ВІРШ 34
варша-пӯґа-сахасрнте
тад аам удаке айам
кла-карма-свабгва-стго
джіво ’джівам аджівайат
варша-пӯґа — багато років ; сахасра-анте — тисяч років ; тат — та ; аам — всесвітня сфера ; удаке — у причинові води; айам — затоплені; кла — вічний час; карма — діяльність ; свабгва-стга — відповідно до ґун природи ; джіва — Господь живих істот; аджівам — неживе; аджівайат — оживив.
Упродовж тисяч епох усі всесвіти були занурені у води [Причинового океану], але Господь живих істот, увійшовши в кожний з усесвітів, вдихнув у них життя.
ПОЯСНЕННЯ: У цьому вірші Господа названо джіва, тому що Він головний серед усіх інших джів (живих істот). Веди описують Його як ніт’я, проводаря всіх інших ніт’їв, вічних. Господні стосунки з живими істотами схожі на стосунки батька з синами. Сини якісно рівні батькові, однак батько ніколи не стане сином, як і син не може стати батьком, що зачав його. Отже, як зазначено вище, Господь у формі Ґарбгодакашаї Вішну, або Хіран’яґарбги (Наддуші), входить у кожний всесвіт і вдихає у нього життя, зачинаючи живі істоти в лоні матеріальної природи. Такий самий опис дає «Бгаґавад-ґіта» (14.3). По загладі матеріального творіння всі живі істоти занурюються в тіло Господа, а коли постає нове творіння, Господь знову запліднює ними матеріальну природу. Отже, матеріальна енерґія в матеріальному світі виступає матір’ю живих істот, а Господь — батьком. Коли Господь оживляє усесвіт, живі істоти під чарами часу та енерґії знову беруться до своєї звичної діяльности, і так проявляється все розмаїття живих істот. Отже саме Господь є першопричина життя в матеріальному світі.