ВІРШ 12
тасмаі намо бгаґавате
всудевйа дгімахі
йан-мйай дурджайай
м ваданті джаґад-ґурум
тасмаі — Йому; нама — складаю поклони; бгаґавате — Богові-Особі; всудевйа — Господу Крішні; дгімахі — медитую на Нього; йат — чиїми; мйай — енерґіями; дурджайай — нездоланними; мм — мене; ваданті — називають; джаґат — світу; ґурум — повелителем.
Я складаю поклони Господу Крішні [ Всудеві ] , Богові-Особі, і медитую на Нього, під впливом чиєї непереборної енерґії вони [недалекі люди] називають мене верховним повелителем.
ПОЯСНЕННЯ: Як буде пояснено докладніше у наступному вірші, ілюзорна енерґія Господа вводить в оману недалеких людей, і вони під її впливом вважають Брахмаджі або, як на те пішло, будь-кого іншого за Верховного Господа. Але Брахмаджі не погоджується, щоб його називали Верховним Господом, і в цьому вірші сам складає шанобливі поклони Господу Всудеві — Богові-Особі, Шрі Крішні, що Його він уже вшанував у «Брахма-самхіті» (5.1):
івара парама кша
сач-чід-нанда-віґраха
андір дір ґовінда
сарва-краа-краам
«Верховний Господь — це Бог-Особа Шрі Крішна, предвічний Господь, що має трансцендентне тіло. Він — найвища причина всіх причин, відначальний Господь Ґовінда, і я Йому поклоняюсь».
Брахмаджі усвідомлює своє справжнє становище і розуміє, що недалекі люди під впливом ілюзорної енерґії Господа готові визнати за Бога кого завгодно. Відповідальна особа, як оце Брахмаджі, ніколи не дозволить учням чи підлеглим називати себе Верховним Господом; натомість дурні, що їх вихваляють люди з вдачею собак, свиней, верблюдів та віслюків, тішаться, коли їх називають Верховним Господом. Чому такі люди насолоджуються з того, що їх називають Богом, і з якої причини їхні нетямущі шанувальники так їх називають, пояснює наступний вірш.