастя в матеріальному світі. Вона завжди прагне чимдалі більшого і не задовольниться навіть дійшовши до межі всесвіту. Вигод життя на Землі їй замало, хоча вона й витискає з природи, що тільки змога. Тепер людина прагне потрапити на Місяць чи на Венеру і експлуатувати природні багатства там. Однак Господь попереджає нас у «Бгаґавад- ґіті» (8.16), що жодна з незліченних планет у цьому всесвіті чи в будь-якій іншій планетній системі не варта того, щоб туди пориватись. Існує безліч всесвітів, і в кожному з них безліч планет. Проте на жодній з цих планет неможливо врятуватися від головних нещасть матеріального існування: від страждань народження, смерти, старости та хвороб. Господь каже, що навіть життя на найвищій планеті — званій Брахмалокою, чи Сат’ялокою (вже й не кажучи за інші, райські, планети), — не може бути щасливим, бо і там є вищезгадані матеріальні страждання.
Зумовлені душі, скуті законами кармічної діяльности, то підіймаються на Брахмалоку, то спускаються на Паталалоку, немов нерозумні діти на каруселі. Але справжнє щастя є тільки в царстві Бога: там ніхто не страждає від матеріальних нещасть. Отже, шлях кармічної діяльности, який пропонують Веди, веде в хибному напрямку. Людина гадає, що може досягнути ліпшого життя в тій чи іншій країні, на тій чи іншій планеті, але ніде в межах матеріального світу вона не зможе знайти того, чого все життя прагне, — вічного життя, досконалого розуму та довершеного блаженства. Шріла Шукадева Ґосвамі дає зрозуміти, що Махараджа Парікшіт на порозі смерти не повинен прагнути на так звані райські планети, а повинен підготуватись до того, щоб повернутися додому, до Бога. Усі матеріальні планети і вигоди життя на них — минущі. Отож треба викорінити бажання насолоджуватись доступним на цих планетах тимчасовим щастям.