ВІРШ 32

ПОЯСНЕННЯ: Різні за будовою тіла живих істот достоту схожі на різні марки автомобілей, що їх збирають з окремих деталей. Коли машина готова, водій сідає в неї і кермує за власним бажанням. Це саме порівняння наводить і «Бгаґавад - ґіта » (18.61): жива істота ніби сидить у машині тіла, і ця машина рухається під орудою матеріальної природи, так само як потяг рухається під орудою диспетчера. Але живі істоти не тіла    —    вони відмінні від цих машин. Щоправда, бідні на розум вчені-матеріалісти неспроможні збагнути, яким чином з’єднуються складові тіла: чуття, розум та якості матеріальних ґун.

Кожна жива істота    —    духовна іскра, невід’ємна частка Вишньої Істоти, а що Отець завжди добрий до Своїх синів, Господь милостиво дає індивідуальним живим істотам деяку незалежність, що дозволяє їм діяти відповідно до їхнього бажання панувати над матеріальною природою. Як батько дає розплаканій дитині іграшки, щоб мале заспокоїлось, так само ціле матеріальне творіння виникає з волі Господа, щоб дати можливість заблудлим живим істотам орудувати матеріальними об’єктами, як їм заманеться (одне що під наглядом представника Господа). Живі істоти чисто наче малі діти, що бавляться на майданчику матеріального світу під наглядом служниці Господа    —    природи. Вони вважають, що крім майі (служниці) немає більше нічого й нікого, і тому приписують Верховній Істині жіночу природу (уявляючи Верховну Істину богинею Дурґою і т. д.). За своєю дитячою нетямущістю матеріалісти нездатні навіть уявити собі щось вище за цю служницю, матеріальну природу, натомість змудрілі дорослі сини Господа добре розуміють, що матеріальна природа у всіх своїх діях підпорядковується Господеві, так само як служниця підпорядковується панові, батькові незрілих дітей.

Частини тіла, як-от чуття та ін., з’являються з махат- таттви, а коли волею Господа вони з’єднуються, виникає матеріальне тіло, і жива істота одержує право використовувати це тіло й діяти в ньому. Це пояснено у наступному вірші.