ВІРШ 22

ПОЯСНЕННЯ: Як ми вже казали, Господь, перебуваючи у формі Наддуші в серці кожної живої істоти    —    від Брахми до незначної мурашки,    —    наділяє кожного відповідною пізнавальною здатністю. Потенційно жива істота здатна засвоїти з допомогою Господа п’ятдесят шістдесят четвертих Його знання, і це становить сімдесят вісім відсотків повного знання. Жива істота за своєю природою є частка Господа, і тому не здатна вмістити усе знання, яким володіє Господь. У зумовленому стані жива істота змушена все забувати в момент зміни тіла, який називають смертю. Господь із серця дарує живій істоті пізнавальну здатність. Це називають пробудженням знання за схожістю до того, як людина прокидається чи опритомнює. Знання пробуджується тільки з волі Господа, і тому ми бачимо, що в реальному світі навколо нас різні люди мають різний обсяг знань. Знання пробуджується не саме по собі і не внаслідку взаємодії матеріальних елементів. Його єдине джерело    —    Сам Господь (дгій паті), бо навіть Брахма у цьому підпорядкований волі верховного творця. На світанку творіння першим народжується Брахма, без батька й матері, тому що до нього у всесвіті немає інших живих істот. Брахма народжується з лотоса, що виростає з живота Ґарбгодакашаї Вішну, і тому його називають Аджа. Цей Брахма, Аджа,    —    також жива істота, невід’ємна частка Господа, тільки що Господь вповноважує його, як найдоброчеснішого відданого, на вторинне творення: творити вже через посередництво матеріальної природи, після головного творення, що його здійснює Сам Господь. Тож ні матеріальна природа, ні Брахма не є незалежні від Господа.

Вченим-матеріалістам під силу досліджувати хіба що діяльність матеріальної природи, але що нею керує, вони не знають. Так дитина бачить тільки видиму дію електрики, не знаючи нічого про електростанцію та інженера за її пультом. Недосконалі теорії вчених-матеріалістів    —    неуникний наслідок обмежености їхнього знання. Тому на початку існування всесвіту у серце Брахми було вкладене ведичне знання. На перший погляд здається, що ведичне знання поширив Брахма. Безсумнівно, Брахма відкрив людям ведичне знання, однак у нього трансцендентне знання вдихнув насправді Господь. Воно сходить безпосередньо від Господа, і з огляду на це Веди називають апаурушея    —    «те, що походить не від сотвореної істоти». Господь існував ще до творіння (нрйаа паро ’вйактт), отож слова Господа    —    це трансцендентні вібрації. Між двома різновидами звуку, пракріта та апракріта, величезна різниця. Фізики мають справу лише зі звуком пракріта, тобто вібраціями у матеріальному просторі. Треба зрозуміти, що ніхто у світі не спроможний збагнути звуки Вед, які записано за допомогою символів, доки це знання не відкрито людині надприродним звуком (апракріта), що сходить ланцюгом учнівської послідовности від Господа до Брахми, від Брахми до Наради, від Наради до В’яси і так далі. Жодний вчений світу не здолає перекласти чи розкрити істинний смисл ведичних мантр(гімнів). Зрозуміти їх може лише той, хто отримав посвяту від авторитетного духовного вчителя, який вкладає у серце учня трансцендентне знання. Як видно з четвертої глави «Бгаґавад-ґіти», відначальний духовний вчитель    —    це Сам Господь, і Його настанови передаються ланцюгом парампари. Тому доки людина отримає трансцендентне знання через авторитетну парампару, вона ні до чого серйозного не придатна (віпгал мат), хоч би яких дивовижних успіхів вона досягла у світських мистецтвах чи науках.

Перш як відповісти на запитання Махараджі Парікшіта про точні й достовірні подробиці творення, Шукадева Ґосвамі молить Господа надихнути його з серця, щоб він міг правильно все пояснити. На відміну від світського вченого, духовний вчитель не вигадує власних теорій, він завжди лишається ротрійа брахма-нішгам.