ВІРШ 17

ПОЯСНЕННЯ: Цей вірш служить за непрямий доказ того, що життя у людській формі слід використовувати насамперед для пізнання наших втрачених стосунків з Верховним Господом. Задля цього треба чимдалі нарощувати своє віддане служіння Йому. Час не чекатиме нікого. Якщо не використовувати час    —    відзначений сходом та заходом сонця    —     як слід, на усвідомлення суті духовних цінностей, він буде загублений. А якщо ми загубили хоча б мить життя марно, її не повернути ні за яке золото. Людське життя дано живій істоті (джіві) суто для того, щоб вона змогла усвідомити свою духовну сутність і пізнати вічне джерело щастя. Жива істота, і насамперед людина, шукає щастя тому, що щастя    —    її природний стан. Але в матеріальному середовищі її пошуки щастя безнадійні. Жива істота за своїм вічним природженим становищем є духовна частка довершеного цілого, і щастя вона може повною мірою зазнати тільки в духовній діяльності. Довершене духовне ціле    —    це Господь, і Його ім’я, форма, якості, ігри, оточення та особистість в усьому тотожні Йому Самому. Щойно особа, правильно виконуючи віддане служіння, зв’яжеться з якою-небудь з оцих згаданих Господніх енерґій, перед нею одразу відкривається шлях до досконалости. Ось як Господь охарактеризував такий дотик до Його енерґій у «Бгаґавад-ґіті» (2.40): «Зусилля у відданому служінні ніколи не підуть намарно. І невдачі на цьому шляху немає. Навіть одного кроку на цьому шляху досить для того, щоб врятувати істоту з велетенського океану матеріальних страхіть». Як сильні ліки, введені у вену, діють одразу на весь організм, так і трансцендентні розмови про Господа, що входять через вухо, мають величезну силу впливу на чистого відданого Господа. Якщо відданий усвідомив, як слухати трансцендентне послання, це вказує на повне усвідомлення, так само як з появи плодів на одній гілці дерева випливає висновок про появу плодів і на решті дерева. Таке усвідомлення, що може прийти в товаристві чистих відданих, як Шукадева Ґосвамі, навіть якщо воно триває одну мить, протягом усього подальшого життя вестиме людину до вічности. Сонце не на силі відібрати хоча б день життя чистого відданого, тому що він повсякчас занурений у віддане служіння Господеві, очищуючи цим саме своє існування. Смерть    —    це симптом хвороби матеріалізму, на яку захворіла вічна жива істота. Тільки через зараження матеріалізмом вічна жива істота змушена коритися законові народження, смерти, старости та хвороб.

Шріла Вішванатга Чакраварті Тгакура наводить із смріті- шастр пораду вдаватись до матеріальної доброчесної діяльности, наприклад давати пожертви. Гроші, які дано в пожертву гідній людині, забезпечують жертводавцеві грошовитість у наступному житті. Пожертви рекомендовано давати брахманам. Якщо пожертви дано не-брахмані (людині без брахманічних якостей), то гроші повернуться в наступному житті у тій самій кількості. Якщо пожертву дано хоча б напівосвіченому брахмані, уже повернеться грошей удвічі більше. Якщо пожертву дано вченому і цілковито достойному брахмані, грошей повертається у сто, ба у тисячу разів більше. А якщо пожертву дано особі веда-параґа (тому, хто поістині осягнув суть Вед), все повернеться у розмірі безмежно більшому. Вершина ведичного пізнання    —    це усвідомити Бога-Особу, Господа Крішну, як сказано у «Бгаґавад- ґіті» (ведаі ча сарваір ахам ева ведйа). Пожертва неодмінно в тому чи іншому розмірі повернеться до жертводавця. Аналогічно, мить, яку людина проводить у товаристві чистого відданого, слухаючи і повторюючи трансцендентні послання Господа,    —    це непорушна запорука вічного життя, тобто повернення додому, до Бога. Мад-дгма ґатв пунар джанма на відйате. Іншими словами, Господньому відданому суджене вічне життя. Старість чи хвороба за цього життя тільки підштовхує відданого до визначеного йому вічного життя.