ВІРШ 10
парбгӯтер адгармасйа
тамаса чпі пачіма
нйо нада-надін ча
ґотрм астгі-сахаті
парбгӯте — розчарування; адгармасйа — розпусти; тамаса — невігластва; ча — і; апі — а також; пачіма — спина; нйа — кишок; нада — великих річок; надінм — струмків; ча — також; ґотрм — гір; астгі — кості; сахаті — нагромадження.
Спина Господа — місце всіляких розчарувань, невігластва, а також розпусти. З Його судин витікають великі річки та струмки, а кості Його утворюють гірські хребти.
ПОЯСНЕННЯ: Щоб спростувати уявлення про безособистісність Верховного Бога-Особи, у цих віршах послідовно розглянуто фізіологію та анатомію Його трансцендентного тіла. З наведеного опису Господнього тіла (Його всесвітньої форми) знати, що форма Господа відрізняється від звичайних для нас форм у матеріальному світі. У будь-якому разі Він аж ніяк не є безформна порожнеча. Невігластво — це спина Господа, і тому невігластво бідних на розум людей також є складовою частиною Його тіла. А що Його тіло — довершене ціле, що охоплює все суще, немає ніяких підстав обстоювати, що Він тільки безособистісний. Навпаки, досконалий опис Господа свідчить про те, що Він водночас і безособистісний, і особистісний. Бог-Особа — це відначальний аспект Господа, а Його безособистісне сяйво — не що інше, як відблиск Його трансцендентного тіла. Ті, кому пощастило споглядати Господа спереду, на силі усвідомити Його особистісний аспект, тоді як зневірені, що тримаються тої сторони Господа, яка уособлює невігластво, або, іншими словами, ті, що дивляться на Господа зі спини, усвідомлюють Його в безособистісному аспекті.