ВІРШ 14

ПОЯСНЕННЯ  : Як сказано в наведеній раніше цитаті з «Бгакті-расамріта-сіндгу» Рупи Ґосвамі, навіть земні речі треба вважати за трансцендентні, якщо вони присвячені служінню Господу Шрі Крішні. Так, епічні твори «Рамаяну» та «Махабгарату», що викладають історичні події і призначені насамперед для менш розумних людей (жінок, шудр та недостойних нащадків вищих каст), теж визнають за ведичні писання, бо вони розповідають про діяння Господа. «Махабгарату» визнають за п’яту Веду, що продовжує перші чотири: «Сама», «Яджур», «Ріґ» та «Атгарва». Люди куцих знань не визнають «Махабгарату» за частину Вед, проте великі мудреці та авторитети вважають її за п’яту Веду. До складу «Махабгарати» входить «Бгаґавад-ґіта», що вся складена з Господніх настанов для менш розумних людей. Є невеликого розуму люди, які кажуть, що «Бгаґавад-ґіта» не призначена для домогосподарів, але такі нетями забувають, що «Бгаґавад-ґіту» пояснено не кому іншому, як Арджуні    —    ґріхастзі ( сімейній людині ) , а пояснював її теж Господь у ролі ґріхастги. Отже, «Бгаґавад-ґіта», хоча вона й містить у собі високу філософію ведичної мудрости, призначена для початківців у трансцендентній науці ; а « Шрімад- Бгаґаватам»    —    це твір для тих, хто успішно скінчив головний курс і береться до дальших студій трансцендентної науки. Тому всі ці писання: «Махабгарата», Пурани та інші твори, сповнені оповідей про Господні ігри,    —    це трансцендентна література, яку, без жодних сумнівів, треба обговорювати у товаристві великих відданих.

Біда в тому, що у викладі найманих оповідачів такі твори видаються просто світською літературою, багатою на історичні факти й постаті, як то історичні перекази чи епоси. Тому-то у вірші сказано, що ці писання треба обговорювати серед відданих. Якщо ці писання обговорюють не віддані, то піднесені особистості цим не зможуть насолоджуватись.

Висновок з усього сказаного полягає в тому, що Господь у Своєму найвищому прояві не безособистісний. Він    —    Верховна Особа, і Він виконує різноманітні дії. Він провадить усіх живих істот, і з власної волі Він сходить, щоб Своєю особистою енерґією рятувати зумовлені душі. У цьому Його гра подібна до дій суспільних, політичних та релігійних вождів. Усі такі Господні дії врешті-решт лягають в основу бесід про Бога, і навіть оповіді, ввідні до цього, також трансцендентні. Ось як можна одухотворити громадське життя людей. Люди цікавляться історією, а також всіляким іншим світським чтивом: оповіданнями, творами красного письменства, драмами, журналами, газетами і т. д. Тож їм було би варто зв’язати цю свою схильність із служінням Господу, звернувшись до тем, якими насолоджуються віддані. Пропаґанда ідей про те, що Господь безособистісний, бездіяльний і що Він, наче німий камінь, не має ні імені, ні форми, штовхає людей до безбожности й демонізму. І що менше вони цікавляться трансцендентними діяннями Господа, то глибше занурюються у матеріальну діяльність, яка допомагає тільки швидше котитись у пекло, але аж ніяк не наближує їх до дому, до Бога.*

«Шрімад-Бгаґаватам» починається з історії Пандав (з усіма політичними й соціальними подробицями), а проте його називають «Парамахамса-самхітою», тобто ведичним писанням для найвищих трансценденталістів . « Шрімад - Бгаґаватам» викладає парам ґ’янам, найвище трансцендентне знання. Усі чисті віддані Господа    —    це парамахамси. Вони, наче лебеді, володіють мистецтвом вибирати із змішаної з молоком води саме молоко.