ВІРШ 30
ваікрікн мано джадже
дев ваікрік даа
діґ-втрка-прачето ’ві
вахніндропендра-мітра-к
ваікрікт — з ґуни добра; мана — розум; джадже — постав; дев — півбоги; ваікрік — в ґуні добра; даа — десять; дік — повелитель сторін світу; вта — повелитель повітря; арка — сонце; прачета — Варуна; аві — Ашвіні-кумари; вахні — бог вогню; індра — небесний цар; упендра — божество, якому поклоняються на райських планетах; мітра — один з дванадцяти Адітій; к — Праджапаті Брахма.
З ґуни добра народжується і проявляється розум, а також десять півбогів, що керують діяльністю тіла: повелитель сторін світу, володар повітря, бог сонця, батько Праджапаті Дакші, Ашвіні-кумари, бог вогню, цар раю, божество, вшановуване на райських планетах, визначний Адіт’я, а також Праджапаті Брахмаджі. Так усі вони з’являються на світ.
ПОЯСНЕННЯ: Вайкаріка — це стадія, коли творіння перебуває ще в нейтральному стані, теджас — це поштовх до творення, а тамас — це повний розквіт матеріального творіння, огорнутого пітьмою невігластва. Виробництво «насущно-потрібних товарів» на заводах і фабриках, що бурхливо розгортається за епохи Калі, епохи машин, — це найповніший вираз пітьми. Промислові підприємства належать до проявів ґуни темряви у людському суспільстві, тому що у виробництві товарів широкого вжитку насправді немає потреби. Насамперед люди потребують їжі, щоб підтримувати своє існування, даху над головою, щоб спати, засобів оборони та об’єктів задоволення чуттів. Як те буде пояснене в наступному вірші, наявність чуттів свідчить про присутність життя. Людська цивілізація призначена очистити чуття людини, і тому вона має бути забезпечена об’єктами чуттєвої втіхи настільки, наскільки це реально потрібно, а не настільки, щоб це збільшувало штучні запити чуттів. Їжа, притулок, оборона та задоволення чуттів — це потреби, пов’язані тільки з матеріальним існуванням, натомість у своєму чистому, неоскверненому стані відначального буття жива істота не має таких потреб. Отже, ці потреби штучні і відсутні на рівні чистого життя. Тому побільшувати свої штучні запити, домагатись матеріального збагачення, як ведеться в матеріальній цивілізації, — це діяльність у мороці невігластва. У такій діяльності людина просто марнує свою енерґію. Адже людська енерґія призначена насамперед на те, щоб очистити чуття і тоді залучити їх до задоволення чуттів Верховного Господа. Верховного Господа, верховного володаря духовних чуттів, називають повелителем чуттів, Хрішікешею. Хшіка означає «чуття», а іа — «повелитель». Господь не слуга чуттів, тобто Він не кориться диктатові чуттів, натомість зумовлені душі, індивідуальні живі істоти, — слуги власних чуттів. Ними керують забаганки чуттів, а тому матеріальна цивілізація цілком зводиться просто до задоволення чуттів. Мета справжньої людської цивілізації полягає в тому, щоб вилікувати людину від цієї хвороби, від прагнення тішити чуття, а цього можна досягнути просто ставши знаряддям для задоволення духовних чуттів Господа. Діяльности чуттів не зупинити, натомість чуття треба очистити, залучивши до чистого служіння чуттям повелителя чуттів. Це суть повчань усієї «Бгаґавад-ґіти». Арджуна спочатку хотів задовольнити власні чуття і вирішив не битися зі своїми родичами та друзями, але Господь Шрі Крішна, щоб очистити Арджуну від бажання чуттєвої насолоди, виклав йому «Бгаґавад-ґіту». Тоді Арджуна погодився задовольняти чуття Господа і став до бою на Курукшетрі, як того бажав Господь.
Веди закликають нас вибратися з пітьми і рушити шляхом світла (тамасі м джйотір ґама). Іти шляхом світла означає задовольняти чуття Господа. Люди, що за браком розуму збились на манівці, йдучи шляхом самоусвідомлення, нехтують приклад Арджуни та інших відданих Господа і не чинять жодної спроби задовольнити чуття Господа. Навпаки, вони намагаються штучно припинити діяльність чуттів (у системі йоґи) або заперечують, що Господь має трансцендентні чуття (у системі ґ’яни). Проте віддані перебувають вище за йоґів та ґ’яні, тому що чисті віддані не заперечують існування чуттів Господа — вони прагнуть задовольнити їх. Тільки через темряву свого невігластва, йоґи та ґ’яні не визнають Господніх чуттів і тому силкуються опанувати діяльність своїх хворих чуттів штучними методами. У хворому стані чуття головно шукають дедалі більших матеріальних втіх. Людину, яка зрозуміла, як невигідно потурати чуттям, називають ґ’яні. Того, хто практикою йоґи намагається припинити діяльність чуттів, називають йоґом. Але того, хто повністю усвідомив, що Господь має трансцендентні чуття, і хто намагається задоволити їх, називають відданим Господа. Віддані Господа ніколи не намагаються спростувати, що Господь має чуття, і ніколи не намагаються штучно припинити діяльність чуттів. Натомість вони за прикладом Арджуни доброхіть залучають свої очищені чуття до служіння повелителеві чуттів і таким чином легко сягають досконалости — задовольняють Господа. Це становить найвищу мету усіх шляхів самовдосконалення.